Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 761/37889/15-ц

провадження № 61-13562св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2016 року у складі судді Юзькова О. Л. та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Антоненко Н. О., Прокопчук Н. О., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою.

Позов мотивований тим, що 11 травня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» (далі - банк), та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 66-07/БМ, за умовами якого позичальник отримала 950 тисяч доларів США зі строком повернення до 10 травня 2022 року.

11 травня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 66-07/МБ, укладеного між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є відповідач, та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

12 травня 2011 року у зв`язку із порушенням позичальником умов кредитного договору, банк звернувся до позичальника з вимогою про повернення кредитних коштів в повному обсязі, а отже скористався правом на дострокове повернення кредиту, чим змінив дату виконання основного зобов`язання, який відповідно до вимоги банку настав 12 червня 2011 року.

У свою чергу рішенням апеляційного суду м. Миколаївської області від 12 квітня 2012 року встановлено, що письмову вимогу банк на адресу позичальника направлено належним чином 01 червня 2011 року, зважаючи на те, що вимоги повідомлення до позивача-поручителя не направлялися за положеннями чинного законодавства України, порука припинилась - 01 січня 2012 року.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2015 року на користь банку солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 300 268,77 грн. Цим же рішенням у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання припиненою поруки відмовлено/

На підставі викладеного просив:

визнати припиненою з 01 січня 2012 року поруку, яка виникає на підставі договору поруки № 01-66-07/МБ від 11 травня 2007 року, укладеного між ВАТ «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано припиненою з 01 січня 2012 року поруку за договором поруки № 01-66-07/МБ від 11 травня 2007 року, укладеним сторонами, та стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на користь ОСОБА_1 487,20 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходили з того, що ОСОБА_1 отримав вимогу про повернення коштів у травні та червні 2011 року, тому зобов`язання з урахуванням шестимісячного строку визначеного статтею 559 ЦК України припинились з січня 2012 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2016 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами порушено норми частини першої статті 14, статей 553 559 ЦК України, не вірно витлумачено умови договору поруки та вимоги чинного законодавства. Строк виконання основного зобов`язання, а саме повернення грошових коштів позичальником - 10 травня 2022 року, що є строком виконання основного зобов`язання, що встановлено статтею 252 ЦК України. Солідарні боржники, взявши на себе договірні зобов`язання, залишаються за ними зобов`язаними до повного та належного виконання, як це передбачено умовами кредитного договору та договору поруки, що абсолютно відповідає нормам ЦК України та чинному законодавству.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

11 листопада 2016 року матеріали цивільної справи № 761/37889/15-ц надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року цивільну справу призначено до судового розгляду.

Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

15 березня 2018 року матеріали цивільної справи № 761/37889/15-ц надійшли до Верховного Суду та 11 червня 2019 року передані судді-доповідачу.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року касаційне провадження зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/37889/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року касаційне провадження поновлено.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 12 травня 2011 року та 01 червня 2011 року банк направив вимогу ОСОБА_2 про усунення порушення, а саме сплати протягом тридцятиденного строку зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі.

У червні 2011 року банк звернувся до суду із позовом до позичальника ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а у січні 2013 року - до поручителів ОСОБА_3 і ОСОБА_1 - про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості поручитель, ОСОБА_3 пред`явила до банку зустрічні позовні вимоги про припинення поруки з підстав збільшення обсягу її відповідальності як поручителя внаслідок укладення додаткової угоди № 3 до кредитного договору.

Пунктом 5 договором поруки № 01-66-07/МБ від 11 травня 2007 року передбачено, що порука припиняється із припиненням зобов`язання, що забезпечується нею; якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором не заявив вимоги до поручителя; з інших підстав, передбачених чинним законодавством України. Отже, в договорі поруки строк її припинення не встановлений.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині першій статті 559 ЦК України (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) вказано, що

«закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зазначено, що

«визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) вказано, що

«необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим».

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опублікований офіційно або внесений до Реєстру.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2014 року у справі № 522/15646/13-ц позовні вимоги АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишено без задоволення. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до АТ «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа - ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим задоволено та визнано припиненим з 30 листопада 2007 року поруку, яка виникає на підставі договору поруки № 02-66-07/МБ від 11 травня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та АТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2015 року у справі № 522/15646/13-ц рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2014 року скасовано, позов АТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит», а також солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 300 268,77 грн. В решті позову ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" та ОСОБА_2 про визнання припиненою поруку за договором від 11 травня 2007 року, укладеним між ТОВ "Банк "Фінанси та кредит" та ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ у справі № 6-11921св15 касаційну скаргу ОСОБА_3 було відхилено, рішення апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2015 року залишено без змін.

Отже, позов АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором пред`явлений до Приморського районного суду м. Одеси у 2014 році; рішення у справі № 522/15646/13-ц ухвалено 17 березня 2015 року. Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання поруки припиненою пред`явлений до Шевченківського районного суду міста Києва у грудні 2015 року, рішення у даній справі ухвалено 23 березня 2016 року (справа № 761/37889/15-ц). Таким чином, судове рішення у справі № 761/37889/15-ц, ухвалено після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 522/15646/13-ц.

Оскільки, рішення суду у справі що набрало законної сили про стягнення з поручителя ОСОБА_1 кредитної заборгованості, а тому слід зробити висновок, що не може бути припиненою порука за наявності рішення про стягнення з поручителя на користь кредитора заборгованості за кредитним договором.

Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог про визнання припиненим договору поруки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін ухвалою суду апеляційної інстанції постановлене без додержання норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити, судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було сплачено 606,32 грн, а за подання касаційної скарги - 584,64 грн. Тому з ОСОБА_1 на користьПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» підлягають стягненню понесені судові витрати на сплату судового збору.

Керуючись статтями 141, 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» судовий збір в розмірі 1190,96 грн.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2016 року та ухвала апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Коротенко

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов