Постанова

Іменем України

14 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 761/41925/17

провадження № 61-11888св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_2 , Національний банк України,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Саліхова В. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), ОСОБА_2 , Національного банка України (далі - НБУ) про відшкодування шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 21 січня 2016 року на підставі укладеного між ним та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» договору він вніс на депозитний рахунок 30 000,00 дол. США. За декілька днів до закінчення строку дії договору він звернувся до банку із заявою про повернення суми вкладу, яка залишена без належного реагування. Рішенням суду стягнута сума вкладу. Судове рішення пред`явлено до виконання. Пізніше у банку введено тимчасову адміністрацію та рішення суду виконано не було.

Строк дії договору вкладу закінчився майже за 7 місяців до введення тимчасової адміністрації, а згідно з ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у справи

№ 826/7697/16 визнано бездіяльність НБУ протиправною в період з 01.01.2011 по 17.09.2015 щодо невжиття належних заходів захисту інтересів вкладників

і кредиторів в частині збереження їх коштів, що були внесені у вигляді депозитних вкладів банку. Тому причетність НБУ до спричинення йому збитків встановлена судом і є преюдиціальним фактом.

Зазначав, що власник істотної участі банку не вжив своєчасних та дієвих заходів щодо відновлення платоспроможності банку та порушив вимоги статті 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а тому невиплачена сума вкладу разом із відсотками має бути стягнута також і з ОСОБА_2 як пов`язаної особи з банком. Внаслідок дій ОСОБА_2 в банківській установі введено тимчасову адміністрацію. Крім того, наявний причинно-наслідковий зв`язок між його діями та спричиненими збитками позивача.

У зв`язку з цим просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 503 714,56 грн шкоди за неповернутий банківський вклад.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суди керувалися тим, що позивач не доведено наявності вини відповідачів та причинно-наслідкового зв`язку між їх діями-бездіяльністю та ліквідацією банку; не надано належних та допустимих доказів того, що саме власник істотної участі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не вжив дієвих і своєчасних заходів із фінансування підтримки цього банку для проведення його діяльності відповідно до вимог законодавства, що призвело до подальшого погіршення фінансових показників його діяльності та неможливості своєчасного виконання банком зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до ОСОБА_2 , як власника істотної участі у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, оскільки його вина у настанні неплатоспроможності банку не встановлена і не доведена.

До закінчення ліквідаційної процедури відсутні правові підстави стверджувати що позивач зазнав майнової шкоди, оскільки його вимоги рахуються у реєстрі кредиторів четвертої черги і не визнані погашеними.

Аргументи учасників справи

У червні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій просить судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди безпідставно не визнали вину ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у порушенні умов договору - заяви про банківський строковий вклад, мотивуючи тим, що 17 вересня 2015 року НБУ прийнято рішення про запровадження у банку тимчасової адміністрації. Проте строк дії договору закінчився майже за сім місяців до моменту введення тимчасової адміністрації, а тому відповідно до частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився.

Суди не намагалися дослідити та надати оцінку обов`язкам ОСОБА_2 як одного із засновників та власників істотної участі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» щодо фінансової підтримки банку і забезпечення виконання зобов`язань перед вкладниками, іншими кредиторами. Також не було враховано те, що Вищим адміністративним судом України у справі № 826/7697/16 визнано протиправною бездіяльність НБУ в період з 01 січня 2011 року по 17 вересня 2015 року щодо невжиття належних заходів захисту інтересів вкладників

і кредиторів у частині збереження їх коштів, що були внесені у вигляді депозитних вкладів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». При цьому позивач у позові вказував, що причетність НБУ до спричинення йому збитків встановлено судом, а тому є преюдиційним фактом.

У серпні 2019 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», НБУ, представник

ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на безпідставність та недоведеність вимог касаційної скарги. Вказують, що суди розглянули справу з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/45721/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 14грудня 2021 року касаційне провадження поновлене.

Фактичні обставини справи

22 січня 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір № 300937/6798/1-15, за умовами якого він розмістив на депозитному рахунку кошти в сумі 30 000 доларів США зі сплатою 10 % річних на строк по 22 лютого 2015 року.

19 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до банку із заявою про повернення вкладу та відсотків.

Оскільки кошти після закінчення строку дії договору не були повернуті, то ОСОБА_1 звернувся до суду. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 квітня 2015 року (справа № 761/5984/15-ц) позов

ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором - заявою № 300937/6798/1-15 про банківський строковий вклад «Класік» від 22 січня 2015 року в розмірі 30 022 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 07 квітня 2015 року становить 703 714,56 грн.

На виконання рішення суду було видано виконавчий лист та пред`явлено до примусового виконання. Постановою державного виконавця зупинено стягнення за виконавчим листом у зв`язку з введенням тимчасової адміністрації в банківській установі.

Кредиторські вимоги ОСОБА_1 включені до четвертої черги реєстру кредиторів на суму 490 057,75 грн.

На підставі постанови Правління НБУ від 17 вересня 2015 року № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з цим рішенням у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно, призначено уповноважену особу Фонду.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 18 грудня 2015 року № 230 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Відповідно до цього рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»призначено уповноважену особу Фонду на два роки з 18 грудня

2015 року до 17 грудня 2017 року включно.

На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 27 листопада 2017 року № 5175 про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» строком на два роки до 17 грудня 2019 року включно.

Фондом 12 листопада 2015 року позивачу виплачено гарантовану суму у розмірі 200 000 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу

є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (частини перша - третя статті 1060 ЦК України).

У частині першій статті 1074 ЦК Українивизначено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед кредиторами, спеціальними є норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У частині першій статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Згідно з частиною п`ятою статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Порядок отримання вкладниками коштів понад гарантовану суму здійснюється у черговості, визначений у статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна неплатоспроможного банку.

Отже, введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює задоволення вимог вкладників у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Близькі за змістом висновки викладені в численних постановах Верховного Суду України, Верховного Суду та підтверджені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункт 57).

За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Щодо позовних вимог до ОСОБА_2 та НБУ

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань у разі прийняття Національним банком України рішення про запровадження обмежень на діяльність банків, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади. Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16 (провадження № 14-122цс20) вказано, що «на Фонд та уповноважену особу Фонду законом покладені повноваження органів та посадових осіб неплатоспроможного банку, включаючи повноваження заявляти від імені банку будь-які позови до суду, зокрема і позови про відшкодування шкоди.

Якщо банку належить майно, зокрема право вимоги про відшкодування шкоди, то внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє. Тому ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від

25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункти 7.81-7.88). Вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку

у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку. При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв`язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку.

… порядок оскарження дій та бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду в процесі здійснення ними повноважень органу управління банком, зокрема, щодо виявлення майна банку, включаючи права вимоги банку до його боржників, у тому числі щодо відшкодування шкоди, завданої банку, дій та бездіяльності щодо здійснення прав банку стосовно його прав вимоги, стягнення коштів з боржників банку або продажу майна банку, включаючи продаж його вимог, законом не встановлено. Оскільки неналежне здійснення Фондом та уповноваженою особою Фонду таких повноважень впливає на похідний інтерес вкладників та інших кредиторів у формуванні ліквідного майна банку, його ліквідаційної маси у грошовій формі, в тому числі у трансформації прав вимоги у грошові активи, які підлягають подальшому розподілу між кредиторами, Велика Палата Верховного Суду констатує наявність прогалини

в законодавстві і вважає, що вона підлягає заповненню за аналогією закону (частина перша статті 8 ЦК України), а саме за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: дії (бездіяльність) Фонду, зокрема

в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до господарського суду кредиторами банку.

Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого. Отже, позивачка не довела порушення її права чи безпосереднього інтересу, а тому вона є неналежним позивачем у цій справі. Це є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9)).

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України «Про банки

і банківську діяльність».

Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначеною статтею передбачена відповідальність пов`язаних осіб банку перед банком, а не перед його кредиторами.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що якщо банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження

№ 12-185гс19, пункт 7.61). При цьому Велика Палата Верховного Суду у цій справі не вирішує питання про виконання чи порушення відповідачем обов`язків, покладених на нього законом, зокрема статтею 58 Закону України «Про банки

і банківську діяльність», оскільки таке вирішення було би виходом за межі цієї справи. Зазначене питання має бути вирішене в межах іншої справи за позовом належного позивача».

У справі, що переглядається, позивач звернувся з позовом про стягнення на його користь збитків, завданих, на думку позивача, неправомірними діями ОСОБА_2 та НБУ, пов`язаними з недотриманням вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, тобто по відношенню до банку. Водночас позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу.Зазначене є самостійною підставою для відмови в позові. Суди відмовили у задоволенні позову внаслідок його недоведеності (не доведення наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення). Тому суди зробили правильний висновок про відмову

у задоволенні позову, але частково помилилися у мотивах такого рішення.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо преюдиційності судових рішень у справі № 826/7697/16, в якій визнано протиправною бездіяльність НБУ в період з 01 січня 2011 року по 17 вересня 2015 року щодо невжиття належних заходів захисту інтересів вкладників і кредиторів у частині збереження їх коштів, що були внесені у вигляді депозитних вкладів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», оскільки у наведеній справі не встановлено обставин щодо порушення права позивача на отримання коштів за договором банківського вкладу внаслідок протиправних дій чи бездіяльності НБУ.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення частково ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку

з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.

Керуючись статтями 400 402 410 412 416 ЦПК України (у редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов