Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 761/41749/19

провадження № 61-11761св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука 0. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2020 року під головуванням судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Нежури В. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору відступлення права вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 26 червня 2019 року № 2-06/ФК-19 за договором про надання споживчого кредиту від 05 березня 2017 року № 11124889000, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (далі - ТОВ «ФК «Укрфінстандарт») та ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 березня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 , укладено договір кредиту № 11124889000, за яким банк надав третій особі кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі 112 000 швейцарських франків зі сплатою процентів, комісії.

05 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 11124889000/П, за яким остання зобов`язалась відповідати перед кредитором за невиконання зобов`язань ОСОБА_3 за договором від 05 березня 2007 року кредиту № 11124889000.

11 травня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 246544, за яким позивач зобов`язався відповідати перед кредитором за невиконання зобов`язань ОСОБА_3 за договором кредиту від 05 березня 2007 року № 11124889000.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2016 року у справі № 344/14408/15-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованість за договором кредиту від 05 березня 2007 року № 11124889000 в розмірі 63 716,13 швейцарських франків та 23 753,68 грн.

26 червня 2019 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» укладено договір факторингу № 26/06/7/2019, за яким банк передав право вимоги за договором кредиту від 05 березня 2007 року № 11124889000, що включає 58 310,72 швейцарських франків основної суми боргу та 29 686,99 швейцарських франків процентів.

26 червня 2019 року між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ОСОБА_5 укладено договір відступлення прав вимоги № 2-06/ФК-19, за яким останній прийняв право вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 05 березня 2017 року № 11124889000, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 . Відступлення прав вимоги розповсюджується на повернення заборгованості за кредитним договором в розмірі 87 997,31 швейцарських франків. Одночасно з відступленням до ОСОБА_5 переходять усі права АКІБ «УкрСиббанк» за договорами забезпечення, які не були посвідчені нотаріально. За відступлення прав вимоги відповідач ОСОБА_5 сплатив 227 000,00 грн.

Позивач зазначає, що ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» не повідомив його про відступлення прав вимоги за договором. Крім цього, вважає договір відступлення прав вимоги від 26 червня 2019 року № 2-06/ФК-19 недійсним, оскільки фактично відбулась заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу - ОСОБА_5 , який не є фінансовою установою в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Вказаний договір, на думку позивача, має ознаки договору факторингу, здійсненого за плату, який має неналежний суб`єктний склад, в зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 16 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовив.

Шевченківський районний суд міста Києва додатковим рішенням від 29 січня 2021 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення суду задовольнив повністю.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21 000 грн.

Київський апеляційний суд постановою від 14 червня 2021 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 29 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що за спірним договором відступлення права вимоги від 26 червня 2019 року № 26-06/ФК-19 право вимоги до боржника передано від ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» до ОСОБА_2 за 227 000 грн, тобто у правовідносинах сторін відсутні елементи договору факторингу, оскільки не встановлено факту фінансування фінансовою установою фізичної особи (клієнта) під відступлення права грошової вимоги, а встановлено факт набуття права вимоги фізичною особою на підставі компенсації частини отриманого від права вимоги.

Апеляційний суд також вказував, що за оспорюваним договором, укладеним між відповідачами, було передано лише право вимоги за кредитним договором. В даному випадку, ОСОБА_2 не стає новим кредитодавцем, не набуває права надавати фінансові послуги, а лише набуває статусу нового кредитора в зобов`язанні щодо стягнення коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Широких Ю. В. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року в якій просила оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували практику Верховного Суду, викладену у постановах: від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17, від 20 січня 2021 року у справі № 344/19009/18-ц та у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 та від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц.

Представник заявника зауважує, що суди попередніх інстанцій не врахували тієї обставини, що фізична особа не може набути права вимоги за кредитним договором, кредитодавцем у якому є банк, адже фізична особа не наділена правом надавати фінансові послуги.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2021 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Мартиненко В. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, подану ОСОБА_1 , в якому у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість доводів останньої.

Представник відповідача зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій правильні, оскільки оспорюваний договір є договором купівлі-продажу прав вимоги, а тому вимоги касаційної скарги необґрунтовані.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір кредиту № 11124889000, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) у формі невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі 112 000 швейцарських франків 00 сантимів та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором; надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у наступний термін: з 05 березня 2007 року по 04 березня 2028 року (а. с. 11-17 том 1).

05 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 11124889000/П, згідно п 1.1 якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_3 усіх його зобов`язань, що виникли з кредитного договору від 05 березня 2007 року № 11124889000, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому (а. с. 18, 19 том 1).

11 травня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 246544, відповідно до п. 1.1 якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_3 усіх його зобов`язань, що виникли з кредитного договору від 05 березня 2007 року № 11124889000, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому (а. с. 20-23 том 1).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2016 року у справі № 344/14408/15-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 05 березня 2007 року № 11124889000 станом на 27 серпня 2015 року на загальну суму 63 716 швейцарських франків 13 сантимів та 23 753,68 грн, що складається зі строкової заборгованості по кредиту у сумі 58 310 швейцарських франків 72 сантимів, поточної заборгованості по процентам у сумі 501 швейцарського франка 62 сантимів, простроченої заборгованості по процентам у сумі 4 903 швейцарських франків 79 сантимів, пені за несвоєчасну сплату процентів у сумі 23 753,68 грн (а. с. 27-33 том 1).

26 червня 2019 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» укладено договір факторингу № 26/06/7/2019, відповідно до якого ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» набуло право нового кредитора за кредитним договором від 05 березня 2007 року № 11124889000 (а. с. 34-39 том 1).

Відповідно до акта приймання-передачі прав вимоги від 26 червня 2019 року АТ «УкрСиббанк» передав ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» договір кредиту від 05 березня 2007 року № 11124889000, договір поруки № 11124889000/П від 05 березня 2007 року, договір поруки від 11 травня 2011 року № 246544, договір іпотеки Б/Н (реєстровий номер 224) від 06 березня 2007 року (а. с. 40, 41 том 1).

26 червня 2019 року між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» відступило право вимоги ОСОБА_2 до позичальників.

Згідно з умовами вказаного договору ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» передає, а ОСОБА_2 приймає право вимоги за договором про надання споживчого кредиту, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , кредитором за яким є ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» на підставі договору факторингу від 26 червня 2019 року № 26/06/7/2019, в розмірі 87 997,31 швейцарських франків, з яких 58 310,72 швейцарських франків основної суми боргу та 29 686,99 швейцарських франків процентів. Згідно п. 2.1, 2.2 договору права вимоги за договорами вважаються переданими з моменту сплати суми в розмірі 227 000 грн без ПДВ (а. с. 42 том 1).

26 червня 2019 року ОСОБА_2 перерахував ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» 149 000 грн, а 27 червня 2019 року - 78 000 грн за договором відступлення прав вимоги, що підтверджується копіями платіжних доручень (а. с. 44, 45 том 1)

Згідно з актом прийому передачі права вимоги ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» передає, а ОСОБА_2 приймає, в обсязі та на умовах, визначених договором, права вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 05 березня 2007 року № 11124889000 укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 та за усіма договорами забезпечення (а. с. 43 том 1).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Шевченківського районного суду м. Києва.

11 серпня 2021 року цивільна справа № 761/41749/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Заміна особи в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. За змістом статей 512 ЦК України, статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на день укладення договорів факторингу), у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником. У разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення чи ліквідації, спадкування тощо) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Положення частини першої статті 1083 ЦК України регулюють питання наступного відступлення права грошової вимоги після укладення договору факторингу.

Так, наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу (частина перша статті 1083 ЦК України).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 1077 ЦК України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

З статей 1077 та 1079 ЦК України та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що договір факторингу зачіпає інтереси трьох сторін: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактора, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.

Фінансова установа - це юридична особа, яка згідно із законом надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку (пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 того ж Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг належить до фінансових послуг (пункт 11 частини 1 статті 4 Закону).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг є фінансовою послугою вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Вказана норма передбачає правило за яким фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання.

Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій (частини 1 та 2 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачала згідно постанови від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 вважала за необхідне відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), лише конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Таким чином, у судовій практиці релевантною залишається позиція, що якщо попередній кредитор (банк) не перебуває у процедурі ліквідації, фізична особа не може бути стороною договору про переуступку права вимоги за кредитним договором.

Здійснюючи розмежування договору цесії від договору факторингу потрібно враховувати, що під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги Цивільний кодекс передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 512 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги (як тієї, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом (первісним кредитором) фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

У разі цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватися по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносин факторингу немає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладання) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити у судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про те, що оспорюваний у цій справі договір про відступлення права вимоги за договорами кредиту та поруки, незважаючи на його назву, за своєю правовою природою є договором факторингу з огляду на те, що з укладенням договору про відступлення права вимоги відбулася заміна кредитодавця - банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, і який надавав позичальнику у цій справі фінансові послуги. Крім того, про те, що оспорюваний договір по своїй суті є договором факторингу, свідчить і те, що розмір вимог, які відступаються є більшим, ніж сума, яку новий кредитор сплатив за відступлення такої вимоги.

З урахуванням наведено, оскільки оспорюваний у справі договір по своїй суті є договором факторингу, фізична особа - ОСОБА_2 не може бути новим кредитором у спірних правовідносинах, адже для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа, проте ОСОБА_2 не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які можуть надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.

Оскільки за обставинами справи, встановленими судами, є очевидним, що з укладенням оспорюваних договорів про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги відповідно оспорювані у цій справі договори суперечать положенням статті 1079 ЦК України.

Враховуючи те, що вказані правочини суперечить вимогам ЦК України, оскільки фізична особа не може бути кредитором у зобов`язанні, права кредитора за яким відступили, договори про відступлення права за кредитним договором та договорами поруки, такі правочини є недійсними з моменту укладення.

Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 344/19009/18-ц (провадження № 61-10448св20) та у постанові від 06 серпня 2021 року у справі № 639/6370/18 (провадження № 61-2747св20) та правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).

Наведене свідчить, що судами неправильно застосовані норми матеріального права, а саме положення частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню.

З огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанції не врахували тієї обставини, що фізична особа не може набути права вимоги за кредитним договором, кредитодавцем у якому є банк, адже фізична особа не наділена правом надавати фінансові послуги.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на порушення норм матеріального права, та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

За таких обставин підлягає скасуванню також і додаткове рішення місцевого суду від 29 січня 2021 року.

Розподіл судових витрат

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, з ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг - по 1 728,9 грн із кожного.

Керуючись статтями 141 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2020 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору відступлення права вимоги задовольнити.

Визнати недійним договір відступлення права вимоги від 26 червня 2019 року № 26-06/ФК-19, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 1 728 (одній тисячі сімсот двадцять вісім) гривень 90 (дев`яносто) копійок у відшкодування судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук