№ 766/10730/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

20 червня 2022 року

м. Київ

справа № 766/10730/19

провадження № 61-11091св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 листопада 2020 року у складі судді Ус О. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 травня 2021 року у складі колегії суддів: Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтовано тим, що їй на праві власності належав магазин-прибудова « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,0109 га із кадастровим номером: 6510136900:01:001:0283 за тією ж адресою, які є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбані в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_5 за спільні кошти.

Маючи намір отримати кредит під іпотеку зазначених об`єктів нерухомого майна, 25 вересня 2015 року нею видано дві довіреності на ім`я ОСОБА_2 , згідно з якими вона надала останній право розпорядження магазином-прибудовою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельною ділянкою на АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що внаслідок зловмисної домовленості її представника за довіреностями ОСОБА_2 із ОСОБА_3 , із використанням представником наданих їй довіреностей, а також сфальшованої нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5 про надання дозволу ОСОБА_1 на продаж спірних об`єктів нерухомого майна, за відсутності згоди власників майна на його відчуження, 28 вересня 2015 року за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу магазин-прибудова « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельна ділянка під ним загальною площею 0,0109 га з кадастровим номером 6510136900:01:001:0283 передані у власність ОСОБА_3 , при цьому жодних грошових коштів за відчуження майна нею не отримано.

27 жовтня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено два нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_6 набув у власність спірні магазин-прибудову « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельну ділянку на АДРЕСА_1 .

28 квітня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено два нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_4 набула у власність спірні магазин-прибудову « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельну ділянку на АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що укладенню правочинів передувало вчинення на неї психологічного тиску зі сторони раніше невідомих людей, серед яких був ОСОБА_3 , та вимагання неіснуючого боргу перед бізнес-партнерами у розмірі 40 000,00 доларів США із застосуванням погроз щодо життя та здоров`я її родини, позивачка зазначила, що її психологічний стан був вкрай пригніченим і погрози сприймались реально, тому, довідавшись у 2016 році про відчуження майна, вона не мала змоги ознайомитися із змістом договорів купівлі-продажу, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продовжували чинити на неї тиск, а після чергової спроби повернути спірне майно 12 жовтня 2017 року її чоловіка ОСОБА_5 побито невідомими особами, тому і звернення до суду з позовом стало можливим лише в травні 2019 року.

За наведених обставин, позивачка просила суд визнати недійсними договори купівлі-продажу магазину-прибудови « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельної ділянки під ним, як такі, що вчинені внаслідок зловмисної домовленості між її представником ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_3 та витребувати спірне нерухоме майно у ОСОБА_4 .

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 12 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що з наданої суду копії розписки ОСОБА_1 вбачається, що за продаж оспорюваних правочинів продавець ОСОБА_1 отримала 100 000,00 доларів США, що є значно більшим, аніж ціна продажу майна, зазначена представником у нотаріально посвідчених договорах купівлі-продажу, та є свідченням зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, однак через пропуск позовної давності в задоволенні позовних вимог про визнання правочинів недійсними необхідно відмовити. У свою чергу, оскільки вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння є похідними від задоволення вимог про визнання договорів недійсними, тому суд першої інстанцій дійшов висновку, що відсутні підстави і для їх задоволення.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 23 грудня 2020 року заяву представника відповідача ОСОБА_4 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишено без розгляду.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 18 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційні скарги представника ОСОБА_4 задоволено. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 листопада 2020 року змінено шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови. Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 23 грудня 2020 року скасовано та передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Змінюючи підстави відмови у позові, апеляційний суд виходив із того, що: позивачка, надаючи ОСОБА_2 відповідні повноваження розпоряджатися належним їй на праві власності спірним майном, проявивши розумну обачність, не могла не розуміти, що наданий представнику обсяг повноважень надає їй можливість діяти відносно спірного майна будь-яким чином на свій розсуд; в рамках кримінального провадження проведено ряд експертиз, у тому числі повторну почеркознавчу та комісійну експертизи, якими встановлено, що підпис у заяві ОСОБА_5 про надання згоди на продаж магазину-прибудови « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельної ділянки під ним виконано самим ОСОБА_7 ; розписка про отримання позивачкою 100 000,00 доларів США за договорами купівлі-продажу спірних об`єктів нерухомості не може бути визнана достовірним доказом у справі, оскільки в порушення вимог частин другої, четвертої, п`ятої статті 95 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) до суду надіслана фотокопія розписки, яка не посвідчена у передбаченому законом порядку, учасником справи не підтверджена відповідність копії письмового доказу оригіналу власним підписом та не зазначено про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними.

Щодо іншої позовної вимоги про витребування спірного нерухомого майна у ОСОБА_4 апеляційний суд також дійшов висновку про відмову у її задоволенні, оскільки ОСОБА_1 свідомо вчинила односторонні правочини - надала нотаріально посвідчені довіреності ОСОБА_2 , у яких визначила її право повного розпорядження належним власнику спірним майном, ці довіреності були дійсними як на момент вчинення правочинів, так і у подальшому питання їх недійсності власником не порушувалося, при цьому майно відчужене ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 в межах чинного законодавства та повноважень представника, відповідно у діях власника була наявна воля на передачу майна іншій особі, що у свою чергу унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції, погоджуючись в цілому із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, змінив рішення суду в його мотивувальній частині з вказаних у постанові апеляційного суду підстав.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою (у серпні 2021 року - з касаційною скаргою у новій редакції на виконання постанови Верховного Суду від 23 липня 2021 року) на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 листопада 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки суд ухвалив судове рішення на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України), що суперечить висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/3281/15-ц, а також порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки всупереч висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, взяв до уваги обвинувальний акт, який не є рішенням суду, а встановлені в ньому обставини не мають преюдиціального значення (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У жовтні 2021 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, співвідповідач просить залишити її задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки вона є законною.

Інші відзиви на адресу Верховного Суду на дату слухання справи не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 23 липня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 766/10730/19 із Херсонського міського суду Херсонської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2021 року матеріали справи № 766/10730/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції (у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині) та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановлено, що згідно із заявою ОСОБА_5 , чоловіка позивачки ОСОБА_1 , від 24 вересня 2015 року він повідомив, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , повністю усвідомлює значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням, яке відповідає його внутрішній волі, розуміючи природу цього документу, повідомляє, що дає свою згоду його дружині ОСОБА_1 продати за ціну та на умовах на її власний розсуд магазин-прибудову « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що є їх спільною сумісною власністю, та земельну ділянку.

Вказана заява посвідчена приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Черкашиною Н. І. та зареєстрована в реєстрі за № 1998.

25 вересня 2015 року ОСОБА_1 видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_2 розпоряджатися належним їй на праві приватної власності майном, а саме: магазином-прибудовою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довіреності ОСОБА_2 надано право укладати всі дозволені законом угоди, а саме: продавати, обміняти, укладати попередній договір, укладати договір іпотеки, одержувати довідки або інші документи про наявність грошових сум, відсотків (нарахувань) по них чи рух зазначених сум; розписуватися на документах та в одержанні грошових коштів; перераховувати кошти для сплати мита, податків та інших обов`язкових платежів.

Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Черкашиною Н. І., зареєстрована в реєстрі за № 2031.

У цей же день ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 видано довіреність, якою уповноважено ОСОБА_2 розпоряджатися земельною ділянкою площею 0,0109 га, кадастровий номер 6510136900:01:001:0283, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Черкашиною Н. І., зареєстрована в реєстрі за № 2032.

28 вересня 2015 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Черкашиною Н. І. 25 вересня 2015 року за реєстровим № 2031, та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу магазину-прибудови « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 459,0 кв. м, на земельній ділянці загальною площею 0,0109 га, кадастровий номер 6510136900:01:001:0283.

Пунктом 1.6 договору визначено, що справжність підпису чоловіка продавця ОСОБА_5 на заяві про згоду продати майно засвідчена у встановленому законом порядку приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Черкашиною Н. І. 24 вересня 2015 року за реєстровим № 1998.

Згідно з пунктом 2.1 договору продаж майна за домовленістю сторін вчиняється за 498 130,00 грн, які будуть зараховані продавцем на рахунок покупця протягом двох банківських днів з моменту підписання договору, що має бути підтверджено відповідним платіжним дорученням.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Черкашиною Н. І., зареєстрований в реєстрі № 2040.

Також 28 вересня 2015 року між ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Черкашиною Н. І. 25 вересня 2015 року за реєстровим № 2032, та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0109 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6510136900:01:001:0283.

За пунктами 2.1, 2.2 договору, продаж земельної ділянки вчинено за погоджену сторонами суму 22 982,00 грн, яку покупець зобов`язується передати продавцю одразу після підписання цього договору до його державної реєстрації в приміщенні нотаріальної контори, де посвідчений договір.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Черкашиною Н. І., зареєстрований в реєстрі № 2041.

27 жовтня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_6 придбав магазин-прибудову « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 459,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і розташований на земельній ділянці, площею 0,0109 га, кадастровий номер 6510136900:01:001:0283.

За пунктом 2.1 договору продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчиняється за 397 540,00 грн, які продавець зобов`язується сплатити покупцю на протязі одного банківського дня з моменту нотаріального посвідчення договору.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Живцовою Н. М., зареєстрований в реєстрі за № 4174.

Також 27 жовтня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_6 придбав земельну ділянку загальною площею 0,0109 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6510136900:01:001:0283.

Продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчинено за 10 984,00 грн, які продавець отримав повністю від покупця до підписання цього договору.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Живцовою Н. М., зареєстрований в реєстрі № 4174.

28 квітня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_4 купила магазин-прибудову « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 459,0 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та розташований на земельній ділянці, площею 0,0109 га, кадастровий номер 6510136900:01:001:0283.

За пунктом 3 договору продаж вчинено за 2 103 138,00 грн, які продавець одержав на рахунок, відкритий у ПАТ «Банк Восток» на ім`я ОСОБА_6 , згідно з платіжним дорученням від 28 квітня 2017 року № 2 до підписання цього договору.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Дергільовою О. Г. та зареєстрований в реєстрі № 966.

Відомості про право власності ОСОБА_4 на підставі вказаного договору внесено 28 квітня 2017 року, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 квітня 2017 року № 86176569.

Також 28 квітня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_4 купила земельну ділянку загальною площею 0,0109 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 6510136900:01:001:0283.

Згідно з пунктом 2.1 договору продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчинено за 100 062,00 грн, які продавець одержав на рахунок, відкритий у ПАТ «Банк Восток» на ім`я ОСОБА_6 , згідно з платіжним дорученням від 28 квітня 2017 року № 1 до підписання цього договору.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Дергільовою О. Г. та зареєстрований в реєстрі № 967.

19 вересня 2017 року ОСОБА_5 звернувся до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо підробки нотаріусом Черкашиною Н. І. від його імені заяви про надання дозволу його дружині ОСОБА_1 продати належні їм на праві спільної сумісної власності магазин-прибудову « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку.

За даним фактом відкрито кримінальне провадження за частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів), яке в подальшому закрито у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, і законність закриття кримінального провадження перевірена судами першої та апеляційної інстанцій.

На даний час ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 384 Кримінального кодексу України (введення в оману суду або іншого уповноваженого органу).

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Пунктом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У силу частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Частиною третьою статті 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Відповідно до положень статей 1003, 1004 та 1006 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності чітко визначаються юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. До обов`язків повіреного відноситься: повідомлення довірителю на його вимогу всіх відомостей про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання повірений зобов`язаний негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень.

Верховний Суд України в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.

Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, дійшов правильного висновку про необхідність змінити рішення суду першої інстанції, оскільки у позові ОСОБА_1 необхідно відмовити з підстав необґрунтованості та недоведеності, а не через сплив позовної давності.

Доводи касаційної скарги заявника про зловмисну домовленість її представника ОСОБА_2 з покупцем ОСОБА_3 не підтвердились, зважаючи на зміст виданих позивачкою довіреностей ОСОБА_2 , в яких ОСОБА_1 як довіритель наділила свого уповноваженого представника правом розпоряджатися належними їй магазином-прибудовою та земельною ділянкою під ним за адресою: АДРЕСА_1 , з правом продажу, без будь-яких обмежень чи застережень тільки щодо укладення договорів іпотеки тощо.

Позивачка, надаючи ОСОБА_2 зазначені повноваження, проявивши розумну обачність, не могла не розуміти, що наданий представнику обсяг повноважень надає їй можливість діяти відносно спірного нерухомого майна будь-яким чином на свій розсуд, на що правильно звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Зазначене підтверджується і нотаріально засвідченою заявою ОСОБА_5 (чоловіка позивачки), копія якої міститься в матеріалах справи, в якій він надав згоду на продаж своїй дружині ( ОСОБА_1 ) спірного нерухомого майна за ціною та на умовах на її власний розсуд.

Отже, посилання ОСОБА_1 на те, що вона не мала наміру відчужувати спірне нерухоме майно не доведено належними та допустимими доказами.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення посилався на недопустимі докази, а саме розписку про отримання позивачем 100 000,00 доларів США, хоча суд не дослідив її оригінал та її копія не була засвідчена у визначеному законодавством порядку й не міститься в матеріалах справи, не приймаються, оскільки апеляційний суд, зважаючи на відсутність оригіналу цього документа чи засвідченої належним чином копії, визнав, що зазначена розписка не може бути достовірним доказом у справі в силу положень частин другої, четвертої, п`ятої статті 95 ЦПК України, а суд першої інстанції мав керуватися частиною шостою статті 95 ЦПК України та не брати її до уваги. Апеляційний суд виправив допущене судом першої інстанції процесуальне порушення, а при прийнятті своєї постанови не зважав на таку розписку при встановленні фактичних обставин у спірних правовідносинах.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд в порушення статті 82 ЦПК України взяв до уваги як доказ обставини, встановлені в обвинувальному акті у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 , оскільки обвинувальний акт не є рішенням суду, а встановлені у акті обставини не мають преюдиціального значення та підлягають доказуванню при розгляді цієї справи в порядку цивільного судочинства, відхиляються, оскільки посилання в мотивувальній частині оскаржуваної постанови на обвинувальний акт відносно ОСОБА_5 є лише правовою оцінкою апеляційним судом цієї обставини, здійсненої іншим судом, і вказане не було покладено в основу оскаржуваного судового рішення як єдина та безумовна підстава відмови судом у позові. Суд апеляційної інстанції не визнавав такі обставини преюдиціальними згідно зі статтею 82 ЦПК України, про що свідчить зміст оскаржуваної постанови.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не з`ясували ряд суттєвих обставин, від яких залежить правильне вирішення спору, зокрема: чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він в межах наданих йому повноважень, чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин, які саме обставини зумовили укладення позивачкою оспорюваних договорів та призвели до безоплатного позбавлення її нерухомості, чи передавалось фактично спірне нерухоме майно за оспорюваними договорами купівлі-продажу, не заслуговують на увагу, оскільки оскаржувані судові рішення містять висновки судів щодо сукупності доказів, оцінки цих доказів, визначення правовідносин, що виникли між сторонами, та застосування норм матеріального і процесуального права, вони відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Заявник зазначає у касаційній скарзі про те, що факт отримання грошових коштів за продаж нерухомого майна за договорами купівлі-продажу від 28 вересня 2015 року в судах обох інстанцій не було встановлено, проте апеляційний суд правильно звернув увагу, що у цій справі позов заявлено з підстав, визначених статтею 232 ЦК України (недійсність правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною) і питання проведення сторонами правочину розрахунків за договорами та їх повноти виходить за межі підстав та предмета доказування у справі, а у випадку порушення прав позивачки щодо отримання повного розрахунку за договорами існують інші визначені законом способи захисту порушених прав і це не є підставою для визнання договорів недійсними за статтею 232 ЦК України.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача. Отже, оскільки матеріали справи свідчать, що спірне нерухоме майно (магазин-прибудова « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельна ділянка під ним) відчужене від імені ОСОБА_1 ОСОБА_2 в межах наданих їй довіреностями повноважень, вони не були відкликані чи визнані недійсними довірителем, немає доказів, що такі довіреності видані поза волею ОСОБА_1 або не нею, тобто нерухоме майно вибуло з володіння власника за її волею, тому немає підстав для задоволення й іншої позовної вимоги про витребування спірного майна від ОСОБА_4 .

Посилання ОСОБА_1 на неправильне застосування судом першої інстанції позовної давності до її вимог не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, який у підсумку дійшов правильного висновку про відмову у позові, оскільки апеляційний суд у своїй постанові змінив підстави відмови у позові, у свою чергу позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу особи (якщо таке право чи інтерес не порушені - суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, а не через сплив позовної давності, про який заявила сторона), тому сплив позовної давності для відмови у задоволенні позову у цій справі не застосовується.

Посилання заявника на неврахування судами правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц та від 03 липня 2019 року у справі № 750/3281/15-ц, зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ним доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. У свою чергу на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, закріплена у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20).

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями, чи зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що згідно з вимогами статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції (у незміненій апеляційним судом частині) та висновків апеляційного суду.

Отже, доводи касаційної скарги не підтвердились, підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції (у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині) та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 листопада 2020 року (у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині)та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак