№ 761/5870/24 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

20 січня 2025 року

м. Київ

справа № 761/5870/24

провадження № 61-5803сво24

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Синельникова Є. В.,Фаловської І. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України»,

розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про визнання майнових прав за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Мамаєвим Дмитром Юрійовичем, на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 березня

2024 року у складі колегії суддів:Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» (далі - ТОВ «ВКФ Фарби України») про визнання майнових прав на квартиру, зазначаючи, що з відповідачем 09 грудня 2016 року вона уклала договір купівлі-продажу майнових прав, який вона виконала, а відповідач порушує умови договору.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Мамаєвим Д. Ю., повернуто позивачу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що на підтвердження повноважень на підписання позовної заяви від імені ОСОБА_1 її представником - адвокатом Мамаєвим Д. Ю. надано ордер АА № 0036140 на надання правничої (правової) допомоги від 14 грудня 2023 року, виданий на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги від 12 січня 2023 року № 12/01/23-1.

Перевіривши вказаний ордер, суддею встановлено, що він не відповідає типовій формі ордера. Зокрема, у наданому представником позивача - Мамаєвим Д. Ю. ордері на його фоновій частині відсутній захисний малюнок, а також відсутній реквізит «Назва організації» - Національна асоціація адвокатів України, які наявні у зразках ордерів на офіційній веб-сторінці Національної асоціації адвокатів України.

Крім того, при перевірці ордера судом встановлено, що будь-які відомості стосовно Мамаєва Д. Ю., як адвоката, в Єдиному реєстрі адвокатів України (ЄРАУ) відсутні.

Оскільки до позовної заяви додано ордер невстановленої форми, який не може підтверджувати повноваження особи, за підписом якої подана позовна заява, як представника позивача, суд позбавлений можливості встановити, що позовну заяву підписано особою, яка має на це право. Суд застосував пункт 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України .

Короткий зміст ухвали апеляційного суду

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 березня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мамаєва Д. Ю., на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2024 року повернуто особі, яка її подала.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що на підтвердження своїх повноважень, як представника ОСОБА_1., Мамаєв Д. Ю. додав до апеляційної скарги ордер АА № 0036140 на надання правничої (правової) допомоги від 14 грудня 2023 року, виданий на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги від 12 січня 2023 року № 12/01/23-1.

Проте ордер не містить всі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (далі - Положення про ордер). Зокрема, ордер містить двовимірний штрих-код QR-код з посиланням на профайл адвоката у Реєстрі адвокатів міста Києва (kmkdka.radaadvokativ.com.ua). Відповідно, ордер не містить реквізитів, які має містити ордер на надання правничої (правової) допомоги. Тому суд зазначив, що з урахуванням змісту пунктів 11, 12 Положення ордер, доданий Мамаєвим Д. Ю. до апеляційної скарги, не є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта, зокрема, на подання апеляційної скарги на ухвалу районного суду.

Аргументи учасників справи

У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 - Мамаєв Д. Ю., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення (ухвали судів), направити справу для розгляду до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що договір про надання правової допомоги укладено відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», цей договір має вищу юридичну силу, ніж ордер. Відповідно до пункту 1.2 договору про надання правової допомоги від 12 січня 2023 року № 12/01/23-1 для виконання цього договору адвокату Мамаєву Д. Ю. надаються повноваження без обмежень.

В ухвалі суду про повернення апеляційної скарги зазначено про начебто невідповідність наданих документів, а саме ордера та свідоцтва адвоката, але суддя не досліджував питання про те, чи скасовано або анульоване свідоцтво Мамаєва Д. Ю., а суддя районного суду прийняв судове рішення про залишення позовної заяви без розгляду, формально підходив до обставин справи та права позивача отримати правову допомогу.

Відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду

від 09 квітня 2024 року у справі № 320/2998/24 повноваження адвоката Мамаєва Д. Ю., які підтверджуються договором про надання правової допомоги відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є належними.

У цій справі суди прийняли до уваги саме рішення Ради адвокатів України

від 12 квітня 2019 року № 41, яким затверджено «Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів» (з наступними змінами і доповненнями). Однак Рада адвокатів України не належить до регуляторних органів, визначених статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Отже, рішення Ради адвокатів України носить виключно рекомендаційний, роз`яснювальний та інформаційний характер.

Нормативно-правовими актами, яким повинен керуватися суд, є саме закони України, але якщо все таки суд вбачає можливість застосування рішення Ради адвокатів України, то необхідно звернути увагу на рішення Ради адвокатів України від 02 серпня 2022 року № 62 з додатком, в якому зазначено, що частина друга статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» регламентує вичерпні випадки надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі. Системний аналіз частини першої статті 26 та частин першої і другої статті 27 профільного Закону дозволяє зробити висновок про те, що надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі, зокрема, лише на підставі доручення чи ордеру, не допускається, окрім випадків, передбачених частиною другою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто можна зробити висновок про обов`язковість саме договору, який надає право на представництво інтересів фізичних та юридичних осіб.

До апеляційної скарги додано витяг з Єдиного реєстру адвокатів України стосовно адвоката Мамаєва Д. Ю., виданий Головою Ради адвокатів міста Києва Рафальською І. В. Відповідно до цих відомостей право на заняття адвокатською діяльністю не зупинено та відсутні будь-які відомості щодо позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

У серпні 2024 року ТОВ «ВКФ Фарби України» подало до суду відзив, в якому просило ухвалу апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначає, що частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено вичерпний перелік документів для підтвердження повноважень адвоката, як представника учасника справи. Можливості подання договору на підтвердження повноважень адвоката процесуальний закон не визначає. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вказує й на те, що повноваження адвоката, як представника у цивільному судочинстві, підтверджуються в порядку, встановленому законом. Договір про надання правничої допомоги не є документом, який підтверджує повноваження адвоката, як представника учасника цивільного судочинства, а визначається законодавцем як механізм фіксації переліку послуг, порядку та розміру їх оплати й інших домовленостей між адвокатом та клієнтом.

Рада адвокатів міста Києва, яка вказана видавником рішення, на підставі якого видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, не підтверджує складання Мамаєвим Д. Ю. кваліфікаційного іспиту протягом 2016-2023 років, не підтверджує факт прийняття ним присяги адвоката України та не підтверджує набуття Мамаєвим Д. Ю. статусу адвоката. Одного лише твердження про відсутність в матеріалах справи доказів про припинення, зупинення чи позбавлення представника скаржника права на заняття адвокатською діяльністю недостатньо, оскільки сам факт набуття такого права не є підтвердженим.

Повернення позовної заяви не має наслідком виникнення будь-яких обмежень у доступі до суду для ОСОБА_1., у тому числі немає обмежень на повторне звернення до суду з таким самим позовом. Крім цього, враховуючи, що ОСОБА_1 не сплачено судовий збір за подання позову, повернення позову не має наслідком виникнення для останньої й будь-яких негативних фінансових наслідків.

У грудні 2024 року ТОВ «ВКФ Фарби України» подало до суду додаткові пояснення, які підлягають залишенню без розгляду, так як подані поза межами строку, визначеного Верховним Судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження для подачі відзиву на касаційну скаргу (10 днів з дня отримання ухвали

від 29 травня 2024 року про відкриття касаційного провадження). При цьому суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України). Такого дозволу заявник у Верховного Суду не просив і Суд не надавав. А тому по суті це є штучною підставою для продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункти 18-22),

від 14 грудня 2022 у справі № 2-3887/2009 (пункти 25-29) та інші).

З цих самих підстав підлягають залишенню без розгляду додаткові пояснення, які надійшли у січні 2025 року від представника ОСОБА_1 - Мамаєва Д. Ю.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без руху для сплати судового збору.

УхваламиВерховного Суду від 29 травня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в частині оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2024 року, іншою - відкрито касаційне провадження у справі на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 березня 2024 року, в якій вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права).

У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Судуу складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2024 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - Мамаєва Д. Ю., про розгляд справи за участю сторін відмовлено, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року вищевказану справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року справу прийнято до розгляду Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Мамаєва Д. Ю., про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін відмовлено.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду зпосиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважала, що необхідно відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалах Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 01 липня 2024 року у справі № 761/10665/23 (провадження № 9045св24) та

від 18 липня 2024 року у справі № 761/16836/23 (провадження № 61-9552ск24), якими касаційну скаргу представника позивачів - адвоката Мамаєва Д. Ю. повернуто заявникам через неналежне підтвердження повноважень адвоката, так як наданий ним ордер не містив всіх необхідних й обов`язкових реквізитів, що є необхідним відповідно до вимог частини четвертої статті 62 ЦПК України.

Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних судових рішеннях, викликана необхідністю тлумачення та іншого підходу до застосування статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», частини четвертої

статті 62 ЦПК України щодо підтвердження повноважень адвоката на надання правничої допомоги.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. У цивільному судочинстві повноваження адвоката як представника можуть підтверджуватися довіреністю або ордером, які видаються на підставі договору відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Проте відсутність у частині четвертій статті 62 ЦПК України вказівки на договір про надання правничої допомоги не виключає права адвоката підтвердити такі повноваження безпосередньо договором про надання правничої допомоги, який згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» одночасно є і основним документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги.

При цьому ордер видається адвокатом (адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням) у письмовій (електронній) формі та повинен містити підпис адвоката. Тобто, ордер по суті є заявою самого адвоката про наявність у нього повноважень на представництво інтересів іншої особи на підставі укладеного з нею договору про надання правничої допомоги. За умови надання адвокатом одного з документів, що підтверджують його повноваження як представника учасника справи, виданих відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», визначальним для суду є лише те, що правнича допомога надається саме адвокатом, а відповідний статус, у першу чергу, підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю. Зазначене може бути підтверджено також посвідченням адвоката України, відомостями з ЄРАУ.

За відсутності відомостей, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю визнане у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, припинення (зупинення) права на заняття адвокатською діяльністю, у суду немає підстав ставити під сумнів статус представника учасника справи як адвоката. Наявність або відсутність відомостей про адвоката в ЄРАУ не є передумовою можливості здійснювати повноваження адвоката як представника в суді.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду перевірила у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого дійшла таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Перед об`єднаною палатою для забезпечення єдності судової практики постало правове питання, яке стосується належного процесуального підтвердження представником учасника справи - адвокатом своїх повноважень на участь у справі.

Згідно частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо тих чи інших аспектів розуміння статті 55 Конституції України.

Конституційний Суд України зазначав, що, зокрема:

(1) «частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Частина перша статті 55 Конституції України відповідає зобов`язанням України, які виникли, зокрема, у зв`язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 1950 рік), що згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55 64 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів місті Жовті Води) від 25 грудня 1997 року № 9-зп);

(2) «судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану» (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002);

(3) «згідно з Конституцією України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, головним обов`язком якої є утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6); в Україні визнається і діє принцип верховенства права, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8). Основним Законом України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 3.1. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010);

(4) «ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права (пункт 2.2. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012);

(5) «за юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Отже, право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя» (пункт 2.5. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 294, статті 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018).

Як свідчить тлумачення норм Конституції України в ній міститься конституційні цінності (конституційні права та свободи, що передбачені в розділі 2 Конституції України), які складають зміст конституційного ладу.

Тлумачення статті 55 Конституції України свідчить, що право на судовий захист є гарантією реалізації прав і свобод. Стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод При цьому повернення апеляційної скарги, оформленої відповідно до процесуального закону, яка підписана адвокатом, що діє на підставі договору є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу.

Об`єднана палата підкреслює, що цей суд завжди був на сторожі конституційних цінностей (конституційних прав та свобод) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня

2019 року в справі № 688/1619/17-ц (провадження № 61-24783св18), та постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 05 вересня 2019 року в справі № 638/9278/16-ц (провадження

№ 61-33331сво18).

Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ,

від 20 лютого 2014 року).

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

У частині четвертій статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог закону та Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина сьома статті 62 ЦПК України).

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача (частина сьома статті 177 ЦПК України).

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги;

2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій (статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» випливає, що ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги

(стаття 400-1 КК України). Схожі за змістом правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі

№ П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18), в постановах Верховного Суду

від 03 серпня 2020 року у справі № 428/3851/19, від 12 липня 2021 року у справі

№ 750/7902/20-ц).

Гарантування кожному права на судовий захист та заборона обмеження в такому праві, в тому числі в умовах інтенсивної діджиталізації суспільства, повномасштабної збройної агресії проти України російської федерації та введення воєнного стану на всій території України, хоча б з точки зору найвищої соціальної цінності життя та здоров`я людини, спонукають до сприяння в забезпеченні плюралізму способів взаємодії між судами та учасниками судового процесу, способів підписання ордеру, а не їх обмеження судами; ордер має бути підписаний адвокатом; ордер вважається таким, що містить підпис адвоката за умови, що: він містить власноручний («фізичний») підпис, він підписаний електронним підписом, він є додатком до документа, який підписано електронним підписом у випадку, якщо ордер додано до документа, що посвідчений електронним підписом, додаткового накладення окремого власноручного («фізичного») чи електронного підпису на ордер не вимагається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2024 року у справі № 483/346/24).

Об`єднана палата зауважує, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. У цивільному судочинстві повноваження адвоката як представника можуть підтверджуватися довіреністю або ордером, які видаються на підставі договору відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Ордер видається адвокатом (адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням) у письмовій (електронній) формі та повинен містити підпис адвоката (електронний підпис). Тобто, ордер по суті є заявою самого адвоката про наявність у нього повноважень на представництво інтересів іншої особи на підставі укладеного з нею договору про надання правничої допомоги.

Відсутність у частині четвертій статті 62 ЦПК України вказівки на договір про надання правничої допомоги зовсім не виключає права адвоката підтвердити такі повноваження безпосередньо договором про надання правничої допомоги, який згідно з частиною першою і змістом частини третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у системному зв`язку одночасно і є тим документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги.

Щодо розгляду справи по суті

У справі, яка переглядається, до позовної заяви від імені ОСОБА_1 адвокат Мамаєв Д. Ю., крім ордера, додав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльність, видане на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва

від 14 червня 2018 року № 14 (а. с. 47). Указане свідоцтво не припинено, його адвокатська діяльність не зупинена. До позовної заяви додано і договір про надання правової допомоги.

Оскаржуючи в апеляційному порядку ухвалу районного суду, представник ОСОБА_1. також надав апеляційному суду договір про надання правової допомоги, укладений 12 січня 2023 року між адвокатським бюро «Мамаєва Дмитра Юрійовича» та ОСОБА_1 (а. с. 20, 113).

Повертаючи апеляційну скаргу представникові ОСОБА_1 - адвокату Мамаєву Д. Ю. подану ним апеляційну скаргу на ухвалу місцевого суду, апеляційний суд не звернув уваги, що відсутність у частині четвертій статті 62 ЦПК України вказівки на договір про надання правничої допомоги зовсім не виключає права адвоката підтвердити такі повноваження безпосередньо договором про надання правничої допомоги, який згідно з частиною першою у системному зв`язку із частиною третьою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» одночасно є і тим документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про повернення апеляційної скарги.

З урахуванням наведеного оскаржену ухвалу апеляційного суду належить скасувати та передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

З цих самих мотивів підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в наведених вище процесуальних ухвалах Верховного Суду, немає.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Висновки про застосування норм права

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. У цивільному судочинстві повноваження адвоката як представника можуть підтверджуватися довіреністю або ордером, які видаються на підставі договору відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Ордер видається адвокатом (адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням) у письмовій (електронній) формі та повинен містити підпис адвоката (електронний підпис). Тобто, ордер по суті є підтвердженням наявності у адвоката повноважень на представництво інтересів іншої особи на підставі укладеного з нею договору про надання правничої допомоги.

Відсутність у частині четвертій статті 62 ЦПК України вказівки на договір про надання правничої допомоги зовсім не виключає права адвоката підтвердити такі повноваження безпосередньо договором про надання правничої допомоги, який згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» одночасно і є тим документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати та передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Мамаєвим Дмитром Юрійовичем, задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 25 березня 2024 рокускасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

В. І. Крат

Є. В. Синельников

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська