Постанова
Іменем України
21 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 761/2692/21
провадження № 61-10554св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від
20 жовтня 2021 року в складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Немировської О. В., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Мінекономіки), Акціонерного товариства «Державна продовольчо - зернова корпорація України» (далі - АТ «ДПЗКУ») про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що згідно з наказом Мінекономіки від 26 червня 2020 року № 123-п його призначено виконуючим обов`язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» до обрання заступника голови правління в установленому законодавством порядку.
На підставі наказу АТ «ДПЗКУ» від 26 червня 2020 року № 429-к він приступив до виконання обов`язків заступника голови правління товариства з 26 червня
2020 року до обрання заступника голови правління в установленому законодавством порядку.
Відповідно до наказу Мінекономіки від 22 грудня 2020 року № 227-п позивача, виконуючого обов`язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ», звільнено
у зв`язку з закінченням строку трудового договору 24 грудня 2020 року
(пункт 2 статті 36 КЗпП України).
Надалі згідно з наказом АТ «ДПЗКУ» від 22 грудня 2020 року № 949-к, який видано на підставі наказу Мінекономіки від 22 грудня 2020 року № 227-п, позивача звільнено у зв`язку з закінченням строку трудового договору
(пункт 2 статті 36 КЗпП України) з 24 грудня 2020 року
На переконання позивача, накази про його звільнення є незаконними, оскільки не містять інформації про призначення заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» в установленому порядку. Така інформація також відсутня і у відкритих джерелах на момент подання позову. Таким чином, на час його звільнення ще не настала та обставина, з якою пов`язане його звільнення, а у відповідачів не було підстав для припинення з ним строкового трудового договору.
Крім того, позивач зазначав, що, оскільки його звільнено з порушенням норм трудового законодавства, його необхідно поновити на роботі та стягнути
з відповідача АТ «ДПЗКУ» середній заробіток за час вимушеного прогулу.
ОСОБА_1 просив:
скасувати наказ Мінекономіки від 22 грудня 2020 року № 227-п «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказ АТ «ДПЗКУ» від 22 грудня 2020 року № 949-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
поновити його виконуючим обов`язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ»;
стягнути з АТ «ДПЗКУ» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2020 року до дня поновлення на роботі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що з ОСОБА_1 був укладений строковий трудовий договір, строк дії якого визначався обранням заступника голови правління АТ «ДПЗКУ». Оскільки ОСОБА_1 не було призначено на посаду заступника голови правління АТ «ДПЗКУ», тому його звільнення відбулось з дотриманням норм трудового законодавства.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вказав, що підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).
При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт)).
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що наказом Мінекономіки від 26 червня
2020 року № 123-п ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» до обрання заступника голови правління в установленому законодавством порядку. Надавши згоду на призначення виконуючим обов`язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» до обрання заступника голови правління в установленому законодавством порядку,
ОСОБА_1 усвідомлював, що він виконуватиме такі обов`язки тимчасово до вирішення питання про обрання його чи іншої особи заступником голови правління, а тому може бути звільнений від їх виконання у разі не обрання його заступником голови правління. Позивач не заперечував, що він розумів те, що призначення його виконуючим обов`язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» до обрання заступника голови правління в установленому законодавством порядку є строковим трудовим договором, дія якого визначалася настанням юридичного факту - обрання заступника голови правління в установленому законодавством порядку.
Оскільки позивач не був обраний на посаду заступника голови правління, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що звільнення позивача з посади виконуючого обов`язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України здійснено відповідно до норм трудового законодавства.
Апеляційний суд дійшов висновку, що доводи позивача про те, що розірвання трудового договору є передчасним, оскільки подія, до настання якої позивач був призначений виконуючим обов`язки заступника голови правління ще не настала, суперечать матеріалам справи. Відповідно до наказу Мінекономіки від 11 листопада 2020 року № 208-п ОСОБА_2 обрано заступником голови правління АТ «ДПЗКУ». Таким чином, подія, з якою пов`язувалося тимчасове виконання ОСОБА_1 обов`язків заступника голови правління настала до його звільнення.
Аргументи позивача про те, що у штатному розписі передбачено декілька посад заступника голови правління не спростовують висновків суду, оскільки у наказі про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов`язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» не зазначено про те, що його призначено виконувати ці обов`язки до призначення усіх заступників голови правління. До того ж, приступаючи до виконання обов`язків заступника голови правління, ОСОБА_1 сподівався, що буде обраним на посаду заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» та продовжить виконувати ці обов`язки уже на постійній основі, проте він не був обраний на цю посаду.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
на особу, яка є виконуючим обов`язки, поширюється трудове законодавство, гарантії забезпечення права на працю, у тому числі й можливість захисту від незаконного звільнення;
суд апеляційної інстанції безпідставно вважав, що доводи позивача про передчасність розірвання трудового договору, оскільки подія, до настання якої позивач був призначений виконуючим обов'язки заступника голови правління, ще не настала, суперечать матеріалам справи. На переконання апеляційного суду, оскільки ОСОБА_1 не було обрано на посаду заступника голови правління, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що звільнення позивача з посади виконуючого обов'язки заступника голови правління на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України здійснено відповідно до норм трудового законодавства. Разом з цим, відповідно до наказу Мінекономіки від 11 листопада 2020 року № 208-п ОСОБА_2 обрано заступником голови правління АТ «ДПЗКУ». Таким чином, подія, з якою пов'язувалось тимчасове виконання ОСОБА_1 обов'язків заступника голови правління настала до його звільнення. Копію наказу Мінекономіки від 11 листопада 2020 року № 208-п надано відповідачами лише під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Цей доказ у суді першої інстанції не досліджувався, а відповідачі не зазначали про існування такого наказу, не посилались на нього як на підставу законності звільнення позивача. Отже, суд апеляційної інстанції всупереч статті 367 ЦПК України послався на докази, які були надані під час апеляційного розгляду справи без будь-якого обґрунтування причин прийняття таких доказів саме на стадії апеляційного розгляду та дослідження обставин їх неподання під час розгляду справи в суді першої інстанції;
обрання ОСОБА_2 заступником голови правління АТ «ДПЗКУ» відбулось 11 листопада 2020 року, тоді як звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов'язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» - 24 грудня 2020 року. Норми трудового законодавства не надають роботодавцю право проводити звільнення у зв'язку із закінченням дії строкового трудового договору у будь-який час після його закінчення. Якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. До 24 грудня 2020 року і ОСОБА_2 , і ОСОБА_1 одночасно виконували обов'язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» за однією і тією ж посадою. Більш того, ще до обрання ОСОБА_2 заступником голови правління, він згідно з наказом Мінекономіки від 06 листопада 2020 року № 206-п був призначений на посаду виконуючого обов'язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ». Одночасно дві особи не можуть виконувати обов'язки за однією і тією ж посадою на одному підприємстві;
у штатному розписі АТ «ДПЗКУ» передбачено чотири посади заступника голови правління. У наказі про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов'язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» не зазначено, що він призначений виконувати обов'язки за посадою до призначення всіх заступників голови правління. Незважаючи на призначення ОСОБА_2 на посаду заступника голови правління, ОСОБА_1 більше місяця продовжував виконувати свої посадові обов`язки, брав разом з ОСОБА_2 участь у засіданнях правління товариства. Ці обставини підтверджують те, що посада, на яку було призначено ОСОБА_2 та посада, виконання обов`язків за якою здійснював ОСОБА_1 , є окремими та різними посадами.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишено без руху та надано йому строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від
19 вересня 2022 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі
№ 235/2741/19, від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17, від 05 жовтня
2020 року у справі № 607/2905/18. Також вказано, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 24 червня 2020 ОСОБА_1 написав та подав на ім`я Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Петрашка І. Р. заяву, в якій просив призначити його виконуючим обов`язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ».
Згідно з наказом Мінекономіки від 26 червня 2020 року № 123-п ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» до обрання заступника голови правління в установленому законодавством порядку.
Відповідно до наказу АТ «ДПЗКУ» від 26 червня 2020 року № 429-к ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків заступника голови правління АТ «ДПЗКУ».
Згідно з наказом Мінекономіки від 11 листопада 2020 року № 208-п заступником голови правління АТ «ДПЗКУ» обрано ОСОБА_2 .
Згідно з наказом Мінекономіки від 22 грудня 2020 року № 227-п ОСОБА_1 звільнено з посади виконуючого обов`язки заступника голови правління
АТ «ДПЗКУ» 24 грудня 2020 року на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
На підставі зазначеного вище наказу та відповідно до наказу АТ «ДПЗКУ» від
22 грудня 2020 року № 949-к звільнено ОСОБА_1 , виконуючого обов`язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України) 24 грудня 2020 року.
Відповідно до пункту 2 розпорядження Кабінету міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 954 «Деякі питання управління Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України об`єктами державної власності» повноваження з управління корпоративними правами держави передано Мінекономіки, зокрема щодо АТ «ДПЗКУ».
У пункті 1.1 Статуту АТ «ДПЗКУ» (в редакції від 18 листопада 2020 року) передбачено, що АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» засноване на державній власності та є приватним акціонерним товариством.
Згідно з пунктом 1.3 Статуту засновником Товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами держави щодо Товариства здійснює Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
Відповідно до пункту 6.1 Статуту єдиним акціонером Товариства є держава в особі Уповноваженого органу управління.
Пунктами 10.1, 10.2 та 10.5 Статуту вказано, що управління діяльністю Товариства здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається законодавством та цим статутом. Органами Товариства є: загальні збори, наглядова рада, правління, ревізійна комісія. Обрання та припинення повноважень посадових осіб органів Товариства здійснюється відповідно до цього Статуту.
Згідно з підпунктом 11 пункту 12.14 Статуту до виключної компетенції наглядової ради належить обрання та припинення повноважень голови та членів правління.
У Товаристві, у разі відсутності наглядової ради, її повноваження здійснюються загальними зборами (пункт 12.16 Статуту).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи (стаття 23 КЗпП України).
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
За правилами, передбаченими пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є - закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
При укладанні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Встановивши фактичні обставини справи на підставі доказів, яким надано належну оцінку, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу Мінекономіки від
22 грудня 2020 року № 227-п та наказу АТ «ДПЗКУ» від 22 грудня 2020 року
№ 949-к, поновлення його виконуючим обов`язки заступника голови правління
АТ «ДПЗКУ» та стягнення з вказаного товариства на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованими, оскільки при звільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України роботодавцем не було порушено норм трудового законодавства.
За заявою ОСОБА_1 з ним було укладено строковий трудовий договір на період до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління. Позивач погодився із укладенням строкового трудового договору. Дія строкового трудового договору обмежувалася настанням певної події, про що сторони домовилися при укладенні трудового договору.
Надавши згоду на призначення виконуючим обов`язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» до обрання заступника голови правління в установленому законодавством порядку, ОСОБА_1 мав усвідомлювати, що він виконуватиме такі обов`язки тимчасово до вирішення питання щодо обрання заступника голови правління в установленому законодавством порядку, а відтак і те, що його може бути звільнено у випадку, якщо у погодженні його кандидатури уповноваженим органом управління буде відмовлено.
Оскільки позивач не був обраний на посаду заступника голови правління, а на цю посаду була обрана інша особа, а відтак настала подія, з якою пов`язувалось закінчення укладеного з позивачем строку трудового договору, суди зробили обґрунтований висновок про те, що звільнення позивача, виконуючого обов`язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ», на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України здійснено відповідно до норм трудового законодавства.
Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що наказ Мінекономіки від 11 листопада 2020 року № 208-п «Про правління акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», згідно з яким заступником голови правління АТ «ДПЗКУ» обрано ОСОБА_2 , надано відповідачами до суду апеляційної інстанції без клопотання щодо неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції.
Зазначений наказ Мінекономіки 06 травня 2021 року подано відповідачем
АТ «ДПЗКУ» до суду першої інстанції як додаток до відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 160).
При цьому такий аргумент не може бути підставою для скасування наказу про звільнення позивача, оскільки його призначено виконуючим обов`язки за строковим трудовим договором до вирішення питання щодо обрання заступника голови правління в установленому законодавством порядку. Ця подія настала, тому строк трудового договору, укладеного з позивачем, закінчився.
Посилання позивача на те, що у штатному розписі АТ «ДПЗКУ» передбачено чотири посади заступника голови правління правильних висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки у наказі про призначення
ОСОБА_1 виконуючим обов`язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» не вказано про те, що він призначений виконувати ці обов`язки до призначення всіх заступників голови правління.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що посада, на яку було призначено ОСОБА_2 і посада, виконання обов`язків за якою здійснював ОСОБА_1 , є окремими та різними посадами, оскільки виконання позивачем обов`язків заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» носило тимчасовий характер (до призначення за конкурсом постійно діючого заступника голови правління АТ «ДПЗКУ») і такої посади (виконуючий обов`язки заступника голови правління АТ «ДПЗКУ») в штатному розписі не передбачено, у зв`язку з чим немає підстав порівнювати ці посади за обсягом повноважень (посадових обов`язків).
Аргумент касаційної скарги про те, що позивача звільнено з 24 грудня 2020 року після обрання 11 листопада 2020 року ОСОБА_2 заступником голови правління АТ «ДПЗКУ», тому після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривали, а дія цього трудового договору вважається продовженою на невизначений строк, колегія суддів відхиляє, оскільки законом не передбачено, що працівник, з яким укладено строковий договір, звільняється у день закінчення строку дії трудового договору. Факт того, що позивача звільнено у зв`язку із закінченням строкового договору майже через півтора місяці після настання події, з якою пов`язувалось закінчення строку трудового договору, в цій конкретній ситуації (тимчасове виконання позивачем обов`язків заступника голови правління до обрання на цю посаду постійного працівника) не свідчить про набуття строковим трудовим договором ознак безстрокового.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
І. О. Дундар