№ 761/32604/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

16 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 761/32604/19

провадження № 61-16137св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Дочірнє підприємство акціонерного товариства фірми «Рігонда-Сервіс» Український регіональний техно-торговельний центр «Рігонда», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Астер-Фінанс», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Дочірнього підприємства акціонерного товариства фірми «Рігонда-Сервіс» Український регіональний техно-торговельний центр «Рігонда» та ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Назаренко Мар`яною Володимирівною, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2021 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства акціонерного товариства фірми «Рігонда-Сервіс» Український регіональний техно-торговельний центр «Рігонда» (далі - ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда»), Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» (далі - ПАТ «Експобанк»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Астер-Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Астер-Фінанс»), про визнання договору іпотеки недійсним.

Позов мотивовано тим, що 14 червня 2007 року між ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» та ОСОБА_2 було укладено Попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О. Ю. та зареєстрований в реєстрі під № 1935.

Згідно умов Попереднього договору сторони дійшли згоди укласти договір купівлі-продажу нежилих приміщень, загальною площею 111,30 кв.м, які розташовані по АДРЕСА_1 , у строк не пізніше ніж 18 вересня 2007 року.

У пункті 3 Попереднього договору зазначено, що сторони домовились, що ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» продасть, а ОСОБА_2 придбає вказаний об`єкт за 529 000 грн, що за курсом НБУ станом на 14 червня 2007 року становило 104 753 доларів США.

На виконання умов Попереднього договору ОСОБА_2 перерахував ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» грошові кошти в розмірі 529 000 грн.

Отже, ОСОБА_2 виконав свої зобов`язання за Попереднім договором, однак ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» до 18 вересня 2007 року не уклало з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу нежилих приміщень, які розташовані по АДРЕСА_1 , кошти, отримані від нього згідно умов Попереднього договору не повернуло, від укладення Основного договору відмовляється.

15 лютого 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено Договір уступки вимоги (цесії), за яким останній став кредитором за Попереднім договором від 14 червня 2007 року.

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» з вимогою про укладення договору купівлі-продажу зазначених нежилих приміщень або повернення грошових коштів, сплачених на виконання Попереднього договору, однак ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» повідомило про неможливість укладення договору купівлі-продажу, оскільки нежилі приміщення, які розташовані по АДРЕСА_1 , передані в іпотеку ТОВ «КБ «Експобанк» на підставі Договору іпотеки від 23 серпня 2007 року, укладеного між ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» та ТОВ «КБ «Експобанк».

Позивач вважає, що вказаний Іпотечний договір укладено з метою ухилення від виконання зобов`язань за Попереднім договором від 14 червня 2007 року, тому він є фіктивним, тобто таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором.

Крім того, Іпотечний договір від 23 серпня 2007 року підписаний від імені ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» ОСОБА_3, який діяв як директор ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда», але таку посаду не займав, що встановлено постановами Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року (справа № 826/26309/15) та від 06 жовтня 2008 року (справа № 10/104).

Наведене свідчить, що ОСОБА_3 не мав повноважень на укладення та підписання Іпотечного договору від 23 серпня 2007 року від імені ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда», тому договір іпотеки укладений не уповноваженою на це особою.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд визнати недійсним іпотечний договір від 23 серпня 2007 року, укладений між ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» та ТОВ «КБ «Експобанк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироником О. В., зареєстрований в реєстрі за № 4932.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що що договір іпотеки від 23 серпня 2007 року був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому правові підстави вважати, що вказаний правочин є фіктивним відповідно до вимог статті 234 Цивільного кодексу України, відсутні. Суд зазначив, що посилання позивача на неможливість підписання договору іпотеки від 23 серпня 2007 року ОСОБА_3 , як директором ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда», є обґрунтованими, оскільки у нього дійсно були відсутні повноваження на укладення та підписання від імені ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» спірного договору іпотеки.

Разом із цим, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем ПАТ «Експобанк» у суді.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Назаренко М. В. та ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» подали апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Назаренко М. В., та ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

02 жовтня 2021 року ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року.

В касаційній скарзі ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове судове рішення у справі, яким задовольнити позов.

02 жовтня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Назаренко М. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позов.

Касаційні скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» та витребувано матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

24 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 14 червня 2007 року між ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» та ОСОБА_2 укладено Попередній договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 1935.

Відповідно до пункту 1 Попереднього договору сторони дійшли згоди в строк не пізніше ніж 18 вересня 2007 року укласти договір купівлі-продажу нежилих приміщень, загальною площею 111,30 кв.м, які знаходяться в АДРЕСА_1 .

Згідно із пунктом 3 Попереднього договору сторони домовились, що ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» продасть, а ОСОБА_2 придбає вказаний об`єкт за 529 000 грн, в тому числі ПДВ - 88 167 грн, що за курсом НБУ станом на 14 липня 2007 року складає 104 753 доларів США.

За умовами пункту 7 Попереднього договору на підтвердження прийняття на себе зобов`язань згідно Попереднього договору та забезпечення їх виконання ОСОБА_2 в строк, що не перевищує 7 банківських днів з моменту нотаріального посвідчення попереднього договору, перераховує ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» в рахунок майбутніх платежів за договором грошову суму в розмірі 529 000 грн, в тому числі ПДВ 88 167 грн.

14 червня 2007 року ОСОБА_2 перерахував ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» 529 000 грн.

15 лютого 2010 року між ОСОБА_2 (цедент) та ОСОБА_1 (цесіонарій) укладено Договір уступки вимоги (цесії), за умовами якого цедент передає цесіонарієві, цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за Попереднім договором від 14 червня 2007 року між цедентом і ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда».

Відповідно до пункту 2 Договору уступки вимоги (цесії) цесіонарій набуває право вимагати від боржника належного виконання наступних зобов`язань: а) укладання договору купівлі-продажу нежилих приміщень, загальною площею 111,30 кв.м, які знаходяться в АДРЕСА_1 ; б) повернення боржником коштів згідно умов пункту 8 Попереднього договору, а також відсотків за користування коштами згідно статті 536 та статті 625 ЦК України та чинного законодавства.

23 серпня 2007 року між ТОВ КБ «Експобанк» та ОСОБА_4 було укладено Договір кредитної лінії № 29_/КЛ-2007, за умовами якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію та надає позичальнику кредит у межах суми (ліміту) кредитної лінії, що становить 750 000 доларів США (пункт 1.1 Договору).

Згідно пункту 2.2 Договору кредитної лінії забезпеченням зобов`язань позичальника за цим Договором є іпотека нежилих приміщень у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 267,70 кв.м, які належать ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» (майновому поручителю), та Договір поруки. Іпотечний договір укладається у день підписання цього Договору.

23 серпня 2007 року між ТОВ КБ «Експобанк», як іпотекодержателем, та ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда», представником якого на підставі Статуту є директор Гуманенко В. О., як іпотекодавцем, було укладено Іпотечний договір, який посвідчено нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О. В. та зареєстровано в реєстрі за № 4932.

За умовами пункту 1.1 Договору іпотеки відповідно до цього Договору забезпечується іпотекою виконання іпотекодавцем зобов`язань за Договором кредиту. За умовами Договору кредиту іпотекодавець, зокрема, зобов`язаний повернути іпотекодержателю кредит у розмірі 750 000 доларів США до 22 серпня 2010 року, сплачувати нараховані проценти за користування кредитом у розмірі, що встановлений договором кредиту, неустойку у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту і цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги.

Згідно із пунтком 1.2 Договору іпотеки для забезпечення своїх зобов`язань за Договором кредиту іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку наступне майно: нежилі приміщення №№ 1-7 групи приміщень № 45 (в літ. А) загальною площею 111,30 кв.м. та нежилі приміщення №№ 1, 2, 3 (групи приміщень № 50), з № 1 по № 12 (групи приміщень № 51) (в літ. Б) загальною площею 154,40 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 8.1 Договору іпотеки передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та його нотаріального посвідчення, і діє до припинення права іпотеки.

Встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року у справі № 826/26309/15 зобов`язано Шевченківську районну у м. Києві державну адміністрацію внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про скасування записів про заміну свідоцтва про державну реєстрацію на підставі втрати свідоцтва про державну реєстрацію (номер запису 10741080002013131 від 18 червня 2007 року) та про заміну керівника на ОСОБА_3 та засобів зв`язку на телефон та телефакс 216-3959 (номер запису 10741070003013131 від 19 червня 2007 року). Зобов`язано Шевченківську районну у м. Києві державну адміністрацію внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про зміну відомостей про керівника юридичної особи.

У постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року також зазначено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2008 року в справі № 10/104 визнано протиправними реєстраційні дії № 10741070003013131 від 19 червня 2007 року та № 10741080002013131 від 18 червня 2007 року, проведені Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією, щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному реєстрі стосовно зміни керівника, засобів зв`язку, заміни свідоцтва про державну реєстрацію у зв`язку з його втратою та зобов`язано Шевченківську районну у м. Києві державну адміністрацію внести до Єдиного державного реєстру записи про скасування записів про заміну свідоцтва про державну реєстрацію на підставі втрати свідоцтва про державну реєстрацію (номер запису 10741080002013131 від 18 червня 2007 року) та про зміну керівника на ОСОБА_3 та засобів зв`язку на телефон та телефакс 216-3959 (номер запису 10741070003013131 від 19 червня 2007 року).

Зазначеними постановами Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року (справа № 826/26309/15) та від 06 жовтня 2008 року (справа № 10/104) встановлено, що директором ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» станом на 23 серпня 2007 рокубув ОСОБА_5 .

У постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 910/13390/17 встановлено, що на дату укладення іпотечного договору від 23 серпня 2007 року ОСОБА_3 , який підписав вказаний правочин від імені ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс», як його директор, не був призначений на посаду керівника зазначеного підприємства, а відтак не мав повноважень на здійснення будь-яких дій відносно нерухомого майна від імені ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Вказаною нормою права визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (частина третя статті 215 216 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 234 ЦК України фіктивним

є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 21 травня 2020 у справі № 468/1736/17-ц (провадження № 61-47845св18).

Таким чином, у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 461/6252/18, від 25 листопада 2020 року у справі № 760/21747/19.

Оскільки стороною позивача не доведено належними та допустимим доказами відсутність у учасників правочину ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» та ПАТ «КБ «Експобанк» наміру створити юридичні наслідки за договором іпотеки від 23 серпня 2007 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтею 234 ЦК України, для визнання договору іпотеки фіктивним.

Разом із цим, суди першої та апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази, встановили, що договір іпотеки, укладений 23 серпня 2007 року між ТОВ КБ «Експобанк», як іпотекодержателем, та ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда», від імені майнового поручителя підписано не уповноваженою особою - ОСОБА_3 , який діяв як директор вказаного підприємства.

Згідно з частиною першою-третьою статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Зазначеними постановами Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2017 року (справа № 826/26309/15) та від 06 жовтня 2008 року (справа № 10/104) встановлено, що директором ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» становм на 23 серпня 2007 рокубув ОСОБА_5 .

Крім того, у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 910/13390/17 судом встановлено, що на дату укладення іпотечного договору від 23 серпня 2007 року ОСОБА_3 , який підписав вказаний правочин від імені ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс», як його директор, не був призначений на посаду керівника зазначеного підприємства, а відтак не мав повноважень на здійснення будь-яких дій відносно нерухомого майна від імені ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс».

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що станом на 23 серпня 2007 року ОСОБА_3 не був директором ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда», а тому не мав повноважень на укладення та підсипання від імені ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» іпотечного договору.

Разом із тим, як установлено судами попередніх інстанцій, у жовтні 2019 року відповідачем ПАТ «КБ «Експобанк» до суду першої інстанції подано заяву про застосування строку позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 260 ЦК України визначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Верховний Суд виходить з того, що закон передбачає два випадки перебігу позовної давності, зокрема, з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушене право.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17.

Встановлено, що 14 червня 2007 року між ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений Попередній договір, відповідно до якого сторони дійшли згоди в строк не пізніше ніж 18 вересня 2007 року укласти договір купівлі-продажу нежилих приміщень, загальною площею 111,30 кв.м, які знаходяться в АДРЕСА_1 .

14 червня 2007 року ОСОБА_2 перерахував ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» 529 000 грн.

ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» свої зобов`язання щодо продажу ОСОБА_2 нежилих приміщень, загальною площею 111,30 кв.м, які знаходяться в м. Києві за адресою: АДРЕСА_1 , не виконало.

Таким чином, з 19 вересня 2007 року у ОСОБА_2 , а з 15 лютого 2010 року й у його правонаступника ОСОБА_1 виникло право вимагати від ДП АТ фірми «Рігонда-Сервіс» Український РТТЦ «Рігонда» виконання умов Попереднього договору і саме з цього часу ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , міг дізнатися про порушення своїх прав укладенням договору іпотеки від 23 серпня 2007 року.

При цьому слід ураховувати, що у відповідності до статті 514 ЦК України до ОСОБА_1 , як до нового кредитора, після укладення 15 лютого 2010 року між ним (цесіонарій) та ОСОБА_2 (цедент) Договору уступки вимоги (цесії) перейшли всі належні цедентові (первісному кредитору) права у зобов`язанні, передбаченому Попереднім договором від 14 червня 2007 року, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Однак, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом лише 14 серпня 2019 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.

Про застосування наслідків спливу позовної давності заявлено відповідачем ПАТ «Експобанк» у суді першої інстанції.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності.

Посилання заявників на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Дочірнього підприємства акціонерного товариства фірми «Рігонда-Сервіс» Український регіональний техно-торговельний центр «Рігонда» та ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Назаренко Мар`яною Володимирівною, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов