Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 761/7754/17

провадження № 61-17176св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Український капітал»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Банк «Український капітал» - адвоката Григоренка Олега Сергійовича на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 рокуу складі колегії суддів: Сушко Л. П., Сержанюка А. С., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Український капітал» (далі - ПАТ «Банк «Український капітал») звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 30 вересня 2009 року між ПАТ «Банк «Український капітал» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 09свкл-09 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 180 000 доларів США зі сплатою 17 % річних строком до 02 грудня 2011 року. В подальшому між банком та позичальником було укладено низку додаткових угод та договорів про внесення змін та доповнень до Кредитного договору, а саме щодо надання траншів, продовження строків сплати відсотків за користування кредитними коштами. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Кредитним договором станом на 02 березня 2017 року в неї утворилася заборгованість за тілом кредиту в розмірі 180 000 доларів США, а також банком нараховано пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за період з 05 грудня 2011 року по 02 березня 2017 року в розмірі 4 422 018,16 грн. Враховуючи викладене, ПАТ «Банк «Український капітал» просило стягнути з відповідача на свою користь вищевказану заборгованість та судові витрати.

10 жовтня 2017 року представник ОСОБА_1 - адвокат Заріцький С. М. подав до суду заяву, в якій просив застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконувала свої зобов`язання за Кредитним договором з жовтня 2009 року, однак банк звернувся до суду з позовом лише в березні 2017 року.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року у складі судді Осаулова А. А. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Український капітал» заборгованість за Кредитним договором в розмірі боргу за тілом кредитом - 180 000 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 02 березня 2017 року еквівалентно 4 892 515,02 грн, та кошти фінансових санкцій в розмірі 17 % річних від простроченої суми боргу за період з 05 грудня 2011 року по 02 березня 2017 року в розмірі 4 422 018,16 грн, а також судовий збір в сумі 139 717,99 грн, а всього - 9 454 251,17 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов`язань. Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2013 року у справі № 354/834/13-ц було частково задоволено позов ПАТ «Банк «Український капітал» до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Банк «Український капітал» за Кредитним договором у розмірі 1 904 388,79 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 0,7012 га, кадастровий номер 2611091501:10:001:0077, розташовану в селі Микуличин Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, з початковою ціною, розмір якої не буде нижчим розміру звичайних ринкових цін на подібне майно на момент продажу. Виконавчий лист, виданий на виконання зазначеного рішення суду, перебуває на примусовому виконанні в Яремчанському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, а за фактом незаконного відчуження земельної ділянки, розташованої в селі Микуличин Яремчанського району Івано-Франківської області (предмета іпотеки), відкрито кримінальне провадження № 12018100100002879 від 13 березня 2018 року. Тому в цій справі банк не пропустив позовну давність.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Сержанюка А. С., Сліпченка О. І. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення. В задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Український капітал» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 180 000 доларів США та пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за період з 05 грудня 2011 року по 02 березня 2017 року в розмірі 4 422 018,16 грн, так як позов подано з пропуском позовної давності.

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду заяву, в якій просила винести додаткову постанову, якою стягнути з ПАТ «Банк «Український капітал» на свою користь судові витрати, а саме: судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 209 576,99 грн; витрати, пов`язані з проведенням експертиз, в розмірі 16 568 грн; витрати, які полягають в оплаті послуг бюро перекладів, в розмірі 2 427 грн; витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, в розмірі 49 000 грн. Крім того, ОСОБА_1 просила стягнути з ПАТ «Банк «Український капітал» на свою користь 107 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Заява мотивована тим, що постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року не вирішено питання про судові витрати, які вона понесла у зв`язку з розглядом справи. За подання апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року вона сплатила судовий збір у розмірі 209 576,99 грн, що підтверджується квитанцією від 17 квітня 2019 року № 0.0.1328571319.1, оригінал якої міститься в матеріалах справи. Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року було призначено судову почеркознавчу експертизу, і за рахунком Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 03 грудня 2019 року № 1266/Кіev19 вона сплатила 6 768 грн. У зв`язку з необхідністю проведення зазначеної експертизи вона уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-дослідна служба України» договір про надання послуг від 05 червня 2019 року, за умовами якого товариство взяло на себе зобов`язання своїми силами і засобами, на власний ризик надати послуги з проведення почеркознавчої експертизи, а вона зобов`язалася прийняти та оплатити послуги згідно з рахунком. Факт виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-дослідна служба України» своїх зобов`язань за договором про надання послуг від 05 червня 2019 року підтверджується: висновком експерта від 07 червня 2019 року № 394/06/2019, актом здачі-приймання робіт (послуг) від 07 червня 2019 року, рахунком-фактурою від 05 червня 2019 року на суму 9 800 грн. Для подання до суду завірених апостилем перекладених на українську мову документів за послуги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро перекладів ЕЛЛЕН» вона сплатила 2 427 грн, що підтверджується рахунками від 22 травня 2019 року № 541 та від 29 травня 2019 року № 574. Також у зв`язку з розглядом справи судом вона понесла витрати на професійну правничу допомогу. За актом приймання-передачі від 07 жовтня 2020 року витрати на професійну правничу допомогу, які полягали в наданні консультацій, підготовці процесуальних документів та участі у судових засіданнях, складають 49 000 грн. Крім того, внаслідок неправомірних дій ПАТ «Банк «Український капітал», довготривалого розгляду справи, накладення арешту на майно та кошти, оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку вона зазнала душевних страждань, стресу та хвилювання, у зв`язку зі звільненням з роботи фактично була позбавлена засобів для існування. Зазначені обставини позначилося на її здоров`ї, так як за час розгляду справи їй було встановлено інвалідність третьої групи, а в подальшому - другої групи довічно. Тому вона просила стягнути з ПАТ «Банк «Український капітал» на свою користь 107 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

21 жовтня 2020 року Акціонерне товариство «Банк «Український капітал» (далі - АТ «Банк «Український капітал»), на яке змінило назву ПАТ «Банк «Український капітал», подало до Київського апеляційного суду клопотання про зменшення розміру витрат, що підлягають розподілу між сторонами, в якому просило відмовити ОСОБА_1 в задоволенні її вимог про стягнення з банку судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 209 576,99 грн, витрат, пов`язаних з проведенням експертиз, в розмірі 16 568 грн, витрат, які полягають в оплаті послуг бюро перекладів, в розмірі 2 427 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 107 000 грн та зменшити розмір стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом справи апеляційним судом, до 21 500 грн. Клопотання обґрунтоване тим, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить вимог про стягнення з позивача на її користь судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, і судовий збір у розмірі 209 576,99 грн було сплачено адвокатом Заріцьким С. М., а не ОСОБА_1 . Оскільки постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року було відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Банк «Український капітал» у зв`язку з пропуском позовної давності і апеляційний суд не посилався на висновки судових експертиз, то вимоги ОСОБА_1 про стягнення з банку на її користь витрат, пов`язаних з проведенням експертиз, не підлягають задоволенню. На підтвердження витрат, які полягають в оплаті послуг бюро перекладів, в розмірі 2 427 грн відповідач надала рахунки від 22 травня 2019 року № 541 та від 29 травня 2019 року № 574, однак не надала доказів сплати коштів за цими рахунками. Заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу, яка полягала у представництві інтересів ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, є необґрунтованою та має бути зменшена, так як в деяких судових засідання адвокат Заріцький С. М. не брав участі, а деякі судові засідання тривали по кілька хвилин, і апеляційний суд не взяв до уваги надані ОСОБА_1 адвокатські запити та перекладені на українську мову документи щодо її перебування за кордоном України, оскільки ці документи суперечать матеріалам справи.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 про винесення додаткової постанови задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Банк «Український капітал» на користь ОСОБА_1 судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 209 576,99 грн, а також судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, в розмірі 49 000 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що в апеляційній скарзі відповідач не заявляла вимог про стягнення судових витрат і не подавала до суду з першою заявою по суті спору попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. Тому, з огляду на частини першу, другу статті 134 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат, пов`язаних з проведенням експертиз, в розмірі 16 568 грн та витрат, які полягають в оплаті послуг бюро перекладів, у розмірі 2 427 грн, відсутні. Стаття 270 ЦПК України встановлює вичерпний перелік підстав, за яких суд ухвалює додаткове судове рішення, і відшкодування заподіяної моральної шкоди до переліку судових витрат не входить. Крім того, під час розгляду справи сторони не заявляли вимог про відшкодування заподіяної моральної шкоди. Тому підстави для ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування моральної шкоди відсутні. Оскільки постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову, то відповідно до статей 270 133-134 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 209 576,99 грн. 25 березня 2019 року між ОСОБА_1 та адвокатом Заріцьким С. М. було укладено договір про надання правової допомоги та додаткову угоду № 1 до цього договору. Зазначеною додатковою угодою № 1 визначено розмір оплати (гонорар) за надання адвокатом правової допомоги ОСОБА_1 з приводу захисту її прав та законних інтересів під час розгляду Київським апеляційним судом апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року в цій справі. 25 березня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Заріцьким С. М. було укладено додаткову угоду № 2, за умовами якої сторони домовилися про продовження дії договору про надання правової допомоги від 25 березня 2019 року до набрання законної сили рішенням в цій справі. За актом про прийняття-передачу наданих послуг від 07 жовтня 2020 року адвокат Заріцький С. М. з 25 березня 2019 року по 06 жовтня 2020 року надав ОСОБА_1 правову допомогу відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 25 березня 2019 року, яка полягала в: підготовці апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року - 12 500 грн (5 год х 2 500 грн); участі в судових засіданнях в Київському апеляційному суді 06 травня 2019 року, 11 червня 2019 року, 18 червня 2019 року, 08 серпня 2019 року, 07 квітня 2020 року, 23 червня 2020 року, 18 серпня 2020 року, 08 вересня 2020 року, 29 вересня 2020 року та 06 жовтня 2020 року - 25 000 грн (10 судових засідань х 2 500 грн); підготовці та направленні адвокатських запитів до Адміністрації прикордонної служби України та Посольства Королівства Іспанії в Україні - 5 000 грн (2 запити х 2 500 грн); підготовці промови в судових дебатах - 7 500 грн (3 год х 2 500 грн). За надання правової допомоги ОСОБА_1 сплатила адвокату Заріцькому С. М. 49 000 грн, що підтверджується квитанцією від 07 жовтня 2020 року № 7. Оскільки ОСОБА_1 надала належні, допустимі, достатні та достовірні докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, то вимога про стягнення цих витрат підлягає задоволенню. Посилання позивача на те, що сума витрат відповідача на професійну правничу допомогу має бути зменшена, так як в деяких судових засідання адвокат не приймав участі, а деякі судові засідання тривали по кілька хвилин, не заслуговують на увагу, оскільки розрахунки і підписаний між адвокатом Заріцьким С. М. та відповідачем акт виконаних робіт відповідають вимогам закону і є обґрунтованими з огляду на тривалий розгляд справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

19 листопада 2020 року представник ПАТ «Банк «Український капітал» - адвокат Григоренко О. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про винесення додаткової постанови.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень представник ПАТ «Банк «Український капітал» - адвокат Григоренко О. С. вказав, що апеляційний суд застосував положення частин першої, другої статті 134 ЦПК України без врахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 551/1136/17 (провадження № 61-18394св19), від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19), від 17 червня 2020 року у справі № 504/2755/16-ц (провадження № 61-47991св18). Також апеляційний суд застосував статті 137 та 141 ЦПК України без врахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19). Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 133 141 367 ЦПК України у разі стягнення судом апеляційної інстанції на користь особи, яка подала апеляційну скаргу, судового збору без заявлення такої вимоги в апеляційній скарзі.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва.

24 грудня 2020 року справа № 761/7754/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом касаційної скарги додаткова постанова Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в частині відмови в задоволенні заявлених вимог ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ «Банк «Український капітал» на її користь витрат, пов`язаних з проведенням експертиз, в розмірі 16 568 грн, витрат, які полягають в оплаті послуг бюро перекладів, у розмірі 2 427 грн, а також відшкодування моральної шкоди в касаційному порядку не оскаржується, а тому в силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана додаткова постанова апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року було відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року та відстрочення його сплати до ухвалення судового рішення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року залишено без руху та надано строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 209 576,99 грн, і роз`яснено заявнику про наслідки невиконання вимог ухвали суду.

На виконання вимог вищевказаної ухвали представник ОСОБА_1 - адвокат Заріцький С. М. подав до Київського апеляційного суду квитанцію від 17 квітня 2019 року № 0.0.1328571319.1 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 209 576,99 грн.

Разом із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду укладені між нею та адвокатом Заріцьким С. М. договір про надання правової допомоги від 25 березня 2019 року, додаткову угоду від 25 березня 2019 року № 1 та додаткову угоду від 25 березня 2020 року № 2 до цього договору, акт про прийняття-передачу наданих послуг від 07 жовтня 2020 року та квитанцію до прибуткового касового ордера від 07 жовтня 2020 року № 7 про сплату ОСОБА_1 на користь адвоката Заріцького С. М. коштів у розмірі 49 000 грн.

Згідно з пунктом 2.1 договору про надання правової допомоги від 25 березня 2019 року для надання правової допомоги за цим договором ОСОБА_1 уповноважує адвоката Заріцького С. М. представляти її інтереси в органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, організаціях та товариствах, незалежно від форми власності, експертних установах, органах Національної поліції України, прокуратурі, виконавчій службі, судах загальної юрисдикції з усіма правами, якими наділений позивач, відповідач, третя особа, заявник та заінтересована особа у справах окремого провадження, стягувач та боржник у виконавчому провадженні, в тому числі з правом подання позову та/або заяви, скарги, закінчення справи шляхом укладення мирової угоди, визнання чи відмови повністю або частково від позовних вимог, збільшення або зменшення позовних вимог, зміни підстави або предмет позову, подання відзиву на позов, подання зустрічного позову, оскарження судового рішення в апеляційному та касаційному порядку, отримання виконавчого листа, пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскарження дій чи бездіяльності державних та приватних виконавців, а також посадових осіб державних правоохоронних органів.

За пунктом 4.1 договору про надання правової допомоги від 25 березня 2019 року обсяг і вартість наданої правової допомоги за цим договором встановлюються за домовленістю між сторонами і визначаються додатковою угодою.

Також 25 березня 2019 року між ОСОБА_1 та адвокатом Заріцьким С. М. було укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги від 25 березня 2019 року, предметом якої є розмір оплати (гонорар) за надання адвокатом правової допомоги ОСОБА_1 з приводу захисту її прав та законних інтересів під час розгляду Київським апеляційним судом апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року в цій справі. Сторони погодили, що за надання правової допомоги замовник зобов`язується здійснити оплату правових послуг адвоката та виплатити адвокату гонорар у розмірі 2 500 грн за 1 годину надання правової допомоги у вигляді підготовки процесуальних документів та участі в судових засіданнях.

25 березня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Заріцьким С. М. було укладено додаткову угоду № 2, за умовами якої сторони домовилися про продовження дії договору про надання правової допомоги від 25 березня 2019 року до набрання законної сили рішенням в цій справі.

За актом про прийняття-передачу наданих послуг від 07 жовтня 2020 року адвокат Заріцький С. М. з 25 березня 2019 року по 06 жовтня 2020 року надав ОСОБА_1 правову допомогу відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 25 березня 2019 року, яка полягала в підготовці апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року - 12 500 грн (5 год х 2 500 грн); участі у судових засіданнях в Київському апеляційному суді 06 травня 2019 року, 11 червня 2019 року, 18 червня 2019 року, 08 серпня 2019 року, 07 квітня 2020 року, 23 червня 2020 року, 18 серпня 2020 року, 08 вересня 2020 року, 29 вересня 2020 року та 06 жовтня 2020 року - 25 000 грн (10 судових засідань х 2 500 грн); підготовці та направленні адвокатських запитів до Адміністрації прикордонної служби України та Посольства Королівства Іспанії в Україні - 5 000 грн (2 запити х 2 500 грн); підготовці промови в судових дебатах - 7 500 грн (3 год х 2 500 грн).

За надання правової допомоги ОСОБА_1 сплатила адвокату Заріцькому С. М. 49 000 грн, що підтверджується квитанцією від 07 жовтня 2020 року № 7.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), на яку послався заявник в касаційній скарзі.

Крім того, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19), на які послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи, що постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Банк «Український капітал», однак не вирішено питання про судові витрати, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про ухвалення додаткової постанови та стягнення з позивача на користь відповідача судового збору в розмірі 209 576,99 грн, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 133 141 367 ЦПК України у разі стягнення судом апеляційної інстанції на користь особи, яка подала апеляційну скаргу, судового збору без заявлення такої вимоги в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки вищенаведеними нормами ЦПК України (підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382, частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України) передбачено право суду апеляційної інстанцій на розподіл судових витрат в постанові суду за результатами розгляду справи по суті, або шляхом ухвалення додаткового рішення з цього питання, що також узгоджується із статтею 270 ЦПК України. Тобто апеляційним судом вирішено питання про судові витрати, які складаються з судового збору, з додержанням норм процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що оскаржуване судове рішення в частині стягнення з ПАТ «Банк «Український капітал» на користь ОСОБА_1 судових витрат, які складаються з судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 209 576,99 грн, ухвалено з додержанням норм процесуального права, то вказане судове рішення в означеній частині підлягає залишенню без змін.

Разом з тим, ухвалюючи додаткову постанову про стягнення з ПАТ «Банк «Український капітал» на користь ОСОБА_1 судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, в розмірі 49 000 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 надала належні, допустимі, достатні та достовірні докази на підтвердження заявленого розміру витрат на правничу допомогу адвоката.

Однак наведений висновок суду апеляційної інстанції зроблений з порушенням норм процесуального права та є передчасним з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, 21 жовтня 2020 року АТ «Банк «Український капітал» подало до Київського апеляційного суду клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами, в якому просило, зокрема зменшити розмір стягнутих з нього витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом справи апеляційним судом, до 21 500 грн.

Однак, пославшись на акт про прийняття-передачу наданих послуг від 07 жовтня 2020 року, складений ОСОБА_1 та адвокатом Заріцьким С. М., і дійшовши висновку про обґрунтованість заяви ОСОБА_1 , апеляційний суд не спростував доводів позивача про те, що 06 травня 2019 року, 08 серпня 2019 року та 07 квітня 2020 року Київським апеляційним судом не призначалися і не проводилися судові засідання, 11 червня 2019 року - адвокат Заріцький С. М. не брав участі в судовому засіданні, і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 грн за 1 годину є неспівмірними з часом, витраченим адвокатом Заріцьким С. М. в судових засіданнях 18 червня 2019 року, 23 червня 2020 року, 08 вересня 2020 року, 29 вересня 2020 року, а також - не спростував доводів позивача про відсутність підстав для стягнення з нього на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, які полягали в підготовці та направленні адвокатських запитів до Адміністрації прикордонної служби України та Посольства Королівства Іспанії в Україні в розмірі 5 000 грн (2 запити х 2 500 грн).

Без належного і повного з`ясування вищенаведених обставин справи та перевірки їх доказами, висновки апеляційного суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу є передчасними.

Суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу адвоката, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, в розмірі 49 000 грн.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В оскаржуваній додатковій постанові суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких вона базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а отже, не має можливості вирішити спір щодо витрат на правничу допомогу адвоката за результатами касаційного перегляду.

Отже, доводи заявника про те, що апеляційний суд застосував статті 137 та 141 ЦПК України без врахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19), знайшли своє підтвердження.

Разом з тим, посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 551/1136/17 (провадження № 61-18394св19), від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19), від 17 червня 2020 року у справі № 504/2755/16-ц (провадження № 61-47991св18), не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В постанові від 22 січня 2020 року у справі № 551/1136/17 (провадження № 61-18394св19) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, так як під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач разом із першою заявою по суті спору не надав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19) суд касаційної інстанції не погодився з висновком апеляційного суду про відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, оскільки в матеріалах справи відсутній попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, які позивач поніс та які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а також позивач не заявив про відшкодування судових витрат до закінчення судових дебатів і не звернувся до суду із заявою про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 504/2755/16-ц (провадження № 61-47991св18) суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення клопотання представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомог, так як ці витрати не були документально підтверджені в судах першої та апеляційної інстанцій, і під час розгляду справи апеляційним судом заявник не надав розрахунок вказаних витрат, а також не заявив про надання відповідних доказів після ухвалення судового рішення.

У справі, яка переглядається, 06 жовтня 2020 року, тобто до закінчення судових дебатів в суді апеляційної інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Заріцький С. М. подав до Київського апеляційного суду заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій просив надати можливість подати докази понесених відповідачем витрат на правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі.

Отже, на відміну від справи, яка переглядається, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 551/1136/17 (провадження № 61-18394св19), від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19), від 17 червня 2020 року у справі № 504/2755/16-ц (провадження № 61-47991св18) було встановлено інші фактичні обставини, а саме відсутність заяви про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини справи, ухвалена ним додаткова постанова в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, в розмірі 49 000 грн, не може вважатися законною і обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Банк «Український капітал» - адвоката Григоренка Олега Сергійовича задовольнити частково.

Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Банк «Український капітал» на користь ОСОБА_1 судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, в розмірі 49 000 (сорок дев`ять тисяч) грн 00 коп., скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Банк «Український капітал» на користь ОСОБА_1 судових витрат, які складаються з судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 209 576 (двісті дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят шість) грн 99 коп., залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук