Постанова

Іменем України

19 жовтня 2021 року

м. Київ

справа 761/2275/18

провадження № 61-8218св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві,

третя особа - виконуючий обов`язки начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві Храпчун Вадим Олександрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Волошина В. О., та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Нежури В. А., Сержанюка А. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві (далі - УВД Фонду) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивувала тим, що вона працювала у відповідача протягом тривалого часу. Наказом від 22 грудня 2017 року № 630к відповідач звільнив її із займаної посади головного спеціаліста сектору організації роботи з потерпілими та їх листками непрацездатності відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Подільського відділення УВД Фонду на підставі пункту першої частини першої статті 40 Кодексу Законів про Працю України (далі - КЗпП України).

Позивач вважала своє звільнення незаконним, таким, що порушує право на працю, оскільки її не ознайомлено та не надано своєчасно інформацію щодо змін у чисельності, умов праці та стимулювання праці працівників, не враховано її безперервного стажу на підприємстві. Вказувала, що з боку відповідача не було дотримано вимог, передбачених статтею 42 КЗпП України щодо переважного права залишення на роботі. Співбесіди щодо вирішення питання про переважне право залишення працівника на роботі з нею не проводилися, іншої посади відповідно до кваліфікації відповідач їй не запропонував. Зазначала, що її не попереджено про звільнення, згідно з вимогами частини першої статті 49-2 КЗпП України, не повідомлено, що займана нею посада підлягає скороченню.

ОСОБА_1 просила суд:

- поновити її на посаді головного спеціаліста сектору організації роботи з потерпілими та їх листками непрацездатності відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Подільського відділення УВД Фонду;

- стягнути з УВД Фонду на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 грудня 2017 року до дня поновлення на роботі.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної, касаційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 квітня

2018 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 квітня

2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів: Висоцької В. С., Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Симоненко В. М. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., від 09 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду міста Києва

від 20 вересня 2018 року та рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 квітня 2018 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд встановив, що 27 жовтня 2017 року роботодавець попередив

ОСОБА_1 про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, зокрема про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посади, які вступають в дію з 01 січня 2018 року та про можливе скорочення штату працівників відповідно до статті 40 КЗпП України. При цьому зі змісту цього попередження суд не вбачав, що позивач була попереджена про скорочення її посади та про наступне звільнення, а тому, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про звільнення.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня

2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді головного спеціаліста сектору організації роботи з потерпілими та їх листками непрацездатності відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Подільського відділення УВД Фонду з 29 грудня 2017 року.

Стягнуто з УВД Фонду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 грудня 2017 року по 12 грудня 2019 року включно, у розмірі 298 818,12 грн без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з УВД Фонду на користь держави судовий збір у розмірі

3 692,98 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді головного спеціаліста сектору організації роботи з потерпілими та їх листками непрацездатності відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Подільського відділення УВД Фонду та виплати їй суми середньомісячної заробітної плати у розмірі 13 138,13 грн без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2021 року апеляційну скаргу УВД Фонду залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року залишено без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не повідомлялася про наступне вивільнення, їй не було запропоновано всі інші вакантні посади, які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день її звільнення, отже відповідач не виконав обов`язок з працевлаштування позивача як працівника. При цьому відповідачем не проведено порівняльний аналіз продуктивності праці та кваліфікації працівників. Суди дійшли висновку про те, що позивач була звільнена з порушенням вимог статей 5-1 42 49-2 КЗпП України.

При цьому згідно зі статтею 253 КЗпП України суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 грудня 2017 року по

12 грудня 2019 року, тобто по день ухвалення судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року УВД Фонду подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2021 року, ухвалити судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

19 травня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі судді

Коломієць Г. В. касаційну скаргу залишено без руху, надано час для усунення недоліків.

09 червня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Шевченківського районного суду міста Києва.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що зі змісту попередження не вбачається, що позивач була попереджена про скорочення її посади та про наступне звільнення нічим не підкріплені та суперечать зібраним доказам.

Заявник стверджує, що трудовим законодавством не встановлено вимог до форми попередження про майбутнє вивільнення працівників. Єдиною вимогою статті щодо попередження про майбутнє вивільнення є персональність попередження та завчасність - дотримання строку в два місяці, будь-яких інших вимог до попередження законодавством не встановлено. Вимоги щодо попередження про майбутнє вивільнення відповідачем дотримано.

При цьому задоволений судами спосіб захисту прав позивача, а саме поновлення на попередній посаді в неіснуючому структурному підрозділі та стягнення середнього заробітку, не відповідає умовно допущеним порушенням з урахуванням припущень суду.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 16 січня 2018 року у справі № 452/832/16-ц (провадження № 61-976св17), від 31 липня 2019 року у справі № 806/5226/15-ц (провадження

№ К/9901/12774/18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказували, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 12 грудня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду

від 05 березня 2021 року ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Правлінням Фонду соціального страхування України, на виконання вимог частини другої статті 5, пункту 8 частини першої статті 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», 08 лютого 2017 року прийнято постанову № 13 «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України, структури органів Фонду та створення робочих органів», 12 вересня 2017 року постанову № 47 «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України», 10 жовтня 2017 року постанову № 50 «Про затвердження структури органів Фонду», 14 грудня 2017 року постанову № 63 «Про внесення змін до структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду», якими з 01 січня 2018 року зменшено граничну чисельність працівників Фонду з 7 988 до 5 192 штатних одиниць, а граничну чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду - з 276 до 188 штатних одиниць; змінено структуру робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, зокрема припинено Подільське, Центральне, Голосіївське та Святошинське відділення управлінь УВД Фонду, натомість створено Лівобережне та Правобережне відділення управлінь УВД Фонду.

Наказами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України

від 15 травня 2017 року № 13-ос «Про затвердження структури та граничної чисельності працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», від 16 червня 2017 року № 75-к «Про затвердження граничної чисельності працівників відділень управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та в м. Києві»,

від 23 жовтня 2017 року № 580 «Про затвердження граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві», від 24 листопада 2017 року № 686 «Про внесення змін до наказу від 23 жовтня 2017 року № 580» зменшено граничну чисельність працівників в УВД Фонду соціального страхування України

у м. Києві та відділеннях управління з 455 до 300 штатних одиниць.

Згідно з наказом від 23 жовтня 2017 року № 580 «Про затвердження граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві» вирішено

до 01 листопада 2017 року попередити працівників УВД Фонду та його відділень про зміни в організації виробництва і праці, про зміну істотних умов праці, скорочення чисельності посад та чисельності працівників.

27 жовтня 2017 року роботодавець письмово попередив ОСОБА_1 про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, зокрема про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посади, які вступають у дію

з 01 січня 2018 року та про можливе скорочення штату працівників відповідно до статті 40 КЗпП України. Зі змісту цього попередження не встановлено, що позивач була попереджена про скорочення її посади та про наступне звільнення, тобто ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про звільнення.

На засіданні профспілкового комітету Подільського відділення УВД Фонду 18 грудня 2017 року профспілковий орган надав згоду на розірвання трудових договорів з працівниками Подільського відділення - членами профспілки, зокрема, ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що відображено в протоколі № 7.

З відомостей, наданих відповідачем, встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_1 в УВД Фонду були наявні три вакантні посад, а саме: начальник відділу фінансового контролю та аудиту Управління (кваліфікаційні вимоги: повна вища освіта відповідного напряму підготовки, стаж роботи на посадах керівників з фінансової або економічної роботи: для магістра - не менше 3 років, спеціаліста - не менше 5 років); головний спеціаліст сектору медичної експертизи відділу фінансового контролю та аудиту Управління (кваліфікаційні вимоги: повна вища освіта за спеціальністю «Лікувальна справа» або інше, наявність сертифіката лікаря-спеціаліста, стаж роботи за фахом не менше 3-х років); водій автотранспортних засобів адміністративно-господарського відділу Управління (кваліфікаційні вимоги: повна або базова середня освіта, професійно-технічна освіта (навчальний заклад з підготовки водіїв автотранспортних засобів), спеціальна підготовка за типовими навчальними планами і програмами підготовки водіїв автотранспортних засобів категорії «В» та кваліфікаційна атестація, стаж роботи за фахом не менше 5 років).

Наказом УВД Фонду від 22 грудня 2017 року № 630к ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці, скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України.

Із довідки № 27, складеної УВД Фонду 30 березня 2018 року, встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 611,08 грн без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів.

Середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 29 грудня 2017 року по день ухвалення судового рішення - 12 грудня

2019 року, становить 489 робочі дні (611,08 грн * 489 днів) 298 818,12 грн без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального права та без порушень процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови

у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння

у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частина друга та третя цієї статті визначають обставини, які мають враховуватися в разі вирішення питання про залишення на роботі працівника при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

При вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду

від 25 липня 2018 року у справі № 382/1039/16-ц (провадження

№ 61-12386св18), до кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівники, які не мають таких переваг, а тому підлягають звільненню, входять всі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві, а не тільки тих, хто працює в структурному підрозділі, в якому виконував роботу чи обіймав посаду працівник, який підлягає звільненню.

Вирішуючи питання про переважне право залишення на роботі, роботодавець мав здійснити порівняльний аналіз усіх працівників, які займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві і, які працювали до скорочення на підприємстві позивача, а не лише в окремому структурному підрозділі.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач не була попереджена про скорочення її посади та про наступне вивільнення, при цьому відповідач не провів порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі і тих, які підлягали вивільненню, що передбачено вимогами частини першої статті 42 КЗпП України.

Крім того, на момент звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста сектору організації роботи з потерпілими та їх листками непрацездатності відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Подільського відділення, в УВД Фонду були наявні вакантні посади, які відповідач не запропонував ОСОБА_1 при звільненні.

Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відбулося з порушенням вимог статей 5-1 42 49-2 КЗпП України, тому наказ УВД Фонду від 22 грудня 2017 року № 630к «Про звільнення ОСОБА_1 » підлягав скасуванню, а позивач поновленню з виконанням вимог частини другої статті 235 КЗпП України.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 28 вересня

2020 року у справі № 761/2729/18 (провадження № 61-18192св19) та

від 30 вересня 2021 року у справі № 756/936/18 (провадження

№ 61-7188св21).

Посилання УВД Фонду як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 452/832/16-ц (провадження № 61-976св17),

від 31 липня 2019 року у справі № 806/5226/15-ц (провадження

№ К/9901/12774/18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

При цьому питання щодо визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи.

Суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня

2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня

2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник