№ 766/10404/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 766/10404/19-ц

провадження № 61-16477св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт-Фактор»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Приходько Л. А., Базіль Л. В., Бездрабко В. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт-Фактор» (далі - ТОВ «ФК «Еліт-Фактор») про визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними, скасування їх державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що 19 квітня 2005 року між ним

та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») було укладено кредитний договір, за умовами якого

він отримав кредит у розмірі 16 тис. доларів США під 11,5% річних

та кінцевим терміном повернення до 19 квітня 2020 року. Цього самого дня на забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між ним та банком було укладено договір іпотеки, за умовами якого він передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 .

12 грудня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») укладено договір факторингу № 1 та договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки за зобов`язанням, яке виникло на підставі кредитного договору

від 19 квітня 2005 року, укладеного з ним.

16 квітня 2019 року ним отримано лист приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Маковецької О. А. від 08 квітня 2019 року

про передачу заяви-вимоги ОСОБА_2 щодо задоволення вимог

за іпотечним договором від 19 квітня 2005 року, укладеного між ним та банком.

У вищевказаній заяві-вимозі від 08 квітня 2019 року ОСОБА_2 зазначено, що договором відступлення права вимоги за договорами іпотеки, укладеним 29 березня 2019 року між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «ФК «Еліт-Фактор», останнє набуло право вимоги до нього за кредитним договором, внаслідок чого відбулась заміна кредитора у зобов`язанні, та ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» отримало всі права, що виникають з кредитного договору разом із його забезпеченням.Договором відступлення права вимоги за договорами іпотеки, укладеним 29 березня 2019 року між

ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» та ОСОБА_2 , товариство відступило,

а ОСОБА_2 набув право вимоги до нього за кредитним

договором, внаслідок чого відбулась заміна кредитора у зобов`язанні, та

ОСОБА_2 отримав всі права, що виникають з кредитного договору разом із його забезпеченням. Також у цій заяві-вимозі зазначено, що

у випадку невиконання цієї вимоги боржником, ОСОБА_2 зверне стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до пункту 5 вказаного договору та статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Позивач вважав, що договір про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладений між ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» та ОСОБА_2 , суперечить вимогам частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України,

а тому в силу вимог статей 203 215 ЦК України є недійсним. При цьому

в силу вимог статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати договір, укладений 29 березня 2019 року між ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» та ОСОБА_2 , про наступне відступлення права грошової вимоги за кредитним договором від 19 квітня 2005 року недійсним;

- визнати договір, укладений 29 березня 2019 року між ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» та ОСОБА_2 , про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 19 квітня 2005 року недійсним;

- скасувати державну реєстрацію іпотеки, здійснену у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маковецькою О. А., запис № 30947166

від 29 березня 2019 року;

- скасувати державну реєстрацію заборони на нерухоме майно, здійснену

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маковецькою О. А., запис № 30946703 від 29 березня 2019 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 23 червня 2020 року у складі судді Ус О. В. у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір наступного відступлення права грошової вимоги, укладений 29 березня 2019 року

між ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» та ОСОБА_2 , за своєю правовою природою не є договором факторингу у розумінні цивільного законодавства, а є договором купівлі-продажу права вимоги. Сторонами

під час укладання договору про відступлення права за іпотечним договором було дотримано вимоги закону щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а доводи позивача про визнання оспорюваних договорів недійсними не знайшли свого підтвердження Крім того, відсутність у ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» права на наступну передачу права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки позивачем належними і допустимими доказами не підтверджено та спростовано договорами про відступлення права вимоги від 29 березня 2019 року між ТОВ «Кей-Колект» і ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» та договором відступлення права вимоги за договором іпотеки між тими самими сторонами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задоволено. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області

від 23 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано договір наступного відступлення права грошової вимоги

від 29 березня 2019 року, укладений між ТОВ «ФК «Еліт-Фактор»

та ОСОБА_2 , про відступлення права вимоги за кредитним договором від 19 квітня 2005 року недійсним.

Визнано договір відступлення права вимоги за договором іпотеки

від 29 березня 2019 року, укладений між ТОВ «ФК «Еліт-Фактор»

та ОСОБА_2 , про відступлення вимоги за договором іпотеки

від 19 квітня 2005 року недійсним.

Скасовано державну реєстрацію іпотеки, здійснену у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маковецькою О. А., запис № 30947166

від 29 березня 2019 року.

Скасовано державну реєстрацію заборони на нерухоме майно, здійснену

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що, уклавши

29 березня 2019 року договір наступного відступлення права грошової вимоги, ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» отримало фінансування у розмірі

275 270 грн, а ОСОБА_2 , у свою чергу, укладаючи вказаний договір, набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною відступлення, що передбачена договором відступлення права вимоги.

Зі змісту договорів наступного відступлення права грошової вимоги

та відступлення права вимоги за договором іпотеки вбачається, що метою укладання спірних договорів з боку ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» є отримання фінансування, а з боку ОСОБА_2 є набуття права власності на майно, що є предметом договору іпотеки від 19 квітня 2005 року, вартістю на день укладення договору іпотеки 156 506 грн, що еквівалентно

29 981,99 доларів США відповідно до курсу Національного банку України станом на 19 квітня 2005 року (100 доларів США = 522 грн) та отримання прибутку. Наведене свідчить про те, що укладений між ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» та ОСОБА_2 договір наступного відступлення права грошової вимоги за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву) є договором факторингу.Цесія (уступка права вимоги) є одним

з обов`язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у цій справі договору не змінює його правової природи. Таким чином, між ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» та ОСОБА_2 укладений договір факторингу, а не оплатний договір відступлення права вимоги, тобто договір купівлі-продажу вимоги.

Разом з тим, зукладенням договору наступного відступлення права грошової вимоги у кредитному договорі від 19 квітня 2005 року відбулася заміна первісного кредитора ТОВ «ФК «Еліт-Фактор», яке є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг (послуг з факторингу), на фізичну особу - ОСОБА_2 .

Враховуючи, що за змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а вищевказаний оспорюваний правочин суперечить наведеним вище положенням цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, то він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України.

За правилами частини першої статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Положеннями статті 24 Закону України «Про іпотеку» визначено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється лише за умови,

що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.Отже, відступлення права вимоги за іпотечним договором має похідний характер від відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Враховуючи, що договір відступлення права вимоги за основним зобов`язанням є недійсним з підстав, зазначених вище, то договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладений 29 березня 2019 року між ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» та ОСОБА_2 також

є недійсним, оскільки суперечить вимогами частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку».

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» постанову апеляційного суду не оскаржувало.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк

на касаційне оскарження постанови Херсонського апеляційного суду

від 24 вересня 2020 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Херсонського міського суду Херсонської області.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними, скасування їх державної реєстрації за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року касаційне провадження у вищевказаній справі зупинено до закінчення перегляду

у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи

№ 346/1305/19, провадження № 14-181цс20, за позовом ОСОБА_4

до ОСОБА_5 , публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа - приватний виконавець виконавчого

округу Івано-Франківської області Безрукий О. В., про звільнення майна з-під арешту.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,

ТОВ «ФК Еліт-Фактор» про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними, скасування їх державної реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду

від 24 вересня 2020 року для розгляду заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - про поновлення касаційного провадження

у вищевказаній справі.

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - про поновлення касаційного провадження у зазначеній справі відмовлено, касаційне провадження зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 346/1305/19, провадження № 14-181цс20, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 ,

ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа - приватний виконавець виконавчого

округу Івано-Франківської області Безрукий О. В., про звільнення майна

з-під арешту.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «ФК Еліт-Фактор» про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними, скасування їх державної реєстрації поновлено у зв`язку з тим, що обставини, за яких касаційне провадженні у справі було зупинено, відпали.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що між ним та ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» було укладено договір факторингу, а не оплатний договір відступлення права вимоги, тобто договір купівлі-продажу вимоги, так як за нормами

ЦК України договір факторингу є складним договором, який обов'язково поєднує в собі елементи договору позики або кредитного договору, а також елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги. Договір, який не поєднує зазначених вище елементів,

не є договором факторингу. Тому для укладення договорів, подібних до оспорюваних договорів у цій справі, покупець вимоги не повинен обов'язково мати статус фінансової установи. Крім того, апеляційний суд вочевидь застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-96гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), але не звернув уваги на те, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року прийнято до розгляду справу № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), в якій, зокрема, порушується питання про відступлення від правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, у тому числі,

які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим,

а доводи касаційної скарги - безпідставними. Фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-96гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження

№ 14-222цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження

№ 14-16цс20) зазначила про відсутність підстав для відступлення від вказаних вище висновків Великої Палати Верховного Суду, на чому наполягав заявник у касаційній скарзі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 квітня 2005 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1100-Ф, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 16 тис. доларів США під 11,5%, які зобов`язався повернути

у строк до 19 квітня 2020 року.

Цього самого дня на забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між ОСОБА_1 та банком укладено договір іпотеки, за умовами якого він передав в іпотеку банку належний йому житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 .

12 грудня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект»

укладено договір факторингу № 1, згідно з умов якого банк передав (відступив) ТОВ «Кей-Колект», а ТОВ «Кей-Колект» набуло право вимоги до боржника за кредитним договором від 19 квітня 2005 року № 1100-Ф разом із забезпеченням.

12 грудня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами, який посвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В., згідно з умовами якого АКІБ «УкрСиббанк» відступило, а ТОВ «Кей-Колект» набуло право вимоги до боржника за кредитним договором разом із забезпеченням.

Заочним рішенням Суворовського районного суду Херсонської області

від 06 серпня 2012 року у справі № 2120/2-4054/11 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором

від 19 квітня 2005 року, яка виникла станом на 06 серпня 2011 року,

у розмірі 13 919,99 доларів США, з яких: 11 689,56 доларів США - заборгованість за кредитом, 2 230,43 доларів США - заборгованість

за процентами та 19 298,11 грн заборгованості по сплаті пені. Вказане рішення суду 10 жовтня 2012 року набрало законної сили.

29 березня 2019 року між ТОВ «Кей-Колект» (кредитор) та ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» (новий кредитор) укладено договір наступного відступлення права грошової вимоги, за умовами якого ТОВ «Кей-Колект» передало, а ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» прийняло право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 за зобов`язаннями, які виникли у зв`язку з невиконанням боржником умов кредитного договору від 19 квітня 2005 року № 1100-Ф, а також право вимоги до боржника, яке виникне у майбутньому, згідно з умовами кредитного договору, у тому числі, будь-які зобов`язання за договорами забезпечення, укладеними на забезпечення належного виконання боржником кредитного договору, а саме договору іпотеки.

Згідно з умовами пункту 2.1 вказаного договору новий кредитор зобов`язаний сплатити кредитору ціну відступлення у гривневому еквіваленті 10 тис. доларів США, що станом на 27 березня 2019 року дорівнює 269 802,22 грн. Після сплати новим кредитором на користь кредитора ціни відступлення кредитор не буде вимагати сплату решти суми заборгованості (пункту 2.2 договору).

29 березня 2019 року між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маковецькою О. А. і зареєстрований у реєстрі за № 1007, за умовами якого ТОВ «Кей-Колект» (іпотекодержатель) відступило, а ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» (новий іпотекодержатель) набуло належні іпотекодержателю права у зобов`язанні за договором іпотеки від 19 квітня 2005 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1

29 березня 2019 року між ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» (кредитор) та

ОСОБА_2 (новий кредитор) укладено договір наступного відступлення права грошової вимоги, за умовами якого ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» передало, а ОСОБА_2 прийняв право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 за зобов`язаннями, які виникли у зв`язку

з невиконанням боржником умов кредитного договору від 19 квітня

2005 року № 1100-Ф, а також право вимоги до боржника, яке виникне

у майбутньому, згідно з умовами кредитного договору, у тому числі, будь-які зобов`язання за договорами забезпечення, укладеними на забезпечення належного виконання боржником кредитного договору, а саме договору іпотеки.

Згідно з умовами пункту 2.1 вказаного договору новий кредитор зобов`язаний сплатити кредитору ціну відступлення у розмірі 275 270 грн протягом трьох робочих днів з дня підписання цього договору. Після сплати новим кредитором на користь кредитора ціни відступлення кредитор не буде вимагати сплату решти суми заборгованості (пункт 2.2 договору).

29 березня 2019 року між ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» та ОСОБА_2 укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маковецькою О. А. і зареєстрований у реєстрі за № 1030,

за умовами якого ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» (іпотекодержатель) відступило,

а ОСОБА_2 (новий іпотекодержатель) набув належні іпотекодержателю права у зобов`язанні за договором іпотеки від 19 квітня 2005 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1

29 березня 2019 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маковецькою О. А., як державним реєстратором, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46224784, у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно (спеціальний розділ), номер запису про іпотеку 30947166, а також рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46223807

у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно (спеціальний розділ), номер запису про обтяження 30946703.

08 квітня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 із заявою-вимогою про усунення порушень, якою повідомив боржника про заміну кредитора у зобов`язанні та отримання ним, як новим кредитором, всіх прав, що випливають з кредитного договору разом із забезпеченням. Одночасно ОСОБА_1 повідомлено, що у разі невиконання цієї вимоги протягом 30 днів з дня отримання вимоги заявником буде звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки у порядку, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та пункту 5 договору іпотеки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального

та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора

у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки

і банківську діяльність»,у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 ГК України факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

У статті 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника

з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року

№ 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231»

до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій

з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір,

з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Отже, положеннями статей 512 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із частини першої статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України

та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого

є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди

й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких

є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.

У частинах першій, другій статті 7 цього ж Закону зазначено, що юридична

особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися

до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями

про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора

у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту

за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі

у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені

у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року

у справі № 909/968/16 (провадження № 12-96гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року у справі

№ 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) зазначила про відсутність підстав для відступу від вказаних вище правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, слід зазначити, що постанова Великої Палати Верховного Суду

від 08 червня 2021 року у справі 346/1305/19, провадження № 14-181цс20, до закінчення розгляду якої зупинялося касаційне провадження у справі, яка переглядається, фактично відсилає до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 березня 2021 року

у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21, в якій зазначено про часткове відступлення від правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, провадження

№ 14-222цс18, шляхом конкретизації висновку, а саме: «відступлення права вимоги за кредитними і забезпечувальними договорами є можливим

не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував

у процедурі ліквідації».

У справі, яка переглядається, попередні кредитори не були позбавлені відповідних ліцензій на здійснення фінансових операцій та не перебували

у процедурі ліквідації.

З огляду на викладене, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що між ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» та ОСОБА_2 укладено саме договір факторингу, а не оплатний договір відступлення права вимоги, оскільки, уклавши 29 березня 2019 року договір наступного відступлення права грошової вимоги, ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» отримало фінансування у розмірі 275 270 грн, а ОСОБА_2 , у свою чергу, укладаючи вказаний договір, набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною відступлення, що передбачена договором відступлення права вимоги.Аналіз змісту договорів наступного відступлення права грошової вимоги та відступлення права вимоги

за договором іпотеки свідчить про те, що метою укладання спірних договорів з боку ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» є отримання фінансування, а з боку ОСОБА_2 - набуття права власності на майно, що є предметом договору іпотеки від 19 квітня 2005 року, вартістю на день укладення договору іпотеки 156 506 грн, що еквівалентно 29 981,99 доларів США відповідно до курсу Національного банку України станом на 19 квітня

2005 року (100 доларів США = 522 грн) та отримання прибутку.

При цьому з укладенням договору наступного відступлення права грошової вимоги у кредитному договорі від 19 квітня 2005 року відбулася заміна первісного кредитора ТОВ «ФК «Еліт-Фактор», яке є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг (послуг

з факторингу), на фізичну особу - ОСОБА_2 , що законом не передбачено.

Враховуючи, що за змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, то він підлягає визнанню недійсним відповідно

до частини першої статті 215 ЦК України. За правилами частини першої статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З огляду на те, що договір відступлення права вимоги за основним зобов`язанням є недійсним, з підстав зазначених вище, договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладений 29 березня 2019 року між ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» та ОСОБА_2 , також

є недійсним, оскільки суперечить вимогами частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку».

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,

на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а в основному зводяться невірного тлумачення норм матеріального права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Підстав для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець