ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 липня 2021 року
м. Київ
справа № 761/46572/18
провадження № 61-4397св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Офіс Генерального прокурора ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будінвест», Товариство з обмеженою відповідальністю «Граніт-Плюс», Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест», ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Прокуратура міста Києва, Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Офісу Генерального прокурора Скрипки Максима Вікторовича на постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є., Рубан С. М., та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест», в інтересах якого діє адвокат Питель Любомир Степанович, на постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року Генеральна прокуратура України (після зміни назви - Офіс Генерального прокурора) звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест» (далі - ТОВ «Будінвест»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт-Плюс» (далі - ТОВ «Граніт-Плюс»), Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт- Інвест» (далі - ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест»), ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: прокуратура міста Києва, Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 , про визнання недійсними правочинів, зобов`язання вчинити дії.
В обґрунтування позову зазначило, що 10 лютого 2005 року прокуратурою міста Києва та ТОВ «Будінвест» укладено договір участі в будівництві житлового будинку, за умовами якого сторони зобов`язалися шляхом прямих інвестицій товариства та залучення коштів фізичних і юридичних осіб виконати роботи з будівництва 7 000 кв.м загальної площі житлового будинку по АДРЕСА_1 . 4 червня 2014 року цими ж сторонами укладено додаткову угоду № 1, якою зменшено площу житла, що залишається у власності замовника,
до 510 кв.м.
На виконання умов зазначеного договору 22 листопада 2013 року
ТОВ «Будінвест» уклало з ТОВ «Граніт-Плюс» договір резервування квартири шляхом вкладення цільових облігацій, за яким за ТОВ «Будінвест» здійснено резервування квартири АДРЕСА_2 .
У подальшому 18 грудня 2013 року ТОВ «Будінвест» та ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ13-280/1, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність ТОВ «Будінвест» облігації у кількості та серіями, зазначеними у договорі резервування квартири в будинку, шляхом вкладення цільових облігацій № ДРБ-(3)-71К.
У такий спосіб ТОВ «Будінвест» набуло майнові права на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною проектною площею
48,61 кв.м, які у подальшому, згідно з актом приймання-передачі
від 22 листопада 2013 року, передало прокуратурі міста Києва на виконання умов договору участі в будівництві житлового будинку від 10 лютого 2005 року.
Того ж дня прокуратура міста Києва відповідно до акта від 22 листопада
2013 року № 2/13 передала квартиру АДРЕСА_2 . З вказаного часу Генеральна прокуратура України набула майнові права на вказане майно, зокрема і за договорами, укладеними ТОВ «Будінвест», ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» і ТОВ «Граніт-Плюс».
Розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації
від 25 листопада 2014 року № 621 квартиру
АДРЕСА_2 включено до числа службових Генеральної прокуратури України. Відповідно до розпорядження Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 8 травня 2018 року № 263 право зайняття службового жилого приміщення надано начальнику управління правового забезпечення Генеральної прокуратури України ОСОБА_2.
У вересні 2015 року ТОВ «Будінвест» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до прокуратури міста Києва про розірвання договору про участь у будівництві житлового будинку від 10 лютого 2005 року, у задоволенні якого рішенням Господарського суду міста Києва від 12 листопада 2015 року відмовлено (справа № 910/23710/15). Однак постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 березня 2016 року скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 12 листопада 2015 року та ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ «Будінвест» задоволено.
22 березня 2016 року ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» і ТОВ «Будінвест» уклали угоду про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів від 18 грудня
2013 року. Того ж дня ТОВ «Граніт-Плюс» і ТОВ «Будінвест» укладено угоду про розірвання договору резервування квартири в житловому будинку шляхом вкладення цільових облігацій № ДРБ-(3)-71К. Однак на момент розірвання зазначених угод ТОВ «Будінвест» не володіло майновими правами на спірне майно, оскільки ще у 2013 році передало їх прокуратурі міста Києва, яка, у свою чергу, передала їх Генеральній прокуратурі України. Генеральна прокуратура України як власник майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 згоди на розірвання зазначених договорів на надавала та не була стороною цих угод.
Постановою Вищого господарського суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 910/23710/15 задоволено касаційну скаргу прокуратури міста Києва; постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 березня
2016 року скасовано, а рішення Господарського суду міста Києва
від 12 листопада 2015 року залишено в силі.
Позивач вказував, що у березні 2016 року будинок АДРЕСА_2 прийнято в експлуатацію, про що видано сертифікат від 11 березня
2016 року, отже він набув статусу об`єкта права власності. Незважаючи це,
15 листопада 2016 року ТОВ «Граніт-Плюс» уклало з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру, тоді як за нормами чинного законодавства це вже мав бути нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна. Того ж дня ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу деривативу, який засвідчує зобов`язання ТОВ «Граніт-Плюс» продати майнові права на спірну квартиру.
На момент укладення оспорюваних договорів від 22 березня 2016 року та
від 13 вересня 2016 року ТОВ «Будінвест» і ТОВ «Граніт-Плюс» не були власниками майнових прав на спірну квартиру, оскільки ще 22 листопада
2013 року їх передано прокуратурі міста Києва, а в подальшому - Генеральній прокуратурі України. Крім того, на час укладення зазначених договорів спірна квартира вже була окремим об`єктом нерухомості та перебувала на обліку в Генеральній прокуратурі України як службова, тому ТОВ «Граніт-Плюс» і
ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» не мали майнових прав на квартиру, тому і не могли їх відчужити.
Посилаючись на те, що при укладенні оспорюваних правочинів ТОВ «Будінвест» і ТОВ «Граніт-Плюс» діяли з порушенням вимог статей 203 658 ЦК України, що є підставою для визнання їх недійсними в порядку, передбаченому статтею 215 ЦК України, Генеральна прокуратура України просила:
- визнати недійсною угоду від 22 березня 2016 року, укладену ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» і ТОВ «Будінвест», про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів від 18 грудня 2013 року № БВ13-280/1;
- визнати недійсною угоду від 22 березня 2016 року, укладену ТОВ «Граніт-Плюс» і ТОВ «Будінвест», про розірвання договору резервування квартири в житловому будинку шляхом вкладення цільових облігацій № ДРБ-(3)-71К;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру
від 15 листопада 2016 року № ДМП-(3)-48К, укладений ТОВ «Граніт-Плюс» та ОСОБА_1 ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу деривативу від 15 листопада
2016 року № 31472-А, укладений ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» та ОСОБА_1 , а також додаткову угоду № 1 до нього від 20 вересня 2016 року;
- зобов`язати ТОВ «Будінвест», ТОВ «Граніт-Плюс» та ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» і ОСОБА_1 не чинити перешкоди Генеральній прокуратурі України у здійсненні права користування службовою квартирою
АДРЕСА_2 шляхом надання технічного паспорта на цю квартиру та забезпечення безперешкодного доступу до неї.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 7 серпня 2019 року, ухваленим у складі судді Осаулова А. А., відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на дату передачі прокуратурою міста Києва за актом від 22 листопада 2013 року № 2/13 Генеральній прокуратурі України квартири
АДРЕСА_2 такого об`єкта нерухомості не існувало, а прокуратурі міста Києва належали лише майнові права на зазначену квартиру. Прокуратура міста Києва за актом від 22 листопада 2013 року № 2/13 не передавала Генеральній прокуратурі України майнові права на спірну квартиру, що свідчить про необґрунтованість доводів заявника про належність йому майнових прав. Після прийняття будинку в експлуатацію новий акт приймання-передачі квартири, як це передбачив акт приймання-передачі майнових прав
від 22 листопада 2013 року, складений на виконання договору від 10 лютого 2005 року, укладеного ТОВ «Будінвест» та прокуратурою міста Києва, підписано не було.
Суд першої інстанції зазначив, що існування розпорядження органу виконавчої влади про включення квартири до числа службових Генеральної прокуратури України, прийнятого до введення будинку в експлуатацію, та розпорядження про право на зайняття цього службового жилого приміщення працівником Генеральної прокуратури України, не доводить існування охоронюваного законного інтересу Генеральної прокуратури України щодо майнових прав на спірне майно. У свою чергу, прокуратура міста Києва не ставить питання про недійсність угод про розірвання договорів.
Дійшовши висновку про недоведеність Генеральною прокуратурою України вимог про порушення належних їй майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 та чинення відповідачами перешкод у доступі до квартири і не надання технічного паспорту, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року задоволено частково апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 7 серпня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано недійсними: угоду від 22 березня 2016 року, укладену ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» і ТОВ «Будінвест», про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів від 18 грудня 2013 року № БВ13-280/1; угоду від 22 березня 2016 року, укладену ТОВ «Граніт Плюс» і ТОВ «Будінвест», про розірвання договору резервування квартири в житловому будинку шляхом вкладення цільових облігацій № ДРБ-(3)-71К; договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру
від 15 листопада 2016 року № ДМП-(3)-48К, укладений ТОВ «Граніт Плюс» та ОСОБА_1 ; договір купівлі-продажу деривативу від 15 листопада 2016 року № 31472-А, укладений ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» та ОСОБА_1 .
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції вважав доведеною належними і допустимими доказами належність на час укладення оспорюваних договорів та на час розгляду справи Генеральній прокуратурі України майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 . ТОВ «Будінвест» та ТОВ «Граніт-Плюс» не були власниками майнових прав на вказану квартиру, діяли з порушенням вимог статей 203 658 ЦК України, що є підставою для визнання їх недійсними в порядку, передбаченому статтею 215 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції врахував, що на підставі розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 25 листопада 2014 року № 621 квартиру АДРЕСА_2 включено до числа службових Генеральної прокуратури України, а розпорядженням Печерської районної державної адміністрації від 8 травня 2018 року № 263 право на зайняття вказаного службового жилого приміщення надано начальнику управління правового забезпечення Генеральної прокуратури України
ОСОБА_2. Вказані розпорядження не скасовано у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд зазначив, що Генеральна прокуратура України не є стороною спірних договорів, проте її права та законні інтереси порушено вчиненими правочинами, тому вона є заінтересованою особою в розумінні статей 215,
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання відповідачів не чинити перешкоди у користуванні службовою квартирою, суд апеляційної інстанції виходив з їх недоведеності.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У березні 2020 року представник ТОВ «Будінвест» - адвокат Питель Л. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року і залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києві від 7 серпня 2019 року.
Касаційна скарга ТОВ «Будінвест» мотивована помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про існування у Генеральної прокуратури України майнових прав на спірну квартиру, оскільки матеріали прави не містять доказів передачі їй таких прав від прокуратури міста Києва. На думку заявника, акт № 2/13
від 22 листопада 2013 року про передачу прокуратурою міста Києва спірної квартири Генеральній прокуратурі України не можна вважати належним доказом передачі відповідачу квартири, оскільки будинок не було введено в експлуатацію і на час складення акта прокуратурі міста Києві належали лише майнові права на квартиру.
Заявник вважає, що розпорядження районних державних адміністрацій міста Києва, на які посилався апеляційний суд, частково задовольняючи позов, не є підставою набуття цивільних прав і не вказують про набуття Генеральною прокуратурою України майнових прав на спірну квартиру.
Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки обсягу майнових прав на спірну квартиру, які набуло ТОВ «Будінвест» і передало прокуратурі міста Києва. Зокрема, саме на час складення акта № 2/13 від 22 листопада 2013 року про передачу спірної квартири Генеральній прокуратурі України у прокуратури міста Києва існувало право на резервування квартири, яке без укладення договору купівлі-продажу цінних паперів не надавало право останній на отримання цієї квартири у власність.
Також заявник вказує про неврахування апеляційним судом відсутності предмета спору в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 15 листопада 2016 року № ДМП-(3)-48К та договору купівлі-продажу деривативу від 15 листопада
2016 року № 31472-А.
У березні 2020 року представник Офісу Генерального прокурора Скрипка М. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року в частині, у якій у задоволенні позову відмовлено, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора мотивована помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про ненадання позивачем доказів чинення відповідачами перешкод у доступі до спірної квартири та ненадання технічного паспорту на неї, оскільки за встановленими судами обставинами відповідачами вчинено ряд дій, спрямованих на позбавлення Офісу Генерального прокурора можливості реалізувати майнові права на квартиру та її використовувати.
Відзиви на касаційні скарги не надходили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 1 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи Офісу Генерального прокурора про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 4
частини другої статті 389 ЦПК України) та про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зазначаючи, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 7 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Будінвест».
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи
ТОВ «Будінвест» про необхіднісь відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 439/2012/14-ц та у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 592/10359/15-ц, які застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами встановлено, що 10 лютого 2005 року прокуратурою міста Києва як замовником та ТОВ «Будінвест» як інвестором-підрядником укладено договір про участь у будівництві житлового будинку, за умовами якого сторони зобов`язались шляхом прямих інвестицій інвестора-підрядника та залученням коштів населення фізичних і юридичних осіб, спільними зусиллями виконати роботи з будівництва 7 000 кв.м загальної площі житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями і паркінгом на АДРЕСА_1 .
Пунктом 2.2 вказаного договору визначено, що після введення в експлуатацію об`єкта у власності замовника залишається 15% загальної площі квартир, передбачених пунктом 1.1 договору.
4 червня 2014 року прокуратурою міста Києві та ТОВ «Будінвест» укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору, якою зменшено площу житла, що залишається у власності замовника, до 510 кв.м.
Суди встановили, що 22 листопада 2013 року ТОВ «Будінвест» уклало
з ТОВ «Граніт-Плюс» договір резервування квартири у житловому будинку шляхом вкладення цільових облігацій № ДРБ-(3)-71К, відповідно до якого за
ТОВ «Будінвест» здійснено резервування квартири АДРЕСА_2 .
18 грудня 2013 року ТОВ «Будінвест» та ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ13-280/1, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність ТОВ «Будінвест» облігації відповідної кількості та серіями зазначеними в договорі резервування квартири в житловому будинку.
З акта від 22 листопада 2013 року приймання-передачі майнових прав за договором від 10 лютого 2005 року, укладеним ТОВ «Будінвест» та прокуратурою міста Києва, ТОВ «Будінвест» передало, а прокуратура міста Києва прийняла майнові права на квартиру АДРЕСА_2 . У вказаному акті зазначено, що акт приймання-передачі квартири сторони зобов`язуються укласти у встановленому порядку після прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта в порядку, встановленому чинним законодавством України.
4 червня 2014 року прокуратурою міста Києва та ТОВ «Будінвест» укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін та доповнень до договору участі в будівництві житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на АДРЕСА_1 , укладеного 10 лютого 2005 року цими ж сторонами. Цією угодою пункт 2.2 договору викладено у наступній редакції: «Після введення відповідно до чинного в Україні законодавства Об`єкта в експлуатацію, у власності Замовника залишається 510 кв.м загальної площі квартир».
Суди встановили, що на підставі розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 25 листопада 2014 року № 621 квартиру АДРЕСА_2 включено до службових Генеральної прокуратури України. Розпорядженням Печерської районної державної адміністрації від 8 травня 2018 року № 263 право на зайняття службового жилого приміщення надано начальнику управління правового забезпечення Генеральної прокуратури України ОСОБА_2.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 листопада 2015 року у справі № 910/23710/15 відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Будінвест» про розірвання договору про участь у будівництві житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями і паркінгом на АДРЕСА_1 , укладеного 10 лютого 2005 року ТОВ «Будінвест» та прокуратурою міста Києва. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 березня
2016 року рішення Господарського суду міста Києва від 12 листопада 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Розірвано договір про участь у будівництві житлового будинку від 10 лютого 2005 року, укладений ТОВ «Будінвест» та прокуратурою міста Києва. Постановою Вищого господарського суду України від 27 квітня 2016 року скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 березня 2016 року, рішення Господарського суду міста Києва від 12 листопада 2015 року залишено в силі.
У період чинності постанови Київського апеляційного господарського суду
від 21 березня 2016 року, якою розірвано договір про участь у будівництві
від 10 лютого 2005 року, укладений ТОВ «Будінвест» та прокуратурою міста Києва, 22 березня 2016 року ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» та ТОВ «Будінвест» уклали угоду про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів
від 18 грудня 2013 року. Того ж дня, тобто 22 березня 2016 року, ТОВ «Граніт-Плюс» та ТОВ «Будінвест» уклали угоду про розірвання договору резервування квартири в житловому будинку шляхом вкладення цільових облігацій
№ ДРБ-(3)-71К від 22 листопада 2013 року.
11 березня 2016 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта
на АДРЕСА_2 та видано сертифікат
серії ІУ № 165160711656.
15 листопада 2016 року ТОВ «Граніт-Плюс» та ОСОБА_1 уклали договір № ДМП-(3)-48К купівлі-продажу майнових прав на квартиру, за умовами якого ОСОБА_1 купила майнові права на квартиру АДРЕСА_2 . Цього ж дня ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» та ОСОБА_1 уклали договір № 31472-А купівлі-продажу деривативу, який засвідчує зобов`язання
ТОВ «Граніт-Плюс» продати майнові права на вказану квартиру.
Угодою про розірвання договору купівлі-продажу деривативу № 31472-А
від 15 листопада 2016 року, укладеною 10 лютого 2017 року ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» та ОСОБА_1 , розірвано договір між ними.
Пунктом 8.1 договору № ДМП-(3)-48К купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 15 листопада 2016 року сторонами визначено, що цей договір укладений під відкладальною обставиною, якою сторони визначають пред`явлення покупцем продавцю для виконання форвардного контракту, що має бути здійснено до 15 лютого 2017 року, з огляду на що цей договір набуває чинності з моменту настання вказаної відкладальної обставини.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Щодо вирішення позовних вимог Офісу Генерального прокурора до
ТОВ «Будінвест», ТОВ «Граніт-Плюс», ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» про визнання недійсними правочинів, зобов`язання утриматися від дій
Статтями 124 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено
статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
З аналізу вказаної норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
У справі, що переглядається, Генеральна прокуратура України (Офіс Генерального прокурора) звернулася з позовом про визнання недійсними: угоди від 22 березня 2016 року, укладеної ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» і ТОВ «Будінвест», про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів від 18 грудня 2013 року № БВ13-281/1; угоди від 22 березня 2016 року, укладеної ТОВ «Граніт-Плюс» і
ТОВ «Будінвест», про розірвання договору резервування квартири в житловому будинку шляхом вкладення цільових облігацій № ДРБ-(3)-71К; договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 15 листопада 2016 року № ДМП-(3)-48К, укладеного ТОВ «Граніт-Плюс» та ОСОБА_1 ; договору купівлі-продажу деривативу від 15 листопада 2016 року № 31472-А, укладеного ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» та ОСОБА_1 , а також зобов`язання ТОВ «Будінвест», ТОВ «Граніт-Плюс», ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» та ОСОБА_1 не чинити перешкод у здійсненні права користування службовою квартирою
АДРЕСА_2 .
При цьому вимоги позивача про визнання недійсними угод, укладених між
ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» і ТОВ «Будінвест» та між ТОВ «Граніт-Плюс» і
ТОВ «Будінвест», про визнання недійсними угод про розірвання договорів; зобов`язання ТОВ «Будінвест», ТОВ «Граніт-Плюс» та ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» не чинити перешкод у здійсненні права користування службовою квартирою АДРЕСА_2 не є нерозривно пов`язаними з іншими вимогами у цій справі, заявленими, у тому числі, до фізичної особи - ОСОБА_1 , тому за своїм суб`єктним складом та характером правовідносин такі вимоги повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.
Подібні за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постановах від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 16 червня
2020 року у справі № 372/266/15-ц.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28 квітня
2021 року у справі № 761/46573/18 (провадження № 61-3193св20).
Щодо позовних вимог Офісу Генерального прокурора до ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів, зобов`язання утриматися від дій
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду та чи підлягають вони відновленню у визначений позивачем спосіб.
Порушення цивільного права чи цивільного інтересу за загальним правилом підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Принцип ефективності закріплений у статтях 2 5 ЦПК України, за змістом яких застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди мають зважати і на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якою гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань
за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
У рішеннях ЄСПЛ від 13 травня 1980 року у справі «Артіко проти Італії» (пункт 35) та від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України»
(пункт 32) суд вказав, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 листопада 2016 року
ТОВ «Граніт-Плюс» та ОСОБА_1 уклали договір № ДМП-(3)-48К купівлі-продажу майнових прав на квартиру, за умовами якого ОСОБА_1 купила майнові права на квартиру АДРЕСА_2 . Цього ж дня ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» та ОСОБА_1 уклали договір № 31472-А купівлі-продажу деривативу, який засвідчує зобов`язання ТОВ «Граніт-Плюс» продати майнові права на вказану квартиру.
Угодою від 10 лютого 2017 року про розірвання договору купівлі-продажу деривативу № 31472-А від 15 листопада 2016 року, укладеною ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» та ОСОБА_1 , розірвано укладений між ними договір.
Пунктом 8.1 договору № ДМП-(3)-48К купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 15 листопада 2016 року сторони визначили, що цей договір укладений під відкладальною обставиною, якою сторони визначають пред`явлення покупцем продавцю для виконання форвардного контракту, що має бути здійснено до 15 лютого 2017 року, з огляду на що цей договір набуває чинності з моменту настання вказаної відкладальної обставини.
За обставинами, встановленими судами, на момент звернення Генеральної прокуратури України з позовом договір купівлі-продажу деривативу
від 15 листопада 2016 року розірвано, форвардний контракт ОСОБА_1
ТОВ «Граніт Плюс» не пред`явлено, відкладальна обставина не настала, тому договір продажу майнових прав на квартиру від 15 листопада 2016 року
№ ДМП-(3)-48К чинності не набрав, отже ОСОБА_1 ніяким чином не оспорює майнового інтересу позивача щодо спірного майна.
Наведене обґрунтовано свідчить про те, що обраний позивачем у даній справі спосіб захисту шляхом визнання недійсними угод, стороною яких є
ОСОБА_1 , зобов`язання її не чинити перешкод позивачу у здійсненні права користування службовою квартирою АДРЕСА_2 , надання технічного паспорта на цю квартиру та забезпечення безперешкодного доступу до неї, не є ефективним способом захисту інтересу позивача щодо спірного майна.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 761/46573/18 (провадження № 61-3193св20).
За таких обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку про існування правових підстав для визнання недійсними правочинів, стороною яких є
ОСОБА_1 .
Крім того, колегія суддів не може погодитись із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав відсутності у Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) інтересу у розумінні
статей 215 216 ЦК України, порушеного вчиненими правочинами, з тих підстав, що Офіс Генерального прокурора не є стороною оспорюваних договорів.
Дійшовши такого висновку, суд першої інстанції не врахував, що Генеральна прокуратура України (Офіс Генерального прокурора) хоча і не є стороною оспорюваних ним договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру
від 15 листопада 2016 року № ДМП-(3)-48К, укладеного ТОВ «Граніт-Плюс» та ОСОБА_1 , та договору купівлі-продажу деривативу від 15 листопада
2016 року № 31472-А, укладеного ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» та ОСОБА_1 , однак має самостійний (власний) охоронюваний законом інтерес у спірний правовідносинах, що стосується квартири АДРЕСА_2 .
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц та постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 592/10359/15-ц.
Підстав для відступу від таких висновків, про що у касаційній скарзі просило
ТОВ «Будінвест», колегією суддів не встановлено.
Відповідно до частин першої, третьої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою
статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених
статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої
Враховуючи, що справа у частині вимог Офісу Генерального прокурора
до ТОВ «Будінвест», ТОВ «Граніт-Плюс», ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: прокуратура міста Києва, Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 , про визнання недійсними правочинів та зобов`язання вчинити дії підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, Верховний Суд вважає, що наявні підстави для виходу за межі доводів касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у наведеній частині та закриття провадження у справі у цій частині.
Зважаючи на те, що в частині вирішення вимог Офісу Генерального прокурора до ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів і зобов`язання вчинити певні дії суд першої інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо їх застосування, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц та постанові Верховного Суду
від 29 серпня 2019 року у справі № 592/10359/15-ц, а суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що обраний позивачем спосіб захисту у наведеній частині вимог не забезпечить ефективного захисту охоронюваного законом інтересу позивача у спірних правовідносинах, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині вимог відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
Частиною четвертою статті 414 ЦПК України передбачено, що у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1
частини першої статті 255 цього Кодексу, суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Оскільки провадження у справі в частині позовних вимог Офісу Генерального прокурора до ТОВ «Будінвест», ТОВ «Граніт-Плюс», ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест», треті особи, які не заявляють самостійних вимог додо предмета спору: прокуратура міста Києва, Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 , про визнання недійсними правочинів та зобов`язання вчинити дії підлягає закриттю з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, а в решті вимог, заявлених до
ОСОБА_1 , що підлягали вирішенню у порядку цивільного судочинства (вимоги), розгляд справи закінчено, Верховний Суд роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про направлення справи в частині позовних вимог до відповідного господарського суду.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255 та статтями 409, 412, 414,
416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника Офісу Генерального прокурора Скрипки Максима Вікторовича та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест», в інтересах якого діє адвокат Питель Любомир Степанович, задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 7 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року скасувати.
Відмовити у задоволенні позову Офісу Генерального прокурора до
ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів та зобов`язання вчинити дії.
Провадження у справі в частині вирішення позовних вимог Офісу Генерального прокурора до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт-Плюс», Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: прокуратура міста Києва, Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 , про визнання недійсними правочинів та зобов`язання вчинити дії закрити.
Повідомити Офіс Генерального прокурора про віднесення розгляду справи в частині вирішення позовних вимог Офісу Генерального прокурора до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт-Плюс», Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: прокуратура міста Києва, Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 , про визнання недійсними правочинів та зобов`язання вчинити дії до юрисдикції господарських судів.
Роз`яснити Офісу Генерального прокурора право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи у вказаній частині за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук