Постанова

Іменем України

31 травня 2022 року

м. Київ

справа № 761/49178/19

провадження № 61-14952св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 березня 2021 року у складі суді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Савченка С. І., Верланова С. М.,

у справі за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві (далі - ГУ ДСНС України у м. Києві) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позов мотивовано тим, що 6 державна пожежно-рятувальна частина Шевченківського районного управління ГУ ДСНС України у м. Києві (далі - 6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві) є структурним підрозділом позивача і знаходиться в його підпорядкуванні без статусу юридичної особи.

Житлове приміщення НОМЕР_1 гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві на АДРЕСА_2 є державною власністю та знаходиться на балансі позивача.

Відповідачу, яка проходила службу в управлінні державної пожежної охорони Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - УДПО ГУ МВС України в м. Києві), на підставі протоколу № 3 засідання комісії з соціально-побутових питань УДПО ГУ МВС України в м. Києві від 08 червня 2000 року надано для проживання однокімнатне житлове приміщення НОМЕР_1 у гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві на вул. Молдавській, 3а, проте ордер на вселення не видавався.

Позивач неодноразово здійснював перевірки цільового використання житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають на балансі головного управління, в тому числі і гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві на АДРЕСА_2, однак жодного разу двері у квартирі НОМЕР_1 ніхто не відчинив. Крім того, відповідач не є працівником ГУ ДСНС України у м. Києві.

Із урахуванням зазначених обставин, позивач просив визнати відповідача такою, що втратила право на користування житловим приміщення НОМЕР_1 гуртожитку сімейного типу при 6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року, у задоволенні позову ГУ ДСНС України у м. Києві відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що відповідач, яка проходила службу в УДПО ГУ МВС України в м. Києві, протягом тривалого часу проживає у спірному житловому приміщенні та не має іншого постійного житла, а тому не може вважатися такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням. Позивач не довів належними та допустимими доказами факт відсутності відповідача понад встановлені строки у спірному жилому приміщенні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ГУ ДСНС України у м. Києві, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ГУ ДСНС України у м. Києві, витребувано її з Шевченківського районного суду м. Києва.

18 травня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Литвиненко І. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ГУ ДСНС України у м. Києвіпосилається на пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Заявник, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17.

На момент розгляду справи у суді відповідач не є працівником ГУ ДСНС України у м. Києві, у спірному житловому приміщенні у період із 26 січня 2019 року по 30 листопада 2019 року не проживала, що підтверджується наданими позивачем письмовими доказами.

Відповідач не зазначила поважних причин непроживання у спірному приміщенні.

Судами помилково встановлено, що у відповідача відсутнє будь-яке інше житлове приміщення, крім спірної квартири, що спростовується матеріалами справи.

Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях помилково послалися на положення статей 114 125 132 Житлового кодексу України (далі - ЖК України).

Доводи інших учасників справи

Від інших учасників справи не надходило відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що на підставі рішення виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м. Києві від 27 червня 1988 р. № 393 «Про введення в експлуатацію пожежного депо на 6 автомобілів в Радянському районі в м. Києва» Управлінню пожежної охорони УВС Київського міськвиконкому передано на баланс пожежне депо на 6 автомобілів, житловою площею - 566 кв. м (а. с. 9 т. 1).

Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 09 жовтня 2007 року № 1459 «Про затвердження Реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Шевченківському районі м. Києва» та розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 09 грудня 2014 року № 640 «Про затвердження Реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Шевченківському районі м. Києва» будівля на АДРЕСА_2 внесена до реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки сімейного типу при 6-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві (а. с. 10 - 12 т. 1).

Відповідно до протоколу № 3 засідання комісії з соціально-побутових питань УДПО ГУ МВС України в м. Києві від 08 червня 2000 року ухвалено рішення про надання ОСОБА_3 однокімнатного житлового приміщення НОМЕР_1 у гуртожитку при 6-СДПЧ (наразі - 6-ДПРЧ) у будинку на АДРЕСА_2 (а. с. 14 т. 1).

Згідно з довідкою від 13 грудня 2019 року № 1702 ОСОБА_4 проходила службу в державній пожежній охороні з 26 травня 1994 року (наказ ГУВС Київського міськвиконкому від 30 травня 1994 року № 238 о/с) по 07 лютого 2012 року. Відповідно до Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу знята зі всіх видів забезпечення та направлена для подальшого проходження служби до Державної пенітенціарної служби України з 07 лютого 2012 року (наказ ГУ МНС України в м. Києві від 06 лютого 2012 року № 22 о/с) (а. с. 15 т. 1).

26 січня 2019 року, 21 лютого 2019 року, 27 - 29 березня 2019 року, 23 - 30 квітня 2019 року, 26 - 31 травня 2019 року, 22 - 30 червня 2019 року, 25 - 31 липня 2019 року, 21 - 31 серпня 2019 року, 13 - 30 вересня 2019 року, 20 - 31 жовтня 2019 року, 27 - 30 листопада 2019 року, 6-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві проведено перевірки раціонального використання житлових приміщень у службовому гуртожитку 6-ДПРЧ та складено відповідні акти, якими встановлено той факт, що двері у квартиру НОМЕР_1 ніхто не відчинив, світло у квартирі не горіло (а. с. 45 - 80 т. 1).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради.

Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальному житловому фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (стаття 71 ЖК України). Непроживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (стаття 72 ЖК України).

Відповідно до частини першої - другої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно із статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статті 71 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутністю поважних причин для такого не проживання.

Відтак, на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні, а на відповідача довести, що така відсутність обумовлена поважними причинами.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Подібні висновки висловлено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17 (провадження № 61-7317св19), від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19), від 12 травня 2021 року у справі № 301/288/20 (провадження № 61-2566св21).

Судами встановлено, що гуртожиток сімейного типу, який знаходиться на АДРЕСА_2 , перебуває балансі ГУ ДСНС України у м. Києві при 6-ДПРЧ Шевченківського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві.

Спірне житло надане ОСОБА_1 за рішенням комісії з соціально-побутових питань УДПО ГУ МВС України в м. Києві. За вказаною адресою зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 . Також суди встановили, що у відповідача відсутнє інше житло.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що ОСОБА_1 більше двадцяти років користується спірним приміщенням та на момент розгляду справи у суді не має іншого житла, тоді як позивач не довів факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у спірному жилому приміщенні, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначив, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

За змістом рішень Європейського суду з прав людини тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Враховуючи те, що відповідач вселилася в кімнату в гуртожитку на достатній правовій підставі, проявляє інтерес до спірного жилого приміщення, зареєстрована за його адресою, не має іншого житла на момент подання позову, тому наявні підстави вважати, що відповідач має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначена кімната у гуртожитку є її єдиним «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наведе узгоджується із висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах, зробленими у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 676/5666/16-ц (провадження № 61-40860св19), від 09 березня 2021 року у справі № 753/598/17 (провадження № 61-21220св19), від 22 вересня 2021 року у справі № 759/14973/17 (провадження № 61-16549св20).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, оскільки у справі, на яку посилається заявник, установлено інші фактичні обставини справи, зокрема спір з приводу користування житловим приміщенням виник між колишнім подружжям, один із яких вселився у спірний будинок як член сім`ї власника та продовжував ним користуватися після припинення сімейних відносин.

Доводи касаційної скарги про те, що на момент розгляду справи у суді відповідач не є працівником ГУ ДСНС України у м. Києві, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки звільнення відповідача зі служби у ДСНС України не є достатньою підставою для припинення права на користування службовим жилим приміщенням.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але цене може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені ГУ ДСНС України у м. Києвіу касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга ГУ ДСНС України у м. Києвіє необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги ГУ ДСНС України у м. Києвівисновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу ГУ ДСНС України у м. Києвінеобхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров