№ 761/2716/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

25 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 761/2716/19

провадження № 61-16136св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мані Флоу»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мані Флоу» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2019 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Волошиної В. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» Луньо І. В. (далі - уповноважена особа Фонду) звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 28 листопада 2014 року у Публічному акціонерному товаристві «БГ Банк» (далі - ПАТ «БГ Банк») запроваджено тимчасову адміністрацію, а з 27 лютого 2015 року у банку розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноважену особу на її здійснення.

На виконання вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) уповноважена особа Фонду здійснила перевірку правочинів, у тому числі договорів, вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на наявність ознак нікчемності.

Під час здійснення перевірки, виявлено, що 26 червня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Перший» (далі - ПАТ «Банк Перший») (правонаступником всіх прав і обов`язків якого є ПАТ «БГ Банк») та ОСОБА_1 було укладено договір банківського строкового вкладу.

Договором встановлено, що вклад надається строком на 1 рік та 2 місяці, строк дії договору становить 431 день, але передбачено право достроково вимагати повернення вкладу, попередньо повідомивши банк у письмовій формі щонайменше за 5 робочих днів до настання події, зазначивши при цьому день повернення вкладу на рахунок вкладника.

30 жовтня 2014 року о 17:47:13 год банком здійснена трансакція щодо перерахування коштів у розмірі 20 780 600 грн з депозитного рахунку № НОМЕР_1 на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 з цільовим призначенням «дострокове повернення депозиту, угода ДФ?063180, ОСОБА_1 », а також 30 жовтня 2014 року о 17:47:12 год банком здійснена трансакція щодо перерахування коштів у розмірі 57 103,96 грн з рахунку № НОМЕР_3 на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 з цільовим призначенням «виплата відсотків, угода ДФ?063180 з 30 вересня2014 року по 29 жовтня2014 року, ОСОБА_1 ».

В той же день, 30 жовтня 2014 року о 18:28:20 год банком здійснена трансакція щодо видачі готівкових коштів ОСОБА_1 у розмірі 149 900 грн через касу банку, а також 30 жовтня 2014 року о 17:56:52 год трансакція щодо перерахування коштів в розмірі 10 785 000 грн з поточного рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_4 , відкритий в Акціонерному товаристві «Банк Національні Інвестиції» (далі - АТ «Банк Національні Інвестиції»).

Уповноваженою особою Фонду встановлено, що вказані правочини (трансакції, операції) (в тому числі договори) вчинені (укладені) ПАТ «БГ Банк» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку та містять ознаки нікчемності правочинів, передбачені пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається. Оскільки вказані правочини нікчемні, то вони не породжують жодних правових наслідків, крім тих, які пов`язані із їх недійсністю.

Відповідно, видача готівки ОСОБА_1 та перерахування грошових коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 , що відкритий в АТ «Банк Національні Інвестиції», були незаконними і ці кошти повинні бути повернуті на рахунок ПАТ «БГ Банк».

Уповноважена особа Фонду шляхом направлення відповідних листів повідомляла відповідача про нікчемність правочинів та вимагала повернути кошти, але останній жодних дій не вчинив.

На підставі викладеного, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БГ Банк» просила суд стягнути на користь ПАТ «БГ Банк» грошові кошти у розмірі 10 934 900 грн та суму сплаченого судового збору.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2019 року (заочним) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач просить застосувати наслідки нікчемності правочинів, передбачені статтею 216 ЦК України, проте, як на правочин посилається на конкретну дію (трансакції щодо перерахування та видачі коштів), настання якої обумовлене депозитними договірними відносинами, чинність яких позивачем не оскаржується.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю «Мані Флоу» (далі - ТОВ «Мані Флоу»), правонаступник ПАТ «БГ Банк», оскаржило його в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2020 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що нікчемним може бути визнаний лише правочин (договір), а не окрема дія (подія), якими у спірних правовідносинах є банківські операції щодо перерахування та видачі коштів, які були вчинені відповідно до договірних відносин, але без укладення окремого договору сторонами, а тому, ці банківські операції не можуть бути визнані нікчемними у відповідності з вимогами закону, і відповідно, будь-яких наслідків з застосування неіснуючого нікчемного правочину, в силу статті 216 ЦК України, застосовано бути не може.

Також в постанові вказано, що платіжні операції по перерахуванню коштів з рахунку банку, де розміщений вклад, на рахунок позивача, а також видача готівки позивачу з каси банку, не є правочинами між банком та позивачем згідно зі статтею 202 ЦК України. Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов`язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 492, та договорами з відповідними клієнтами банку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року, ТОВ «Мані Флоу» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення суду про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суди попередніх інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень.

Касаційна скарга мотивована тим, що платіжні операції по перерахуванню коштів з рахунку банку, де розміщений вклад, на рахунок позивача, а також видача готівки позивачу з каси банку є правочинами, які вчинені протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку та містять ознаки нікчемності правочинів, передбачені частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і визнання таких правочинів недійсним судом не вимагається. Оскільки вказані правочини нікчемні, то вони не породжують жодних наслідків, крім тих, які пов`язані із їх недійсністю.

Крім того, ТОВ «Мані Флоу» вказує, що зі змісту статей Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» вбачається, що переказ коштів по рахунках клієнтів банку є письмовим правочином, зміст якого зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних) - меморіальних ордерах, платіжних дорученнях, розрахункових документах.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 26 червня 2014 року між ПАТ «Банк Перший» (правонаступником всіх прав і обов`язків якого є ПАТ «БГ Банк») та ОСОБА_1 було укладено договір банківського строкового вкладу (вклад «Класичний» з правом поповнення зі щомісячною сплатою процентів).

Відповідно до пункту 3.1. договору банківського строкового вкладу вкладник розміщує у банку вклад у розмірі 20 780 600 грн, а банк нараховує вкладнику проценти у розмірі та за період згідно з таблицею, наведеною у пункті 5.1. договору.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. договору банківського строкового вкладу вклад надається банку строком на 1 рік та 2 місяці, тобто до 31 серпня 2015 року та строк дії договору становить 431 день.

Відповідно до пункту 8.4. договору банківського строкового вкладу вкладник має право достроково вимагати повернення вкладу, попередньо повідомивши банк у письмовій формі щонайменше за 5 робочих днів до настання події, зазначивши при цьому день повернення вкладу та рахунок вкладника.

30 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «БГ Банк» із заявою про дострокове повернення вкладу за вищезазначеним договором.

30 жовтня 2014 року о 17:47:13 год банком здійснена трансакція щодо перерахування коштів у сумі 20 780 600 грн з депозитного рахунку № НОМЕР_1 на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 з цільовим призначенням «дострокове повернення депозиту, угода ДФ?063180, ОСОБА_1 ».

30 жовтня 2014 року о 17:47:12 год банком здійснена трансакція щодо перерахування коштів у сумі 57 103, 96 грн з рахунку № НОМЕР_3 на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 з цільовим призначенням «виплата відсотків, угода ДФ?063180 з 30 вересня 2014 року по 29 жовтня 2014 року, ОСОБА_1 ».

30 жовтня 2014 року о 17:56:52 год банком здійснена трансакція щодо перерахування коштів у сумі 10 785 000 грн з поточного рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_5 , відкритий в АТ «Банк Національні Інвестиції».

30 жовтня 2014 року о 18:28:20 год банком здійснена трансакція щодо видачі готівкових коштів ОСОБА_1 у сумі 149 900 грн через касу банку.

27 листопада 2014 року Постановою Правління Національного банку України № 745 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» до категорії неплатоспроможних» було прийнято рішення віднести ПАТ «БГ Банк» до категорії неплатоспроможних.

На підставі Постанови НБУ № 745 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб винесено рішення № 131 про запровадження з 28 листопада 2014 року тимчасової адміністрації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «БГ Банк» Новікову М. М.

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 26 лютого 2015 року № 134 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб винесено рішення № 43 від 27 лютого 2015 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «БГ Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

11 лютого 2016 року рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 146 продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ «БГ Банк» на два роки по 26 лютого 2018 року.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 31 травня 2017 року № 2214 з 06 червня 2017 року призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БГ Банк» Луньо І. В.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 01 лютого 2017 року № 305 продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «БГ «Банк» на один рік з 27 лютого 2018 року по 26 лютого 2019 року включно.

16 листопада 2018 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» Луньо І. В. повідомив ОСОБА_1 про нікчемність правочинів щодо здійснених трансакцій 30 жовтня 2014 року, надіславши повідомлення про нікчемність правочину в порядку статей 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 04/1084 та вимагав повернути кошти у сумі 149 900 грн, які були отримані готівкою через касу банку та 10 785 000 грн, що перераховані на поточний рахунок, але останній жодних дій не вчинив.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року ТОВ «Мані Флоу» залучене до справи як правонаступник ПАТ «БГ Банк» на підставі договору від 20 листопада 2019 року про відступлення прав вимоги, укладеного між ПАТ «БГ Банк», від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БГ Банк» Луньо І. В., та ТОВ «Мані Флоу» та додатку до договору від 20 листопада 2019 року про відступлення прав вимоги.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Так, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги чинності правочину.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, другою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Такий правочин не створює ніяких юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України). Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Спірні правовідносини виникли із договору строкового банківського вкладу, отже, регулюються положеннями глави 71 ЦК України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 27 листопада 2014 року № 745 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» до категорії неплатоспроможних» було прийнято рішення віднести ПАТ «БГ Банк» до категорії неплатоспроможних.

На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб винесено рішення № 131 про запровадження з 28 листопада 2014 року тимчасової адміністрації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «БГ Банк» Новікову М. М.

Згідно із частиною другою статті 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду (частина третя статті 38 Закону).

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону, Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації, повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 Закону про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів щодо витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Згідно з частиною п`ятою статті 38 Закону, у разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою статті 38 Закону кредитор зобов`язаний повернути банку майно (кошти), які він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Отже, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, в тому числі і у випадках відмови банку від власних майнових вимог.

Із врахуванням встановлених судом першої інстанції обставин, апеляційний суд правильно зазначив, що платіжні операції по перерахуванню коштів з рахунку банку, де розміщений вклад, на рахунок позивача, а також видача готівки позивачу з каси банку, не є правочинами між банком та позивачем згідно зі статтею 202 ЦК України. Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов`язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492, та договорами з відповідними клієнтами банку.

Вказана правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15 (провадження № 11?104апп18).

Не заслуговують на увагу і доводи и касаційної скарги про те, що трансакція щодо перерахування коштів у розмірі 20 780 600 грн з депозитного рахунку № НОМЕР_1 на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , трансакція щодо перерахування коштів у розмірі 57 103, 96 грн з рахунку № НОМЕР_3 на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , трансакція щодо перерахування коштів у розмірі 10 785 000 грн з поточного рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_5 , відкритий в АТ «Банк Національні Інвестиції», а також трансакція щодо видачі готівкових коштів ОСОБА_1 у розмірі 149 900 грн через касу банку, здійснені відповідно до договору банківського строкового вкладу від 26 червня 2014 року, укладеного між ПАТ «Банк Перший» та ОСОБА_1 , є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України з огляду на таке.

Частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частина третя статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає перелік підстав нікчемності правочину. Так, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Слід зазначити, що в повідомленні про нікчемність правочину від 16 листопада 2018 року надісланого ОСОБА_1 позивачем зазначено, що трансакції, про застосування наслідків нікчемності яких звернувся позивач, було визнано нікчемними на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З огляду на приписи частини першої статті 38 згаданого Закону предметом перевірки уповноваженої особи Фонду має бути договір банківського вкладу від 26 червня 2014 року № ДФ-063180, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Перший».

Разом з тим позивачем не надано та судами не здобуто доказів того, що цей договір містить умови, які передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання позивачу переваг (пільг), прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку.

Що ж до переказу коштів на рахунок позивача, то відповідно до пункту 1.24 частини першої статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Отже, здійснюючи переказ коштів, банк не вчиняв окремий правочин, оскільки не був ініціатором переказу коштів, а здійснював обслуговування банківського рахунку позивача, відкритого відповідно до договору банківського вкладу від 26 червня 2014 року.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц; від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17; від 16 травня 2018 року у справі № 910/17448/16; від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16; від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15; від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16; у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц; від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15; у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц виходячи з наступного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц сформовано підхід до застосування норм матеріального права у правовідносинах, що виникли у вкладника з банком внаслідок викрадення/привласнення працівниками останнього коштів під час виконання ними їх службових обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 зроблено висновки, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Також зазначено, що правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду викладеним, зокрема, в її постанові від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/17448/16 предметом позову є визнання недійсним наказу про виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, який було видано з порушенням відповідної Інструкції, та сформовано висновок, що такі накази банку є його внутрішнім документом, який не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можна вважати порушеними будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Таким чином, права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. Також зазначено, що вимоги щодо визнання недійсним оспорюваного наказу не є правильно обраним способом захисту своїх прав. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду викладеним, зокрема, в її постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, де предметом позову є визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо невключення позивача до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, суди встановили, що підставою для віднесення правочинів, вчинених позивачем, до нікчемних є частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, про що зазначено в наказі Уповноваженої особи Фонду «Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів». Проте суди не надали оцінки тому, що у наказі не визначено, відповідно до якого саме пункту частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI правочини позивача визначені як нікчемні. При цьому Фонд у поясненнях неодноразово посилається на статтю 228 ЦК України як на підставу для віднесення правочинів позивача до категорії нікчемних. У вказаній постанові сформовано висновок, зокрема про те, що перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 оспорюється рішення органу місцевого самоврядування про затвердження документації із землеустрою, передачу земельних ділянок у власність та користування, а тому такі правовідносини є відмінними від правовідносини справи № 761/2716/19.

У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц розглядався спір за позовом фізичної особи до комунального підприємства про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, тому такі правовідносини є також відмінними від правовідносини справи № 761/2716/19.

Як вбачається з вищевикладеного, застосовані судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях норми права не суперечать висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду, та узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15 (провадження № 11-104апп18). Інших постанов Верховного Суду, які містять відмінні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах ТОВ «Мані Флоу» у касаційній скарзі не зазначило.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про нікчемність оскаржуваних трансакцій банку, посилаючись на відсутність в матеріалах справи доказів укладення між сторонами угоди про дострокове припинення (розірвання) депозитного договору в письмовій формі, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що договір банківського вкладу від 26 червня 2014 року № ДФ-063180, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Перший», відповідає формі, яка передбачена статями 207 1059 ЦК України.

У відповідності до вказаного договору, зокрема, пунктів 7.9, 8.4, 11.4 вкладник має право вимагати від банку суму вкладу, а банк зобов`язаний повернути її достроково на письмову заяву шляхом перерахування суми вкладу на рахунок вкладника, на умовах цього договору та згідно з законодавством України. Так, 30 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «БГ Банк» із заявою про дострокове повернення вкладу за вищезазначеним договором, який був укладений до 31 серпня 2015 року (т. 1, а. с. 32).

Матеріали справи не містять доказів про те, що сторони вносили зміни до вказаного договору, внесення яких, відповідно до пункту 16.1 договору та статті 654 ЦК України, вимагає дотримання письмової форми. Заяв про розірвання спірного договору банківського вкладу матеріали справи також не містять.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційні скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, суди прийняли судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мані Флоу» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв