Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 766/10695/16-ц

провадження № 61-11542св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), Корабельний районний відділ державної виконавчої служби м. Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якого діє Загородська Ірина Миколаївна,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Воєводина Ірина Миколаївна, Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», Виконавчий комітет Корабельної районної у м. Херсоні ради в особі Служби у справах дітей,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради в особі Служби у справах дітей на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 березня 2017 року у складі судді Гаврилова Д. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Бугрика В. В., Базіль Л. В., Чорної Т. Г.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Корабельного районного відділу державної виконавчої служби м. Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - Корабельний РВДВС м. Херсона ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Воєводина І. М., Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України»), Виконавчий комітет Корабельної районної у м. Херсоні ради в особі Служби у справах дітей, про визнання результатів прилюдних торгів недійсними та визнання свідоцтва про право власності недійсним.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на такі обставини. 08 жовтня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України») та ОСОБА_3 укладений кредитний договір. З метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором укладені договори поруки та іпотеки від 08 жовтня 2008 року.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором, рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 18 березня 2010 року, яке звернуто до виконання, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитом в сумі 290 350,63 грн, витрати зі сплаті судового збору - 1 700 грн, витрати на інформаційно-технічні послуги - 120 грн, яке звернуто до виконання. На виконання рішення суду Корабельним РВДВС м. Херсона проведено електронні торги з реалізації предмета іпотеки - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 .

Посилаючись на наведені обставини й на те, що електронні торги проведені з порушеннями норм чинного законодавства, внаслідок чого порушуються її права та інтереси, ОСОБА_1 просила суд визнати результати торгів недійсними та визнати свідоцтво про право власності недійсним.

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстраційного обліку.

На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. Він є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджено свідоцтвом про право власності. Після придбання цієї нерухомості йому стало відомо, що у квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Добровільно відповідачі за зустрічним позовом відмовляються звільнити квартиру та знятися з реєстраційного обліку, що порушує його право розпорядитися своїм житлом на власний розсуд.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просив суд визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселити їх та зняти з реєстраційного обліку.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 29 березня 2017 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 . Виселено без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_2 зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі реєстрації місця проживання фізичних осіб Херсонської міської ради. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування заявлених позовних вимог щодо наявності порушень, за якими прилюдні торги є недійсними. Торги були проведенні відповідно до вимог чинного законодавства України.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суди виходили з того, що відповідачі не звільнили належну ОСОБА_2 квартируу зв`язку з чим порушуються його права як власника квартири, а тому вимоги за зустрічним позовом є обґрунтованими.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У червні 2019 року Виконавчий комітет Корабельної районної у м. Херсоні ради в особі Служби у справах дітей звернувсядо Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 березня 2017 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно допустили неправильне тлумачення і застосування норм матеріального права, а саме: статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», підпункту 6 пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів від 22 грудня 2015 року, частини третьої статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР), не взяли до уваги правових висновків Верховного Суду, що призвело до постановлення незаконних рішень.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення в частині вирішення первісного позову відповідають, а в частині вирішення зустрічного позову не відповідають.

Щодо вирішення позовних вимог за первісним позовом

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини шостої статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оскаржуваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, під час вирішення позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 572/1608/16-ц (провадження № 61-3022св18), від 20 листопада 2019 року № 520/15250/15-ц (провадження № 61-31644св18).

Встановлено, що власником спірної квартири на момент укладення договору іпотеки була ОСОБА_1 , яка не є матір`ю або опікуном малолітнього ОСОБА_4 .

У постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 641/7974/18 (провадження 61-15826св19) зроблено висновок, що законодавець визначає, що лише батьки, які є законними представниками малолітніх дітей, мають право на звернення до органів опіки та піклування для отримання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право користування на яке мають діти. Іншого порядку отримання такого дозволу чи надання дозволу на відчуження нерухомого майна без відповідного дозволу органу опіки та піклування чинним законодавством не передбачено.

Тому посилання заявника, що на момент вчинення оспорюваного правочину був відсутній дозвіл органу опіки та піклування є безпідставними.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України, у редакції, яка була чинною на час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Встановлено, що рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 25 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 07 вересня 2017 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця з підстав неотримання державним виконавцем дозволу органів опіки і піклування на реалізацію спірної квартири, право користування якою має ОСОБА_4 , та порушення прав заявника на проведення рецензування звіту оцінки майна, відмовлено.

З огляду на викладене відсутність дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Спірна квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_1 та на забезпечення виконання взятих зобов`язань за кредитним договором від 08 жовтня 2008 року була нею передана в іпотеку ВАТ «Державний ощадний банк України» за іпотечним договором від 08 жовтня 2008 року.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 18 березня 2010 року стягнуто солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 290 350,63 грн.

14 квітня 2010 року видано виконавчий лист № 2/1076, за яким державним виконавцем 23 квітня 2010 року відкрито виконавче провадження.

Встановлено, що ОСОБА_1 просила провести виконання рішення суду від 18 березня 2010 року шляхом звернення стягнення на належну їй квартиру АДРЕСА_2 .

05 вересня 2016 року проведені електронні торги з реалізації предмета іпотеки, згідно з якими переможцем визнаний ОСОБА_2

05 вересня 2016 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 67,7 кв. м.

Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно зі статтею 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Вимога позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування його майном, зокрема житлом, та виселення, суперечить статті 47 Конституції України, якою передбачено і закріплено право кожного на житло, за якою ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду України та Верховного Суду вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 ЖК Української РСР.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Оскільки відповідачі, будучи поінформованими про перехід права власності на спірне домоволодіння до позивача, добровільно відмовляються виселитись, щоб усунути перешкоди в користуванні майном власнику, недостатньо визнати відповідачів такими, що втратили право на користування його майном, оскільки це не вирішує спір, а відповідачі підлягають виселенню, яке може відбутись тільки в примусовому порядку з дотримання встановленої житловим законодавством процедури.

Нормами статті 109 ЖК Української РСР, які застосовуються у взаємозв`язку зі статтею 40 Закону України «Про іпотеку», передбачено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, яке повинно бути зазначено в рішенні суду. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Указана позиція відповідає правовому висновку, висловленому в постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) підтверджено, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, яким є стаття 109 ЖК Української РСР, та закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.

Верховний Суд не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 . У справі не встановлено, що спірна квартира придбана за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Отже, оскільки відповідачі можуть бути позбавлені житла у спірній квартирі лише на підставі статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР, вимог яких позивач не дотримався, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Суди не застосовали наведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи в частині вирішення зустрічного позову.

Щодо передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Частиною другою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Виконавчий комітет Корабельної районної у м. Херсоні ради в особі Служби у справах дітей не обґрунтував підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в розумінні приписів частини другої статті 403 ЦПК України, а тому в задоволенні клопотання Виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради в особі Служби у справах дітей про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення в частині вирішення первісного позову ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення судових рішень в цій частині без змін.

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права в частині вирішення зустрічного позову, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому відповідно до статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Встановлено, що Виконавчий комітет Корабельної районної у м. Херсоні ради в особі Служби у справах дітейсплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 480,40 грн, за подання касаційної скарги - 2 471 грн.

Враховуючи, що вимоги касаційної скарги задоволено частково, а саме в частині перегляду судових рішень, ухвалених за наслідками розгляду зустрічного позову, з ОСОБА_2 на користь Виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради в особі Служби у справах дітейпідлягають стягненню половина витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 475,70 грн ((2 480,40 + 2 471)/2).

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради в особі Служби у справах дітей задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 березня 2017 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстраційного обліку скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстраційного обліку відмовити.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 березня 2017 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Корабельного районного відділу державної виконавчої служби м. Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Воєводина Ірина Миколаївна, Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», Виконавчий комітет Корабельної районної у м. Херсоні ради в особі Служби у справах дітей, про визнання результатів прилюдних торгів недійсними та визнання свідоцтва про право власності недійсним залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради в особі Служби у справах дітей витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 475,70 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко