№ 761/27919/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 761/27919/16-ц

провадження № 61-5911св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ,

представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Епсілон Бізнес» в особі розпорядника майном арбітражного керуючого Пономаренка Андрія Олеговича, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2018 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Панченка М. М., Слюсар Т. А., Волошиної В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом доОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Епсілон Бізнес» (далі - ТОВ «Епсілон Бізнес») в особі розпорядника майном арбітражного керуючого Пономаренка А. О.,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 28 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), після перейменування - АТ КБ «ПриватБанк», та ТОВ «Епсілон Бізнес» укладений кредитний договір № КЕ-251Д, за умовами якого позичальник отримав кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з визначеним лімітом у розмірі 660 000,00 дол. США, зі сплатою за користування кредитними коштами 12,6 процентів річних, а у разі несвоєчасного погашення - 30 процентів річних, з кінцевим терміном його повернення 28 липня 2008 року. Згідно з додатковою угодою від 28 липня 2008 року № 1 до кредитного договору сторони дійшли згоди про збільшення розміру процентів за користування кредитними коштам до 15,6 процентів річних у випадку своєчасного погашення платежів за кредитом, та 36,00 процентів річних у разі їх несвоєчасного погашення, а також збільшили терміну дії договору до 28 січня 2009 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 30 січня

2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладений договір іпотеки № ДІ-251, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М., зареєстрований у реєстрі за

№ 246, за умовами якого ОСОБА_6 передала в іпотеку банку майнові права на отримання у власність об`єкта інвестування - незавершених будівництвом квартир АДРЕСА_11.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконав.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03 травня

2012 року у справі № 5002-26/697-2012 з ТОВ «Епсілон Бізнес» на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором за період з

26 жовтня 2008 року по 13 грудня 2011 року у розмірі 17 813 360,46 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2014 року у справі № 2610/9499/2012 задоволено позов АТ КБ «ПриватБанк» до

ОСОБА_6 , третя особа - ТОВ «Епсілон Бізнес», про звернення стягнення на предмет іпотеки. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 січня 2008 року № КЕ-251Д, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк», після перейменування - АТ КБ «ПриватБанк», та ТОВ «Епсілон Бізнес», у загальному розмірі 17 813 360,46 грн звернуто стягнення на майнові права на отримання у власність об'єктів незавершеного будівництва, як окремий виділений у натурі об'єкт, а саме: квартир № № 112 , 118 та АДРЕСА_1 . Надано АТ КБ «ПриватБанк» право здійснити продаж предмета іпотеки за договором іпотеки від 30 січня 2008 року № ДІ-251, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , квартири

№ № 112 , 118 , 124 від власного імені, з укладенням договору купівлі-продажу будь-яким способом, у тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також наданням АТ КБ «ПриватБанк» усіх інших повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Станом на 10 березня 2016 року (дата порушення справи про банкрутство

ТОВ «Епсілон Бізнес») заборгованість позичальника за кредитним договором становить 3 797 223,02 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 660 000,00 дол. США; заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 1 192 355,90 дол. США; заборгованість з винагороди (комісії) - 29 555,90 дол. США; пеня - 1 704 111,22 дол. США, штраф за ненадання звітності - 211 200,00 дол. США.

З метою виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 24 липня 2014 року, банк отримав інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо предмету іпотеки, з яких йому стало відомо, що будівництво багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_4 завершено, власником квартири АДРЕСА_5 є ОСОБА_2 , власником квартири АДРЕСА_6 , є ОСОБА_1 .

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 жовтня 2017 року відомо, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , на підставі укладеного між нею та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу квартири від 25 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Панченко О. В., зареєстрованого у реєстрі за № 654.

Посилаючись на те, що особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, АТ КБ «ПриватБанк», з урахування уточнених позовних вимог, просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 січня 2008 року № КЕ-251Д у розмірі 89 100,00 дол. США, що складається з процентів за користування кредитом, нарахованих за період з

14 грудня 2011 року по 28 квітня 2012 року, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 30 січня 2008 року № ДІ-251, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М., зареєстрованим у реєстрі за № 246, а саме на: квартиру

АДРЕСА_7 , що належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 27 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою В. М., зареєстрованого у реєстрі за № 1698; квартиру АДРЕСА_8 , що належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Панченко О. В., зареєстрованого у реєстрі за № 654, шляхом надання позивачеві права на продаж предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, з усіма правами, наданими актами чинного законодавства продавцю, зокрема: правом укладати від свого імені договір купівлі-продажу предмета іпотеки, правом замовляти та отримувати технічну документацію на предмет іпотеки, правом замовляти та отримувати висновок з оцінки предмета іпотеки, правом отримувати інформацію, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інших державних реєстрів, що містять інформацію про предмет іпотеки, правом направлення грошових коштів, отриманих за договором купівлі-продажу, на погашення заборгованості за кредитним договором, та з іншими правами, необхідними для здійснення продажу предмету іпотеки, за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації: 1 111 000,00 грн - квартири АДРЕСА_9 , та 1 111 000,00 грн - квартири АДРЕСА_1 , - початкова ціна предмета іпотеки також може встановлюватися на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна під час проведення продажу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва 16 серпня 2018 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк»відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат та скасування заходів забезпечення позову, встановлених ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва

від 25 жовтня 2017 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що стаття 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на момент укладення між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 договору іпотеки від 30 січня 2008 року, не визначала майнові права як предмет іпотеки. Майнові права на об`єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон України від 25 грудня

2008 року № 800-VI ), який набрав чинності 14 січня 2009 року, яким були внесені відповідні зміни, у тому числі і до Закону України «Про іпотеку». З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що майнові права на квартири № 118 та АДРЕСА_1 , вартість яких була сплачена пайовиком за договорами про пайову участь у фінансуванні будівництва зазначеного житлового будинку, відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не могли бути предметом іпотеки, а тому порядок та способи захисту прав, передбачені законодавством, що було чинним, починаючи з 14 січня 2009 року, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Зазначеного висновку суд першої інстанції дійшов, застосувавши правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року апеляційну cкаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва 16 серпня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Узагальнені доводи касаційної скарги та позицій інших учасників справи

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

АТ КБ «ПриватБанк», у якій заявник просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2018 року і постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк»задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що іпотека майнових прав стала можливою лише з набранням чинності Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI, оскільки частина перша статті 576 ЦК України передбачала, що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), яке може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення, і Закон України «Про іпотеку», у редакції, що діяла на час укладення договору іпотеки, не містив заборони щодо передачі в іпотеку майнових прав на нерухоме майно. Ураховуючи, що іпотекодавець ОСОБА_6 набула статусу сторони у договорі пайової участі у фінансуванні будівництва житлового комплексу від 01 листопада 2005 року № 7М, за умовами якого вона мала право на отримання у власність квартир № № 118 , АДРЕСА_1 після завершення будівництва, суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові

від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, оскільки у справі, що була предметом перевірки Верховного Суду України, сторонами договору іпотеки були підрядник (іпотекодавець) та банк (іпотекодержатель). Натомість суди не урахували правових висновків щодо застосування статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05 червня 2003 року) у подібних за змістом правовідносинах, викладених Верховним Судом у постанові від 21 березня

2018 року у справі № 522/13615/15-ц, та Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження № 61-5085сво18).

Стягуючи з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 та

ОСОБА_2 , відповідно 28 000,00 грн та 22 500,00 грн, на відшкодування понесених ними судових витрат, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не звернув увагу, що відповідачі не надали доказів на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, та витраченого на їх надання часу. Суд вирішив питання про стягнення на користь ОСОБА_3 судових витрат лише на підставі наданого її представником попереднього (орієнтовного) розрахунку, за відсутності у матеріалах справи доказів на підтвердження фактично понесених нею витрат (банківські виписки, квитанції тощо).

У відзиві на касаційну скаргу, що надійшов до Верховного Суду у травні

2015 року, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просив касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обгрунтованість. Вказав, що відповідно до викладеного у постанові Верховного Суду

від 14 лютого 2018 року у справі № 523/13462/15-ц правового висновку, майнові права на квартиру, відповідно до положень Закону України «Про іпотеку», у редакції станом на 30 січня 2008 року, не могли бути предметом іпотеки, оскільки їх було віднесено до предмета іпотеки лише після набрання чинності Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI(14 січня 2009 року). Зауважив, що предметом договору іпотеки від 30 січня 2008 року № ДІ-251 виступали саме майнові права на отримання у власність об`єкту інвестування - квартир № № 112 , 118 , 124 , будівництво яких не було завершене, а не конкретний самостійний об`єкт нерухомості, яким є належна ОСОБА_2 квартира АДРЕСА_9 . Позивач на виконання умов договору іпотеки, після завершення будівництва квартир АДРЕСА_9 , не зареєстрував її у встановленому законом порядку, як окремий виділений у натурі об'єкт (абзац 4 пункту 7 договору іпотеки) та не здійснив державної реєстрації іпотеки у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, а після одержання права власності на предмет іпотеки - у Державному реєстрі іпотек (пункт 33 договору іпотеки). Зважаючи на відсутність реєстрації обтяження іпотекою вже збудованої квартири, відсутність додаткового договору, який би визначав предметом іпотеки квартиру АДРЕСА_9 , а також відсутність реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно за ОСОБА_6 , як стороною договору іпотеки, вважав, що до правовідносин між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк», не підлягають застосування положення статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що 28 січня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», після перейменування - АТ КБ «ПриватБанк», та ТОВ «Епсілон Бізнес» укладений кредитний договір № КЕ-251Д, за умовами якого позичальник отримав кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з визначеним розміром ліміту 660 000,00 дол. США, зі сплатою за користування кредитними коштами 12,6 процентів річних, а у разі несвоєчасного погашення - 30 процентів річних, з кінцевим терміном повернення 28 липня 2008 року. Додатковою угодою

від 28 липня 2008 року № 1 до кредитного договору сторони погодили збільшення розміру процентів за користування кредитними коштам, до

15,6 процентів річних у випадку своєчасного погашення платежів за кредитом, та 36,00 процентів річних у разі їх несвоєчасного погашення, а також продовжили термін дії договору до 28 січня 2009 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 30 січня

№ 246, за умовами якого ОСОБА_6 передала в іпотеку банку майнові права на отримання у власність об`єктів інвестування - не завершені будівництвом квартири № № 112 , 118 та АДРЕСА_11 .

На дату укладення договору іпотеки, майнові права ОСОБА_6 на предмет іпотеки підтверджувалися:

- на квартиру № 112 : договором пайової участі у фінансуванні будівництва житлового будинку від 01 листопада 2005 року № 4М, зі змінами, довідкою про фінансування 100% загальної площі об`єкта фінансування за договором від 01 листопада 2005 року № 4М, а також договорами уступки права вимоги від 21 грудня 2006 року № У-4 та від 16 серпня 2007 року

№ У-4-1;

- на квартиру № 118 : договором пайової участі у фінансуванні будівництва житлового будинку від 01 листопада 2005 року № 7М, зі змінами, довідкою про фінансування 100% загальної площі об`єкта фінансування за договором від 01 листопада 2005 року № 7М, а також договорами уступки права вимоги від 21 грудня 2006 року № У-5 та від 16 серпня 2007 року

№ У-5-1;

- на квартиру № 124 : договором пайової участі у фінансуванні будівництва житлового будинку від 01 листопада 2005 року № 10М, зі змінами, довідкою про фінансування 100% загальної площі об`єкта фінансування за договором від 01 листопада 2005 року № 10М, а також договорами уступки права вимоги від 21 грудня 2006 року № У-6 та від 16 серпня

2007 року № У-6-1.

Пунктом 29 договору іпотеки сторони передбачили, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом:

- переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця;

- продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03 травня

26 жовтня 2008 року по 13 грудня 2011 року у розмірі 17 813 360,46 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2014 року у справі № 2610/9499/2012 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6 , третя особа - ТОВ «Епсілон Бізнес» про звернення стягнення на предмет іпотеки, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 січня

2008 року № КЕ-251Д, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Епсілон Бізнес» у розмірі 17 813 360,46 грн, звернуто стягнення на майнові права на отримання у власність об`єктів незавершеного будівництва, а саме: квартир

№ № 112 , 118 та 124 у будинку АДРЕСА_4 . Надано АТ КБ «ПриватБанк» право здійснити продаж предмета іпотеки за договором іпотеки від 30 січня 2008 року № ДІ-251, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7

від власного імені, з укладенням договору купівлі-продажу будь-яким способом, у тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також наданням АТ КБ «ПриватБанк» усіх інших повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Постановою Господарського суду Київської області від 07 вересня 2016 року ТОВ «Епсілон Бізнес» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Згідно з наданим АТ КБ «ПриватБанк»розрахунком заборгованості за кредитним договором, станом на 10 березня 2016 року,розмір заборгованості ТОВ «Епсілон Бізнес»становить 3 797 223,02 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 660 000,00 дол. США; заборгованість за процентами за користування кредитом - 1 192 355,90 дол. США; заборгованість з винагороди (комісії) - 29 555,90 дол. США; пеня - 1 704 111,22 дол. США, штраф за ненадання звітності - 211 200,00 дол. США.

Первинна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_7 , проведена за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення, виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) 21 березня 2011 року, на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 11 березня 2011 року за № 294-С/КІ. На підставі договору купівлі-продажу квартири від 11 липня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Басенко К. О., право власності на зазначену квартиру перейшло до

ОСОБА_8 , яка подарувала її ОСОБА_2 на підставі договору договір дарування від 27 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою В. М., зареєстрованого у реєстрі за № 1639.

Первинна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_8 , здійснена за ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення, виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) 22 березня 2011 року, на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 14 березня 2011 року за № 301-С/КІ. На підставі договору купівлі-продажу квартири від 24 травня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сосковою І. В., право власності на зазначену квартиру у рівних частинах перейшло до ОСОБА_1 та ОСОБА_10 . Після смерті ОСОБА_10 належну йому частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , успадкувала ОСОБА_1 (свідоцтво про право на спадщину від 27 липня 2013 року, видане приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сетак В. Я., зареєстроване у реєстрі за № 7920). 25 березня 2017 року між ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Панченко О. В.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню частково з таких підстав.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Статтею 5 України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, був визначений вичерпний перелік об`єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

Предметом іпотеки могли бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернено стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також міг бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об`єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на квартиру № 118 та квартиру АДРЕСА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що майнові права на об`єкт незавершеного будівництва на момент укладення не були віднесені законодавцем до переліку майна, що могло бути предметом іпотеки, а тому до спірних правовідносин не може бути застосований обраний позивачем спосіб захисту порушених прав.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна оскільки, суди їх дійшли з порушенням норм матеріального права.

Майнові права на об`єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI(набрав чинності 14 січня 2009 року), яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку».

Майнове право, що є предметом застави (іпотеки) - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, передбачали, що предметом іпотеки може виступати об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору.

Сам по собі факт того, що на час укладення договору іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 15 липня 2003 року) не визначала майнові права як предмет іпотеки, не може свідчити про те, що майнові права на об`єкт незавершеного будівництва не могли виступати предметом іпотеки.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові

від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження

№ 61-5085сво18), яким Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду уточнив правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 523/13462/15-ц (провадження

№ 61-4657св18).

Касаційний суд також ураховує, щоіпотекодавцем у спірних правовідносинах виступив не забудовник житла, а особа, якій належали майнові права на нерухоме майно, яке в майбутньому, після укладення договору іпотеки стане її власністю, а тому при вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанцій помилково послалися на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, у якій сторонами договору іпотеки були підрядник, який зобов`язався побудувати квартиру (іпотекодавець) та банк (іпотекодержатель).

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанції помилково відмовили позивачеві у захисті його порушених прав, з підстав неналежно обраного способу захисту порушених прав, посилаючись на те, що майнові права на квартири у незавершеному будівництвом житловому будинку, вартість яких була сплачена пайовиком за договорами про пайову участь у фінансуванні будівництва житлового будинку, відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 15 липня 2003 року), не могли бути предметом іпотеки.

Перевіряючи доводи АТ КБ «ПриватБанк» про те, що після завершення будівництва багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_4 ), позивач набув прав іпотекодержателя на квартири

№ № 118 , 124 , майнові права на отримання у власність яких передано банку в іпотеку за договором іпотеки від 30 січня 2008 року, Верховний Суд виходить з такого.

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування) не є речовими права на чуже майно, а також не є тотожними праву власності, оскільки об`єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення.

Положеннями частини першої статті 4 Закону України «Про іпотеку» та частини восьмої статті 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» передбачено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством.

Ураховуючи зазначені положення, а також сутність іпотеки, наявні підстави для висновку, що після закінчення будівництва нерухомості, іпотекодержатель майнових прав на об'єкт інвестування зобов`язаний зареєструватиу встановленому законом порядку обтяження прав власника на збудовану нерухомість, яка продовжує бути предметом іпотеки відповідно до умов іпотечного договору.

Позивач у порушення зазначених вимог закону та умов договору іпотеки, після завершення будівництва квартир № № 118 , АДРЕСА_1 , не зареєстрував у встановленому законом порядку у Державному реєстрі іпотек обтяження прав власника на збудовану нерухомість, як окремий виділений у натурі об'єкт (абзац 4 пункту 7, пункт 33 договору іпотеки).

Наведене дає підстави для висновку, що за відсутності обтяження прав власника на завершені будівництвом об`єкти нерухомості, предметом іпотеки відповідно до умов іпотечного договору продовжують існувати майнові права на отримання у власність квартир № 118 та № 124 , що унеможливлює захист прав іпотекодержателя у спосіб звернення стягнення на окремі виділені у натурі об`єкти права власності - квартири № 118 та АДРЕСА_1 .

Щодо способу звернення стягнення на предмет іпотеки

Частинами першою та другою статті 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Законом визначені два способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду, та позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 вказаного Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 вказаного Закону).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є: 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 вказаного Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 вказаного Закону (частина третя статті 36 вказаного Закону).

Процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону України «Про іпотеку», може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

У договорі іпотеки від 30 січня 2008 року, зі змінами, посвідченому приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М., зареєстрованому у реєстрі за № 246 (пункт 29), сторони досягли домовленості про те, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавців; продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавці надають іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.

Таким чином, сторони в іпотечному договорі узгодили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового порядку врегулювання спору, і не передбачили можливості звернення іпотекодержателя з позовом про встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», віднісши такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки до позасудових.

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є неналежним способом захисту.

Зазначеного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 14-112цс19.

Сторони у іпотечному договорі передбачили право іпотекодержателя задовольнити вимоги за рахунок іпотечного майна у позасудовий спосіб шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», а тому відсутні правові підстави для задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суди попередніх інстанцій неправильно застосували доспірних правовідносин норми матеріального права, що призвело неправильного вирішення справи, Верховний Суд вважає необхідним вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, зазначене відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» з інших підстав.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У разі відмови у позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача (частина друга статті 141 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України»).

Доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про недоведеність понесених відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру є частково обгрунтованими з огляду на таке.

На підтвердження понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу її представником ОСОБА_11 надано договір № 07/17 про надання юридичних послуг адвокатами від 20 березня 2017 року, зі змісту якого вбачається, що Адвокатське бюро «Тихоненко та партнери» взяло на себе зобов`язання надавати юридичні послуги ОСОБА_2 з питань надання їй юридичних консультацій та захисту її інтересів як відповідача у справі

№ 761/27919/16-ц; акт про надання юридичних послуг від 16 лютого 2018 року, що містить склад та розрахунок таких витрат, а також докази оплати

ОСОБА_2 на користь Адвокатського бюро «Тихоненко та партнери» наданої правничої допомоги у розмірі 3 100,00 грн (квитанція від 20 лютого

2018 року № 15274710) та 14 900,00 грн (квитанція від 20 лютого 2018 року

№ 15274481), згідно з рахунком від 19 лютого 2018 року № 7. Зазначений розмір витрат ОСОБА_2 на правову допомогу відповідає вимогам, визначеним статтями 137 141 ЦПК України, та підтверджений належними та допустимими доказами. З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 18 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи.

Представником ОСОБА_3 - ОСОБА_5 надано попередній розрахунок розміру понесених ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу, доказів на підтвердження фактично понесених нею витрат на правничу, матеріали справи не містять, а тому вони не підлягають відшкодуванню за недоведеністю.

Щодо скасування заходів забезпечення позову

Відповідно до частини дев`ятої статті 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судову рішення зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Оскільки за наслідками розгляду касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та ухвалення у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», заходи забезпечення позову, ужиті ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2017 року, підлягають скасуванню.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

25 березня 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, яке мотивовано відсутністю єдиної правозастосовної практики щодо можливості передачі майнових прав на нерухомість в іпотеку до 14 січня

2019 року, а також наявністю суперечливих за змістом правових висновків Верховного Суду із зазначеного питання. Зокрема, у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 523/13462/15-ц Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що майнові права на квартиру. Відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 15 липня 2003 року), не могли бути предметом іпотеки, оскільки майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI. Натомість, згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 522/13615/15-ц, предметом іпотеки може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому.

Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обгрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 ЦПК України.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Суд бере до уваги, що у постанові від 04липня 2018 року у справі

№ 520/10060/16-ц (провадження № 61-5085сво18), Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вже уточнив правовий висновок щодо можливості передачі майнових прав на нерухомість в іпотеку

до 14 січня 2019 року, викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 523/13462/15-ц.

Зважаючи на наведене, суд касаційної інстанції не встановив достатніх та обгрунтованих підстав для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 400 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2018 року і постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Епсілон Бізнес» в особі розпорядника майном арбітражного керуючого Пономаренка Андрія Олеговича, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: вулиця Грушевського, 1Д, місто Київ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_13 ) на відшкодування судових витрат 18 000,00 грн.

Скасувати заходи забезпечення позову, ужиті ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2017 року.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В.Яремко