Постанова
Іменем України
03 червня 2022 року
м. Київ
справа № 766/12401/16
провадження № 61-6556св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного
банку «ПриватБанк» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 липня 2018 року в складі судді Прохоренко В. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі -
ПАТ КБ «ПриватБанк»), назву якого змінено на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про визнання недійсними правочинів та стягнення безпідставно набутих коштів.
Позовна заява мотивована тим, що 29 листопада 2005 року ОСОБА_1
і Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -
ЗАТ КБ «ПриватБанк»), назву якого змінено на ПАТ КБ «ПриватБанк», уклали договір про відкриття доларового карткового рахунку типу VISA INFINITE та обслуговування платіжної картки з встановленим кредитним лімітом
у розмірі 50 000 дол. США.
Отримавши 25 вересня 2015 року виписку по картковому рахунку, позивач виявив, що у період з 01 січня 2005 року до 24 вересня 2009 року відповідач вчинив декілька транзакцій по безпідставному списанню грошових коштів
з його кредитного ліміту, на які у подальшому нараховані проценти і які він повністю сплатив, що призвело до безпідставного отримання відповідачем належних йому грошових коштів.
На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених
позовних вимог просив: визнати недійсними правочини, вчинені
ПАТ КБ «ПриватБанк», а саме: транзакцію щодо формування станом
на 29 грудня 2005 року від`ємного сальдо по картковому рахунку VIZA INFINITE № НОМЕР_1 , відкритому на його ім`я у розмірі
4 095,33 дол. США, а також транзакції щодо нарахування та списання банком у період з 29 грудня 2005 року до 28 грудня 2006 року з указаного карткового рахунку відсотків, комісій за користування кредитним лімітом та за його несвоєчасне погашення, за договором № SAMDN03000004741047 про відкриття карткового рахунку типу VIZA INFINITE від 29 грудня 2005 року,
в частині їх списання за користування кредитними коштами у розмірі 24 556,27 дол. США; стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» безпідставно набуті кошти у розмірі 30 560,89 дол. США, що еквівалентно 814 447,71 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 19 липня
2018 року позов задоволено.
Визнано недійсним правочин, вчинений ПАТ КБ «ПриватБанк», а саме транзакцію щодо формування станом на 29 грудня 2005 року від`ємного сальдо по картковому рахунку VIZA INFINITE № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 , у розмірі 4 095,33 дол. США.
Визнано недійсним правочин, вчинений ПАТ КБ «ПриватБанк», а саме транзакцію щодо нарахування та списання ПАТ КБ «ПриватБанк» у період
з 29 грудня 2005 року до 28 грудня 2006 року з карткового рахунку VIZA INFINITE № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 , відсотків, комісій за користування кредитним лімітом та за його
несвоєчасне погашення, за договором № SAMDN03000004741047 про відкриття карткового рахунку типу VIZA INFINITE від 29 листопада 2005 року, в частині їх списання за користування кредитними коштами у розмірі 24 556,27 дол. США.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 30 560,89 дол. США, що еквівалентно 814 447,71 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що висновком проведеної
у справі судово-економічної експертизи встановлено необґрунтоване завищення позивачу розміру кредитної заборгованості в загальній сумі 30 560,89 дол. США, що стало наслідком як невідповідності арифметичних підсумків здійснених операцій за період з 30 листопада 2005 року
до 28 грудня 2006 року, так і документального підтвердження фактів здійснення ряду операцій, а також відсутністю тарифів, які визначали
б вартість банківських послуг, пов`язаних з обслуговуванням карткового рахунку позивача. Оспорювані транзакції зі списання грошових коштів
є правочином у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України), отже наявні підстави для визнання їх недійсними та стягнення
з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання недійсними правочинів та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову
в задоволенні вказаних вимог. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що транзакції не
є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України, вони є банківськими операціями, тому відсутні правові підстави для визнання недійними спірних транзакцій.
Допитаний в судовому засіданні судовий експерт підтвердив наданий висновок судово-економічної експертизи, а також зазначив, що він витребував у банку всі документи, які стосуються спірних правовідносин, проте останнім не було надано на дослідження додаткової угоди, на яку він посилався в апеляційній скарзі як на підставу видачі додаткової картки, по якій, за твердженням кредитора, були проведені додаткові операції, що не враховані експертом. Разом з тим позивач не визнав факт укладення вказаної додаткової угоди, посилаючись на підроблення його підпису у цій угоді, тому ухвалою суду призначена почеркознавча експертиза, яка
і підтвердила зазначені доводи. Отже, позивач не укладав та не підписував додаткову угоду про випуск платіжної картки довіреній особі клієнта,
тому безпідставними є посилання відповідача на наявність підстав для списання коштів з кредитного ліміту ОСОБА_1 по додатковій картці, наданій на підставі додаткової угоди.
Оскільки позивач здійснював погашення заборгованості, зокрема, тієї, що виникла внаслідок безпідставного списання грошових коштів з кредитного ліміту на підставі неукладеного правочину, яким є додаткова угода
про випуск платіжної картки довіреній особі клієнта, з огляду на її
непідписання позивачем, то банк безпідставно набув 30 560,89 дол.
США, які підлягають до стягнення на користь позивача відповідно
до статті 1212 ЦК України. Правова підстава для набуття банком спірних коштів була відсутня.
Відповідач неодноразово був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, приймав участь у судових засіданнях, подавав заяви та клопотання, тому мав можливість подати заяву про застосування позовної давності до суду першої інстанції, проте таких дій не вчинив. Отже, подана до апеляційного суду заява про застосування позовної давності не може бути розглянута, оскільки нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України
від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (суд необґрунтовано відхилив клопотання
про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання
(заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають
значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої
Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно взяли до уваги висновок експерта від 29 червня 2017 року, який зроблено з порушенням вимог закону. Висновок експерта не є обов`язковим для суду. Відповідач подав до апеляційного суду заяву щодо недопустимості зазначеного експертного висновку, проте вона залишена без належної уваги. Експерт не мав права проводити експертизу, оскільки йому було надано недостатньо матеріалів, тому зобов`язаний був повернути матеріали справи без виконання такої експертизи. Апеляційний суд також залишив поза увагою доводи відповідача щодо наявних порушень у висновку експерта
від 27 жовтня 2020 року, а також не дав належної оцінки обставинам на підтвердження таких доводів. У даному випадку суди могли встановити обставини справи без спеціальних знань.
Вирішуючи даний спір, суди не встановили правову природу спірних правовідносин, не перевірили обставини щодо правомірності правочину (додаткової угоди), на виконання якого позивач сплатив кошти, та якими доказами це підтверджується. Суди належним чином не перевірили доводи сторін та не встановили дійсних обставин справи. Суди не перевірили обґрунтування стягнутої суми.
Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони
в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.
ОСОБА_1 користувався кредитними коштами і сплачував відсотки за користування кредитом, тому спірні кошти не є безпідставно набутими, отже, суди помилково застосували статтю 1212 ЦК України.
Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду АТ КБ «ПриватБанк» 15 квітня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що ЗАТ КБ «ПриватБанк», назву якого змінено на
ПАТ КБ «ПриватБанк», а в подальшому - на АТ КБ «ПриватБанк», та
ОСОБА_1 29 листопада 2005 року уклали договір про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки, за умовами якого банк зобов`язався відкрити позивачу картковий рахунок і випустити платіжну картку типу VISA INFINITE з кредитним лімітом «Фінансовий» у розмірі
50 000 дол. США.
Відповідно до виписки по картковому рахунку VIZA INFINITE № НОМЕР_1 за період з 01 січня 2015 року до 24 вересня 2009 року станом на 26 грудня 2005 року баланс карткового рахунку складав
-8 713,2 дол. США. 28 грудня 2005 року рахунок поповнено на 10 000 дол. США, 29 грудня 2005 року рахунок поповнено на 6 820 дол. США, станом
на 29 грудня 2005 року баланс карткового рахунку склав -4 095,33 дол. США.
Згідно з висновком експерта судово-економічної експертизи від 29 червня 2017 року розмір залишку коштів (сальдо) по картковому рахунку VIZA INFINITE № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 відповідно до договору № SAMDN03000004741047 про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки, станом на 29 грудня 2006 року становить 25 126,41 дол. США.
Вказаним експертним висновком також встановлено, що у виписці по картковому рахунку VIZA INFINITE № НОМЕР_1 станом на 29 грудня 2006 року обліковується необґрунтоване завищення заборгованості коштів у розмірі 30 560,89 дол. США, зокрема, завищення у розмірі 24 556,27 дол. США викликане невідповідністю арифметичних підсумків здійснених операцій за період з 30 листопада 2005 року до 28 грудня 2006 року; завищення у розмірі 2 673,98 дол. США викликане відсутністю тарифів, які визначали б вартість послуг, пов`язаних з обслуговуванням карткового рахунку VIZA INFINITE № НОМЕР_1 , а також відсутністю документального підтвердження фактів здійснення операцій на вказану суму.
Заперечуючи проти висновків експертизи, АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі посилався на наявність додаткової картки, яка надана на підставі укладеної між сторонами у справі додаткової угоди від 02 грудня 2020 року, по якій також здійснювались витрати кредитних коштів.
Допитаний в суді апеляційної інстанції судовий експерт підтвердив наданий висновок судово-економічної експертизи від 29 червня 2017 року, а також зазначив, що при проведенні цієї експертизи виявлені списання з кредитного ліміту позивача в період з 30 листопада 2005 року до 28 грудня 2006 року за відсутності доказів обґрунтованості проведення таких транзакцій. Вказував, що незважаючи на витребування експертом і судом додаткових матеріалів, банком такі документи надано лише частково, з посиланням на списання решти документів за строками зберігання. Зазначав, що копія додаткової угоди від 02 грудня 2005 року та розписка про отримання картки на ім`я
ОСОБА_2 вперше долучені до апеляційної скарги, тому не могли бути предметом дослідження експерта саме через ненадання їх банком.
За клопотанням АТ КБ «ПриватБанк», яке не погодилося з висновками судово-економічної експертизи від 29 червня 2017 року, посилаючись на додаткову угоду від 02 грудня 2005 року, ухвалою Херсонського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року призначено по справі повторну
судово-економічну експертизу.
Відповідно до висновку додаткової судово-економічної експертизи
від 08 листопада 2019 року розмір заборгованості по картковому рахунку VIZA INFINITE № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 відповідно до договору № SAMDN03000004741047 про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки, з урахуванням витрат по додаткові картці за № НОМЕР_2 за період часу з 29 листопада 2005 року
до 29 грудня 2006 року дорівнює 5 434,48 дол. США.
За клопотанням ОСОБА_1 , який не визнав факт укладення додаткової угоди від 02 грудня 2005 року, з урахуванням якої було складено висновок додаткової судово-економічної експертизи від 08 листопада 2019 року, та заперечив свій підпис в цій угоді, посилаючись на підроблення долученого до апеляційної скарги доказу, ухвалою Херсонського апеляційного суду
від 04 лютого 2020 року призначено судову почеркознавчу експертизу.
Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 27 жовтня
2020 року досліджений підпис на додатковій угоді про випуск платіжної картки довіреній особі клієнта від 02 грудня 2005 року в графі «клієнт» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Суди також встановили, що справа перебувала в провадженні місцевого суду близько двох років і представник банку був належним чином повідомлений про кожне призначене у справі судове засідання, про що свідчать повідомлення про вручення кореспонденції, приймав участь у судових засіданнях, подавав заяви, надавав документи для проведення експертизи
і заявляв клопотання протягом розгляду справи в суді першої інстанції.
Разом з тим клопотання про застосування позовної давності представник відповідача подав лише до суду апеляційної інстанції.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що
висновком проведеної у справі судово-економічної експертизи встановлено необґрунтоване завищення позивачу розміру кредитної заборгованості. Оспорювані транзакції зі списання грошових коштів є правочином, тому наявні підстави для визнання їх недійсними та стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними транзакцій, відмовляючи у задоволенні вказаних вимог та залишаючи
у решті рішення місцевого суду без змін, апеляційний суд виходив з того, що транзакції не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України, вони
є банківськими операціями, тому відсутні правові підстави для визнання недійними спірних транзакцій. Разом з тим зібраними у справі доказами підтверджено безпідставне набуття відповідачем належних позивачу коштів, тому банк зобов`язаний їх повернути. При цьому помилковим є посилання відповідача на умови додаткової угоди, оскільки висновком судової почеркознавчої експертизи підтверджено доводи позивача, що він не підписував цю угоду, отже і не погоджувався на її умови. Безпідставним
є посилання відповідача на пропуск позовної давності, оскільки про її застосування не було заявлено у суді першої інстанції, хоча представник банку був повідомлений про розгляд справи у місцевому суді, брав участь
у судовому засідання, подавав клопотання та заяви.
Колегія суддів погоджується з указаними висновками суду першої
інстанції у нескасованій частині та висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає
в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження
у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними
й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі
№ 638/2304/17.
Згідно з частиною першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що відповідач вчинив декілька транзакцій по безпідставному списанню грошових коштів
з його кредитного ліміту, на які у подальшому нараховані проценти і які він повністю сплатив, що призвело до безпідставного отримання відповідачем належних йому грошових коштів.
Заперечуючи проти заявлених вимог, АТ КБ «ПриватБанк» вказувало, що спірні кошти були списані банком на виконання умов укладених між сторонами договорів, тому викладені у позовній заяві вимоги
є безпідставними.
За приписами частини першої статті 627 ЦК України відповідно до
статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування.
Згідно з частиною першою статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Суди встановили, що ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 29 листопада 2005 року уклали договір про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки, за умовами якого банк зобов`язався відкрити позивачу картковий рахунок і випустити платіжну картку типу
VISA INFINITE з кредитним лімітом «Фінансовий» у розмірі 50 000 дол. США.
Згідно з висновком судово-економічної експертизи від 29 червня 2017 року
у виписці по картковому рахунку VIZA INFINITE № НОМЕР_1
станом на 29 грудня 2006 року обліковується необґрунтоване завищення заборгованості коштів у розмірі 30 560,89 дол. США.
Відповідач не спростував належними та допустимими доказами висновку судово-економічної експертизи від 29 червня 2017 року.
Суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги висновки
судово-економічної експертизи, а також правильно вирішив спір в частині вимог про стягнення коштів.
Залишаючи без змін рішення місцевого суду в частині вирішенні вимог про стягнення коштів, апеляційний суд правильно встановив відсутність правових підстав для списання банком з рахунку позивача спірних коштів, оскільки викладені в апеляційній скарзі доводи про наявність додаткової угоди від 02 грудня 2020 року, по якій, за твердженням відповідача, також здійснювались витрати кредитних коштів, спростовані висновком судової почеркознавчої експертизи.
Так, допитаний в суді апеляційної інстанції судовий експерт підтвердив наданий в місцевому суду висновок судово-економічної експертизи
від 29 червня 2017 року, а також вказував на він витребував у банку додаткові матеріали, проте останній надав їх частково.
Заперечуючи проти висновків експертизи, АТ КБ «ПриватБанк» вказувало на наявність додаткової картки, яка надана позивачу на підставі укладеної між сторонами у справі додаткової угоди від 02 грудня 2020 року, по якій також здійснювались витрати кредитних коштів. Разом з тим зазначена угода не була надана експерту на дослідження, хоча останній звертався з відповідним клопотанням до відповідача.
За клопотанням ОСОБА_1 , який не визнав факт укладення додаткової угоди від 02 грудня 2005 року та заперечив свій підпис в цій угоді, посилаючись на підроблення долученого до апеляційної скарги доказу, ухвалою Херсонського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року призначена судова почеркознавча експертиза.
Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 27 жовтня
2020 року досліджений підпис на додатковій угоді про випуск платіжної картки довіреній особі клієнта від 02 грудня 2005 року в графі «клієнт» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
На підставі викладеного апеляційний суд обґрунтовано спростував доводи відповідача про списання спірних коштів на виконання умов додаткової угоди, оскільки така угода не була укладена між сторонами.
Отже, сума отриманих відповідачем грошових коштів внаслідок несанкціонованої транзакції перевищує суму коштів, передбачених умовами договору про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки від 29 листопада 2005 року.
Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 лютого
2022 року у справі № 365/388/20.
Разом з тим за результатом розгляду справи встановлено, що правова підстава для набуття відповідачем спірних коштів була відсутня, оскільки додаткова угода, на яку банк посилався як на підставу списання спірних коштів, не була укладена між сторонами, тому суди правильно застосували до спірних правовідносин статтю 1212 ЦК України.
Отже, наявні всі обов`язкові умови для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення: набуття або збереження майна; набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою); відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.
На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що зібраними
у справі доказами підтверджено набуття відповідачем належних позивачу коштів без достатньої правової підстави, оскільки зазначена підстава для такого набуття була відсутня, тому банк зобов`язаний повернути спірні кошти.
Апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним спірних транзакцій, оскільки вони не
є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України, вони є банківськими операціями, тому обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції в цій частині.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 229/4081/16-ц, від 08 серпня 2019 року у справі № 711/10004/16.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду України
від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15, враховуючи наступне.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини
є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не
будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Так, у справі № 6-88цс13 позивач вказував, що він передав відповідачу кошти у розрахунок за придбання на майбутнє земельних ділянок, який, у свою чергу, надав розписку про отримання цих грошових коштів і зобов`язався повернути вказану суму до оформлення третьою особою довіреностей для купівлі-продажу земельних ділянок. Під час розгляду зазначеної справи суди встановили, що відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою його зберігання та передачі для придбання у майбутньому земельних ділянок. Крім того, грошові кошти не передавались у власність чи користування, їх було отримано не як позику чи оплату за надані послуги згідно з договором, а лише як предмет договору. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про повернення безпідставно отриманих коштів, Верховний Суд України
у постанові від 02 жовтня 2013 року зазначив, що доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання не надано, а у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Під час розгляду справи № 6-100цс15 суди встановили, що між сторонами
у справі укладено договір купівлі-продажу автомобіля. Позивач за цим договором сплатив відповідачу кошти, про що останній написав розписку та видав нотаріально посвідчену довіреність на право розпорядження автомобілем. За результатом перегляду судового рішення Верховний Суд України у постанові від 03 червня 2015 року вказував, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Установивши у справі, яка переглядається, наявність у сторін договірних правовідносин, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування статті 1212 ЦК України у спірних правовідносинах.
Отже, у наведених як приклад постановах касаційного суду встановлено,
що відповідачі набули грошові кошти у порядку виконання договірного зобов`язання, а у справі, яка переглядається, правова підстава для набуття визначених в уточненій позовній заяві грошових коштів була відсутня,
тому правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, не
є подібними, відповідно, відсутні правові підстави вважати про неврахування вищевказаних висновків касаційного суду, оскільки суди виходили
з конкретних обставин кожної окремої справи.
Суд першої інстанції у нескасованій частині та апеляційний суд дослідили зібрані у справі докази та надали їм належну правову оцінку, порядку дослідження доказів касаційним судом не встановлено, тому доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.
Обставини справи встановлені судами на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного
й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Доводи касаційної скарги про неналежне дослідження судами висновків судово-економічної експертизи від 29 червня 2017 року та судової почеркознавчої експертизи від 27 жовтня 2020 року зводиться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Суди дослідили зібрані у справі докази та надали їм належну правову оцінку, порядку дослідження доказів касаційним судом не встановлено, тому доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.
Водночас такі доводи касаційної скарги не підтверджені, а під час розгляду справи судами попередніх інстанцій відповідач не довів, що зазначені висновки експертів є недопустимим доказом. Наведені експертні висновки наявні у матеріалах справи, що переглядається, та досліджувалися
судами попередніх інстанцій.
При цьому безпідставними є доводи касаційної скарги, що під час проведення судово-економічної експертизи від 29 червня 2017 року експертну не були надані всі необхідні документи, оскільки питання достатності чи недостатності матеріалу експерт вирішує самостійно.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 квітня
2022 року у справі № 380/715/19.
Суд першої інстанції у нескасованій частині та апеляційний суд правильно встановили правову природу спірних правовідносин, тому доводи касаційної скарги в цій частині також не заслуговують на увагу.
У мотивувальній частині рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанови апеляційного суду наведено дані про встановлені судами обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також міститися обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, тому доводи касаційної скарги в цій частині
є безпідставними.
З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, яким судом першої інстанції
у нескасованій частині та апеляційним судом надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи.
При цьому суд врахував усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої
статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанови апеляційного суду.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 липня
2018 року в нескасованій частині та постанову Херсонського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк