Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 761/8084/21

провадження № 61-8738св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду

від 10 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц.,

Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.

Позовну заяву мотивовано тим, що 12 листопада 2019 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, згідно з пунктом 1.1 якого вона передала, а відповідач отримав у власність квартиру

АДРЕСА_1 , взамін чого він зобов`язувався забезпечувати її утриманням та доглядом довічно на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватись відповідачем, оцінюється сторонами договору у суму 800,00 грн, сума матеріального забезпечення підлягає виплаті щомісячно на руки під розпис про одержання.

Згідно з пунктом 2.2 договору утримання (догляд) визначається сторонами у вигляді, зокрема, забезпечення ліками, а в разі захворювання - забезпечення надання медичної допомоги, в тому числі в медичних закладах, здійснення у разі необхідності, поточного ремонту квартири, ремонту та заміни санітарно-технічних приладів та пристроїв, що вийшли

з ладу, придбанні та доставки до місця її проживання продуктів харчування, одягу, забезпечення надання побутових послуг.

Проте, жодного із взятих на себе обов`язків відповідач не виконував, свідомо ухиляючись від спілкування з нею. До отримання пропозиції про розірвання договору він жодного місяця не сплачував їй по 800,00 грн, що передбачено пунктом 2.1 договору, крім того, відповідач не звертає уваги на її потреби, не проявляє людяності та не піклується про стан її здоров`я,

а після укладення договору практично не провідує, не забезпечує харчуванням, медикаментами, одягом, наданням побутових послуг, іншою необхідною допомогою, в телефонних розмовах, коли вона просила його виконувати взяті на себе обов`язки за договором довічного утримання, він категорично відмовлявся та погрожував примусовим поміщенням на лікування до психіатричної лікарні. В результаті цього вона змушена була просити сусідів, щоб вони допомагали їй, доглядали за нею та купували продукти харчування. Крім цього, після отримання договору довічного утримання вона перестала отримувати допомогу соціальних працівників, яку отримувала раніше, що поставило її у гірше становище, ніж до укладення договору.

Зазначала, що 03 лютого 2021 року вона письмово звернулася до відповідача з пропозицією розірвати договір довічного утримання за згодою сторін в зв`язку з систематичним невиконанням відповідачем умов договору, однак письмової згоди вона не отримала, замість цього вона вперше за весь час з моменту укладення договору довічного утримання отримала від нього поштове повідомлення про надходження грошового переказу на її ім?я в сумі 2 500,00 грн, що вона розцінює як відмову відповідача від розірвання договору за згодою сторін.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений 12 листопада 2019 року між нею та

ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

РішеннямШевченківського районного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року у складі судді Фролової І. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач виконував договір довічного утримання в частині надання ліків, відвідування лікарів, придбання медичного обладнання (окуляри), забезпечення побутовими приладами, ремонтними роботами. Замість грошових коштів у сумі

800,00 грн на місяць відповідач надавав позивачу продукти харчування, одяг, побутові послуги, оскільки пункт 2.2 договору довічного утримання передбачав таку можливість. Відсутність розписок про отримання позивачем грошових коштів в матеріалах справи не може свідчити про невиконання умов договору відповідачем або про істотне порушення умов договору, оскільки сторонами підтверджено, що відповідач забезпечував позивача продуктами харчування та іншими послугами протягом дії договору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Шаповаловим О. О. задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року скасовано та прийнято нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання задоволено.

Розірвано договір довічного утримання (догляду), укладений 12 листопада 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач допустив істотні порушення умов спірного договору довічного утримання, оскільки

ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним пункту 2.1 договору довічного утримання щодо сплати щомісячних сум матеріального забезпечення позивачці. Вказана умова договору, з огляду на конкретні обставини цієї справи, вважається істотною, і саме на її невиконанні весь час розгляду справи в суді першої інстанції наполягала ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2022 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що пункт 2.1 договору крім суми матеріального утримання (догляду), яка оцінюється сторонами в 800,00 грн, визначає, що за рахунок суми матеріального забезпечення і в межах її вартості, за замовленням відчужувача, набувач зобов`язаний придбати та безплатно доставити до місця проживання відчужувача продукти харчування, одяг або забезпечити паданням побутових послуг. Апеляційний суд зазначив лише про те, що відповідач був зобов`язаний сплачувати 800,00 грн та не врахував, що вартість переданого відповідачем позивачу одягу, посуду, їжі, прибирання, коштують значно більше ніж сума, яку відповідач був зобов`язаний сплачувати позивачу за місяць.

Апеляційний суд дав неправильну оцінку доказам, а саме роздруківкам

з мережі Інтернет щодо вартості одягу, речей, прибирання. Оскільки, відповідач не мав квитанцій на такі товари, але позивач підтвердила отримання товарів особисто під відеозапис.

Зазначає, що будь-яких скарг від позивача щодо невиконання або неналежного виконання умов договору не надходило 16 місяців з моменту укладання договору.

Ввесь цей час позивач брала від нього грошові кошти, але відмовлялася писати розписки, мотивуючи це поганим самопочуттям, поганим зором, поганим здоров`ям. Оскільки претензій від позивача не надходило, то він не наполягав на отриманні розписок від позивача під час передавання грошей. Крім того, позивач є його тіткою і до неї була довіра.

Лише після надсилання позивачем претензії в лютому 2021 року

з проханням розірвати договір, він почав надсилати всі грошові кошти через ПАТ «Укрпошту» з доставкою до дому.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про призначення судово-психологічної експертизи з використанням поліграф, суд першої інстанції порушив вимоги частин першої-третьої статті 12 ЦПК України, а саме принцип «змагальності сторін», оскільки судово-психологічна експертиза

з використанням поліграф могла б підтвердити той факт, що позивач отримувала грошові кошти, але відмовлялася писати розписки.

Відповідач не подавав аналогічне клопотання до апеляційного суду

у зв`язку з неможливістю прибути до суду через військовий стан.

Також зазначає, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Шаповалова О. О., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 листопада 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір довічного утримання (догляду), за умовами пункту 1.1 якого відчужувач передає, а набувач отримує у власність квартиру, взамін чого зобов?язується забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно на умовах цього договору. Квартира, яка відчужується за цим договором, розташована в АДРЕСА_2 .

Згідно з пунктом 2.1 договору матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватись набувачем відчужувачу, оцінюється сторонами у суму 800,00 грн. Сума матеріального забезпечення підлягає виплаті щомісячно на руки відчужувачу під розпис про одержання.

Утримання (догляд) визначається сторонами у вигляді: забезпечення відчужувача житлом у квартирі, що є предметом цього договору, шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у квартирі, яка є предметом цього договору; забезпечення ліками, а в разі захворювання - забезпечення надання медичної допомоги, в тому числі в медичних закладах; здійснення, в разі необхідності, поточного ремонту квартири, ремонту та заміни санітарно-технічних приладів та пристроїв, що вийшли

з ладу; за рахунок суми матеріального забезпечення і в межах її вартості, за замовленням відчужувача, набувач зобов?язаний придбати та безоплатно доставити до місця проживання відчужувача продукти харчування, одяг або забезпечити надання побутових послуг (пункт 2.2 цього договору).

Відповідно до пункту 3.1 договору відчужував має право вимагати своєчасного та повного здійснення надання утримання від набувача, згідно з пунктом 2 цього договору; вимагати розірвання договору та повернення квартири у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків за цим договором.

У пункті 3.2 договору зазначено, що набувач зобов`язаний у встановлені строки та в необхідному обсязі здійснювати надання утримання згідно

з пунктом 2 цього договору; у разі смерті відчужувача поховати його; до смерті відчужувача не укладати щодо квартири, яка отримана ним за цим договором, правочини купівлі-продажу, міни, дарування, ренти, іпотеки, оренди чи іншим способом передавати її у власність іншій особі.

Згідно з пунктом 4.4 договору цей договір може бути розірвано за згодою сторін, а у випадку невиконання його умов і відмови від добровільного розірвання однією із сторін - у судовому порядку на вимогу набувача або відчужувача (а.с. 6-9, т. 1).

05 лютого 2021 року ОСОБА_1 направила на адресу ОСОБА_2 пропозицію про добровільне розірвання договору довічного утримання

в зв`язку з невиконанням ним пунктів 2.1 та 2.2 договору, яка була ним отримана 13 лютого 2021 року (а.с. 11-13, т. 1).

Відповідно до повідомлення УДППЗ «Укрпошта» про надходження поштового переказу, 23 лютого 2021 року ім?я ОСОБА_1 надійшов поштовий переказ в розмірі 2 500,00 грн на (а.с. 14-15, т. 1).

Листом АТ «Укрпошта» від 29 березня 2021 року на адвокатський запит повідомило, що у зв`язку з письмовою заявою ОСОБА_1 від 23 лютого 2021 року про відмову отримувати вказаний переказ та повернення його відправнику після закінчення встановленого терміну зберігання, поштовий переказ № 0050 (БД 0254825318) був повернутий відправнику ОСОБА_2 23 березня 2021 року (а.с. 63, т. 1).

Відповідно до складеного відповідачем обліку надання матеріального забезпечення та утримання позивача за договором довічного утримання

від 12 листопада 2019 року відображено, які матеріальні витрати понесені відповідачем, які послуги надавались ним позивачу в період дії договору та який грошовий еквівалент цих послуг, загальна сума наданого матеріального забезпечення становить 88 213,26 грн. У обліку зазначено, що в листопаді-грудні позивачу надавалось по 800,00 грн, з січня 2020 року до січня 2021 року - по 1 000,00 грн, надалі здійснювались поштові перекази на користь ОСОБА_1 , від отримання яких вона відмовилась; придбано продуктів харчування на суму 16 000,00 грн, надано медичних та побутових послуг на суму 57 613,26 грн (а.с. 50-54, т. 1).

У видатковій накладній № СФ-0064/12 від 03 грудня 2019 року

ФОП ОСОБА_4 зазначено про придбання лікарських засобів, в тому числі препарату «Айлія», на загальну суму 8 400,00 грн (а.с. 74, т. 1).

Згідно з консультаційними висновками спеціаліста від 12 червня 2018 року, 22 червня 2018 року, 24 липня 2018 року, 22 листопада 2018 року, 20 травня 2019 року, 02 липня 2019 року, 02 серпня 2019 року, 26 вересня 2019 року,

04 грудня 2019 року Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні «Центр мікрохірургії ока», відповідно до яких здійснено обстеження пацієнта ОСОБА_1 та надано рекомендації, а також здійснено введення препарату «Айлія» в око (а.с. 75-88, т. 1).

Відповідно до фіскальних чеків з аптек на підтвердження придбання лікарських засобів діокор, коріол, діфорс, аторвастатин, лівостор, аторвакор, мільгамма, очних крапель, риб?ячого жиру, бетасерк, мелатонін, колагмор, локсидол, нікофлекс, остеопро: від 29 жовтня 2019 року на суму 390,00 грн, від 29 листопада 2019 року на суму 147,10 грн, від 05 листопада

2019 року на суму 165,80 грн, від 07 січня 2020 року на суму 415,70 грн,

від 08 лютого 2020 року на суму 960,20 грн, від 08 березня 2020 року на суму 534,20 грн, від 27 березня 2020 року на суму 775,00 грн, від 29 травня

2020 року на суму 973,70 грн, від 02 липня 2020 року на суму 1 828,30 грн,

від 04 липня 2020 року на суму 1 071,80 грн, чек на суму 131,72 грн,

від 20 серпня 2020 року на суми 161,00 грн та 78,00 грн, від 19 серпня

2020 року на суму 460,00 грн, від 19 серпня 2020 року на суму 163,90 грн,

від 24 вересня 2020 року на суму 210,00 грн, від 24 вересня 2020 року на суму 201,10 грн, від 22 вересня 2020 року на суму 629,50 грн, від 08 жовтня 2020 року на суму 486,30 грн, від 15 листопада 2020 року на суму 358,30 грн, від 14 грудня 2020 року на суму 909,95 грн, від 18 січня 2021 року на суму 530,00 грн.

Згідно з товарними чеками підтверджено придбання сантехнічних товарів: від 28 листопада 2019 року на суму 2 380,00 грн, від 30 листопада 2019 року на суму 1 450,00 грн, від 25 серпня 2020 року на суму 1 728,00 грн,

від 26 серпня 2020 року на суму 1 700,00 грн (а.с. 91-92, 113, т. 1).

Відповідно до рецепту до окулярів на ім?я ОСОБА_1 від 04 грудня

2019 року та чека на їх виготовлення сплачено замовлення на суму

1 265,00 грн.

Згідно з рахунком-актом від 04 липня 2020 року та копією фіксального чека про оплату за надання невідкладної консультації невропатолога, отримувач ОСОБА_1 , сплачено на суму 640,00 грн (а.с. 101, т. 1).

Відповідно до висновку невролога від 04 липня 2020 року, пацієнт

ОСОБА_1 постійно приймає коріол, діфорс, діокор, лоспірин, аторвастатин. Рекомендовано прийняття медичних препаратів бетасерк та мелатонин (а.с. 102, т. 1).

Згідно з договором купівлі-продажу та монтажу кондиціонера

від 29 вересня 2020 року, укладеного ФОП ОСОБА_5

з ОСОБА_2 , за умовами якого виконавець зобов?язаний продати та зробити монтаж (встановления) кондиціонера за адресою:

АДРЕСА_2 , вартість робіт з монтажу кондиціонера складає 2 500,00 грн, вартість кондиціонера - 2 500,00 грн; копія акта виконаних робіт № 107 та копія специфікації на кондиціонер Ravanson

(а.с. 105-107, т. 1).

Відповідно до розписки, складеної ОСОБА_6 30 липня 2020 року про те, що він отримав від ОСОБА_2 кошти в сумі 300,00 грн на виконання робіт за адресою: АДРЕСА_2 , за демонтаж старої розетки та встановлення подвійної розетки, а також копія чека на підтвердження придбання розетки вартістю 175,00 грн (а.с. 109-110, т. 1).

Згідно з розпискою, складеною ОСОБА_6 26 серпня 2020 року про те, що він отримав від ОСОБА_2 1 000,00 грн на виконання робіт за адресою: АДРЕСА_2 , а саме за демонтаж старої тумби на кухні з мийкою 400,00 грн, монтаж та збірка нової тумби, встановлення мийки, змішувача, шлангів 800,00 грн, роботи виконав ОСОБА_6

(а.с. 114, т. 1).

Відповідно до фіскальних чеків АТ «Укрпошта» щодо переказів грошових коштів на користь ОСОБА_1 : від 22 лютого 2021 року на суму 2 500,00 грн, від 22 березня 2021 року на суму 1 000,00 грн, від 21 квітня 2021 року на суму 1 000,00 грн, від 24 травня 2021 року на суму 1 000,00 грн, від 22 червня 2021 року на суму 1 000,00 грн, від 24 липня 2021 року на суму 1 000,00 грн, від 20 серпня 2021 року на суму 1 000,00 грн, від 21 вересня 2021 року на суму 1 000,00 грн.

На а. с. 124-126, т. 1 знаходиться копія вітальної листівки на ім?я ОСОБА_7 , підписана від імені його тітки ОСОБА_8 06 серпня 2020 року.

На а. с. 160, т. 1 знаходиться копія попереднього плану та кошторису лікування ОСОБА_1 , складених ОСОБА_2 як приватним практикуючим стоматологом на загальну суму 2 600,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом частини першої статті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 744 ЦК Україниза договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві)

у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Стаття 749 ЦК Українизакріплює обов`язки набувача за договором довічного утримання (догляду), якими можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача (частина перша цієї статті).

За змістом пункту 1 частини першої статті 755 ЦК Українидоговір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Положення частини першої статті 755 ЦК Українине містить визначення неналежного виконання набувачем обов`язків за договором довічного утримання, а тому, вирішуючи зазначене питання, суд має враховувати конкретні обставини справи, а також умови договору довічного утримання та положення статті 651 ЦК України, якою визначені загальні підстави для зміни або розірвання договору.

Тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК Українисвідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.

Частина друга статті 651 ЦК Українивизначає, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотними є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, для розірвання вказаного договору з вказаних підстав достатньо встановлення факту неналежного виконання набувачем умов договору.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Належним виконанням зобов`язання слід вважати тоді, коли відповідач виконує всі взяті на себе обов`язки за договором.

Правові наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду) визначені в статті 756 ЦК України.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач не виконував зобов`язання, передбачені договором довічного утримання в частині виплати щомісячного матеріального забезпечення

в сумі 800,00 грн (пункт 2.1 договору), забезпечення ліками та медичною допомогою, не придбавав продукти харчування, одяг і не забезпечував виконання побутових послуг (пункт 2.2 договору).

Судом встановлено, що згідно з пунктом 2.1 договору матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватись набувачем відчужувачу, оцінюється сторонами у суму 800,00 грн. Сума матеріального забезпечення підлягає виплаті щомісячно на руки відчужувачу під розпис про одержання.

Відповідно до пункту 2.2 цього договору утримання (догляд) визначається сторонами у вигляді: забезпечення відчужувача житлом у квартирі, що

є предметом цього договору, шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у квартирі, яка є предметом цього договору; забезпечення ліками, а в разі захворювання - забезпечення надання медичної допомоги, в тому числі в медичних закладах; здійснення, в разі необхідності, поточного ремонту квартири, ремонту та заміни санітарно-технічних приладів та пристроїв, що вийшли з ладу; за рахунок суми матеріального забезпечення і в межах її вартості, за замовленням відчужувача, набувач зобов?язаний придбати та безоплатно доставити до місця проживання відчужувача продукти харчування, одяг або забезпечити надання побутових послуг.

Апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , правильно посилався на те, що за умовами укладеного між сторонами договору довічного утримання обов`язки набувача є конкретно визначеними сторонами, а саме відповідач зобов`язався забезпечувати позивача щомісячними платежами в розмірі 800,00 грн, при цьому із змісту договору випливає, що забезпечення позивача ліками та медичною допомогою, здійсненням поточного ремонту квартири, ремонту та заміни санітарно-технічних приладів та пристроїв, що вийшли з ладу, не входить до суми матеріального забезпечення та здійснюється відповідачем понад цю суму.

Встановивши, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виконання відповідачем вимог пункту 2.1 договору довічного утримання,

а саме розписок на підтвердження надання відповідачем та отримання ОСОБА_1 щомісячних сум матеріального забезпечення, які підлягали виплаті їй особисто на руки, при цьому належних та допустимих доказів забезпечення позивача продуктами харчування, одягом та побутовими послугами, які згідно з пунктом 2.2 договору покриваються саме за рахунок суми матеріального забезпечення матеріали справи не містять, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що не можна вважати доведеним той факт, що відповідач виконував умови договору щодо матеріального щомісячного забезпечення позивача, яке оцінене сторонами у 800,00 грн.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції про щотижневе забезпечення відповідачем продуктами харчування ОСОБА_1 суперечать складеному самим відповідачем обліком надання матеріального забезпечення та утримання позивача за договором, згідно з яким надання продуктового набору/продуктів харчування здійснено ним 28 листопада 2019 року, 30 листопада 2019 року, 29 грудня 2019 року, 07 січня 2020 року, 19 січня 2020 року, 08 лютого 2020 року, 15 лютого 2020 року, 08 березня 2020 року, 27 березня 2020 року, 19 квітня 2020 року, 29 травня 2020 року,

04 липня 2020 року, 29 липня 2020 року, 28 серпня 2020 року, 21 жовтня

2020 року, 09 листопада 2020 року, 14 грудня 2020 року, 16 грудня 2020 року, 17 грудня 2020 року, 18 січня 2021 року (а.с. 50 - 54, т. 1), тобто забезпечення ОСОБА_1 продуктами харчування здійснювалось нерегулярно та зі значними проміжками часу, при цьому саме їх придбання, а також перелік придбаних продуктів, їх вартість, як і вартість послуг прибирання, надання яких також зазначене в складеному відповідачем обліку, будь-якими доказами не підтверджені. Первинні документи щодо придбання продуктів та оплати послуг в матеріалах справи відсутні.

Ураховуючи зазначене, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що апеляційний суд не врахував, що вартість переданого відповідачем позивачу одягу, посуду, їжі, прибирання, коштують значно більше ніж сума, яку відповідач був зобов`язаний сплачувати позивачу за місяць, є безпідставними.

Оскільки ОСОБА_2 допустив істотні порушення умов спірного договору довічного утримання, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним пункту 2.1 договору довічного утримання щодо сплати щомісячних сум матеріального забезпечення позивачці,

а вказана умова договору, з огляду на конкретні обставини цієї справи, вважається істотною, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання договору довічного утримання, укладеного 12 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач та його представник були належним чином повідомлені про дату, місце та час судового засідання, призначеного на 10 серпня 2022 року (дата ухвалення судового рішення апеляційним судом), що підтверджується матеріалами справи, а саме поданим відзивом та клопотанням про проведення відео конференції (а.с. 3-19, т. 2).

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені

у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції

від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою,

а тому не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк