Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 761/37387/19

провадження № 61-240св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальний заклад Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2020 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (далі - КЗ Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф») про визнання звільнення незаконним і поновлення на роботі, стягнення невиплаченої частини заробітку і вихідної допомоги, компенсації за відрядження, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що наказом КЗ Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 01 лютого 2013 року № 31 його було прийнято на посаду провідного юрисконсульта.

02 серпня 2019 року відповідно до наказу № 159 розпочалась процедура реорганізації КЗ в Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», про що працівникам було надано персональне повідомлення.

Стверджував, що йому не було направлено повідомлення про зміну істотних умов праці, як іншим співробітникам закладу, а було направлено лист № 750 про звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул, який має відбутися в майбутньому.

04 серпня 2019 року він відбув до Республіки Польща у заплановане відрядження терміном з 05 серпня 2019 року до 09 серпня 2019 року для стажування на базі закладів служби аеромедичної евакуації в м. Варшаві та м. Познань у складі групи працівників підприємства.

12 серпня 2019 року він дізнався про своє звільнення 05 серпня 2019 року із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, йому було видано трудову книжку із записом про його звільнення та копію наказу від 05 серпня 2019 року № 225-к.

Вважав своє звільнення незаконним, безпідставним та таким, що було здійснено з численними порушеннями вимог трудового законодавства, оскільки він був відсутній на роботі 05 серпня 2019 року з поважних причин, у нього не було відібрано пояснень з приводу відсутності на роботі, а заступник головного лікаря Трещинська Л. І. не є уповноваженою особою на застосування дисциплінарного стягнення, оскільки згідно зі статтею 147-1 КЗпП України не має права прийняття на роботу працівників.

Зазначав, що відмовився працювати у зв`язку з істотною зміною умов праці, про що 03 серпня 2019 року подав відповідачу відповідну заяву, а відтак він повинен був бути звільнений на підставі частини шостої статті 36 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги.

Крім того, стверджував, що відповідач не виплатив йому компенсацію за 18 днів невикористаної щорічної відпустки за останні роки.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ від 05 серпня 2019 року № 225-к про звільнення з посади провідного юрисконсульта КЗ Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»; визнати недійсним запис в трудовій книжці про звільнення та поновити його на посаді провідного юрисконсульта; стягнути з КЗ Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 99 589,22 грн, невиплачену заробітну плату - 7 832,86 грн, компенсацію за невикористану відпустку - 20 141,64 грн, компенсацію за час вимушеного прогулу - 99 589,22 грн, вихідну допомогу - 67 139,06 грн, компенсацію за відрядження - 5 775,16 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач будь-яких доказів, які б підтверджували поважність відсутності його на роботі 05 серпня 2019 року, не надав, тому його звільнення із займаної посади за прогул з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства. Наказ про звільнення підписано уповноваженою на це особою.

При цьому, відповідачем виплачені позивачу всі належні йому виплати та підприємство не має заборгованості перед ОСОБА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2020 року - без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, надав правильну правову оцінку поданим сторонами доказам, ухваливши рішення з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, оскільки звільнення позивача було проведено відповідачем з дотриманням норм трудового законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та заяви про відмову від позовних вимог

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до районного суду.

Крім того, у березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення компенсації за відрядження, в якій просив визнати судові рішення у цій частині нечинними та закрити провадження у справі в цій частині.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що КЗ Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» звільнив його ще 02 серпня 2019 року, не знаючи, що він перебуває на лікарняному, тому звільнення 05 серпня 2019 року є незаконним, оскільки не скасовано попередній наказ про звільнення.

Вважає, що суди попередніх інстанцій надали неправильно оцінку поданим сторонами доказам, а також не дослідили та не надали правової оцінки доказам щодо його звільнення 02 серпня 2019 року, а саме надісланому йому підприємством листу від цієї дати.

Вказує, що судом першої інстанції були допущені численні порушення норм процесуального права: безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про допит свідків, не повідомлено його належно про розгляд справи 16 грудня 2019 року, не вчасно надані матеріали справи для ознайомлення, не витребувано всіх необхідних доказів у відповідача та не забезпечено повного та всебічного встановлення обставин справи.

Вважає, що документи від відповідача до апеляційного суду надавалися неуповноваженою на це особою.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2021 року Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що її доводи є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи, ухваливши законні та обґрунтовані судові рішення, доводи позивача є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що позивач не довів своїх позовних вимог, а його звільнення відбулося відповідно до норм трудового законодавства України, тому просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював на посаді провідного юрисконсульта відділу кадрів та правового забезпечення КЗ Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» з 04 лютого 2013 року згідно з наказом від 01 лютого 2013 року № 31.

Відповідно до доповідної записки старшого інспектора відділу кадрів від 05 серпня 2019 року провідний юрисконсульт ОСОБА_1 05 серпня 2019 року не з`явився на роботу і на телефонні дзвінки не відповідав.

05 серпня 2019 року працівниками КЗ Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» був складений акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці у продовж робочого дня.

Наказом виконувача обов`язків (далі - в. о.) головного лікаря Трещинської Л. І. КЗ Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 05 серпня 2019 року № 225-к ОСОБА_1 звільнений із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. З наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомлений 12 серпня 2019 року.

07 серпня 2019 року КЗ Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» було виплачено ОСОБА_1 4 579,70 грн (у тому числі з урахуванням середнього заробітку за час затримки виплати у сумі 928,58 грн), 12 вересня 2019 року у сумі 1 882,28 грн згідно з відомостями розподілу виплат № 190912СТ329057 та 07 жовтня 2019 року у сумі 1 505,84 грн згідно з відомостями розподілу виплат № 191007СТ862260.

КЗ Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» було здійснено доплату позивачу у розмірі середнього заробітку за час затримки виплати всіх сум, що належали йому у день звільнення, а саме 30 серпня 2019 року у сумі 169,48 грн, згідно з відомостями розподілу виплат № 190830СТ098766 та 12 вересня 2019 року у сумі 13 725,65 грн, згідно з відомостями розподілу виплат № 190912СТ329057.

Відсутність заборгованості у КЗ Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» перед ОСОБА_1 підтверджено актом інспекційного КЗ від 15 листопада 2019 року № КВ1840/61/АВ, що був складений інспектором праці Головного управління Держпраці у Київській області.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 та постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 522/5656/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази; районний суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а заяву про відмову від частини позовних вимог слід задовольнити.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо заяви про відмову від частини позовних вимог

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач, зокрема, вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Статтею 408 ЦПК України визначено, що незалежно від того, за касаційною скаргою кого з учасників справи було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій.

Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206 і 207 цього Кодексу, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у справі.

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (частини перша, друга статті 206 ЦПК України).

Згідно із частиною другою статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.

З огляду на викладене, колегія суддів приймає відмову ОСОБА_1 від позову в частині позовних вимогпро стягнення компенсації за відрядження, тому судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають визнанню нечинними в частині вирішення вказаних позовних вимог, а провадження у справі в цій частині - закриттю з підстав, передбачених статтею 408 ЦПК України.

Щодо касаційної скарги

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, у тому числі, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно із частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (частина перша статті 116 КЗпП України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши усі надані сторонами докази на предмет належності та достатності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з роботи було проведено КЗ Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» відповідно до вимог КЗпП України, оскільки позивач не надав судам будь-яких доказів, які б підтверджували поважність відсутності його на роботі 05 серпня 2019 року, що було його процесуальним обов`язком відповідно до вимог статей 12 81 ЦПК України.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання позивача на те, що в.о. головного лікаря КЗ Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Трещинська Л. І. не була уповноваженою особою на видання наказу спірного наказу про звільнення, оскільки з 05 серпня 2019 року до 07 серпня 2019 року на неї, як заступника головного лікаря з медичної частини, на підставі наказу від 25 липня 2019 року № 191-к розповсюджено дія посадової інструкції головного лікаря КЗ, а тому вона була уповноваженою особою на підписання наказу про звільнення позивача.

Крім того, судом було встановлено відсутність у відповідача заборгованості перед позивачем за невиплачену частину заробітку, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку, середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Доводи ОСОБА_1 про те, що відповідач не відібрав від нього письмових пояснень перед звільненням, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій та правомірності дій КЗ Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» при його звільненні.

Відповідно до частини першої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни, передбачене положенням частини першої статті 149 КЗпП України,є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15.

Оскільки судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що ОСОБА_1 05 серпня 2019 року був відсутній на робочому місці без поважних причин, то невиконання КЗ Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника не є підставою для скасування спірного наказу про звільнення.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідачем не видавався наказ про відрядження ОСОБА_1 до Республіки Польща, а відтак твердження позивача про перебування його у службовому відрядженні у період з 05 серпня по 09 серпня 2019 року, є безпідставним.

При цьому, питання щодо знаходження у щорічній оплачуваній відпустці у період з 05 серпня 2019 року по 09 серпня 2019 року ОСОБА_1 з керівництвом КЗ належно не узгоджував.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 з посиланням на те, що КЗ Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» звільнив його ще 02 серпня 2019 року, є безпідставними, спростовуються встановленими судами обставинами та не входять до предмета доказування у цій справі, оскільки позивачем у цій справі оскаржується саме наказ відповідача про його звільнення від 05 серпня 2019 року.

При цьому, ОСОБА_1 не надав судам доказів існування наказу про його звільнення від 02 серпня 2019 року, тобто не довів вказаної обставини, що є його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12 81 ЦПК України. Посилання заявника на надісланий йому підприємством лист від 02 серпня 2019 року не може бути належним та достовірним доказом факту звільнення, оскільки не є трудовим актом, який несе за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків. При цьому, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Посилання заявника на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не можуть бути підставою для скасування правильних по суті та законних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції (частина друга статті 412 ЦПК України), оскільки вони не є суттєвими і не впливають на законність судових рішень.

Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України»).

Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили належного дослідження обставин справи та не відповіли на всі аргументи позовної заяви та апеляційної скарги, тому їх судові рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення.

Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення, за виключенням частини щодо позовних вимог про стягнення компенсації за відрядження, без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог задовольнити.

Прийняти відмову ОСОБА_1 від позову до Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» у частині позовних вимог про стягнення компенсації за відрядження.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації за відрядження визнати нечинними.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» в частині позовних вимог про стягнення компенсації за відрядження закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 щодо інших позовних вимог залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення невиплаченої частини заробітку та вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк