ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 761/2792/23-ц
провадження № 61-8506св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне бюро розслідувань,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року в складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
1. У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
2. Позов мотивовано тим, що 09 червня 2020 року на адресу Державного бюро розслідувань позивачем направлено заяву про кримінальне правопорушення, вчинене суддею Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_2
3. 25 червня 2020 року ОСОБА_1 на його звернення отримано лист від 17 червня 2020 року за вих. № 17169-20/10-16-06-8152/20, в якому ДБР повідомило, що ними розглянуто звернення щодо можливих протиправних дій судді Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_2. Звернення ОСОБА_1 направлено для розгляду в межах чинного законодавства до Територіального управляння Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові.
4. Листом від 26 червня 2020 року вих. № Б-3638/12-03/1-20 ДБР, територіальне управління розташоване у місті Львові, повідомило, що у зверненні ОСОБА_1 порушено питання про вчинення суддею Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого статтями 366 375 Кримінального кодексу України. Однак, у звернені не наведено достатньо відомостей про обставини, які б свідчили про факт вчинення зазначеного злочину вказаним суддею. З наданих відомостей підстав для вжиття заходів, передбачених статті 214 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), не вбачається.
5. Позивач вказує, що такі дії посадових осіб ДБР при розгляді його заяви є незаконними, тому ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24 червня 2020 року у справі № 761/18275/20 його скаргу задоволено та зобов`язано уповноважену особу ДБР виконати вимоги частини першої статті 214 КПК України та невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві ОСОБА_1 від 09 червня 2020 року, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.
6. Вказує, що у зв`язку з грубим порушенням норм статей 40 55 56 Конституції України та норм КПК України з боку ДБР, що підтверджується ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 червня 2020 року у справі № 761/18275/20, позивач не зміг захистити свої права в короткі терміни, в результаті чого йому було спричинено моральну шкоду, яка полягала у приниженні честі, гідності, ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з порушенням прав, погіршення стосунків з оточуючими людьми.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
7. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.
8. Суд першої інстанції, з яким погодився суд першої інстанції, дійшов висновку, що позивач не довів наявність завданої йому шкоди, на заподіяння якої він посилався, причинний зв`язок між шкодою та діями відповідача.
9. Крім того, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24 червня 2020 року у справі № 761/18275/20 задоволено скаргу ОСОБА_1 й зобов`язано уповноважену особу ДБР виконати вимоги статті 214 КПК України та невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві ОСОБА_1 від 09 червня 2020 року, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг є ЄРДР.
10. Тобто позивач реалізував своє право на оскарження процесуальних рішень слідчого, що вказує на відновлення його законних інтересів.
11. При цьому сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою за результатами розгляду скарги позивача зобов`язано відповідача внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не тягне наслідок
цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
12. Судами враховано судову практику Верховного Суду у подібних справах.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
13. У червні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року.
14. Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
15. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
16. Підставою касаційного оскарження заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 8, 22, 40, 55, 56, 64, 129,
129-1 151-2 Конституції України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
17. Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано статтю 56 Конституції України, згідно з якою йому гарантовано право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Враховуючи наявність ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24 червня 2020 року у справі № 761/18275/20, якою встановлено вину та незаконність дій органів досудового розслідування при розгляді його заяви про вчинення кримінального правопорушення, суди попередніх інстанцій зобов`язані були задовольнити його позов на підставі статей 8 22 40 55 56 64 129 129-1 151-2 Конституції України, що не було зроблено, у результаті чого порушені його права, передбачені статтями 40 56 Конституції України.
18. Крім того, у касаційній скарзі міститься клопотання про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
19. У липні 2024 року представник ДБР - Лук`янович Валентина Олегівна подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просила відмовити в задоволенні касаційної скарги, посилаючись на те, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
20. Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24 червня 2020 року у справі № 761/18275/20, задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано уповноважену особу ДБР внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві ОСОБА_1 від 09 червня 2020 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
22. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
23. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
24. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
25. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
26. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
27. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
28. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
29. Розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
30. У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
31. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
32. Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
33. Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
34. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
35. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
36. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
37. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
38. У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
39. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).
40. За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом ? моральною шкодою.
41. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те, що застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
42. Згідно із статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
43. У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивач пов`язував завдання йому моральних страждань із неналежним, на його думку, розглядом посадовими особами ДБР його заяви про вчинення кримінального правопорушення та не внесенням відомостей до ЄРДР.
44. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
45. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
46. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
47. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
48. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
49. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
50. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями посадових осіб ДБР, про які вказано у позові ОСОБА_1 , та настанням шкоди.
51. З урахуванням вищенаведеного та правильно встановлених судами фактичних обставин цієї справи, Верховний Суд погоджується з такими висновками.
52. Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди.
53. При цьому слід ураховувати, що причинний зв`язок між шкодою, завданою потерпілому, та протиправним діянням заподіювача шкоди є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
54. Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
55. У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позивач не надав достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) посадових осіб ДБР, а відтак обґрунтованим є висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
56. Крім того, однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
57. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, у тому числі бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
58. Згідно із частиною другою статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
59. Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
60. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній. Проте, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.
61. Сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем у касаційній скарзі ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій слідчого ДБР і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
62. Судами надано вірну оцінку ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року у справі № 761/18275/20, якою задоволено скаргу ОСОБА_1 й зобов`язано уповноважену особу ДБР виконати вимоги статті 214 КПК України та невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві ОСОБА_1 від 09 червня 2020 року, й розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.
63. Тобто позивач реалізував своє право на оскарження процесуальних рішень слідчого. Доводи касаційної скарги у відповідній частині є безпідставними.
64. Верховний Суд звертає увагу заявника касаційної скарги, що правовою підставою для відмови у задоволенні його позову стало те, що в ході розгляду справи позивач не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.
65. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18); від 08 вересня 2021 року у справі № 638/164/18 (провадження № 61-446св21); від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20 (провадження № 61-12540св21) та інших.
66. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що відсутній висновок Верхового Суду у частині застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, статей 8 22 40 55 56 64 129 129-1 151-2 Конституції України є безпідставні, так як у справі, яка переглядається, суди застосували норми Конституції України, однак відмовили у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю заявлених позовних вимог.
67. Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
68. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
69. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
70. Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
71. Розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Щодо клопотання ОСОБА_1
72. У касаційній скарзі міститься клопотання про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України.
73. Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
74. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.
75. У зв`язку з неоднозначним, на думку заявника, застосуванням судами у цій справі норм Конституції України, для правильного застосування статті 56 Конституції України заявник, керуючись статтею 147, пунктом 1 статті 150 Конституції України, статтями 17, 18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішенням Європейського суду з прав людини від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України», просив Верховний Суд звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а саме: чи має право ОСОБА_1 на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб ДБР за наслідками перевірки його заяви про вчинення правопорушення, і чи може це право бути обмежене, у яких випадках, на підставі яких норм Конституції України.
76. Верховний Суд уважає, що заявлене клопотання за змістом не стосується тлумачення статті 56 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, яке є загальнообов`язковим для всіх суб`єктів їх застосування і реалізації, а спрямоване на встановлення факту порушення суб`єктивного права ОСОБА_1 на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди та захисту цього права, тобто вирішення спору по суті.
77. Результат аналізу статті 56 Конституції України та статей 1173 1174 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стаття 56 Конституції України є загальною нормою, якою встановлено право особи на відшкодування майнової та моральної шкоди. Водночас норми глави 82 «Відшкодування шкоди» ЦК України є спеціальними та визначають у передбачених цією главою випадках підстави й порядок відшкодування майнової та моральної шкоди.
78. Верховний Суд не встановив підстав, визначених частиною шостою статті 10 ЦПК України, для внесення подання до Конституційного Суду України як щодо неконституційності спеціальних положень ЦК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та визначають порядок відшкодування, зокрема моральної шкоди, так і щодо тлумачення положень статті 56 Конституції України.
79. Отже, немає підстав для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а відповідне клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом за наслідками вирішення відповідних клопотань ОСОБА_1 у постановах: від 09 серпня 2023 року у справі № 454/551/22 (провадження № 61-8643св23); від 14 серпня 2023 року у справі № 454/290/22 (провадження № 61-9830св23), від 08 січня 2024 року у справі № 454/2855/22 (провадження № 61-13132св23).
Керуючись статтями 400 401 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звернення
до Конституційного Суду України із конституційним поданням відмовити.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
3. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян