Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 761/45064/19-ц

провадження № 61-10913 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: головне управління Національної поліції у м. Києві, Державна казначейська служба України;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2021 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності незаконною, відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування.

Позовна заява мотивована тим, що вона є потерпілою у кримінальному провадженні № 1201810000000278, внесеному 17 квітня 2018 року

до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за фактом вчинення

відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 365 КК України. Підслідність вказаного кримінального правопорушення визначена за слідчим відділом Голосіївського управління поліції головного управління Національної поліції у м. Києві.

Позивачка вважала, що орган досудового розслідування тривалий час належним чином не здійснював досудове розслідування, оскільки підозра нікому не оголошена, обвинувальний акт до суду не направлений, а винних осіб до кримінальної відповідальності не притягнуто. Крім того, постановою слідчого слідчого відділу Голосіївського управління поліції головного управління Національної поліції у м. Києві від 18 квітня 2019 року кримінальне провадження за № 1201810000000278, відомості про яке внесено 17 квітня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, закрито у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування.

Вважаючи такі дії слідчого незаконними, вона звернулася зі скаргою

до Голосіївського районного суду м. Києва. Ухвалою слідчого-судді Голосіївського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року у справі

№ 752/12146/19 її скаргу задоволено. Постанову слідчого Голосіївського управління поліції головного управління Національної поліції у м. Києві

від 18 квітня 2019 року про закриття кримінального провадження

№ 1201810000000278 від 17 квітня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 365 КК України, скасовано. Матеріали кримінального провадження № 1201810000000278 повернуто до слідчого відділу Голосіївського управління поліції головного управління Національної поліції у м. Києві для продовження досудового розслідування.

Позивачка вказувала, що вищевказаними незаконними діями слідчого

їй завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях, додаткових зусиллях для організації її життя, витрати часу для звернення

до суду зі скаргою з метою доказування своєї правоти. Моральну шкоду вона оцінювала у розмірі 68 238 грн, виходячи із встановленого на 01 липня 2019 року розміру прожиткового мінімуму.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати бездіяльність головного управління Національної поліції

у м. Києві при здійсненні досудового розслідування по кримінальному провадженню № 1201810000000278, де її визнано потерпілою, незаконною;

- стягнути з Державної казначейської служби України на її користь моральну шкоду у розмірі 68 238 грн за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку відповідно до вимог Бюджетного Кодексу.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2021 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання бездіяльності органу досудового розслідування незаконною закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про визнання бездіяльності органів досудового розслідування незаконною на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що такі позовні вимоги підлягають розгляду у порядку кримінального, а не цивільного судочинства.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого

2021 року позов ОСОБА_1 до головного управління Національної

поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не доведено належними

та допустимими доказами факту заподіяння їй моральних страждань

чи втрат немайнового характеру, причинного зв`язку між завданою

їй шкодою та протиправними діями слідчого слідчого відділу Голосіївського управління поліції головного управління Національної поліції у м. Києві. Крім того, зазначено, що процесуальні рішення органу досудового розслідування, на які посилалася позивачка, та які розцінені нею,

як бездіяльність, є предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України, тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль

у порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування. Водночас реалізація позивачкою свого права на контроль у порядку кримінального судочинства за діяльністю органу досудового розслідування шляхом оскарження рішень, дій, чи бездіяльності слідчого не є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2021 року та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2021 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, відмовлено.

Скасовуючи ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2021 року, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції при вирішенні питання про закриття провадження у справі в частині визнання бездіяльності відповідача незаконною не врахував, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду знаходиться у площині цивільних правовідносин потерпілого і держави. Судом першої інстанції не враховано, що позивачка, звертаючись до суду, вважала, що постановленням слідчим суддею Голосіївського районного суду м. Києва ухвали від 11 липня 2019 року,

якою матеріали кримінального провадження № 12018110000000278 були повернуті до слідчого відділу Голосіївського управління поліції головного управління Національної поліції у м. Києві для продовження досудового розслідування, є достатньою підставою для застосування до спірних правовідносин норм, які покладають на органи державної влади відповідальність за деліктні правопорушення.

Оскільки ухвала суду першої інстанції про закриття провадження в частині визнання бездіяльності відповідача незаконною підлягає скасуванню, то і рішення суду, яким вирішено питання про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню, так як судом фактично вирішено позовні вимоги без перевірки доводів позивачки щодо визнання бездіяльності органів досудового розслідування незаконною.

Ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачкою не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями органу досудового розслідування та шкодою, на яку посилалася позивачка, що в силу вимог статей 12 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком. При цьому посилання позивачки

у позові на ухвалу слідчого-судді Голосіївського районного суду м. Києва

від 11 липня 2019 року свідчить про те, що нею реалізовано право на оскарження у порядку 303 КПК України процесуальних рішень слідчого, проте зазначене у розумінні статті 1176 ЦК України не може бути безумовним доказом на підтвердження завдання їй моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати,

а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали

з Шевченківського районного суду м. Києва.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності незаконною, відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідуванняпризначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки належним чином не дослідили усіх обставин справи, не врахували, що внаслідок бездіяльності посадових осіб головного управління Національної поліції у м. Києві, яка полягала у тривалому нездійсненні досудового розслідування, оскільки підозра нікому не оголошена, обвинувальний акт до суду не направлений, а винних осіб до кримінальної відповідальності не притягнуто, вона зазнала душевних хвилювань, вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя, витрачати час для доказування своєї правоти, неодноразово звертатися

до суду. Крім того, закриваючи провадження у справі з підстав пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд повинен був роз`яснити їй, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи, чого зроблено не було. Апеляційний суд на такі порушення процесуального закону уваги не звернув.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є потерпілою у кримінальному провадженні

№ 1201810000000278, внесеному 17 квітня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за фактом вчинення відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 365 КК України. Підслідність вказаного кримінального правопорушення визначена за слідчим відділом Голосіївського управління поліції головного управління Національної поліції у м. Києві.

Постановою слідчого слідчого відділу Голосіївського управління поліції головного управління Національної поліції у м. Києві від 18 квітня 2019 року кримінальне провадження за № 1201810000000278, відомості про яке внесено 17 квітня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, закрито у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування (а. с. 5).

Ухвалою слідчого-судді Голосіївського районного суду м. Києва

від 11 липня 2019 року у справі № 752/12146/19 скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову слідчого Голосіївського управління поліції головного управління Національної поліції у м. Києві від 18 квітня

2019 року про закриття кримінального провадження № 1201810000000278 від 17 квітня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 365 КК України, скасовано. Матеріали кримінального провадження № 1201810000000278 повернуто до слідчого відділу Голосіївського управління поліції головного управління Національної поліції у м. Києві для продовження досудового розслідування (а. с. 6-7).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою,третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної

інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Щодо юрисдикції спору

Пред'являючи позов, позивачка просила суд: 1) визнати бездіяльність органу досудового розслідування незаконною; 2) стягнути на її користь моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

При цьому відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, визначення предмета та підстави позову є виключним вольовим правом позивача - носія порушеного, невизнаного, оспореного суб'єктивного права; суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу, зокрема, у разі визначення ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного приватного права та інтересу.

Процесуальні дії та судові рішення апеляційного суду перешкоджають Верховному Суду ухвалити у справі відповідне рішення по суті спору з таких підстав.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі за вимогою про визнання бездіяльності органів досудового розслідування незаконною, виходив із того, що така вимога повинна розглядатися у порядку кримінального, а не цивільного судочинства.

Ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2021 року про закриття провадження в частині визнання бездіяльності органів досудового розслідування незаконною була оскаржена позивачкою

в апеляційному порядку.

Повноваження апеляційного суду щодо перегляду процесуальних ухвал районного суду чітко визначено статтями 374 379 382 ЦПК України.

Апеляційний суд у своїй постанові дійшов висновку про те, що вищевказана ухвала районного суду підлягає скасуванню, так як вимога ОСОБА_1 про визнання бездіяльності органів досудового розслідування незаконною

не підлягає розгляду у порядку кримінального судочинства. При цьому, апеляційний суд зазначив і те, що розгляд такої вимоги для розгляду іншої (основної) вимоги про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, не

є обов`язковим і ухвалення попереднього судового рішення про визнання дій відповідача неправомірними не потрібно, а всі ці вимоги знаходяться

у площині цивільних правовідносин.

Не заперечуючи проти такого висновку апеляційного суду, так як він узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, провадження № 12-1499гс18 (пункти № 5.30-5.32), Верховний Суд, разом

з тим, зазначає, що у справі, яка переглядається, суд першої інстанції відмовив у задоволені позову ОСОБА_1 не з цих підстав, у судовому рішенні суду першої інстанції взагалі не йдеться про необхідність попереднього (преюдиційного) визначення у судовому порядку дій відповідача неправомірними. Крім того, ухвалення попереднього судового рішення означає ухвалення такого в іншій справі, а такої іншої справи за вимогою ОСОБА_1 немає.

Шевченківський районний суд м. Києва щодо вимоги ОСОБА_1 про визнання бездіяльності органів досудового розслідування незаконною процесуальною ухвалою від 03 лютого 2021 року закрив провадження

у справі і така ухвала суду згідно з пунктом 15 частини першої статті 353 ЦПК України є об`єктом апеляційного оскарження.

Апеляційний суд, давши оцінку ухвалі районного суду, як незаконній, разом з тим свого процесуального судового рішення, яке в силу наведених вище норм ЦПК України є обов`язковим, не ухвалив.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно звернути увагу

на наведене, проаналізувати суть вимоги ОСОБА_1 про визнання бездіяльності органів досудового розслідування незаконною, звернути увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені

у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, провадження

№ 14-4цс19 і ухвалити щодо цього об`єкта апеляційного оскарження відповідне судове рішення.

Щодо вирішення спору по суті

Іншою вимогою ОСОБА_1 було відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових

чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставоюпокладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури

або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала

у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність

дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивачка у цій справі повинна довести належними та допустимими доказами завдання їй шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача

є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167 1174 ЦК України.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у позові ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, апеляційний суд, переписавши норми права, зазначив, лише узагальнюючу фразу про те, що позивачка не довела причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою

і діями слідчих органів, зазначивши, що слідчі органи вчиняли такі дії згідно вимог КПК України.

Разом з тим, апеляційний суд не проаналізував як вказані умови для цивільно-правової відповідальності, взагалі не спростував аргументи позову та тверджень ОСОБА_1 у цій частині, так і інші обов'язкові елементи такої відповідальності за шкоду.

При новому розгляді справи апеляційному суду слід звернути увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19, провадження № 61-18673св19;

від 03 березня 2021 року у справі № 638/17962/15, провадження

№ 61-9574св20; від 07 квітня 2021 року у справі № 742/1258/20-ц, провадження № 61-675св21, з урахуванням обставин конкретної справи, яка розглядається.

Таким чином, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець