№ 761/23330/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 761/23330/16-ц

провадження № 61-6155св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_15 , подану в інтересах ОСОБА_8 , та касаційну скаргу ОСОБА_16 , подану в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про припинення спільної часткової власності на приміщення, виділення частки у праві власності в натурі, визнання права власності на виділене майно, а саме: приміщення 1 - сходи, площею 17,6 кв. м, приміщення 1а - підсобна, площею 16, 9 кв. м, приміщення 11 - більярдна, площею 66,0 кв. м, приміщення 12 - кухня, площею 12,3 кв. м, приміщення 13 - санвузол, площею 1,8 кв. м, приміщення 8 - басейн, площею 118 кв. м, приміщення 8а - підсобна, площею 2,5 кв. м, приміщення 9 - санвузол, площею 3,2 кв. м, приміщення 9а - підсобна, площею 1,6 кв. м, приміщення 10 - сауна, площею 6,3 кв. м, що становить в загальному

246,2 кв. м та знаходяться в житловому будинку за адресою:

АДРЕСА_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року цей позов залишено без розгляду.

В жовтні 2016 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду

з зустрічним позовом до ОСОБА_3 , в якому просили встановити наступний порядок користування приміщеннями: виділити у спільне користування сторін приміщення, що знаходяться на цокольному поверсі житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

і позначені у технічному паспорті на садибний будинок від 31 січня 2014 року як: приміщення 1 - сходи, площею 17,6 кв. м, приміщення 1а - підсобна, площею 16,9 кв. м - позначене як «кухня»; приміщення 8 - басейн, площею 118 кв. м - фактично має площу 116,8 кв. м; приміщення 8а - підсобна, площею 2,5 кв. м; приміщення 9 - санвузол, площею 3,2 кв. м - фактично має площу 6,0 кв. м; приміщення 9а - підсобна, площею 1, 6 кв. м - взагалі відсутнє; приміщення 10 - сауна, площею 6,3 кв. м; приміщення 11 - більярдна, площею 66,0 кв. м, приміщення 12 - кухня, площею 12,3 кв. м - позначене як «топочна»; приміщення 13 - санвузол, площею 1,8 кв. м.

Позов мотивований тим, що 29 грудня 2009 року між ОСОБА_17 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крижановською В. П. За умовами цього договору ОСОБА_1 отримала у власність 8/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 . 30 червня 2011 року між ОСОБА_17 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крижановською В. П. За умовами вказаного договору ОСОБА_2 отримав

у власність 1/100 частку житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_3 та треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

ОСОБА_18 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 також є співвласниками зазначеного будинку. Спірні приміщення неможливо виділити в натурі виключно на користь ОСОБА_3 без порушення прав інших співвласників будинку на користування ними, оскільки ці приміщення

є нежитловими (допоміжними), в них не проживають люди і вони не

є ізольованою квартирою, в них розташовані всі необхідні засоби життєзабезпечення та нормального функціонування будинку, ними користуються всі сторони у справі з дати набуття права власності, вони були збудовані за рахунок всіх співвласників.

Посилаючись на вказані обставини та положення статей 21 24 41 Конституції України, статей 319 358 ЦК України просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено порядоккористування приміщення, що знаходяться на цокольному поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 та позначені у технічному паспорті на вказаний будинок від 31 січня 2014 року як приміщення 1 - сходи, площею 17,6 кв. м, приміщення 1а - підсобна, площею 16, 9 кв. м - позначене як «кухня»; приміщення 8 - басейн, площею 118 кв. м - фактично має площу 116,8 кв. м; приміщення 8а - підсобна, площею 2,5 кв. м; приміщення 9 - санвузол, площею 3,2 кв. м - фактично має площу 6,0 кв. м; приміщення 9а - підсобна, площею 1,6 кв. м; приміщення 10 - сауна, площею 6,3 кв. м; приміщення 11 - більярдна, площею 66,0 кв. м, приміщення 12 - кухня, площею 12,3 кв. м - позначене як «топочна»; приміщення 13 - санвузол, площею 1,8 кв. м, виділивши вказані приміщення у спільне користування співвласників цього будинку, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .

Суд першої інстанції виходив із того, що згідно з висновком судової експертизи спірні приміщення належать до категорії допоміжних (нежитлових) приміщень будинку. Правовий режим допоміжних приміщень та приміщень загального користування у дво-або багатоквартирному будинку визначений у статті 382 ЦК України; такі приміщення призначені для задоволення потреб усіх власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку; усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку

є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку; приміщення, якими користуються співвласники (позивачі та треті особи у справі) можуть бути виділені в натурі для експлуатації приміщень у якості самостійних житлових, а саме як квартири (у багатоквартирному житловому будинку); автономна експлуатація приміщень - квартир можлива виключно за умови користування загально будинковими мережами та допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку; усі співвласники мають рівні права в частині користування майном, що є у спільній частковій власності відповідно до їх часток; допоміжні приміщення

є спільним майном будинку, призначені для обслуговування потреб усіх співвласників, не можуть бути виділені у користування одному із співвласників, усі співвласники будинку щомісяця пропорційно оплачують поточні витрати на належне утримання таких приміщень.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Шевченківського районного суду

м. Києва від 09 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та наданим доказам, суд неправильно застосував норми матеріального права. Спірний будинок будувався не як багатоквартирний будинок, а як приватний будинок, тому суд першої інстанції невірно застосував Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» до правовідносин, що виникли між сторонами, не врахував, що право власності на окремі квартири в будинку зареєстровано не було. Зі змісту укладених договорів вбачається, що вони містять визначення конкретних приміщень, які відчужувались на користь сторін у справі та третіх осіб. Таким чином, особи, які набули право власності на частки в житловому будинку, фактично визначили порядок володіння та користування спільним майном у відповідності до їхніх часток у праві спільної часткової власності. Виділення спірних приміщень

в спільне користування всіх співвласників призведе до порушення прав ОСОБА_3 , як їх власника відповідно до договору дарування, який ніким не оспорений та є чинним.

Аргументи учасників справи

У квітні 2020 року ОСОБА_15 в інтересах ОСОБА_8 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду щодо застосування статті 358 ЦПК України не відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі

№ 639/2184/16-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц, від

31 жовтня 2018 року у справі № 333/1499/15-ц. Висновок апеляційного суду щодо відхилення висновку судової експертизи від 30 листопада 2017 року

є порушенням вимог статей 89 110 ЦПК України.

У квітні 2020 року ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в описовій частині оскаржуваного судового рішення не зазначив про подане ОСОБА_16 доповнення до відзиву, що призвело до неправильної оцінки спірних правовідносин та постановлення неумотивованого судового рішення. Апеляційний суд не надав будь якої оцінки чисельним суттєвим доводам учасників справи, викладеним у письмових відзивах, або ж підстави їхнього відхилення. Фактично всі свої висновки щодо правової оцінки спірних правовідносин апеляційний суд обґрунтовує на помилковому розумінні норм матеріального права, що регулюють правовий режим спільної часткової власності, оскільки частка у праві власності на цілісний об`єкт нерухомого майна (житловий будинок) не може мати складових у вигляді індивідуально визначених приміщень. У разі наявності договору про порядок володіння та користування майном, що є спільною частковою власністю, укладеного

в порядку, визначеному статтею 358 ЦК України, могла б йти мова про таку складову лише в частині володіння та користування майном, а не повного обсягу права власності, про наявність якого безпідставно зазначає апеляційний суд. Але в цьому випадку і щодо володіння та користування договір відсутній. Висновки суду апеляційної інстанції не відповідають правовим позиціям щодо застосування норм матеріального права, викладеним у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц, від 31 жовтня 2018 року

у справі № 333/1499/15-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 639/2184/16-ц та від 23 грудня 2019 року у справі № 761/34735/17.

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_20 , в якому вона зазначила, що постанова суду апеляційної інстанції незаконна і має бути скасована, оскільки рішенням суду першої інстанції надано належну та об`єктивну оцінку спірним правовідносинам. Висновки апеляційного суду у цій справі щодо застосування статей 321 356 358 364 ЦК України не відповідають правовим позиціям Верховного Суду, тому вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню, оскаржене рішення апеляційного суду - скасуванню,

а рішення суду першої інстанції має бути залишено в силі.

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшли відзиви ОСОБА_4 , в яких він зазначив, що Київський апеляційний суд невірно визначив спірні правовідносини у справі, зокрема в частині об`єкту спільної власності позивачів, відповідача та третіх осіб, тому дійшов хибних висновків, що учасникам справи придбано за правочинами частини будинку, а не ідеальні частки без виділення їх в натурі. Крім того, апеляційний суд при вирішенні спору не застосував правові позиції Верховного Суду та Верховного Суду України щодо застосування норм статей 358 364 382 ЦК України, тому просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 , в якому він зазначив, що суд апеляційної прийняв законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки кожному співвласнику надано

у користування конкретні приміщення, що відповідають їх часткам. Приміщення якими володіють співвласники будинку не є виділеними у натурі та не

є квартирами у відповідності до вимог частини першої статті 382 ЦК України, тому просить відмовити у задоволенні касаційних скарг, а оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін.

Межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та вказано, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц (провадження

61-24395св18), від 31 жовтня 20018 року у справі № 333/1499/15-ц (провадження 61-14078св18) та від 12 грудня 2019 року у справі № 639/2184/16-ц (провадження 61-15936св18).

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та вказано, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц, від 31 жовтня 2018 року № 333/1499/15-ц, від 12 грудня 2019 року № 639/2184/16-ц та від

23 грудня 2019 року № 761/34735/17.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті

1 частини другої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті

4 частини другої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц вказано, що «первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття

ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно

з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення

у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору

в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників

у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників».

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 639/2184/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 31 жовтня 20018 року у справі № 333/1499/15-ц вказано, що «відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють

і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно. Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого

є припинення права спільної часткової власності. Зокрема при встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному із співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири), виходячи

з його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру). Разом з тим виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно. Встановлення співвласниками порядку користування будинком (квартирою) з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об`єкт самостійної власності кожного з них. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-79цс14. За змістом статті 358 ЦК України первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна слід враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття

з розмірами належних їм часток. Таким чином, необхідно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму

і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє

в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток

у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку

з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників».

У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року № 761/34735/17 зроблено висновок, що «згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Кожен співвласник має право вимагати від інших передання йому у володіння та користування конкретної частини спільного майна, що відповідає його частці у праві власності (частина третя статті 358 ЦК України). При цьому право спільної часткової власності, безумовно, не припиняється. Це право може припинитися для співвласника за його волею

у разі поділу спільного майна (стаття 367 ЦК України), виділу з нього частки (стаття 364 ЦК України) або шляхом розпорядження співвласником своєю часткою (статті 361 362 ЦК України)».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 29 грудня 2009 року ОСОБА_17 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крижановською В. П., за умовами якого продавець передає у власність,

а покупець приймає і зобов`язується оплатити на умовах, передбачених цим договором, 8/100 часток житлового будинку за номером

АДРЕСА_1 .

За заявою власника відчужується: 62/12,10 кв. м - санвузол; 61/10,10 кв. м - санвузол; 60/23,2 кв. м - житлова; 58/11,10 кв. м - коридор; 59/26,90 кв. м - житлова; 57/20,30 кв. м - житлова; 56/65,20 кв. м - вітальня; 1/9 частина приміщення 14/33,30 кв. м - сходова клітина, 1/9 частина приміщення 34/28,70 кв. м - сходова клітина; 1/9 частина приміщення 55/24,60 кв. м - сходова клітина, що складає 8/100 частин житлового будинку (пункт 3 договору).

За погодженням сторін ціна, за якою здійснюється продаж 8/100 часток житлового будинку за вказаним договором, становить 662 000,00 грн. Сторони свідчать, що вони обізнані стосовно ринкових цін на аналогічні житлові будинки (частку житлового будинку); на їх власний розсуд визначена в цьому договорі вартість саме цієї частки житлового будинку є справедливою і відповідає її дійсній вартості (пункт 6 договору).

Відповідно до пункту 2 цього договору будинок, частка якого відчужується, належить продавцеві на праві особистої приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 10 листопада 2009 року на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 09 листопада 2009 року №1703-С/ЖБ (бланк серії САС № 776121); право власності зареєстровано за продавцем Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» 13 листопада 2009 року.

Зазначений житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:109:0270, яка належить продавцеві на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії КВ №148139, виданий Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації 12 вересня 2003 року, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-7-00163.

13 червня 2011 року ОСОБА_17 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крижановською В. П., за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає і зобов`язується оплатити на умовах, передбачених цим договором, 1/100 частку житлового будинку за номером за номером АДРЕСА_1 .

За заявою власника відчужується: 1/4 частка приміщення № 4 - гараж, площа якого - 69,2 кв. м, що складає 1/100 частку житлового будинку (пункт

3 договору).

За погодженням сторін ціна, за якою здійснюється продаж 1/100 частки житлового будинку за цим договором, становить 89 350 грн. Сторони свідчать, що вони обізнані стосовно ринкових цін на аналогічні житлові будинки (частку житлового будинку); на їх власний розсуд визначена в цьому договорі вартість саме цієї частки житлового будинку є справедливою і відповідає її дійсній вартості (пункт 6 договору).

Житловий будинок, частка якого відчужується, перебуває у спільній частковій власності з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , які відмовилися від переважного права придбання вищевказаної частки відповідно до статті 362 ЦК України (пункт 7 договору).

ОСОБА_3 є співвласником часток зазначеного житлового будинку.

Відповідно до договору дарування від 11 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т. М., за реєстровим № 3068, ОСОБА_3 є власником 12/100 частин будинку по АДРЕСА_1 , що складаються з: приміщення 1 - сходи, площею 17,6 кв. м, приміщення 1а - підсобна, площею 16,9 кв. м; приміщення 8 - басейн, площею 118 кв. м; приміщення 8а - підсобна, площею 2,5 кв. м; приміщення 9 - санвузол, площею 3,2 кв. м; приміщення 9а - підсобна, площею 1,6 кв. м; приміщення 10 - сауна, площею 6,3 кв. м; приміщення 11 - більярдна, площею 66 кв. м, приміщення 12 - кухня, площею 12,3 кв. м; приміщення 13 - санвузол, площею 1,8 кв. м, загальною площею 246,1 кв. м, що складає 12/100 житлового будинку та МЗК 1/100 приміщення № 14 - сходова клітина, площею 0,3 кв. м.

Згідно з договором дарування від 15 вересня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т. М., за реєстровим № 2135, ОСОБА_3 є власником 17/100 часток житлового будинку за АДРЕСА_1 , що складаються з таких приміщень: 3/4 частини приміщення 4 - гараж, 9/10 частини приміщення 65 -коридор, та МЗК 3/10 частини приміщення 14 - сходова клітина, 43/100 частини приміщення 34 - сходова клітина, 39/50 частини приміщення 55 - сходова клітина.

Треті особи у справі є співвласниками житлового будинку у відповідних частках.

Також, суд апеляційної інстанції встановив, що спірний будинок будувався як садибний (індивідуальний) житловий будинок, право власності на який належало ОСОБА_17 .

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У частині першій статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків.

Первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка

у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Установивши, що зміст укладених сторонами та третіми особами договорів купівлі-продажу та дарування часток у праві спільної власності на спірний житловий будинок свідчить, що ними одночасно визначено окремі приміщення, які відповідають таким часткам, а отже домовленістю співвласників визначений порядок володіння та користування спільним майном, договори дарування часток у праві спільної власності на користь ОСОБА_3 не оспорювались та є чинними, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційних скарг не підтверджують, що апеляційний суд у цій справі застосував норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 333/1499/15-ц, від 12 грудня 2019 року у справі

№ 639/2184/16-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 761/34735/17.

Доводи касаційний скарг в частині порушення норм процесуального права щодо дослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів не є підставою для скасування оскарженого судового рішення, оскільки заявлена у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, визнана необґрунтованою.

При цьому, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційних скарг, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення апеляційного суду ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права

і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_8 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Краснощоков

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов