Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 761/24223/18

провадження № 61-8736св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2020 року в складі судді: Пінкевич Н. С., та постанову Київського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У сторін є спільна дитину ОСОБА_3 , 2010 року народження. Спільне життя сторін не склалося та за рішенням суду їх шлюб було розірвано в 2011 році.

Позивач вказувала, що фактично сторони припинили спільне проживання, коли дитині було два місяці. Дитина залишилась проживати разом з нею та повністю перебуває на її утриманні. Позивач самостійно займається вихованням дитини, забезпечила дитині гарні умови проживання, навчання. Батько дитини не займається вихованням, не цікавиться її долею, не забезпечує матеріально, взагалі не спілкується з дитиною. Дитина не знає батька та не має до нього жодних почуттів. Відповідач ухиляється від виконання обов`язків як батько щодо піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення, надання дитиною доступу до культурних та інших цінностей, створення умов для отримання нею освіти. Тому відповідач має бути позбавлений батьківських прав.

ОСОБА_1 просила:

позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в даному випадку є ухилення батька від виконання своїх обов`язків, а саме - протягом восьми років він не піклувався про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечував необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкувався взагалі з дитиною, не надавав дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяв засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляв інтересу до її внутрішнього світу, не створив умов для отримання нею освіти. Причому в житті інших своїх дітей відповідач приймав та приймає активну участь. Зазначені фактори, в своїй сукупності суд розцінює як ухилення від виховання дитини та наявність винної поведінки батька, коли дитина взагалі за роки свідомого життя ні разу не бачила свого батька, не отримувала від нього подарунків, не отримувала привітань на свята, який ні разу не спробував налагодити зв`язок з дитиною, тобто свідомо нехтував своїми обов`язками, які мають систематичний та постійних характер, а саме аж вісім років. Також відповідач в судовому засіданні так і не переконав суд про свій намір підтримувати стосунки з донькою, а обмежився лише поясненнями. Тому суд зробив висновок про необхідність задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 квітня 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Відповідно до висновку служби в справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, даною службою враховано ставлення та піклування батьків про свою дитину протягом останніх п`яти років, їх участь в житті дитини. Витягом з протоколу засідання комісії також підтверджено, що ОСОБА_2 залишив засідання служби у справах дітей до його завершення, не надав доказів чи пояснень щодо неможливості приймати участь в житті дитини, не висловив свою точку зору щодо медіації та будь-яких інших обставин, причин неможливості приймати участь в житті дитини. ОСОБА_2 не надав, а матеріали справи не містять доказів на спростування зазначеного висновку служби в справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації. Колегія суддів вважала, що саме по собі заперечення відповідачем факту позбавлення батьківських прав не достатньо для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

24 травня 2021 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, в якій просив: оскаржені рішення скасувати; ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Відповідач заперечував проти позову про позбавлення його батьківських прав, подавав апеляційну скаргу, надавав судам переконливі докази про постійне штучне створення позивачем (матір`ю дитини) перешкод для неможливості спілкування батька з дитиною, позивач довгий час приховував від відповідача інформацію щодо їх місця проживання матері з дитиною, позивачем умисно не отримуються подарунки від батька для дитини, позивачем умисно створюються штучні умови, які не дозволяють дитині (донці ОСОБА_3 ) користуватися коштами, які відповідач (батько) щомісячно зараховує на іменну банківську карту, яку він відкрив для своєї доньки ОСОБА_3 , отже відповідач (батько ОСОБА_3 ) всіма силами намагається брати саму активну участь у виховані своєї доньки, однак позивач, грубо порушуючи інтереси дитини, використовуючи своє становите що дитина проживає з нею, постійно та штучно створює перешкоди для унеможливлення будь-якої можливості не тільки для спілкування батька з дитиною, а й для виключення будь-якої можливості для зустрічі батька із свою донькою. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Суд апеляційної інстанції врахував позицію позивача, яка викладені у відзиві, що був направлений з пропуском встановленого строку для подання та при цьому позбавив відповідача права ознайомитись із таким відзивом та надати свої мотивовані заперечення, шляхом відхилення його клопотання про перенесення або оголошення перерви для ознайомлення з відзивом позивача, а тому позбавив відповідача права на захист своїх прав в суді апеляційної інстанції.

Позивач після розірвання шлюбу одноосібно змінювала адреси проживання дитини, приховувала фактичне місце проживання дитини від відповідача, дана обставина встановлювалась під час судового розгляду, та не була спростована позивачем. При цьому судами не надано оцінку такої поведінки позивача, як такої що перешкоджала вільному спілкуванню батька з дитиною (частини третя статті 157 СК України). Неактивна участь батька в житті дитини спричинена тривалим небажанням позивача сприяти такому спілкуванню, проживанням відповідача на відстані від дитини та неналежним усвідомленням матір`ю необхідності участі батька у вихованні дитини, є неотримання дитиною належного батьківського нагляду та спілкування, що шкодить дитині. Після розірвання шлюбу відповідач фактично був позбавлений можливості спілкуватися із дитиною, зважаючи на малий вік дитини, а формування відношення дитини до батька відбувається лише за впливом матері, яка має вкрай неприязні стосунки із відповідачем та вчиняє активні дії, що унеможливлюють будь-який контакт батька з дитиною.

Судами при прийнятті рішень проігноровано докази відповідача про наведені обставини, залишено поза увагою фактичну неможливість відповідача особисто спілкуватись з дитиною з огляду на створення перешкод для такого спілкування з боку позивача, маніпулювання психоемоційним станом дитини, чим було порушено положення частини третьої статті 157 СК України де встановлено, що той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні. Судами не взято до уваги обставин про то те, що відповідач постійно заявляв в кожному судовому засіданні про своє бажання спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, але мати (позивач) завжди перешкоджала такому спілкуванню, натомість судами не дано належної оцінки таким обставинам. Позивач не довела, що здійснювала дії направлені на спілкування дитини з батьком, або дії направлені на попередження батька про невиконання своїх обов`язків щодо дитини, як наприклад, звернення до органу опіки та піклування до пред`явлення позову.

Висновок органу опіки та піклування не ґрунтується на об`єктивному, повному й всебічному розгляді обставин що фактично призвели до відокремлення батька від дитини, не досліджено яким чином мати дитини сприяла такому спілкуванню чи не здійснювала перешкоди щодо такого спілкування, та інше. Витяг протоколу № 1 засідання комісії з питань захисту прав дитини Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 10 січня 2019 року складено без врахування обставин, про які вказував та надавав батько дитини, а саме: зміна адреси проживання дитини, без повідомлення батька про іншу адресу (доказів протилежного матір комісії не надавала); не повідомлення батька дитини про дошкільний та шкільний заклад який відвідує дитина (доказів протилежного матір комісії не надавала), відмова у отриманні матеріальної допомоги на дитину від батька (на час слухання мати дитини не одноразово заявляла та підкреслювала, що не потребує матеріальної допомоги на дитину від батька, та не зверталась до нього з такою вимогою); не повідомлення батька дитини про фізичний стан дитини та потребу у лікуванні (доказів протилежного матір комісії не надавала); створення перешкод у спілкуванні з дитиною з боку матері; приховування будь якої інформації щодо дитини та унеможливлення особистого спілкування батька з дитиною, тощо.

Суди не встановили винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків, а також того, чи можливо змінити його поведінку в кращу сторону, не сприяли захисту інтересів дитини щодо її права на батьківське піклування та не перевірили ставлення дитини до свого батька, не врахували того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов`язки, та того, що до відповідача раніше не застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, а тому суди при винесенні оскаржуваних рішень порушили права батька (відповідача), що передбачені статтею 153 СК України відповідно до якої мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом, а тому оскаржувані рішення мають бути скасовані. Відповідач не мас шкідливих звичок, не має привидів до поліції, має добрі характеристики з місця роботи, приймає участь у вихованні та забезпеченні дітей які з ним проживають. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконаним ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, (постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 провадження № 61-1344св20, постанова Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №404/6391/16 провадження № 61-40224св18).

У серпні 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Відзив мотивований тим, що відповідачем не зазначено, яку конкретно норму матеріального неправильно застосував суд. Постанови суду касаційної інстанції, на які посилається відповідач, ухвалені у справах за інших фактичних обставин, оскільки вони відрізняються обставинами, за яких виник спір, намірами сторін та наслідками, що виникають як для батьків так і для дітей. Відповідач не надав доказів на підтвердження своїх пояснень і не довів своїх заперечень. Винність дій відповідача по відношенню до дитини полягає у свідомій відмові від доньки та ухиленні від піклування про неї, виховання та забезпечення належного рівня життя. Відповідач ігнорує думку та відношення до його появи доньки, якій вже 10 років. Висловлене відповідачем бажання спілкуватися з донькою не є фактичним підтвердженням його дійсних намірів, оскільки він так і не пояснив суду своє бачення, яким чином він може забезпечити комфортне знайомство з донькою, яка вже майже до 11 років з ним не знайома, до цього часу відповідач не здійснив жодної матеріальної виплати на утримання своєї дитини.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 липня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 06 травня 2021 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20); від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18); від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18); від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 30 липня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 листопада 2011 року шлюб між сторонами розірвано.

Батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Після припинення спільного проживання ОСОБА_2 бачився останній раз з дитиною приблизно років вісім тому, до служби в справах дітей або суду батько не звертався щодо наявності перешкод у побаченнях з дитиною, надавав згоду на виїзд дитини за кордон, аліменти на утримання дитини у примусовому порядку не стягувались, після подання позову відповідач надав позивачу банківську картку з коштами для матеріального утримання.

Згідно характеристики на вихованку ДНЗ № 590 ОСОБА_3 , 2010 року народження, пояснювальною записки класовода СШ № 252, характеристики з музичної школи №36 батько ОСОБА_3 , 2010 року народження, участі в навчанні дитини не приймав.

При розгляді справи служба в справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації надала висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , 2010 року народження.

Позиція Верховного Суду

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. (пункти 1)-6) частини першої статті 164 СК України)

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що:

«ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18) вказано, що:

«позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що:

«заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що позивач не надала доказів того, що він умисно ухилявся від своїх батьківських обов`язків щодо виховання доньки. Його колишня дружина не зверталася ні до суду, ні до нього щодо способів виконання ним обов`язку утримувати дитину. Після розлучення вони усно погодили з позивачем, що він буде проживати разом батьками, а вона разом з донькою. Крім того, ОСОБА_1 просила його не втручатися у духовний і емоційний стан розвитку доньки, оскільки вона проживає з іншим чоловіком, з яким домовилися створити сім`ю. Зазначав, що позивач отримувала аліменти на дитину від держави і він не вчиняв винних дій щодо неучасті у вихованні дитини.

Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки, позивачем не надано.

За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.

Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України)».

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини;

відповідач надав: характеристику (Т. 1, а. с. 159), довідки про згоду на тимчасову поїздку за кордон (Т. 1, а. с. 160, 161), заяву про зобов`язання позивача повідомляти про зміну місця проживання дитини (Т. 1, а. с. 162); довідку про відкриття карткового рахунку на дитину (Т. 2, а. с. 53); копію листування сторін (Т. 2, а. с. 54-73);

аналіз оскаржених рішень свідчить, що суди не надали оцінки доказам, наданим відповідачем;

за таких обставин суди зробили передчасний висновок про задоволення позовних вимог.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; оскаржені рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року скасувати.

Передати справу № 761/24223/18 на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов