Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 761/29172/18

провадження № 61-14557 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - адвокат Черненко Дмитро Миколайович;

відповідач - представництво «ЗТЄ Корпорейшн» в Україні;

представники відповідача - адвокат Береза Василь Миколайович, адвокат Чайка Микола Миколайович;

третя особа - державне підприємство «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2019 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Сержанюка А. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до представництва «ЗТЄ Корпорейшн» в Україні, третя особа - державне підприємство «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» (далі - ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв»), про зміну дати звільнення, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона працювала у представництві «ЗТЄ Корпорейшн» в Україні на посаді головного бухгалтера.

Зазначала, що 02 вересня 2013 року подала заяву на ім`я голови представництва «ЗТЄ Корпорейшн» в Україні про звільнення за власним бажанням, проте, відповідач звільнення не здійснив, у зв`язку з чим вона звернулась до суду.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2014 року (справа № 761/33824/13-ц) зобов`язано представництво «ЗТЄ Корпорейшн» в Україні звільнити її з 16 вересня 2013 року відповідно до поданої нею заяви від 02 вересня 2013 року; зобов`язано відповідача видати належним чином оформлену трудову книжку та стягнуто з відповідача на її користь 351 198,20 грн за час вимушеного прогулу, без вирахування податків та обов`язкових платежів, а також 500 грн на відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що на виконання вказаного рішення суду відповідач лише 09 квітня 2015 року направив лист до ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» щодо належного оформлення її звільнення. Наказ представництва «ЗТЄ Корпорейшн» в Україні про її звільнення з 16 вересня 2013 року датований 16 вересня 2014 року.

Вказувала, що 21 грудня 2017 року отримала лист від ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» про необхідність надання нею згоди на пересилання трудової книжки поштою. Листом від 07 червня 2018 року вона надала таку згоду. Вказаний лист отримано відповідачем лише 07 липня 2018 року, а трудову книжку вона отримала 03 липня 2018 року, тому вважає, що саме ця дата має бути зазначена датою її звільнення.

Вважала, що вимушений прогул у зв`язку з невидачею їй трудової книжки становить період часу з 22 липня 2014 року по 03 липня 2018 року. Оскільки рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2014 року встановлено розмір середньоденного заробітку у сумі 1 676,12 грн, тому середній заробіток за весь час вимушеного прогулу становить 1 837 027,52 грн (1 676,12 грн х 1 096 днів).

Крім того, зазначала, що діями позивача їй було завдано моральну шкоду, яка полягає у тому, що вона протягом трьох років була позбавлена можливості задовольняти свої життєві потреби, не могла працевлаштуватись на іншу роботу, підтвердити свій трудовий стаж та посади, на яких раніше працювала. Оскільки рішення суду в частині її звільнення з 16 вересня 2013 року було фактично виконано лише 03 липня 2018 року, то при визначенні розміру моральної шкоди виходила із законодавчо встановленого розміру прожиткового мінімуму за той період, коли їй не була видана трудова книжка, обрахувавши цей розмір у сумі 69 642,68 грн.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати відповідача змінити дату її звільнення з посади головного бухгалтера представництва «ЗТЄ Корпорейшн» в Україні з 16 вересня 2013 року на 03 липня 2018 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 1 837 027,52 грн та моральну шкоду в сумі 69 642,68 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту того, що саме з вини відповідача їй не було видано трудову книжку, оскільки з пояснень та встановлених судом обставин убачається, що саме позивач не проявила ініціативи в отриманні трудової книжки із вчиненим у ній відповідним записом про звільнення після ухвалення рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2014 року, не намагалась самостійно отримати у відповідача трудову книжку. Судом також враховано, що до виконавчої служби щодо примусового виконання вищевказаного рішення суду ОСОБА_1 не зверталась, що є додатковою обставиною, яка спростовує доводи позивача щодо невидачі їй трудової книжки саме з вини відповідача. Також суд вважав недоведеним позивачем і факт вимушеного прогулу, пов`язаний із затримкою видачі їй трудової книжки. Враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції посилався на відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції і вказав, що суд першої інстанції правильно визначився із правовідносинами, що склалися між сторонами, та законом, що їх регулює, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв`язку з його недоведеністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 761/29172/18 із Шевченківського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій формально розглянути справу, дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Вказувала, що неодноразово намагалась зв`язатися з відповідачем з питання видачі трудової книжки, проте телефони не відповідали, а вхід до приміщень відповідача їй заборонено. Про існування договору від 01 квітня 2015 року щодо співробітництва в галузі ведення кадрової роботи між відповідачем та третьою особою їй стало відомо лише наприкінці 2017 року. Посилання ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» щодо направлення 15 квітня 2015 року на її адресу повідомлення про необхідність отримати трудову книжку або надати письмову згоду на її пересилання поштою, не підтверджено належними доказами, отже, судами встановлено обставини на підставі недопустимого доказу. Зазначала, що обов`язок з видачі трудової книжки покладено законом на власника/роботодавця, тобто на відповідача, тому саме з вини відповідача вона не отримала трудову книжку, у зв`язку з чим відповідач має відшкодувати їй середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представництва «ЗТЄ Корпорейшн» в Україні, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами попередніх інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, щоОСОБА_1 з 20 січня 2011 року працювала у представництві «ЗТЄ Корпорейшн» в Україні на посаді головного бухгалтера (а.с. 20 зворот).

02 вересня 2013 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення за власним бажанням, однак відповідач звільнення не здійснив, а тому вона звернулась до суду з позовом про витребування трудової книжки, виплату вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2014 року (справа № 761/33824/13-ц), яке набрало законної сили, зобов`язано представництво «ЗТЄ Корпорейшн» в Україні звільнити ОСОБА_1 з роботи з 16 вересня 2013 року відповідно до поданої нею 02 вересня 2013 року заяви про звільнення за власним бажанням; зобов`язано відповідача видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку та стягнуто з представництва «ЗТЄ Корпорейшн» в Україні на користь ОСОБА_1 351 198,20 грн за час вимушеного прогулу, без вирахування податків та обов`язкових платежів та 500 грн на відшкодування моральної шкоди (а.с. 22-23).

Встановлено, що 01 квітня 2015 року між ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» та компанією акціонерне товариство «ЗТЄ Корпорейшн», представництвом якого є представництво «ЗТЄ Корпорейшн» в Україні, укладено договір № 4123-і щодо співробітництва в галузі ведення кадрової роботи, пов`язаної з оформленням громадян України на роботу в представництво згідно з пунктом 2.21 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівниками» (а.с. 112-116).

Відповідно до пункту 2.1.3 вказаного договору, дирекція зобов`язалася у відповідності до трудових договорів та повідомлень представництва вносити необхідні записи про прийом та звільнення в трудові книжки працівників представництва згідно з пунктом 2.21 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівниками».

Згідно із пунктом 2.1.2 договору, дирекція також зобов`язалась приймати на зберігання, а при необхідності виписувати нові трудові книжки.

Водночас, відповідно до умов договору, представництво прийняло на себе зобов`язання, зокрема, дотримуватися чинного трудового законодавства України при працевлаштуванні та звільненні громадян України; письмово повідомляти дирекцію про зміни в трудових відносинах з працівником (прийом, перевід, звільнення) - не пізніше дати зміни; взяло на себе відповідальність за достовірність всіх повідомлених даних та своєчасність їх подання в дирекцію; у разі звільнення працівників зобов`язалось повідомляти їх письмово (не пізніше дати звільнення) про необхідність отримання ними трудових книжок в дирекції.

На виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2014 року, 16 вересня 2014 року відповідачем прийнято наказ № 16092014 про звільнення ОСОБА_1 з 16 вересня 2013 року з роботи у представництві «ЗТЄ Корпорейшн» в Україні з посади головного бухгалтера, відповідно до поданої нею 02 вересня 2013 року заяви про звільнення за власним бажанням, згідно з частиною першої статті 38 КЗпП України. Також в наказі зазначено про необхідність видачі ОСОБА_1 належним чином оформленої трудової книжки (а.с. 41).

Листом від 09 квітня 2015 року представництво «ЗТЄ Корпорейшн» в Україні просило ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» провести звільнення з роботи в представництві з 16 вересня 2013 року ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2014 року (справа № 761/33824/13-ц) (а.с. 117).

15 квітня 2015 року ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» дирекція «Інпредкадри» повідомила ОСОБА_1 про необхідність отримання трудової книжки у зв`язку з її звільненням або надати письмову згоду на її пересилку поштою (а.с. 118).

25 жовтня 2017 року ОСОБА_1 направила на адресу відповідача заяву, у якій, зокрема, просила направити на її адресу проживання поштовим відправленням належним чином оформлену трудову книжку (а.с. 32). Докази отримання відповідачем вказаного листа суду не надано.

З листа відповідача від 28 грудня 2017 року убачається, що заява ОСОБА_1 від 25 жовтня 2017 року була подана на особистій зустрічі, що відбулась 30 листопада 2017 року. У вказаному листі відповідач зазначає, що ведення трудових книжок працівників представництва «ЗТЄ Корпорейшн» в Україні здійснюється ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв», проте, ОСОБА_1 не зверталась до підприємства з вимогою повернути трудову книжку (а. с. 36-37).

11 грудня 2017 року позивач звернулась до ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» із заявою, в якій, зокрема, просила повідомити її про місце та час отримання трудової книжки (а.с. 47). Вказана заява отримана ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» 12 грудня 2017 року.

У листі від 18 грудня 2017 року ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» зазначило, що оскільки ОСОБА_1 не зверталась з вимогою про видачу їй трудової книжки, остання зберігається в дирекції, також повідомило позивача адресу та години, в які можна отримати трудову книжку (а.с. 51-52). Цей лист позивач отримала 21 грудня 2017 року (а.с. 54-55).

Листом від 02 травня 2018 року (тобто майже через п`ять місяців) ОСОБА_1 повідомила ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» про згоду на пересилання їй трудової книжки поштою (а.с. 56). Цей лист отримано третьою особою 05 червня 2018 року (а.с. 58-59).

Повторно листом від 06 червня 2018 року позивач надала згоду на пересилання її трудової книжки (а.с. 60), який було отримано ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» 02 липня 2018 року (а.с. 64-65).

Трудову книжку ОСОБА_1 отримала 03 липня 2018 року, що підтверджується її особистим підписом в Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 48 КЗпП України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуть на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до положень статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Частиною 5 статті 235 КЗпП України визначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

За змістом зазначеної норми закону середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню.

Отже, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту того, що саме з вини відповідача їй не було видано трудову книжку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зміну дати звільнення, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Судами попередніх інстанцій враховано, що із заявою щодо отримання трудової книжки позивач звернулась до ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» лише наприкінці 2017 року та до цього часу не проявляла ініціативи в отриманні трудової книжки після ухвалення рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2014 року, не намагалась самостійно отримати трудову книжку.

Також судами враховано, що частина перша статті 430 ЦПК України визначає, у яких випадках суд допускає негайне виконання рішення суду. Проте, у переліку справ не передбачено негайне виконання рішення суду щодо зобов`язання видати трудову книжку.

Враховуючи, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2014 року містило зобов`язання відповідача вчинити певні дії, зокрема, видати належним чином оформлену трудову книжку, яке у добровільному порядку відповідач не виконав в розумні строки, ОСОБА_1 , разом з тим, не зверталась до органів державної виконавчої служби щодо примусового виконання рішення суду.

Також суди вважали недоведеним позивачем і факт вимушеного прогулу, пов`язаний із затримкою у видачі їй трудової книжки.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович