Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 761/25935/18

провадження № 61-2871св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 11 січня 2022 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що 28 лютого 2014 року між ним та ПАТ «Міський Комерційний Банк» укладено договір строкового банківського вкладу на загальну суму 3 600 000 доларів США та договір від 06 березня 2014 року на загальну суму 34 640 000 грн за пропозицією заступника голови правління банку ОСОБА_2 , з якою він був добре знайомий та мав приязні стосунки.

Вказував, що у липні 2014 року під час зустрічі з ОСОБА_2 остання повідомила йому про неналежний фінансовий стан ПАТ «Міський Комерційний Банк» і про те, що вона вже перевела його депозитні рахунки в інший банк - ПАТ «Банк Професійного Фінансування».

Оскільки він не уповноважував ОСОБА_2 на такі дії і необхідні документи не підписував, остання через тиждень після розмови з ним привезла йому на підпис наступні документи: договір-анкету комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 05 серпня 2014 року на відкриття вкладного (депозитного) рахунку на суму 3 600 000 доларів США та договір від 28 липня 2014 року на відкриття вкладного (депозитного) рахунку на сумі 34 640 000 грн.

Зазначав, що в подальшому йому стало відомо про те, що ПАТ ««Банк Професійного Фінансування» було віднесено до категорії неплатоспроможних та розпочато процедуру його ліквідації.

Посилався на те, що він звернувся до банку із заявою про стан своїх рахунків, на яку отримав довідку банку про те, що станом на 20 січня 2015 року на його ім`я в банку відкрито лише один депозитний рахунок на суму 2 300 000 доларів США.

Як в подальшому він з`ясував, ОСОБА_2 , використовуючи своє посадове становище, організувала за допомогою інших працівників банку фіктивне списання грошових коштів із його депозитних рахунків в ПАТ «Міський Комерційний Банк» та розмістила їх на депозитних рахунках в ПАТ «Профін Банк», відкритих на ім`я її чоловіка - ОСОБА_6 .

Отже, ОСОБА_2 розмістила на своїх депозитних рахунках грошові кошти, які належали йому в сумі: 1 300 000 доларів США та 34 640 000 грн.

Вказував, що зважаючи на такі обставини, між ним та ОСОБА_2 було підписано ряд документів, зокрема, розписку від 09 лютого 2015 року, відповідно до якої він надав ОСОБА_2 позику - грошові кошти в наступному розмірі: 1 300 000 доларів США та 34 640 000 грн.

Розпискою передбачений наступний порядок повернення грошових коштів ОСОБА_2 : не пізніше 20 лютого 2015 року передати йому готівкові кошти у розмірі 300 000 доларів США; не пізніше 20 лютого 2015 року передати у власність його довіреної особи будинок (загальна площа 646,8 кв. м) та земельну ділянку (0,2230 га, кадастровий номер 3221483301:009:0048) за адресою: АДРЕСА_1 та забезпечити їх продаж і повернення йому готівкових коштів в домовлений строк; не пізніше 20 лютого 2015 року передати у власність його довіреної особи квартиру АДРЕСА_2 та повністю погасити борг у розмірі 1 300 000 доларів США.

Також визначено, що не пізніше 20 лютого 2015 року в забезпечення повернення боргу передати в заставу його довіреній особі: квартиру АДРЕСА_3 ; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 ; нежилі приміщення за адресою: АДРЕСА_5 (площа 567 кв.м); будь-яке інше майно, що належить ОСОБА_2 та афілійованим особам на праві власності та повністю погасити борг у розмірі 34 640 000 грн.

Зазначав, що 20 лютого 2015 року між ним та ОСОБА_2 було укладено меморандум про взаєморозуміння, відповідно до якого він допускає повний розрахунок по зобов`язаннях в розмірі 1 300 000 доларів США до 01 травня 2015 року.

Посилався на те, що ОСОБА_2 не виконала свої зобов`язання у строк до 20 лютого 2015 року, у власність його довіреної особи не було передане перелічене в розписці нерухоме майно, а лише у травні 2015 року відповідач повернула йому частину грошових коштів у розмірі 663 000 доларів США. Решта коштів до цього часу лишається неповернутою.

Вказував, що незважаючи на наявність боргу ОСОБА_2 перед ним, остання, з метою уникнення погашення боргу та виконання своїх зобов`язань, уклала договори дарування вищевказаного нерухомого майна, яке їй належало на праві власності, на користь свого сина ОСОБА_3 .

Вважав, що на момент існування боргу ОСОБА_2 перед ним, відповідач уклала безоплатні договори відчуження нерухомого майна на користь свого сина.

Зазначав, що Головним слідчим управлінням НП України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014000000000409 від 17 вересня 2014 року про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами ПАТ «Міський комерційний банк» за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190, частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 205, частиною другою статті 364-1 КК України.

Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_2 , перебуваючи на посаді заступника голови правління ПАТ «Міський комерційний банк», шляхом зловживання довірою ОСОБА_1 заволоділа коштами, які були розміщені на депозитних рахунках останнього, у сумі 1 300 000 доларів США та 34,64 млн. грн.

Посилався на те, що вбачаються умисні дії ОСОБА_2 по відчуженню нерухомого майна з метою ухилення від стягнення заборгованості перед ним за рахунок такого майна, а також із метою ухилення від можливої конфіскації майна в рамках кримінальної справи.

Вказував, що після укладання договорів дарування ОСОБА_2 продовжує проживати та користуватися таким майном, сторонами не вжиті дії, які б свідчили про реальне виконання договорів дарування і перехід права власності до обдарованого.

Вважає, що спірні договори дарування нерухомого майна укладено за таких обставин: укладені між сторонами, які є близькими родичами, договори носять безоплатний характер; договори укладені умисно з розумінням сторонами наслідків укладання таких договорів; свідомий намір невиконання зобов`язань сторін договорів дарування; договори спрямовані на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів або конфіскації в рамках кримінальної справи: фактично дарувальник продовжує володіти та користуватися цим майном, а обдарованим не вжито дій, які б свідчили про прийняття ним у власність подарованого майна.

Враховуючи наведене просив суд визнати недійсними з підстав їх фіктивності наступні договори:

договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3210945300:01:088:0041, площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_6 від 20 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. за № 700;

договір дарування квартири загальною площею 63,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_7 від 24 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. за № 729;

договір дарування машиномісця № НОМЕР_1 загальною площею 15 кв. м, за адресою: АДРЕСА_5 від 24 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. за № 726;

договір дарування квартири загальною площею 88,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_8 від 24 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. за № 723;

договір дарування житлового будинку загальною площею 238,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_6 від 26 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. за № 732;

договір дарування квартири загальною площею 140,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_9 від 26 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. за № 741;

договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3210800000:01:088:0089, площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_6 від 26 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. за № 7;

застосувати наслідки визнання договорів дарування недійсними.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 травня 2021 року закрито провадження у вказаній цивільній справі в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування машиномісця № НОМЕР_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Рильською Л. С. за № 726 та договору дарування квартири від 24 серпня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Рильською Л. С. за № 723.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року у складі судді Рибака М. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні правові підстави для його задоволення, оскільки станом на дату укладення спірних договорів дарування не було жодного судового рішення про стягнення боргу з ОСОБА_2 , а саме по собі настання на дату укладення спірних договорів дарування обов`язку ОСОБА_2 щодо повернення позики не свідчить про реальну загрозу щодо звернення стягнення на квартиру за майбутнім рішенням суду, оскільки такого рішення на дату укладення договору не було.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 січня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3210945300:01:088:0041, площею 0,1 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , від 20 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. за № 700.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_10 , загальною площею 63,8 кв. м, житловою площею 36,3 кв. м, від 24 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. за № 729.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 238,4 кв. м, житловою площею 119,8 кв. м, від 26 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. за № 732.

Визнано недійсним договір дарування квартири від 26 серпня 2015 року № 49 в будинку АДРЕСА_11 , загальною площею 140,4 кв.м, житловою площею 86,8 кв.м, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. за № 741.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3210800000:01:088:0089, площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_6 , від 26 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. за № 738.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги частково, апеляційний суд виходив із того, що дії ОСОБА_2 щодо укладення договорів дарування із своїм сином ОСОБА_3 були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок зобов`язань шляхом стягнення грошових коштів.

Враховуючи те, що спірне майно було відчужено третім особам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні правові підстави для застосування реституції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_8 .

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_8 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 210/5155/15-ц, провадження № 61-29952св18, від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц, провадження № 61-1300св18, від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16?ц, провадження № 61-835св17, від 28 серпня 2020 року у справі № 190/914/17-ц, провадження № 61-1024св19, від 21 травня 2020 року у справі № 468/1736/17-ц, провадження № 61-47845св18, від 28 листопада 2020 року у справі № 760/21747/19, провадження № 61?10768св20, від 26 грудня 2018 року у справі № 761/38593/16-ц, провадження № 61?16530св18, від 04 лютого 2021 року у справі № 638/13880/17, провадження № 61-10398св20, від 17 березня 2021 року у справі № 759/12171/17, провадження № 61-21942св19, від 27 квітня 2020 року у справі № 362/5764/17, провадження № 61-3849св19, від 12 січня 2022 року у справі № 372/108/19, провадження № 61-5506св21, у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року № 6-197цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що на час укладення спірних договорів він не був обізнаний про існування будь-якої заборгованості ОСОБА_2 . Його дії щодо укладення правочинів були спрямовані на реальне настання передбаченими договорами правових наслідків, тобто на реальне набуття у власність переданого у дар майна.

Апеляційний судом дійшов помилкового висновку про те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року про стягнення з ОСОБА_2 коштів за розпискою спростовуються доводи останньої про те, що розписка від 09 лютого 2015 року не є борговим документом та не є доказом укладення між сторонами договору позики. Проте, судом не враховано, що вказане рішення ухвалено 01 березня 2021 року, а на час укладення договорів дарування у ОСОБА_2 були наявні підстави вважати погашеними свої зобов`язання за розпискою перед позивачем, оскільки вона була впевнена, що ОСОБА_1 у серпні 2015 року не має до неї претензій за вказаною розпискою.

При цьому розписка від 09 лютого 2015 року не містить ознак усіх необхідних реквізитів, наявність яких може свідчити про боргові відносини.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 лютого 2015 року ОСОБА_2 склала розписку за своїм підписом про те, що вона підтверджує отримання коштів від ОСОБА_1 та свій борг перед ним в наступному розмірі: 1 300 000 доларів США та 34 640 000 грн та зобов`язалась повернути їх ОСОБА_1 в наступному порядку:

не пізніше 20 лютого 2015 року передати ОСОБА_1 готівкові кошти у розмірі 300 000 доларів США;

не пізніше 20 лютого 2015 року передати у власність довіреної особи ОСОБА_1 будинок (загальною площею 646,8 кв. м) та земельну ділянку (0,2230 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:0048) за адресою: АДРЕСА_1 та забезпечити їх продаж і повернення готівкових коштів ОСОБА_1 в домовлений строк;

не пізніше 20 лютого 2015 року передати у власність довіреної особи ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 ; та повністю погасити боргу розмірі 1 300 000 доларів США;

не пізніше 20 лютого 2015 року в забезпечення повернення 34 000 000 грн передати в заставу довіреній особі ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 ; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_6 ; нежилі приміщення за адресою: АДРЕСА_5 (площа 567 кв. м), будь-яке інше нерухоме майно, що належить їй та афілійованим особам на праві власності, та повністю погасити борг у розмірі 34 640 000 грн.

Отже, розпискою був визначений строк погашення боргу - 20 лютого 2015 року.

20 лютого 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було підписано меморандум про взаєморозуміння, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди, що в забезпечення виконання ОСОБА_2 умов розписки від 09 лютого 2015 року ОСОБА_1 допускає повний розрахунок по зобов`язанням в розмірі 1 300 000 доларів США до 01 травня 2015 року. Додатково ОСОБА_2 зобов`язалася виставити на продаж не пізніше 23 лютого 2015 року належне їй майно у вигляді квартир за адресою: АДРЕСА_12 .

Із матеріалів справи вбачається та підтверджено сторонами, що відповідач здійснила часткове погашення боргу в сумі 663 000 доларів США у травні 2015 року.

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договори дарування, а саме:

20 серпня 2015 року договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3210945300:01:088:0041, площею 0,1000 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. за № 700;

24 серпня 2015 року договір дарування квартири АДРЕСА_10 , загальною площею 63,8 кв. м, житловою площею 36,3 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. за № 729;

26 серпня 2015 року договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 238,4 кв. м, житловою площею 119,8 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. за № 732;

26 серпня 2015 року договір дарування квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 140,4 кв. м, житловою площею 86,8 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. за № 741;

26 серпня 2015 року договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 3210800000:01:088:0089, площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. за № 738.

Відповідно до пунктів 1.1. зазначених договорів дарувальник ОСОБА_2 передала вищевказане майно у власність обдаровуваного ОСОБА_3 .

Згідно з умовами укладених договорів дарування сторони в присутності нотаріуса підтвердили, що підписуючи вказані договори вони заявляють про дійсність намірів здійснити вказані договори, відсутність заперечень щодо кожної з умов цих договорів, волевиявлення є вільним, усвідомленим, відповідає внутрішній волі; умови договору зрозумілі та відповідають реальній домовленості між ними (п. п. 4.11, 4.12, 4.9, 4.10, 6.6., 6.7, 6.7., 6.8 укладених договорів).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає ззалишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України слідує що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 234 ЦК України фіктивним

є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або

в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня

2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі

№ 359/1654/15?ц. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові

від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження

№ 14-260цс19) не відступила від цих висновків та зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем

з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що оспорювані ним договори дарування слід визнати недійсними у зв`язку із їх фіктивністю, оскільки, не зважаючи на наявність боргу ОСОБА_2 перед ним, остання з метою уникнення погашення боргу та виконання своїх зобов`язань уклала безоплатні договори дарування з своїм сином ОСОБА_3 .

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до розписки від 09 лютого 2015 року та меморандуму про взаєморозуміння від 20 лютого 2015 року ОСОБА_2 повинна була сплатити кошти ОСОБА_1 не пізніше 01 травня 2015 року.

Разом із тим, ОСОБА_2 , відчужуючи 20, 24, 26 серпня 2015 року належне їй на праві власності нерухоме майно своєму сину ОСОБА_3 на підставі договорів дарування, була обізнана про невиконане нею грошове зобов`язання за розпискою від 09 лютого 2015 року.

Колегія суддів відхиляє посилання заявника у касаційній скарзі на те, що розписка від 09 лютого 2015 року не містить ознак усіх необхідних реквізитів, наявність яких може свідчити про боргові відносини, оскільки у вказаній розписці ОСОБА_2 підтвердила отримання грошових коштів, визначених у розписці, та визнає свій борг перед позивачем. При цьому вказаною розпискою сторонами визначено умови повернення боргу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що дії ОСОБА_2 щодо укладення договорів дарування зі своїм сином ОСОБА_3 були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок зобов`язань шляхом стягнення грошових коштів.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що його дії щодо укладення правочинів були спрямовані на реальне настання передбаченими договорами правових наслідків, тобто на реальне набуття у власність переданого у дар майна, не можуть бути прийняті судом, оскільки на час укладення оскаржуваних договорів дарування у ОСОБА_2 були невиконані зобов`язання за перед ОСОБА_1 за розпискою від 09 лютого 2015 року та меморандумом про взаєморозуміння від 20 лютого 2015 року, строк виконання яких сплив 01 травня 2015 року. При цьому рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року у справі № 761/25935/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за розпискою, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, підтверджено невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за розпискою та не повернення коштів ОСОБА_1 у повному обсязі.

З рахуванням викладеного, встановлених апеляційним судом обставин справи, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що дії відповідачів свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних прав на виконання рішення суду про стягнення заборгованості за рахунок належного позичальнику нерухомого майна, а тому договори дарування спірного нерухомого майна, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід визнати недійсними на підставі статті 234 ЦК України.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 210/5155/15-ц, провадження № 61-29952св18, від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц, провадження № 61-1300св18, від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц, провадження № 61-835св17, від 28 серпня 2020 року у справі № 190/914/17-ц, провадження № 61-1024св19, від 21 травня 2020 року у справі № 468/1736/17-ц, провадження № 61-47845св18, від 28 листопада 2020 року у справі № 760/21747/19, провадження № 61-10768св20, від 26 грудня 2018 року у справі № 761/38593/16-ц, провадження № 61?16530св18, від 04 лютого 2021 року у справі № 638/13880/17, провадження № 61-10398св20, від 17 березня 2021 року у справі № 759/12171/17, провадження № 61-21942св19, від 27 квітня 2020 року у справі № 362/5764/17, провадження № 61-3849св19, від 12 січня 2022 року у справі № 372/108/19, провадження № 61-5506св21, у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року № 6-197цс14, відхиляються, оскільки судове рішення апеляційного суду не суперечить висновкам, викладеним у вказаних постановах.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович