Постанова

Іменем України

21 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 761/25605/17

провадження № 61-12187св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,

Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Національний музей історії України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Національного музею історії України на постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного музею історії України (далі - НМІ України) про визнання наказу незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що він працював у відповідача з 13 липня 1981 року, а з 2005 року на посаді завідувача науково-технічного відділу впровадження аудіовізуальної техніки музею. Має фахову освіту історика та архівіста, позитивно характеризується, неодноразово заохочувався подяками та грошовими преміями за сумлінне виконання трудових обов`язків.

19 червня 2017 року наказом генерального директора НМІ України № 88-к його звільнено з посади завідувача науково-технічного відділу впровадження аудіовізуальної техніки музею на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та скорочення штату працівників.

Вважав, що його звільнення є незаконним, оскільки відповідачем не було додержано норм законодавства про працю при проведенні організаційних заходів зі зміни штатного розпису та вивільнення працівників. За наказом Міністерства культури України від 29 грудня 2015 року № 1124 «Про запровадження штатного розпису НМІ України» з 26 жовтня 2015 року затверджено штатний розпис, в якому скорочено посаду завідувача науково-технічного відділу впровадження аудіовізуальної техніки музею, та введено аналогічну за трудовою функцією посаду завідувача відділу інформаційно-технічного супроводу.

Проте, затвердження штатного розпису в новій редакції не змінило основних завдань і функцій структурних підрозділів, в т. ч. і у відділі в якому він працював , а виразилося лише у формальній зміні їх назв, його ж колишні колеги залишились працювати та продовжують виконувати ту ж саму роботу яка виконувалась і за попереднім штатним розписом.

Зазначає, що надання переліку вакантних посад відповідачем проведено формально, не враховано його досвід та кваліфікацію і переважне право на заняття посади в новоствореному підрозділі. Також у порушення статті 49-1 КЗпП України його звільнено без згоди профспілкового органу. Вважає своє звільнення результатом упередженого ставлення адміністрації музею, оскільки з 2015 року його вже втретє незаконно звільнено.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що процедуру звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України проведено відповідно до вимог закону.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково; визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 за наказом від 19 червня 2017 року № 88-к, виданим НМІ України; поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача науково-технічного відділу впровадження аудіовізуальної техніки НМІ України з 19 червня 2017 року; стягнуто з НМІ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 238 676,40 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є передчасними, оскільки на час прийняття рішення судом першої інстанції у суду був відсутній офіційний текст рішення профспілкового органу про відмову в надані згоди на звільнення позивача. Однак суд першої інстанції посилався на необґрунтовану відмову профспілкового органу щодо обставин попереднього звільнення ОСОБА_1 . Дослідивши витяг з протоколу засідання президії Об`єднання первинних профспілкових організацій працівників музеїв м. Києві № 5 від 24 травня 2017 року суд апеляційної інстанції установив, що указаним органом прийнято рішення про відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 . Відповідно до статті 43 КзпП України право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації передбачено лише у разі якщо в рішенні взагалі немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 є незаконним, оскільки його звільнено посади, яка не існувала у штатному розписі та без згоди профспілкового органу.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду НМІ України, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно дійшов висновків про задоволення позову. Так, помилковим є висновок апеляційного суду про відсутність висновку профспілкового органу в матеріалах справи на час розгляду справи судом першої інстанції. Вказує на те, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач у своєму позові не посилався на те, що його звільнено з неіснуючої у штатному розписі НМІ України посади.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що з 13 липня 1981 року позивач працював в НМІ України, а з 01 січня 2005 року - на посаді завідувача науково-технічного відділу впровадження аудіовізуальної техніки музею на підставі наказу від 14 березня 2005 року № 14-к.

Відповідно до пункту 4.1. Статуту НМІ України, організаційна структура музею затверджується органом управління майном за поданням Генерального директора музею.

З метою оптимізації роботи генеральним директором музею розроблено нову структуру яку за наказом від 17 вересня 2015 року № 606 направлено до Міністерства культури України для затвердження.

Наказом Міністерства культури України від 27 жовтня 2015 року № 844 «Про затвердження структури Національного музею історії України» у зв`язку із клопотанням НМІ України, в межах повноважень, визначених Положенням про Міністерство культури України, затверджено та введено в дію з 26 жовтня 2015 року структуру НМІ України, та наказано генеральному директору НМІ України забезпечити підготовку штатного розпису відповідно до затвердженій цим наказом структурі.

На виконання зазначеного, наказом відповідача від 28 жовтня 2015 року № 330 «Про Структуру Національного музею історії України» оголошено структуру НМІ України та наказано, зокрема, відділу кадрів, відповідно до вимог Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» листами під розпис повідомити Первинну профспілкову організацію НМІ України та первинну профспілкову організацію «Новий час» НМІ України про введення в дію нової структури музею, що в подальшому обумовить зміни істотних умов праці.

Наказом Міністерства культури України від 29 грудня 2015 року № 1118 «Про внесення змін до структури Національного музею історії України» у зв`язку із клопотанням НМІ України від 25 листопада 2015 року № 844, в межах повноважень, виведено сектор екскурсійного обслуговування НМІ України відділу екскурсійного обслуговування; сектор екскурсійного обслуговування філіалу НМІ України - Музей історичних коштовностей України відділу екскурсійного обслуговування; філіал НМІ України - Музей історичних коштовностей України, науково-дослідний відділ «Історія ювелірного мистецтва в Україні» та введено філіал НМІ України - Музей історичних коштовностей України, науково-дослідний відділ «Історія ювелірного мистецтва в Україні», відділ екскурсійного обслуговування філіалу НМІ України - Музей історичних коштовностей України, відділ молодшого музейного персоналу філіалу НМІ України - Музей історичних коштовностей України.

Наказом Міністерства культури України від 29 грудня 2015 року № 1124 «Про затвердження штатного розпису Національного музею історії України з 26 жовтня 2015 року» відповідно до Порядку формування та подання на затвердження штатних розписів та змін до штатних розписів підприємств, установ, організацій, що фінансуються з Державного бюджету України та належить до сфери управління Міністерства культури України, затверджено штатний розпис Національного музею історії України з 26 жовтня 2015 року і генеральному директору НМІ України наказано ввести в дію штатний розпис, затверджений відповідно до пункту 1 цього наказу, з дотриманням норм КЗпП України, Закону України «Про зайнятість населення» та іншого трудового та соціального законодавства.

Відповідно до штатного розпису НМІ України з 26 жовтня 2015 року в музеї передбачено штат в кількості 325 штатних одиниць.

26 січня 2016 року на підставі наказу № 35/3-к позивача поновлено на роботі на посаді завідувача науково-технічного відділу впровадження аудіовізуальної техніки музею на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року.

25 липня 2016 року ОСОБА_1 повторно звільнено і рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року його знову поновлено на посаді.

23 лютого 2017 року відповідачем направлено повідомлення профспілковому комітету первинної профспілкової організації НМІ України (далі - ПК ППО НМІ України) про виведення із штатного розпису посади завідувача науково-технічного відділу впровадження аудіовізуальної техніки музею, займану ОСОБА_1 і останнього попереджено про наступне звільнення.

23 травня 2017 року відповідачем внесено зміни до попередження від 23 лютого 2017 року ОСОБА_1 про те, що у випадку незгоди із пропозицією щодо зайняття однієї із вакантних посад, позивача буде звільнено 19 червня 2017 року.

29 травня 2017 року від голови ОППО працівників музеїв міста Києва надійшов лист на повідомлення, в якому йшлося про передчасність дій керівництва щодо розірвання трудового договору із головою ППО НМІ України ОСОБА_1 , оскільки до намічуваної дати звільнення є час для прийняття ОСОБА_1 остаточного рішення та запропонований список вакантних посад ще розглядається.

19 червня 2017 року позивач звернувся до генерального директора НМІ України із заявою про переведення його на посаду завідувача філіалу НМІ України музейно-культурного центру «Мистецькі шедеври України».

Листом від 19 червня 2017 року відповідач відмовив ОСОБА_1 у переведенні на посаду завідувача філіалу НМІУ музейно-культурного центру «Мистецькі шедеври України» у зв`язку із невідповідністю кваліфікаційним вимогам і до листа відповідачем було додано список вакантних посад станом на 19 червня 2017 року.

Наказом від 19 червня 2017 року № 88-к позивача звільнено із роботи у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами 1-3 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю,

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Отже обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.

У розумінні частин першої-другої статті 49-2 КЗпП України порівняння продуктивності праці і кваліфікації працівників має проводитись роботодавцем на початку процедури скорочення, а якщо точніше, то перед попередженням конкретного працівника про наступне вивільнення. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України самостійними підставами, серед інших, змін в організації виробництва та праці визначено, зокрема, скорочення чисельності працівників і окремо скорочення штату працівників.

Чисельність працівників - це списковий склад працівників, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості (лист Міністерства праці та соціальної політики України від 07 квітня 2011 року № 114/06/187-11).

Штат працівників - це сукупність посад, установлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Факторами, якими може бути зумовлена потреба скорочення чисельності або штату працівників є, зокрема: наміри роботодавця матеріально стимулювати працівників для здійснення потрібного обсягу робіт меншою кількістю персоналу через суміщення професій (посад), розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваної роботи, для чого працівникам встановлюються відповідні доплати за рахунок утвореної економії фонду заробітної плати; вдосконалення виробництва за допомогою автоматизації виробничих процесів, упровадження яких зумовлює зменшення кількості працівників певних професій і спеціальностей, потрібних для виконання роботи; перепрофілювання підприємства; зменшення обсягу виробництва продукції; інші несприятливі фактори та кризові явища у соціально-економічному розвитку суспільства.

З огляду на викладене скорочення чисельності працівників і скорочення штату підприємства - поняття не тотожні, оскільки зі скороченням чисельності майже завжди відбувається скорочення штату і зміна чисельності працівників відповідно відображається у штатному розписі. А при скороченні штату чисельність може не тільки не зменшитися, а інколи навіть збільшитися.

Відповідач не заперечував, що чисельність працівників музею не змінилась, змінилась лише кількість посад, а відтак зміни не передбачали скорочення чисельності працівників, оскільки всім працівникам, посади яких скорочувались, пропонувались інші посади, яким вони відповідають за освітньо-кваліфікаційними ознаками.

У Постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14а викладено висновок про те, що зміни в організації виробництва і праці не можуть бути підставою зловживань та незаконного звільнення працівників, а незначні розширення в діяльності відповідача не є змінами в організації виробництва та праці. Тобто, скорочення чисельності або штату працівників, безумовно, є правом роботодавця, однак це не має бути підставою для зловживань та незаконного звільнення працівника.

Установлено, що ОСОБА_1 звільняли неодноразово.

Так, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року, визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 за наказом № 131/14 від 25 липня 2016 року з тих підстав, що в день звільнення йому не було надано переліку всіх вакантних посад. Рішення набрало законної сили та є чинним (ухвала Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2017 року та постанова Верховного Суду від 16 квітня 2018 року). На виконання зазначеного рішення за наказом відповідача від 23 лютого 2017 року № 28/1-к ОСОБА_1 поновлено на посаді завідуючого науково-технічного відділу впровадження аудіовізуальної техніки, але в цей же день і за цим же наказом його знову попереджено про звільнення з тих самих підстав та з тієї ж посади.

Після виведення посади яку займав ОСОБА_1 ця посада, як на час його попередження про скорочення - 23 лютого 17 року так і на час його звільнення - 19 червня 19 року більше не вводилась та не існувала.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Рішення виборного органу ППО (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Установлено, що рішення президії Об`єднання первинних профспілкових організацій працівників музеїв м. Києві від 24 травня 2017 року № 5 про відмову адміністрації відповідача в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , на час розгляду справи в суді першої інстанції в матеріалах справи було відсутнє і витребувано апеляційним судом.

З витягу з протоколу засідання президії Об`єднання первинних профспілкових організацій працівників музеїв м. Києві від 24 травня 2017 року № 5 вбачається, що розглянуто подання генерального директора НМІ України ОСОБА_2 про звільнення голови профспілкового комітету ППО НМІ України ОСОБА_1 та прийнято рішення про відмову в надані згоди на звільнення ОСОБА_1 .

Рішення обгрунтовано невиконанням роботодавцем статей 40 42 49-1 49-4 252 КЗпП України, оскільки про заплановані скорочення профспілкам не повідомлено, посада завідуючого відділом, яку займав ОСОБА_1 скорочена без попередньої згоди профкому музею, не надано інформацію щодо переважного права ОСОБА_1 на заняття посади згідно його кваліфікації та не враховано той факт, що до запланованого часу звільнення, ОСОБА_1 ще має можливість вибрати посаду з числа запропонованих. Крім того, зроблено висновок про те, що заплановане третє звільнення ОСОБА_1 з підстав скорочення штату в установі, де не змінювалася чисельність штату є дискримінацією ОСОБА_1 за ознакою належності його до профспілки НМІ України.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач у своєму позові не посилався на те, що його звільнено з неіснуючої у штатному розписі НМІ України посади.

Слід зазначити, що апеляційний суд дослідивши матеріали справи установив, що після виведення посади яку займав ОСОБА_1 ця посада, як на час його попередження про скорочення - 23 лютого 17 року так і на час його звільнення - 19 червня 19 року більше не вводилась та не існувала, тобто суд сприяє встановленню дійсних обставин справи, що і було зроблено апеляційним судом.

Отже правильним є висновок апеляційного суду про те, що звільнення ОСОБА_1 є незаконним, а його позовні вимоги щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З урахуванням того, що касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції поновлює виконання постанови Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Національного музею історії України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов