№ 761/26554/13-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 761/26554/13-ц

провадження № 61-1151св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: публічне акціонерне товариство «Омега Банк», ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Елітком», товариство з обмеженою відповідальністю «Файненс Компані»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду

м. Києва від 25 серпня 2020 року у складі судді Саадулаєва А. І.

та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року

у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І., у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Омега Банк»

до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - товариство з обмеженою відповідальністю «Елітком», про стягнення заборгованості, за заявою ОСОБА_1 про заміну стягувача,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви про заміну сторони правонаступником

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про заміну сторони позивача (стягувача) правонаступником у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк») до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог

на предмет спору, - товариство з обмеженою відповідальністю «Елітком» (далі - ТОВ «Елітком»), про стягнення заборгованості.

Заява мотивована тим, що рішенням Шевченківського районного суду

м. Києва від 12 березня 2014 року у справі № 761/26554/13-ц, що набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Омега Банк»

4 942 665,33 грн заборгованості за кредитним договором від 23 квітня

2008 року № 622.

31 грудня 2014 року між ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Іпотека Кредит» було укладено договір купівлі-продажу права вимоги із додатковим договором від 09 січня 2015 року, зокрема і за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 622.

04 липня 2015 року між ТОВ «Фінансова компанія «Іпотека Кредит» та

ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» укладено договір купівлі-продажу права вимоги із додатковим договором

від 06 червня 2015 року, зокрема і за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 622.

У подальшому, 25 травня 2018 року, між ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу права вимоги, зокрема за кредитним договором

від 23 квітня 2008 року № 622. Відомості про правонаступництво підтверджуються внесенням відповідних змін до Державного реєстру прав.

Ураховуючи, що заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу, посилаючись на положення статей 55 442 ЦПК України,

ОСОБА_1 просила замінити сторону позивача (стягувача) ПАТ «Омега Банк» його правонаступником - ОСОБА_1 у справі № 761/26554/13-ц за позовом ПАТ «Омега Банк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 серпня

2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду

від 23 листопада 2020 року, заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони

в справі шляхом заміни стягувача його правонаступником, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений між ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Іпотека Кредит», у судовому порядку визнано нікчемним, а між ТОВ «Фінансова компанія «Іпотека Кредит» та

ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» визнано недійсним як такий, що укладений у процесі виконання нікчемного правочину особою, що не є власником активів і не має права продажу цих активів (справа № 910/10364/16), унаслідок чого укладений між ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу прав вимоги не створює для його сторін чи інших осіб юридичних наслідків.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

22 січня 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку

ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 25 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про заміну сторони позивача (стягувача) у справі.

28 січня 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 25 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву та замінити сторону позивача (стягувача) ПАТ «Омега Банк» його правонаступником ОСОБА_1 .

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2021 року поновлено

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі.

У травні 2021 року справу № 761/26554/13-ц передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, з огляду на те, що:

- суди, посилаючись на постанову Верховного Суду від 24 лютого

2019 року у господарській справі № 910/10364/16, дійшли помилкового висновку про застосування наслідків нікчемного правочину;

- судами не враховані висновки, викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17,

від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 та від 05 травня 2020 року у справі № 750/3917/17; Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі

№ 5016/1284/2012, від 24 грудня 2020 року у справі № 754/13238/15-ц,

від 16 грудня 2020 року у справі № 127/27203/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутній висновок Верховного Суду у спірних правовідносинах щодо застосування статей 330 388 ЦК України та заміни сторони справи його правонаступником, який вважає себе добросовісним набувачем (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);

Доводи інших учасників справи

У травні 2021 року ТОВ «Файненс Компані» подало до Верховного Суду відзив на касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у якому просить касаційні скарги залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що саме ТОВ «Файненс Компані»

є правонаступником стягувача ПАТ «Омега Банк» у цій справі на підставі договору про відступлення права вимоги від 07 березня 2019 року.

Факт правонаступництва окрім відповідних доказів, що містяться

в матеріалах справи (договір про відступлення, платіжне доручення про сплату коштів за договором), підтверджено також ухвалою Господарського суду м. Києва від 03 лютого 2020 року, залишеною

без змін під час апеляційного та касаційного переглядів у справі

№ 5011-34/273-2012, якою замінено сторону позивача у справі. У вказаній справі, зокрема, встановлено, що право вимоги за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 622 перейшло до ТОВ «Файненс Компані».

Крім того, до ОСОБА_1 право вимоги за договором від 25 травня

2018 року не могло перейти, оскільки таке право було відсутнє у

ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент»

з огляду на те, що договір купівлі-продажу від 04 липня 2015 року,

на підставі якого вказане товариство отримало право вимоги, визнаний недійсним у судовому порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 23 квітня 2008 року між закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк», та ОСОБА_2 , ТОВ «Елітком» укладено кредитний договір

№ 622 (а. с. 14-17, т. 1).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 березня

2014 року позов ПАТ «Омега Банк» задоволено та ухвалено стягнути

з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі

4 942 665,33 грн та судовий збір у розмірі 3 441,00 грн (а. с. 217-223, т. 1).

У подальшому між ПАТ «Омега Банк» та TOB «Фінансова компанія «Іпотека Кредит» укладено договір купівлі-продажу права вимоги від 31 грудня

2014 року із додатковим договором від 09 січня 2015 року, в яких додатками наведено перелік договорів та купівельна ціна за права вимоги, зокрема за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 622.

На виконання вказаного договору між сторонами підписано акт приймання-передачі права вимоги (а. с. 6-24, т. 3).

04 липня 2015 року між TOB «Фінансова компанія «Іпотека Кредит» та

ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги із додатковим договором від 06 липня 2015 року, зокрема за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 622. На виконання вказаного договору між сторонами підписано акт приймання-передачі права вимоги (а. с. 38-57, т. 3).

25 травня 2018 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу прав вимоги. Відповідно до акта приймання-передачі прав вимоги до договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2018 року, продавець передав, а покупець прийняв оригінал кредитного договору від 23 квітня 2008 року № 622 (а. с. 58-61, т. 3).

Також установлено, що у справі № 910/10364/16 за позовом ПАТ «Омега Банк» до ТОВ «Фінансова компанія «Іпотека Кредит», ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» про визнання договорів недійсними рішенням Господарського суду м. Києва від 04 вересня

2018 року, частково зміненим постановою Північного апеляційного господарського суду від 23 квітня 2019 року, зокрема, визнано недійсними: договір купівлі-продажу від 31 грудня 2014 року, укладений між ПАТ «Омега Банк» та TOB «Фінансова компанія «Іпотека Кредит», договір купівлі-продажу від 04 липня 2015 року, укладений між

TOB «Фінансова компанія «Іпотека Кредит» та ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» (а. с. 155-167, т. 2).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 липня 2019 року вказані судові рішення

в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31 грудня

2014 року, укладеного між ПАТ «Омега Банк» та TOB «Фінансова компанія «Іпотека Кредит», скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаної позовної вимоги. У решті постанову апеляційного суду залишено без змін (а. с. 168-171, т. 2).

У вказаній справі встановлено ознаки нікчемності договору

купівлі-продажу прав вимоги від 31 грудня 2014 року відповідно до пункту

3 частин третьої статті 38 цього Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому відповідно до частини першої статті 215, частини першої статті 216 ЦК України такий правочин

не створює для сторін чи інших осіб юридичних наслідків, крім тих,

що пов`язані з його недійсністю, таким чином, наступний договір

купівлі-продажу права вимоги від 04 липня 2015 року слід визнати недійсним відповідно до частини п`ятої статті 216, статті 658 ЦК України як такий, що укладений у процесі виконання нікчемного правочину особою, що не є власником активів і не має права продажу цих активів.

У справі № 5011-34/273-2012 ухвалою Господарського суду м. Києва

від 03 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду м. Києва від 02 червня 2020 року, постановою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року, замінено позивача у справі № 5011-34/273-2012 з ПАТ «Сведбанк» на його правонаступника -

ТОВ «Файненс Компані». У вказаній справі встановлено, що відбулася заміна кредитора у зобов`язанні, встановленому кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 622 з усіма додатковими угодами до нього.

ТОВ «Файненс Компані» є процесуальним правонаступником позивача

у справі № 5011-34/273-2012, рішенням суду в якій стягнуто заборгованість за цим кредитним договором (а. с. 172-177, т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційних скарг у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі -

ЦК України) визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

За змістом положень статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із цих норм, зокрема, пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Відповідно до положень статей 512 514 ЦК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням положень статті 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.

Заміна сторони правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає у поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.

За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача відповідає змісту статей 512 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження».

Схожий за змістом правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі № 2-5356/10, від 10 червня 2021 року

у справі № 2-2106/12.

Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов`язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду.

Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво.

Таким чином, особа, яка вважає себе правонаступником позивача/стягувача та бажає набути та реалізувати існуючі процесуальні права, притаманні позивачу/стягувачу (на оскарження судового рішення та/або постанови державного виконавця, подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), може заявити про заміну сторони у справі, ініціювавши відкриття відповідної стадії процесу.

Разом із тим, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.

Наступництво у матеріальних правовідносинах має бути безумовним та доведеним.

Звертаючись до суду із заявою про заміну сторони позивача (стягувача) правонаступником у справі за позовом ПАТ «Омега Банк» до

ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ТОВ «Елітком», про стягнення заборгованості, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є правонаступником у спірних правовідносинах на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2018 року, укладеного між ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» та ОСОБА_1 .

Разом із тим, судами установлено, що у справі № 910/10364/16 за позовом ПАТ «Омега Банк» до ТОВ «Фінансова компанія «Іпотека Кредит»,

ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» про визнання договорів недійсними рішенням Господарського суду м. Києва

від 04 вересня 2018 року, частково зміненим постановою Північного апеляційного господарського суду від 23 квітня 2019 року, зокрема, визнано недійсними: договір купівлі-продажу від 31 грудня 2014 року, укладений між ПАТ «Омега Банк» та TOB «Фінансова компанія «Іпотека Кредит», договір купівлі-продажу від 04 липня 2015 року, укладений між TOB «Фінансова компанія «Іпотека Кредит» та ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент».

в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31 грудня

У вказаній справі встановлено ознаки нікчемності договору купівлі-продажу прав вимоги від 31 грудня 2014 року відповідно до пункту

не створює для сторін чи інших осіб юридичних наслідків, крім тих,

що пов`язані з його недійсністю, таким чином, наступний договір купівлі-продажу права вимоги від 04 липня 2015 року слід визнати недійсним відповідно до частини п`ятої статті 216, статті 658 ЦК України як такий,

що укладений у процесі виконання нікчемного правочину особою, що не є власником активів і не має права продажу цих активів.

З огляду на зазначені обставини, враховуючи факт визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04 липня 2015 року,ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент»не мало право розпоряджатися правом вимоги за кредитним договором від 23 квітня

2008 року№ 622, укладеним між закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк»,

та ОСОБА_2 , ТОВ «Елітком», а тому колегія суддів погоджується

з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про заміну позивача в справі шляхом заміни стягувача його правонаступником у справі № 761/26554/13-ц за позовом ПАТ «Омега Банк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо відсутності правового висновку Верховного Суду у спірних правовідносинах щодо застосування статей 330 388 ЦК України, є безпідставними та свідчать про помилкове тлумачення заявниками норм права, оскільки спірні правовідносини регулюються спеціальним правовим механізмом, передбаченим, зокрема, статтями 512 514 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням положень статті 442 ЦПК України.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 жовтня 2019 року у справі

№ 911/3749/17, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 05 травня 2020 року у справі № 750/3917/17, від 01 жовтня 2019 року у справі

№ 5016/1284/2012, від 24 грудня 2020 року у справі № 754/13238/15-ц,

від 16 грудня 2020 року у справі № 127/27203/14-ц, за їх безпідставністю, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин

у справі, яка переглядається.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року

у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизовано вказаний висновок та зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, однаковими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі,

що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як

в матеріальному, так і в процесуальному сенсі, а доводи, викладені

у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів, спрямовані на переоцінку доказів у справі, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення правового питання правонаступництва у спірних правовідносинах, та обґрунтування щодо доводів сторін, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко