Постанова
Іменем України
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 761/5653/18
провадження № 61-8546св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Київенерго»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
особи, які подали апеляційні та касаційну скарги, - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року у складі судді Кравець В. А. та касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року у складі судді Панченка М. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі - ПАТ «Київенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води.
Позовна заява мотивована тим, що товариство є обов`язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності. ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг з централізованого опалення та гарячої води.
31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також в газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511) було опубліковано Договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню, розроблені для фізичних осіб, що є власниками/квартиронаймачами у багатоквартирному житловому будинку.
Ці договори були складені на підставі Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» (далі - Постанова № 630) та є Договорами приєднання. Отже, такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до пункту 21 Постанови № 630, у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання, з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв.м (куб.м.) опалювальної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та додатково за перевищення розрахункової потужності приладів опалення (радіаторів) згідно з законодавством. Відповідно до пункту 18 Правил, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Отже, згідно з положеннями Постанови № 630 споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. ОСОБА_1 в повному обсязі не оплачує надані позивачем послуги, внаслідок чого у останньої утворилась заборгованість, яка станом на 01 жовтня 2017 становить в сумі
22 673,85 грн, з яких: 11 030,75 грн - за централізоване опалення,
7 530,06 грн - за постачання гарячої води, 4 113,04 грн - 3 % річних та інфляційна складова боргу.
Відповідач в добровільному порядку заборгованість не погашає, ПАТ «Київенерго» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за надані послуги з центрального опалення у розмірі 11 030,75 грн; за постачання гарячої води у розмір 7 530,06 грн; 3 % річних та інфляційну складову боргу у розмірі 4 113,04 грн, а також понесені судові витрати у розмірі 1 762,00 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року у складі судді Осаулова А. А. позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на корить ПАТ «Київенерго» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення у розмірі 11 030,75 грн, за постачання гарячої води у розмірі 7 530,06 грн, 3% річних та інфляційну складову боргу в розмірі 4 113,04 грн, а також понесені судові витрати у розмірі 1 762,00 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили його в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги відмовлено.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
У вересні 2018 року ОСОБА_2 повторно оскаржила рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року в апеляційному порядку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року у справі за позовом ПАТ «Київенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води повернуто заявнику.
Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води пред`явлено лише до ОСОБА_1 . Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року не вирішувалось питання про права та обов`язки ОСОБА_2 .
Постановою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2018 року скасовано та передано справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (провадження № 61-46959св18).
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року відмовлено.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту строк для усунення недоліків до 15 червня 2019 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали, для надіслання на адресу апеляційного суду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а також надання відповідних доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.
Роз`яснено, що у разі невиконання вимог вказаної ухвали у встановлений судом строк, настануть наслідки, передбачені статтею 357 ЦПК України.
Відповідно до матеріалів справи копії ухвали Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року ОСОБА_2 отримала 22 травня 2019 року, проте, недоліки апеляційної скарги не усунула, що виключає можливість відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року повернуто заявникові.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що спірні правовідносини виникли виключно між ПАТ «Київенерго», як постачальником певних ресурсів, та ОСОБА_1 , як споживачем (покупцем) таких ресурсів.
Крім того, апеляційний суд вказав, що співвласники квартири АДРЕСА_2 протягом року зверталися до суду апеляційної інстанції з апеляційними скаргами, які не відповідали вимогам статті 356 ЦПК України, та на вимогу суду не усували відповідні недоліки.
З огляду на викладене, оскарження третім співвласником зазначеної квартири ОСОБА_3 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року через рік після його ухвалення апеляційний суд визнав зловживанням співвласниками квартири АДРЕСА_2 процесуальними правами, оскільки указані дії викликані небажанням відповідача виконувати судове рішення та спрямовані виключно на затягування виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просять оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У серпні 2019 року касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 серпня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Сімоненко В. М.
У серпні 2019 року касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Сімоненко В. М. від 16 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2021 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року мотивована тим, що апеляційний суд дійшов необґрунтованих висновків про неповажність наданих нею підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення районного суду.
Стверджує, що апеляційний суд безпідставно не врахував відсутність у її квартирі електричної енергії, як поважну причину пропуску нею строку на апеляційне оскарження рішення районного суду.
Посилається на порушення судом апеляційної інстанції статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та позбавлення її права на справедливий суд.
Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року мотивована порушенням принципу незмінності складу суду, зокрема, тим, що у випадку подання апеляційних скарг декількома особами, апеляційна скарга, яка надійшла пізніше, повинна бути передана судді-доповідачеві, в провадженні якого знаходиться апеляційна скарга, що надійшла до суду першою. В даному випадку вважають, що обидві апеляційні скарги слід було передати судді-доповідачеві Кравець В. А.
Маліновська М. Т. вказує, що у зв`язку із припиненням електропостачання у квартирі вона була позбавлена можливості друкувати на персональному компютері, що стало причиною неможливості надіслання до суду процесуальних документів.
Вважають, що суддя Панченко М. М. повинен був заявити самовідвід у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 .
Звертають увагу на те, що ОСОБА_3 є також споживачем послуг з центрального опалення та постачання гарячої води, отже, є особою, яка має право на оскарження судового рішення про стягнення коштів на оплату зазначених послуг.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року задоволенню не підлягає.
Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Оскаржувану ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Оскаржувана ухвала Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року зазначеним вимогам закону не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Щодо ухвали Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року
Судом встановлено, що ухвалою Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 залишено без руху та надано їм строк для усунення недоліків до 15 червня 2019 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали, для надіслання на адресу апеляційного суду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а також надання відповідних доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.
Станом на 24 червня 2019 року ні ОСОБА_1 , ні її представник - ОСОБА_2 , не виконали вимоги, зазначені в ухвалі, та не надіслали на адресу апеляційного суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а також не надали відповідні докази на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, зокрема, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, врахувавши, що ні ОСОБА_1 , ні її представником - ОСОБА_2 , не усунуто недоліки поданої апеляційної скарги та не наведено поважних підстав пропуску строку на апеляційне оскарження.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року, «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).
Отже, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами права, які судом правильно застосовані, а посилання касаційної скарги на відключення квартири від електропостачання та інші обставини не спростовує той факт, що про існування ухвали Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року про залишення апеляційної скарги без руху ОСОБА_1 та її представнику - ОСОБА_2 було відомо та, у разі належної реалізації своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, вона мала можливість подати заяву про усунення недоліків апеляційної скарги у строк, визначений вказаною ухвалою.
З огляду на зазначене, оскаржувана ухвала Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року відповідає вимогам статей 263-265 ЦПК України та скасуванню не підлягає.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо ухвали Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
У справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засади судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 КПК України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Чинний ЦПК України містить декілька норм, що регулюють участь в апеляційному перегляді осіб, які не брали участі у справі.
Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
За змістом частини першої статті 352 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_3 вказував, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року стосується його прав та інтересів, оскільки він є споживачем послуг з центрального опалення та постачання гарячої води, отже, є особою, яка має право на оскарження судового рішення про стягнення коштів на оплату зазначених послуг.
Підстави повернення апеляційної скарги визначені у частині п`ятій статті 357 ЦПК України.
Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуваним судовим рішенням прав апелянта не порушено.
Колегія суддів вважає, що апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_3 звернувся до суду як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про його права та інтереси (частина перша статті 352 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Тлумачення наведених норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
Повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд наведеного не врахував, неправильно застосував положення пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України, а тому оскаржувана ухвала не може вважатися законною та обґрунтованою.
Отже, виходячи із принципу верховенства права, положень статей 21 22 Конституції України, положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положень статей 3 15 ЦК України, статей 2 4 5 ЦПК України, апеляційний суд дійшов неправильного висновку про наявність у діях ОСОБА_3 зловживання процесуальними правами та у зв`язку з цим відсутність права на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2018 року.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування ухвали апеляційного суду.
Справа підлягає направленню до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Посилання касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про наявність підстав для самовідводу судді Панченка М. М. колегія суддів відхиляє, оскільки доводи касаційної скарги про упередженість судді та наявність підстав для його самовідводу є необґрунтованими з огляду на відсутність у касаційній скарзі фактів, які б свідчили про наявність передбачених у статті 36 ЦПК України підстав для відводу судді. При цьому доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про заявлений самовідвід колегії суддів Панченка М. М., Слюсар Т. А., Волошиної В. М. у справі № 2-11/11 не є підставою для відводу одного із членів колегії суддів під час розгляду даної справи.
Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування оскаржуваної ухвали Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року з передачею справи до апеляційного суду для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.
Керуючись статтями 400 410 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року залишити без змін.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк