Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 761/27936/17

провадження № 61-30938св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватне акціонерне товариство «Міжнародний Медіа Центр - СТБ», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомпанія «НБМ»,

третя особа - Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2017 року у складі судді: Піхур О. В., та постанову Апеляційного суду м. Києва від 12 березня 2018 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Кравець В. А., Лапчевської О. Ф.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ПАТ «Міжнародний Медіа Центр - СТБ», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , підприємства з іноземними інвестиціями у формі ТОВ «Телекомпанія «НБМ», третя особа - Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що переглядаючи офіційний веб-сайт ПАТ «Міжнародний Медіа Центр - СТБ» виявив відеозапис частини випуску передачі « Вікна Новини» від ІНФОРМАЦІЯ_10 року, де було поширено неправдиву інформацію та стверджується, що він вчинив злочин передбачений статтею 171 КК України, також його було порівняно з ОСОБА_4 та так званими «тітушками» загалом. Аналогічну інформацію також було поширено в наступних телепередачах: випуску телепередачі « Вікна- Новини» від ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщеному на офіційному веб-сайті ПАТ «ММЦ-СТБ», від ІНФОРМАЦІЯ_11 року розміщеному на офіційному веб-сайті ПАТ «ММЦ-СТБ», від ІНФОРМАЦІЯ_12 року розміщеному на інтернет каналі на інтернет ресурсі « Youtube ».

Позивач стверджував, що поширена відповідачами інформація є недостовірною і такою, що посягає на законне право позивача на честь, гідність та ділову репутацію, адже вироком Ірпінського міського суду Київської області від 13 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 12 січня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 жовтня 2015 року, його визнано невинним у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 171 КК України та виправдано за відсутністю в його діях складу вказаного кримінального правопорушення, що свідчить про те, що він не вчиняв перешкоджання законній журналістській діяльності, не нападав на журналістів, не бив їх, не погрожував їм тощо.

ОСОБА_1 просив:

1) визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію поширену відповідачами наступну інформацію:

«ІНФОРМАЦІЯ_13» - ОСОБА_2 ;

«ІНФОРМАЦІЯ_14» - ОСОБА_3 ;

2) зобов`язати відповідачів спростувати поширену інформацію ПАТ «Міжнародний Медіа Центр-СТБ» шляхом проголошення ведучім телепередачі « Вікна -новини» резолютивної частини рішення суду в найближчому випуску, а також, Підприємство з іноземними інвестиціями у формі ТОВ «Телерадіокомпанія «НМБ», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 шляхом розміщення в газеті «Урядовий кур`єр» під заголовком «Спростування» резолютивної частини рішення суду;

3) стягнути на його користь компенсацію моральної шкоди з кожного відповідача у розмірі 250 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 12 березня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що позивачем не доведено поширення оспорюваної інформації саме відповідачами. Вислови вирвані з контексту та не вживалися одночасно та постійно із зазначенням, що відповідні дії вчинялись саме ОСОБА_1 . Інформація про те, що позивач відбирав об`єктив в оператора не є недостовірною, оскільки вироком Ірпінського міського суду Київської області від 13 червня 2014 року встановлено, що ОСОБА_1 не заперечував той факт, що він відібрав об`єктив відеокамери. Крім того висвітлені у відеозаписах та статтях події, пов`язані безпосередньо з розслідуванням у встановленому чинним законодавством України порядку факту вчинення правопорушення за частиною першою статті 171 КК України, у відповідних відеозаписах та статтях повідомляється, що з приводу дій позивача було постановлено виправдувальний вирок, який в подальшому було залишено без змін ухвалами апеляційної та касаційної інстанціями, тобто, відповідачами було поширено повідомлення про рішення, що реабілітує позивача.

Суди зазначили, що позивач мав можливість довідатись про поширення щодо нього недостовірної інформації безпосередньо під час її поширення, адже знав, що процес притягнення його до кримінальної відповідальності за частиною першою статті 171 КК України набув розголосу і резонансу, активно висвітлюється в різних друкованих і телевізійних ЗМІ, а тому при наявності заяв ПАТ «Міжнародний Медіа Центр - СТБ» та ОСОБА_2 , суди застосували наслідки спливу позовної давності.

Аргументи учасників справи

У квітні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому, посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що поширена відповідачами інформація є недостовірною і такою, що посягає на законне право позивача на честь, гідність та ділову репутацію, адже вказані рішення судів свідчать про те, що ОСОБА_1 не вчиняв перешкоджання законній журналістській діяльності, не нападав на журналістів, не бив їх, не погрожував їм тощо. Суд першої інстанції у порушення статей 179 185 188 212 213 215 ЦПК України не дослідив статті та відеозаписи і не заслухав пояснення осіб, які беруть участь у справі. Крім того суд першої інстанції не задовольнив заяву про забезпечення доказів шляхом огляду доказів за їх місцезнаходженням.

Поширення повідомлення про рішення суду, що реабілітує позивача не позбавляє позивача права на звернення до суду із вимогами про визнання недостовірною поширеної інформації щодо нього, її спростування та стягнення шкоди, що була завдана позивачу таким поширенням, а тому частина третя статті 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Вказує, що пункт 2 частини другої статті 258 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у матеріалах справи відсутні належні, достовірні та достатні докази того, що позивач міг дізнатись про кожен розглядуваний випадок поширення щодо нього недостовірної інформації кожним із відповідачів до вересня 2016 року. Оскільки позовні вимоги ґрунтуються на немайнових правах позивача, то суди неправильно застосували статтю 261 ЦК України.

У червні 2018 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення через представника Кирилюка А. С. надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Відзив мотивований тим, що позивачем не доведено поширення оспорюваної інформації відповідачами.

У червні 2018 року ТОВ «Телеканал СТБ» (ПАТ «Міжнародний Медіа Центр - СТБ») надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Відзив мотивований тим, що докази, які є в матеріалах справи, не містять поширення ТОВ «Телеканал СТБ» інформації, яку позивач зазначає як недостовірну, а тому відсутній юридичний склад правопорушення, наявність якого є підставою для задоволення позову. У відеозаписах та статтях, на які посилається позивач, як на доказ поширення щодо нього недостовірної інформації ТОВ «Телеканал СТБ» повідомляється про рішення (виправдувальний вирок), шо реабілітує позивача. Позивачем пропущено позовну давність для звернення із цим позовом.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що у відеозаписах частин випуску передачі « Вікна Новини» від ІНФОРМАЦІЯ_15 розміщеному на офіційному сайті ПАТ «ММЦ-СТБ» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_16, ІНФОРМАЦІЯ_17 на офіційному сайті ПАТ «ММЦ-СТБ» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_18, від ІНФОРМАЦІЯ_11 року, розміщеному на офіційному сайті ПАТ «ММЦ-СТБ» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_19 від ІНФОРМАЦІЯ_12 року , розміщеному на інтернет каналі на інтернет ресурсі « Youtube » : ІНФОРМАЦІЯ_20, було поширено інформацію про те, що ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_21».

Окрім того підприємством з іноземними інвестиціями у формі ТОВ «Телекомпанія «НБМ» на інтернет каналі «Youtube» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_22 розміщено відео під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_23».

Також інформацію про те, що позивач «здійснював перешкоджання законній журналістській діяльності, напав на знімальну групу телеканалу СТБ, напав на оператора, відбирав техніку, виламав об`єктив та сховав його у власній машині з метою перешкоджання зйомці журналістам» з одночасним розміщенням відеозапису конфлікту за участю позивача та журналістів було поширено ОСОБА_3 у мережі Інтернет на своїй веб-сторінці за наступним посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_24 « Відео : ІНФОРМАЦІЯ_24».

Згідно вироку Ірпінського міського суду Київської області від 13 червня 2014 року у справі № 367/120-14-к, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від ІНФОРМАЦІЯ_10 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від ІНФОРМАЦІЯ_11 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 171 КК України, ОСОБА_1 визнано невинним у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 171 КК України та виправдано за відсутністю в його діях складу вказаного кримінального правопорушення.

У вироку Ірпінського міського суду Київської області від 13 червня 2014 року у справі № 367/120-14-к вказано, що «допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 , вину у вчиненні злочину не визнав, не заперечує той факт, що він забрав об`єктив з відеокамери та сховав його в власній машині, до приїзду працівників міліції та після цього повернув його ОСОБА_5 …Зі свідчень як обвинуваченого так і потерпілих жодним чином не слідує, що ОСОБА_1 , за тієї обстановки, усвідомлював, що своїми діями перешкоджає законній професійній діяльності журналіста, та передбачав суспільно небезпечні наслідки таких дій та бажав їх настання. В обвинувальному акті вказано, що ОСОБА_1 , під час суперечки з ОСОБА_5 , вихопив об`єктив з відеокамери, чим позбавив знімальну групу телеканалу СТБ можливості виконати свої професійні обов`язки, а саме одержати інформацію та створив протиправні дії, які виразилися у перешкоджанні, обмеженні, забороні, щодо одержання, використання, поширення інформації знімальній групі телеканалу СТБ телепередачі « Вікна - Новини», проте стороною обвинувачення не вказано та не надано жодного доказу того, що ОСОБА_1 , перешкоджав потерпілій ОСОБА_2 , здійснювати професійну діяльність журналіста. Крім того, не надано жодного доказу того, що знімальна група телеканалу СТБ в особі ОСОБА_5 , та ОСОБА_2 , не виконали редакційне завдання».

Згідно статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

Суди встановили, що позивачем не доведено поширення оспорюваної інформації саме відповідачами, вислови вирвані з контексту та не вживалися одночасно і постійно із зазначенням, що відповідні дії вчинялись саме ОСОБА_1 . Інформація про те, що позивач відбирав об`єктив в оператора не є недостовірною, оскільки вироком Ірпінського міського суду Київської області від 13 червня 2014 року встановлено, що ОСОБА_1 не заперечував той факт, що він відібрав об`єктив відеокамери. Крім того висвітлені у відеозаписах та статтях події, пов`язані безпосередньо з розслідуванням у встановленому чинним законодавством України порядку факту вчинення правопорушення за частиною першою статті 171 КК України, у відповідних відеозаписах та статтях повідомляється, що з приводу дій позивача було постановлено виправдувальний вирок, який в подальшому було залишено без змін ухвалами апеляційної та касаційної інстанціями, тобто, відповідачами було поширено повідомлення про рішення, що реабілітує позивача.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, встановивши, що позивачем не доведено позовних вимог, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Разом із тим суди відмовили у задоволенні позовних вимог, застосувавши наслідки спливу позовної давності.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що «для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц)».

За таких обставин, судові рішення підлягають зміні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржені рішення частково ухвалені з порушенням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови, а в іншій частині оскаржені рішення залишити без змін.

Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 та 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 12 березня 2018 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук