ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2023 року

м. Київ

справа № 761/40415/19

провадження № 61-12140св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Дирекція будинку державних художніх колективів»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року, ухвалене у складі судді Притули Н. Г., та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Білич І. М., Іванченка М. М., Коцюрби О. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства «Дирекція будинку державних художніх колективів» (далі - ДП «Дирекція державних художніх колективів») про зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що з 12 квітня 1979 року перебував у трудових відносинах з ДП «Дирекція будинку державних художніх колективів» та в грудні 1986 року направлявся до м. Чорнобиль для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - Чорнобильська АЕС).

13 серпня 2019 року він з метою оформлення пенсії звернувся до відповідача з вимогою про видачу відповідних довідок, однак листом від 5 вересня 2019 року у видачі таких довідок відповідач відмовив, що є порушенням статті 49 КЗпП України та статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З врахуванням наведеного ОСОБА_1 просив:

- зобов`язати ДП «Дирекція будинку державних художніх колективів» видати довідку про заробітну плату за роботу в м. Чорнобиль (зоні відчуження) з 21 грудня 1986 року до 22 грудня 1986 року із зазначенням періоду перебування, зони небезпеки, кількості днів, годин, денної тарифної ставки, кратності зони, доплати за роботу у надурочний час, доплати за роботу у вихідні та святкові дні, збереженого середнього заробітку за дні роботи в зоні відчуження в 1986-1990 роках, оплати праці за тарифними ставками (розцінками відрядними, окладами, посадовими окладами) за дні роботи в зоні відчуження в 1986-1990 роках (із зазначенням показника преміювання, розміру премії та підстави її виплати), інших доплат та надбавок (за роботу в нічний час, за класність тощо із зазначенням розміру та підстави виплати);

- зобов`язати ДП «Дирекція будинку державних художніх колективів» видати позивачу історичну довідку про перейменування ДП «Дирекція будинку державних художніх колективів».

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що лише власник або уповноважений ним орган має право видавати довідки про роботу працівника на підприємстві. Позивач не перебував у трудових відносинах з ДП «Дирекція будинку державних художніх колективів», тому останній позбавлений обов`язку видавати позивачу довідку про заробітну плату за роботу в м. Чорнобиль (зоні відчуження) з 21 грудня 1986 року до 22 грудня 1986 року із зазначенням періоду перебування, зони небезпеки, кількості днів, годин, денної тарифної ставки, кратності зони, доплати за роботу у надурочний час, доплати за роботу у вихідні та святкові дні, збереженого середнього заробітку за дні роботи в зоні відчуження в 1986-1990 роках, оплати праці за тарифними ставками (розцінками відрядними, окладами, посадовими окладами) за дні роботи в зоні відчуження в 1986-1990 роках (із зазначенням показника преміювання, розміру премії та підстави її виплати), інших доплат та надбавок (за роботу в нічний час, за класність тощо із зазначенням розміру та підстави виплати).

Також місцевий суд зазначив, що позивач не позбавлений можливості звернутись із відповідною вимогою зверненням до власника підприємства, з якого його звільнено, для отримання зазначеної довідки.

Позовні вимоги про зобов`язання відповідача видати історичну довідку про перейменування ДП «Дирекція будинку державних художніх колективів» також не підлягають задоволенню, оскільки вказану довідку надіслано представнику позивача 18 листопада 2019 року, що не заперечувалось представником позивача.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційну скаргу адвоката Ткачука В.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування з доводів, викладених у апеляційній скарзі, відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

12 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року заявник визначає відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування статті 49 КЗпП України.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2020 року ДП «Дирекція будинку державних художніх колективів» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на відповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій нормам матеріального та процесуального права, просило залишити касаційну скаргу без задоволення.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 12 квітня 1979 року перебував у трудових відносинах з Українським гастрольно-концерним об`єднанням, а з 16 листопада 1987 року - з Київконцертом у зв`язку з реорганізацією Укрконцерту на підставі Розпорядження Ради Міністрів УРСР від 3 липня 1987 року № 375-р.

Наказом Міністерства культури України № 96 від 28 лютого 1994 року ліквідовано Українське гастрольно-концертне об`єднання «Укрконцерт»; правонаступника наказом не визначено.

Наказом Міністерства культури України № 182 від 8 квітня 1994 року створено з 12 квітня 1994 року ДП «Дирекція будинку державних художніх колективів» з усіма правами юридичної особи, підпорядковану Міністерству культури України.

У серпні 2014 року відповідач надавав позивачу архівну довідку про заробітну плату для нарахування пенсії за період роботи з листопада 1982 року до жовтня 1987 року.

Крім того, в серпні 2014 року позивачу надана відповідачем довідка про перебування його на роботах, що передбачені постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР ВЦСПС від 29 грудня 1987 року № 1497-878 та постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 6 червня 1986 року № 665-195, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах відповідно до списку № 1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173, зокрема, у період з 21 до 22 грудня 1986 року.

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 2), що підтверджується копією посвідчення.

13 серпня 2019 року представник позивача направив на адресу відповідача заяву, в якій просив надати позивачу заповнену форму довідки про заробітну плату ОСОБА_1 за роботу в м. Чорнобиль (зоні відчуження) з 21 грудня 1986 року до 22 грудня 1986 року із зазначенням періоду перебування, зони небезпеки, кількості днів, годин, денної тарифної ставки, кратності зони, доплати за роботу у надурочний час, доплати за роботу у вихідні та святкові дні, збереженого середнього заробітку за дні роботи в зоні відчуження в 1986-1990 роках, оплати праці за тарифними ставками (розцінками відрядними, окладами, посадовими окладами) за дні роботи в зоні відчуження в 1986-1990 роках (із зазначенням показника преміювання, розміру премії та підстави її виплати), інших доплат та надбавок (за роботу в нічний час, за класність тощо із зазначенням розміру та підстави виплати) та довідку про перейменування підприємства.

Листом від 5 вересня 2019 року за № 03-227-03 ДП «Дирекція будинку державних художніх колективів» повідомило представника позивача, що вони не мають всіх зазначених представником документів, тому направили позивачу документи, які передані їм з Укрконцерту, зокрема: копію наказу Міністерства культури України «Про створення дирекції будинку державних художніх колективів від 8 квітня 1994 року № 182; копію листа заступника директора Укрконцерту ОСОБА_2 до УВС Київської області про видачу перепусток учасникам концертів в м. Чорнобилі 21 грудня 1986 року вих. № 6132/3 від 17 грудня 1986 року; копію платіжної відомості на видачу добових членам ВІА «Кобза» за 21-22 грудня 1986 року; копію почесної грамоти, якою 21 грудня 1986 року в м. Чорнобилі було нагороджено ВІА «Кобза»; копію розрахунково-платіжної відомості на працівників Укрконцерту за грудень 1986 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і доводи відзиву на касаційну скаргу, суд дійшов таких висновків.

Згідно з положеннями статті 49 КЗпП України роботодавець зобов`язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Частинами першою-четвертою статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Підставою для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і тих, які самостійно переселилися, відповідно до статті 4 є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення.

Підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Із системного аналізу вказаних норм права слідує, що довідки, про видачу яких просив позивач, видаються саме роботодавцем (власником підприємства або уповноваженим ним органом).

Пунктом 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок видачі і засвідчення підприємствами, установами та організаціями копій документів, що стосуються прав громадян» від 4 серпня 1983 року, встановлено, що державні і громадські підприємства, установи й організації видають за заявами громадян копії документів, які виходять від цих підприємств, установ і організацій, якщо такі копії необхідні для вирішення питань, що стосуються прав і законних інтересів громадян, які звернулися до них. Копії документів видаються на бланках підприємств, установ і організацій.

У такому ж порядку підприємства, установи й організації можуть видавати копії наявних у них документів, що виходять від інших підприємств, установ і організацій, від яких одержати безпосередньо копії цих документів важко або неможливо.

Тобто законодавець передбачив можливість видачі копій лише наявних у підприємства від іншої установи документів.

Встановивши, що в архіві ДП «Дирекція будинку державних художніх колективів» відсутні первинні документи у зв`язку з неповною їх передачею УГКО «Укрконцерт», суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача видати довідку.

Також правильним є висновок судів попередніх інстанцій про видачу історичної довідки про перейменування ДП «Дирекція будинку державних художніх колективів», оскільки вказану довідку надіслано представнику позивача 18 листопада 2019 року.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 49 КЗпП України у подібних правовідносинах суд касаційної інстанції відхиляє.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом викладення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню цивільними судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо наслідків невиконання судом обов`язків оцінювати кожен доказ або мотивувати його відхилення.

Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук