Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 761/2631/21

провадження № 61-5990св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2021 року у складі судді Пономаренко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Гуля В. В., Шебуєвої В. А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», третя особа - ОСОБА_2 , про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом зняття обтяження.

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Вердикт Капітал», третя особа - ОСОБА_2 , про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом зняття обтяження.

Позовна заява мотивована тим, що 13 січня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7142/2017/286871, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав транспортний засіб марки «Citroen», модель «Berlingo», 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , після реєстрації - НОМЕР_3 .

Позивач зазначає, що згідно з інформацією, наданою Територіальним сервісним центром МВС № 7142 від 20 листопада 2020 року № 31/23/42-350, під час реєстрації 13 січня 2017 року договору купівлі-продажу № 7142/2017/286871 будь-які обтяження або обмеження щодо вказаного транспортного засобу були відсутні.

Позивач вказує, що 27 жовтня 2020 року під час наміру здійснити продаж вказаного вище транспортного засобу йому стало відомо, що на транспортний засіб 02 жовтня 2019 року зареєстровано приватне обтяження № 27127052, обтяжувачем за яким є ТОВ «Вердикт Капітал», підстава обтяження - договір про відступлення прав вимоги за договорами застави від 11 жовтня 2019 року № 788, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал».

Позивач вважає, що оскільки обтяження № 27127052 накладено після укладення договору купівлі-продажу від 13 січня 2017 року, тому він є добросовісним набувачем транспортного засобу.

Позивач зазначає, що наявність такого обтяження порушує його право власності, зокрема, щодо розпорядження вказаним автомобілем.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд усунути йому перешкоди в користуванні власністю, а саме транспортним засобом марки «Citroen», модель «Berlingo», 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , шляхом зняття обтяження у вигляді застави рухомого майна і виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна приватного обтяження № 27127052.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що станом на час придбання позивачем транспортного засобу 13 січня 2017 року в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були наявні відомості про обтяження транспортного засобу на підставі договору застави автомобіля, а тому обтяження зберігає силу для нового власника. Оскільки обтяження на майно позивача було накладене у передбачений законом спосіб до придбання ним цього майна, то суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом зняття обтяження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Шевченківського районного суду міста Києва.

10 серпня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник як підставу для касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 333/6700/15-ц, від 25 листопада 2019 року у справі № 757/17150/17, від 14 квітня 2021 року в справі № 320/8508/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник зазначає, що під час перереєстрації автомобіля будь-яка інформація щодо обмежень на вказаний транспортний засіб та проведення операцій його власником була відсутня.

Відзив на касаційну скаргу

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Вердикт Капітал» на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому мають бути залишені без змін, а касаційна скарга без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що 08 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Астра Банк» укладений кредитний договір № 300708048569001, за умовами якого банк надав позичальникові кредит у розмірі 170 000,00 грн, зі сплатою 12 % річних, на строк до 08 листопада 2020 року.

У якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 300708048569001, 08 листопада 2013 року між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_2 укладено договір застави автомобіля, предметом якого був автомобіль марки «Citroen», модель «Berlingo», 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що зареєстрований Кіровоградським РЕВ УДАІ при УМВС України в Кіровоградській області 06 листопада 2013 року та належить заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого Кіровоградським РЕВ УДАІ при УМВС України в Кіровоградській області 06 листопада 2013 року.

Згідно із витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 08 листопада 2013 року внесено реєстраційний запис № 14001903 про обтяження автомобіля марки «Citroen», модель «Berlingo», 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , на підставі договору застави від 08 листопада 2013 року, за яким ПАТ «Астра Банк» виступало обтяжувачем, а ОСОБА_2 боржником. Строк виконання зобов`язання - 08 листопада 2020 року, термін дії обтяження - 08 листопада 2018 року.

02 грудня 2013 року між ПАТ «Астра Банк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набуло право нового кредитора до ОСОБА_2 за кредитним договором від 08 листопада 2013 року № 300708048569001.

13 січня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу № 7142/2017/286871 транспортного засобу, відповідно до умов якого ОСОБА_1 придбав у власність транспортний засіб марки «Citroen», модель «Berlingo», 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 13 січня 2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказаний транспортний засіб марки «Citroen», модель «Berlingo», 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Згідно із листом Територіального сервісного центру МВС № 7142 від 20 листопада 2020 року № 31/23/42-350, адресованим представнику позивача - адвокату Ляхову О. В., 13 січня 2017 року під час перереєстрації автомобіля «Citroen», модель «Berlingo», 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , було проведено перевірки за наявними базами даних, в тому числі, направлено запит від 13 січня 2017 року до Черкаської філії ДП «Національні інформаційні системи» щодо наявності обмежень за державним реєстром обтяжень рухомого майна, на який було надано відповідь в електронному вигляді. На момент перереєстрації будь-яка інформація щодо обмежень на вказаний транспортний засіб та проведення операцій його власником була відсутня.

11 жовтня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір про відступлення прав вимоги № 2018/К, за яким ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором від 08 листопада 2013 року № 300708048569001 та договором застави від 08 листопада 2013 року.

Згідно із витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 15 січня 2021 року з 21 жовтня 2019 року зареєстровано обтяження на автомобіль «Citroen», модель «Berlingo», номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , на підставі договору про відступлення прав вимоги за договорами застави від 11 жовтня 2019 року, обтяжувач - ТОВ «Вердикт Капітал», боржник - ОСОБА_2 , розмір основного зобов`язання 170 000,00 грн, строк виконання зобов`язання - 08 листопада 2020 року, термін дії обтяження - 21 жовтня 2024 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про заставу» та статтею 572 ЦК України застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною четвертою статті 577 ЦК України передбачено, що моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до частини другої статті 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.

Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Статтею 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.

За таких обставин реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи.

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України наведеними у постановах від 03 квітня 2013 року в справі № 6-7цс13, від 19 листопада 2014 року в справі № 6-168цс14 та Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 463/3582/17 (провадження № 61-13383св19), від 07 квітня 2020 року у справі № 761/48585/18 (провадження № 61-19810св19).

Згідно зі статтею 42 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» держателем Державного реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. Порядок ведення Державного реєстру визначає Кабінет Міністрів України.

Частиною четвертою статті 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі статтею 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб платників податків та інших обов`язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.

Відповідно до частин першої, другої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом реєстрації обтяження є день, година та хвилина внесення відповідного запису до Державного реєстру, а моментом припинення реєстрації обтяження є день, година та хвилина реєстрації в Державному реєстрі відомостей про припинення обтяження. Записи зберігаються в Державному реєстрі протягом п`яти років з моменту їх внесення. Обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш як п`ятирічний строк.

Таким чином відповідно до вимог чинного законодавства України, застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави. У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладений Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року в справі № 333/6700/15-ц (провадження № 61-2859св18), від 11 вересня 2019 року в справі № 573/1105/17 (провадження № 61-29747св18), від 25 листопада 2019 року в справі № 757/17150/17-ц (провадження № 64-45097св18), від 18 грудня 2019 року в справі № 619/4033/18 (провадження № 61-16542св19) та від 07 квітня 2020 року у справі № 761/48585/18 (провадження № 61-19810св19), від 09 червня 2021 року у справі № 643/1735/19 (провадження № 61-1526св20), від 24 червня 2021 року у справі № 757/4536/18 (провадження № 61-3913св21), від 27 липня 2022 року справі № 601/1772/20 (провадження № 61-18832св21).

Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки на час відчуження автомобіля, застава спірного транспортного засобу була зареєстрована в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Отже, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 333/6700/15-ц, від 25 листопада 2019 року у справі № 757/17150/17, від 14 квітня 2021 року в справі № 320/8508/18, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров