ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2025 року

м. Київ

справа № 761/38032/21

провадження № 61-10752св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України»,

відповідач ? ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року у складі судді Романишеної І .П., та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» (далі - ТОВ «ВКФ Фарби України») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання попереднього договору.

Позов мотивований тим, що 20 жовтня 2014 року між ТОВ «ВКФ Фарби України» та ОСОБА_1 укладено попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов`язались у строки, встановлені вказаним договором, укласти у майбутньому договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ТОВ «ВКФ Фарби України» зобов`язується передати окрему квартир, характеристики якої вказані у пункту 1.3. договору, в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 зобов`язується прийняти об`єкт та належним чином оплатити його вартість в обсязі, визначеному розділом 2 попереднього договору. Згідно з пунктом 1.2. сторони зобов`язуються укласти основний договір у строк до 30 червня 2015 року. Також сторони погодили, що основний договір може бути укладений виключно у разі сплати ОСОБА_1 повної суми коштів, що передбачена підпунктом 2.3.1. пункту 2.3. розділу 2 попереднього договору на банківський рахунок позивача у належному порядку.

Відповідачем було порушено умови попереднього договору, зокрема відповідач не сплатила частину грошових коштів за попереднім договором у розмірі 17 752,00 грн, які мали бути сплачені відповідачем до моменту укладання основного договору, тобто до 30 червня 2015 року, повідомлення про неможливість виконання свого зобов`язання ОСОБА_1 не надсилала, внаслідок чого зобов`язання за попереднім договором є припиненими в силу вимог закону.

22 квітня 2021 року відповідачу було направлено письмове повідомлення про розірвання попереднього договору та запропоновано узгодити дату, час та місце підписання додаткового договору щодо розірвання попереднього договору. Враховуючи, що повідомлення не було вручено з причин, що не залежали від ТОВ «ВКФ Фарби України», можливість розірвати договір у порядку, встановленому договором, ? відсутня. За таких обставин позивач має право в односторонньому прядку розірвати попередній договір.

Крім того, у товариства відсутня інформація про актуальні банківські реквізити відповідача, що унеможливлює повернення фактично сплачених ОСОБА_1 грошових коштів.

ТОВ «ВКФ Фарби України» просило розірвати попередній договір від 20 жовтня 2014 року, укладений між ТОВ «ВКФ Фарби України» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І. І. за реєстровим № 2873.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Шевченківського районного суду від 05 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що грошові кошти у розмірі 17 752,17 грн підлягають сплаті відповідачем у день укладення основного договору, що обумовлено сторонами у підпункту 2.3.1. пункту 2.3. попереднього договору. Судом не встановлено, що позивач відповідно до пункту 1.2. попереднього договору виконав своє зобов`язання за договором та направляв повідомлення відповідачу про намір укласти основний договір. Позивач не спростовує факт відсутності необхідних документів для оформлення та укладення основного договору, що передбачено сторонами у пункті 1.2. попереднього договору, що свідчить про об`єктивну неможливість укладення основного договору.

Тому посилання позивача як на підставу розірвання попереднього договору про несплату відповідачем грошових коштів в розмір 17 752, 77 грн є безпідставним. Таким чином суд не встановив, що відповідач порушила взяті на себе зобов`язання за попереднім договором, що мало б наслідком одностороннє його розірвання відповідно до пункту 5.4. попереднього договору.

Крім того, не заслуговує на увагу аргумент представника позивача, як на підставу розірвання Попереднього договору в одностороньому порядку, неукладення Основного договору в строк до 30 червня 2015 року, оскільки вказаний обов`язок, поєднано з умовою надсилання позивачем пропозиції на укладення Основного договору, а також отримання позивачем відповідних документів обумовлених сторонами у пункті 1.2 Попереднього договору.

З огляду на відсутність підстав для задоволення позову, питання про застосування позовної давності до спірних правовідносин не розглядалося судом.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

У липні 2023 року ТОВ «ВКФ Фарби України» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами не надано оцінку факту припинення правовідносин за попереднім договором внаслідок неукладення основного договору та не враховано факт припинення попереднього договору внаслідок припинення зобов`язань. У зв`язку з неправильним застосуванням положень частини третьої статті 635 ЦК України сформовано помилкові висновки про те, що: зміст правочину може суперечити нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, оскільки. на переконання судів, положення укладеного між сторонами договору можуть змінювати імперативні приписи норм матеріального права в частині припинення зобов`язань внаслідок неукладення основного договору; неможливість укладення договору є підставою для автоматичного продовження або зміни кінцевого строку, відведеного на укладення договору, та не обумовлює припинення зобов`язань; припинення зобов`язань за попереднім договором не має наслідком припинення договору.

Висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 635 ЦК України в частині можливості розірвання попереднього договору за умови припинення зобов`язань за попереднім договором, тобто у разі неукладення основного договору у визначений попереднім договором строк, наслідків припинення зобов`язань за попереднім договором для існування самого попереднього договору та можливості продовження строку дії попереднього договору після спливу строку на укладення основного договору, ? відсутній.

Суди передчасно вдались до аналізу положень укладеного між сторонами попереднього договору та витлумачили положення пункту 1.2. без урахування приписів частини третьої статті 635 ЦК України. Так, предметом укладеного між сторонами попереднього договору є саме укладення основного договору у строк, визначений попереднім договором. Суди вказали про відсутність у матеріалах справи доказів направлення позивачем пропозиції про укладення основного договору. Такі висновки є безпідставними, оскільки частиною третьої статті 635 ЦК України окремо визначено право на направлення пропозиції про укладення основного договору, як право кожної зі сторін попереднього договору. Відповідачу достеменно було відомо про граничну дату укладення основного договору - 30 червня 2015 року. Суди помилково не надали оцінку відсутності будь-яких дій відповідача, спрямованих на укладення основного договору, та безпідставно переклали відповідальність за ненаправлення пропозиції про укладення основного договору виключно на позивача, оскільки будь-яких обмежень здійснити такі дії відповідач не мала. ОСОБА_1 фактично на власний розсуд не використала наявне у неї право, чим засвідчила відсутність бажання укласти основний договір.

За змістом пункту 1.2. попереднього договору скаржник не направляє пропозицію про укладення основного договору, а направляє повідомлення, яке за своїм змістом лише вміщає в собі інформацію про отримання документів. Отже, направлення зазначеного повідомлення у розумінні частини третьої статті 635 ЦК України не має жодного впливу на продовження зобов`язань за попереднім договором. Жодне положення попереднього договору не визначає його пролонгацію та зміщення/зміну граничного строку укладення основного договору у залежності від факту направлення скаржником повідомлення чи обов`язку отримання товариством будь-яких документів. Обставини, яка обумовлює автоматичне відтермінування граничної дати укладення основного договору, також не визначено положеннями попереднього договору.

Зобов`язання між сторонами станом на дату звернення з цим позовом є припиненими, як і є припиненим сам попередній договір, а тому суди передчасно вдались до аналізу змісту його положень.

Суди помилково констатували обставини про продовження строку дії попереднього договору в силу положень пункту 6.1. попереднього договору. Жодне положення договору не визначає подію, яка має неминуче настати або ж відкладальну обставину зміни граничного строку укладення договору, який чітко визначений договором. Такі висновки суду суперечать частині третій статті 635 ЦК України. Навіть у разу умисного ухилення від укладення основного договору, сторона, яка ухиляється, має сплатити збитки чи інші штрафні санкції, а примушення до укладення основного договору є неможливим.

Судами порушено принцип процесуальної економії та юридичної визначеності. Скаржник неодноразово зазначав про те, що у разі незадоволення позову, існує висока та об`єктивно прогнозована вірогідність ініціювання нових судових спорів, зокрема, про стягнення відповідачем зі скаржника сплачених за попереднім договором грошових коштів, з урахуванням інфляційних втрат, відсотків за користування чужими грошовими коштами, ініціювання позову про визнання основного договору укладеним тощо. Легітимна мета цього позову спрямована на нівелювання можливості ініціювання подальших спорів, адже у разі задоволення позову скаржник матиме чітке розуміння початку відліку строку на повернення сплачених відповідачем грошових коштів та матиме змогу здійснити повернення грошових коштів у прогнозованому розмірі без надмірних фінансових санкцій. При цьому задоволення зазначеного позову не матиме будь-яких негативних наслідків для відповідача та не обумовить зменшення або порушення його цивільних прав, а натомість сприятиме принципу правової визначеності.

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_1 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що позивач вимагає розірвати попередній договір саме з підстав непроведення оплати, однак вона сплатила гарантійний платіж у розмірі 543 463,23 грн, що становить 97 % вартості квартири, тоді як 3 % від вартості квартири у розмірі 17 752,77 грн зобов`язувалась сплатити у день укладення основного договору. Проте основний договір так і не укладено. Умовами укладеного між ними договору передбачено, що основний договір укладається протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідачем відповідного повідомлення від позивача. У будь-якому випадку позивач повинен був направити таке повідомлення після отримання ним установчих документів на квартиру та надання Реєстраційною службою Головного управління юстиції України у м. Києві документів, що є необхідними для належного оформлення та укладення основного договору купівлі-продажу нерухомого майна. Позивач вказане повідомлення їй не направляв, установчі документи на квартиру не отримав, будинок в експлуатації не введено, а тому вона не зобов`язана була сплачувати 3 % від вартості квартири.

Щодо невведення будинку в експлуатацію, то зі змісту постанови Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/4089/19 встановлено, що у період з 2014 року по 2015 року ІДАБК у м. Києві встановлено, що будівництво проводиться з істотними порушеннями та без дозвільних документів. Вказана обставина є преюдиційною. Забудовник, розуміючи протиправність своїх дій, укладав договори купівлі-продажу майнових прав з інвесторами без реального наміру передати їм квартиру, знаючи про незаконність власного будівництва.

Згідно з частиною третьої статті 635 ЦК України зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Разом з тим, пунктом 6.1 попереднього договору передбачено, що він діє до укладення основного договору або до виконання зобов`язань за попереднім договором щодо штрафних санкцій відповідною стороною при розірванні попереднього договору. У відповідача відсутня об`єктивна можливосте укласти з позивачем основний договір з огляду на відсутність у ТОВ «ВКФ Фарби України» обумовлених у попередньому договорі документів. Крім того, позивач не направляв пропозицію укласти основний договір.

Позивач не довів порушення нею умов попереднього договору, а доводи щодо невиконання нею своїх грошових зобов`язань є безпідставними з огляду на положення, передбачені попередній договором.

У вересні 2023 року ТОВ «ВКФ Фарби України» направило письмові пояснення у відповідь на відзив відповідача.

Зазначив, що умови попереднього договору не містять положень щодо обов`язку ТОВ «ВКФ Фарби України» забезпечення будівництва та введення будинку в експлуатацію. Відповідач помилково сприймає положення укладеного між ними попереднього договору та його правової природи. Внаслідок укладення попереднього договору сторони не набули інших зобов`язань, аніж укладення основного договору у встановлений пунктом 1.2. попереднього договору строк.

Верховний Суд у своїх постановах, зокрема у постанові Верховного Суду у справі № 755/16339/19 від 25 травня 2022 року, неодноразово висловлював позицію про те, що предметом попереднього договору є виключно укладення основного договору. Отже єдине зобов`язання, що виникло та могло виникнути у відповідача за наслідкам укладення попереднього договору - це зобов`язання щодо укладення основного договору у строк до 30 червня 2015 року. Наслідком неукладення основного договору у визначений строк є припинення зобов`язань, а відтак і припинення попереднього договору. Відповідач не реалізував наявне у нього права щодо направлення відповідної пропозиції щодо укладення основного договору. Факт неукладення договору є самостійною обставиною для припинення зобов`язань за попереднім договором.

Постанова Київського апеляційного суду від 06 липня 2017 року у справі № 826/4089/16, на яку посилається відповідач, скасована постановою Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Остаточне рішення у справі не ухвалено.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2023 року поновлено ТОВ «ВКФ Фарби України» строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі.

Вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 321/1496/15-ц, від 25 травня 2022 року у справі № 755/16339/19, від 16 січня 2019 року у справі № 520/9661/14-ц, від 01 жовтня 2020 року у справі № 755/16049/19, від 16 травня 2019 року у справі № 450/563/17, від 03 червня 2021 року у справі № 522/970/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).

Ухвалою Верховного Суду 11 грудня 2024 рокусправу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 20 жовтня 2014 року між ТОВ «ВКФ Фарби України» та ОСОБА_2 укладено попередній договір, посвідчений 20 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І. І. за реєстровим № 2873.

Відповідно до пункту 1.1. попереднього договору сторони зобов`язуються в строки, встановлені даним попереднім договором, укласти в майбутньому договір купівлі-продажу, відповідно до якого ТОВ «ВКФ Фарби України» зобов`язується передати окрему квартиру, характеристики якої вказані в пункті 1.3. розділу 1 цього попереднього договору, в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зобов`язується прийняти об`єкт та належним чином оплатити його вартість в обсязі згідно з розділом 2 попереднього договору.

Пунктом 1.2. попереднього договору визначено, що сторони зобов`язуються укласти основний договір в строк до 30 червня 2015 року, але не раніше виконання покупцем вимог пункту 2.3.1. цього договору. Сторони встановили, що основний договір укладається протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідачем відповідного повідомлення від ТОВ «ВКФ Фарби України». В будь-якому випадку ТОВ «ВКФ Фарби України» повинно направити вказане повідомлення протягом 5 робочих днів після отримання ним правовстановлюючих документів на об`єкт та надання реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві документів, що є необхідними для належного укладення та оформлення основного договору.

Згідно з пунктом 2.1. попереднього договору сторони встановили, що при укладенні основного договору 100 % ціна об`єкта (сума основного договору) буде разом з ПДВ складати 561 216,60 грн, в тому числі ПДВ 20 % - 93 536,10 грн.

Відповідно до пункту 2.3. попереднього договору виконання зобов`язання щодо укладення та виконання основного договору, яке встановлене пунктом 1.1. розділу 1 попереднього договору, повинно бути забезпечене.

Для підтвердження зобов`язань, що виникли у сторін згідно з цим попереднім договором щодо укладення та виконання основного договору та забезпечення виконання таких зобов`язань, відповідач сплачує позивачу суму грошових коштів у наступних розмірі, порядку та умовах: 80 % (50,904 кв. м) - 442 864,80 грн, в тому числі ПДВ 73 810,80 грн, за фіксованою вартістю 1 кв. м 8 700,00 грн, не пізніше 22 жовтня 2014 року; залишок в розмірі 17 % (10,8171 кв. м) - 100 599,03 грн, в тому числі ПДВ (20 %) 16 766,51 грн, за фіксованою вартістю 1 кв. м 9 300,00 грн, не пізніше 25 липня 2017 року, та 3 % (1,9089 кв. м), що становить 17 752,77 грн, в тому числі 2 958,80 грн ПДВ (20 %), буде повністю сплачена ОСОБА_2 ТОВ «ВКФ Фарби Україна» у день укладення основного договору (підпункт 2.3.1. пункту 2.3. попереднього договору).

Відповідно до підпунктів 2.3.2., 2.3.3. пункту 2.3. попереднього договору кожний платіж за цим договором сплачується відповідачем в безготівковій формі на банківський рахунок позивача. Вказана сума коштів буде, після її належної сплати відповідачем, зарахована до платежів за основним договором у момент укладення такого основного договору.

Згідно з пунктом 4.2. попереднього договору сторони погодили, що основний договір може бути укладений виключно у разі сплати відповідачем повної суми коштів, що передбачена підпунктом 2.3.1. пункту 2.3. розділу 2 цього попереднього договору, на банківський рахунок позивача у належному порядку.

Відповідно до пункту 4.7. попереднього договору укладення та оформлення основного договору, можливе лише в тому випадку, якщо сума коштів, визначена підпунктом 2.3.1. пункту 2.3. розділу 2 цього попереднього договору, буде повністю сплачена відповідачем на рахунок позивача, до моменту вказаного укладення та оформлення основного договору.

Відповідно до пункту 5.4. попереднього договору у разі невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, які викладені в даному попередньому договорі, ТОВ «ВКФ Фарби України» має право розірвати даний попередній договір в односторонньому порядку з вини відповідача. При цьому сума, що була фактично сплачена відповідачем на рахунок позивача на виконання цього попереднього договору, повертається на банківський рахунок відповідача, за винятком суми коштів у гривнях, що еквівалентна 5 % від суми встановленої у підпункті 2.3.1. пункту 2.3. розділу 2 цього попереднього договору, які залишаються у розпорядженні позивача в якості неустойки. ТОВ «ВКФ Фарби України» повідомляє відповідача про розірвання договору шляхом направлення поштового повідомлення (цінним листом з описом вкладеного) на адресу відповідача, що вказана у цьому попередньому договорі. Даний попередній договір є розірваним з дати направлення такого повідомлення відповідачу. У такому разі сторони зобов`язані підписати та нотаріально посвідчити додатковий договір щодо розірвання даного попереднього договору. Вказане в даному пункті повернення коштів здійснюється протягом 60 календарних днів з дати підписання та нотаріального посвідчення згаданого додаткового договору про розірвання цього попереднього договору. Витрати на оформлення, нотаріальне посвідчення (реєстрацію) такого договору про розірвання несе та сторона, з вини якої відбулося розірвання, втрати чинності або унеможливилось виконання попереднього договору.

Згідно з пунктом 6.1 попереднього договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до моменту укладення основного договору або до моменту виконання зобов`язань за попереднім договором щодо штрафних санкцій відповідною стороною при розірванні попереднього договору.

22 квітня 2021 року ТОВ «ВКФ Фарби України» направило засобами поштового зв`язку лист-повідомлення ОСОБА_1 про розірвання попереднього договору, у якому зазначено, що основний договір в строк до 30 червня 2015 року не укладено у зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за попереднім договором, оскільки за нею обліковується заборгованість у розмірі 17 752,17 грн. Також ТОВ «ВКФ Фарби України» вказує, що зобов`язання за попереднім договором є припиненими з 01 липня 2015 року, у зв`язку з чим запропонував відповідачу узгодити дату, час та місце підписання додаткового договору щодо розірвання попереднього договору.

ОСОБА_1 на вказане повідомлення відповідь не надала.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦПК України).

У частинах першій-третій статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17).

Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 755/16339/19, на яку посилається скаржник, зазначено, що предметом попереднього договору є саме укладання у майбутньому основного договору на умовах та у строки, визначені попереднім договором. Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами, повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору. Зокрема, істотною умовою попереднього договору є строк укладання основного договору, який повинен бути зазначений у попередньому договорі.

У постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 321/1496/15-ц, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «у своєму договорі сторони обумовили укладення основного договору у термін не пізніше 14 вересня 2015 року. З позовом до суду ОСОБА_3 звернувся у листопаді 2015 року, тобто після того, як попередній договір припинив свою дію на підставі частини третьої статті 635 ЦК України. З огляду на викладене, висновки судів про відсутність правових підстав для визнання попереднього договору дійсним на підставі статті 220 ЦК України є обґрунтованими. Згідно до вимог статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Зміст наведеної норми дає підстави для висновку, що розірвати можливо договір, який не припинив своєї дії. З огляду на викладене, вимоги про розірвання попереднього договору також є безпідставними».

У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2019 року у справі № 450/563/17, на яку міститься посилання в касаційній скарзі, вказано, що припинення зобов`язання з попереднього договору внаслідок неукладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно.

У постанові Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2021 року у справі № 522/970/18, на яку посилається скаржник, вказано, що укладення попереднього договору та виконання умов, які у ньому були передбачені, є лише передумовами для укладення основного договору, і не заміняє собою основний договір. Навпаки, внаслідок неукладення основного договору зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється. Положеннями ЦК України й інших актів цивільного законодавства прямо не передбачено такий правовий наслідок невиконання попереднього договору, як визнання права власності на річ, що мала бути придбана в майбутньому за договором купівлі-продажу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року у справі № 369/10562/20 зазначено, що «відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зокрема, виходив з того, що зобов`язання, встановлене попереднім договором від 23 вересня 2013 року можна вважати припиненим, адже основний договір не укладений протягом строку встановленого попереднім договором, до 30 липня 2014 року, і оскільки жодна із сторін не направила другій стороні пропозицію про його укладення. Такий висновок є передчасним, оскільки згідно з пунктом 1.3 попереднього договору будинок має бути споруджений до 01 червня 2014 року, а введений в експлуатацію у строк - не пізніше ніж 30 червня 2014 року. За домовленістю сторін укладення основного договору має здійснитись не пізніше одного місяця від дня введення в експлуатацію будинку (пункт 3.2 попереднього договору). Зазначене дає підстави для висновку, що можливість укладення основного договору безпосередньо пов`язана саме зі строком введення будинку в експлуатацію. Водночас суди попередніх інстанцій не встановили дату введення будинку в експлуатацію, а без встановлення цієї обставини, висновок судів про припинення попереднього договору лише з вини позивача, в контексті пункту 3.2 договору та частини третьої статті 635 ЦК України, є передчасним».

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження

№ 61-8829сво21) зроблено висновок, що:

«у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України. Аналіз змісту договору купівлі-продажу від 06 лютого 1997 рокусвідчить, що встановлені статтею 213 ЦК України правила не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку. Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунків, тому потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party). Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

підставою звернення до суду з позовом про розірвання попереднього договору від 20 жовтня 2014 року позивач зазначав порушення відповідачем його умов, що виразилось у несплаті частини грошових коштів за попереднім договором у розмірі 17 752,00 грн, які мали бути сплачені відповідачем до моменту укладання основного договору, тобто до 30 червня 2015 року. Тому позивач мав право в односторонньому прядку розірвати попередній договір;

одночасно позивач вказував, що зобов`язання за попереднім договором є припиненими в силу вимог закону, оскільки основний договір не був укладений в установлений попереднім договором строк до 30 червня 2015 року, за відсутності пропозицій сторін про його укладення,

суди встановили, що грошові кошти у розмірі 17 752,17 грн підлягають сплаті відповідачем у день укладення основного договору, проте позивач відповідно до пункту 1.2. попереднього договору не виконав своє зобов`язання за договором та не направляв повідомлення відповідачу про можливість укласти основний договір, яка пов`язана з наявністю необхідних документів (отримання ним правовстановлюючих документів на об`єкт);

тому суди зробили обґрунтований висновок, що станом на 30 червня 2015 року у відповідача був відсутній обов`язок щодо сплати зазначеної суми, у зв`язку з чим підстави для одностороннього розірвання попереднього договору відповідно до пункту 5.4. попереднього договору згідно з повідомленням ТОВ «ВКФ Фарби України» від 22 квітня 2021 року з причин невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань відсутні;

суди встановили, що попередній договір містить такі умови щодо строку (терміну) укладення основного договору купівлі-продажу квартири: сторони зобов`язуються укласти основний договір в строк до 30 червня 2015 року, але не раніше виконання відповідачем вимог пункту 2.3.1. цього договору; основний договір укладається протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідачем відповідного повідомлення від ТОВ «ВКФ Фарби України»; в будь-якому випадку ТОВ «ВКФ Фарби України» повинно направити відповідачу вказане повідомлення протягом 5 робочих днів після отримання ним правовстановлюючих документів на об`єкт та надання реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві документів, що є необхідними для належного укладення та оформлення основного договору (пункт 1.2.); основний договір може бути укладений виключно у разі сплати відповідачем повної суми коштів, що передбачена підпунктом 2.3.1. пункту 2.3. розділу 2 цього попереднього договору (пункт 4.2.); для підтвердження зобов`язань, що виникли у сторін згідно з цим попереднім договором щодо укладення та виконання основного договору та забезпечення виконання таких зобов`язань, відповідач зобов`язалася сплатити позивачу суму грошових коштів у наступних розмірі, порядку та умовах: 80 % - 442 864,80 грн не пізніше 22 жовтня 2014 року, залишок в розмірі 17 % - 100 599,03 грн не пізніше 25 липня 2017 року та 3 %, що становить 17 752,77 грн, буде повністю сплачено у день укладення основного договору (підпункт 2.3.1.); цей договір діє до моменту укладення основного договору або до моменту виконання зобов`язань за попереднім договором щодо штрафних санкцій відповідною стороною при розірванні попереднього договору (пункт 6.1.);

аналіз змісту попереднього договору купівлі-продажу свідчить, що правила встановленні статтею 213 ЦК України не дозволяють визначити конкретний строк, протягом якого сторони домовились укласти основний договір. Зазначена обставина обумовлена сторонами в попередньому договорі низкою взаємопов`язаних строків та термінів як щодо виконання зобов`язань відповідача щодо попереднього внесення платежівна підтвердження зобов`язання за попереднім договором купівлі-продажу майбутнього об`єкта нерухомості, так і отриманням позивачем правовстановлюючих документів на об`єкт, з чим сторони пов`язали обов`язок ТОВ «ВКФ Фарби України» впродовж 5 робочих днів направити відповідачу повідомлення про укладення основного договору;

касаційний суд враховує, що за обставин цієї справи саме позивач є професіоналом у відповідній сфері, який підготував проект договору та запропонував формулювання відповідних умов, попередній договір стосується купівлі-продажу квартири в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що будується (майбутнього об`єкта нерухомості), забезпечувальні платежі за договором розраховані відповідно до ціни майбутнього об`єкта нерухомості (квартири) на момент його укладення, відповідні зобов`язання виконані відповідачем належним чином та сплачено 97 % вартості об`єкта;

установлені судами обставини та тлумачення змісту попереднього договору дозволяють зробити висновок про те, що за умови належного виконання відповідачем строків внесення забезпечувальних платежів, передбачених у пункті 2.3. попереднього договору, зобов`язання сторін щодо укладення основного договору купівлі-продажу визначаєтьсястроком - протягом п`яти календарних днів з моменту отримання ТОВ «ВКФ Фарби України» правовстановлюючих документів на об`єкт та його державної реєстрації, з урахуванням виконання ТОВ «ВКФ Фарби України» зобов`язання щодо повідомлення відповідача про це відповідно до умови пункту 1.2. попереднього договору;

тому не заслуговують на увагу посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 самостійно могла направити позивачеві пропозицію укласти основний договір, проте не вчинила таких дій, оскільки у попередньому договорі сторони погодили алгоритм дій, що передує укладенню основного договору та визначили передумови для його укладення у майбутньому. Підстави для ініціювання ОСОБА_1 укладення основного договору відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України виникнуть не раніше моменту отримання ТОВ «ВКФ Фарби України» правовстановлюючих документів на об`єкт та його державної реєстрації.

За таких обставин суди зробили правильні висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І Пархоменко