Постанова

Іменем України

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 766/16750/16-ц

провадження № 61-16352св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Орловцевої Марини Олександрівни на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 07 лютого 2019 року у складі судді Єпішина Ю. М. та постанову Херсонського апеляційного суду від 16 травня 2019 року у складі колегії

суддів: Ігнатенко П. Я., Воронцової Л. П., Полікарпової О. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , якій на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 .

20 липня 2016 року після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Васильковою О. В. заведено спадкову справу.

Дочка померлої ОСОБА_2 будь-якої допомоги своїй матері, яка потребувала стороннього догляду та піклування у зв`язку із тяжкими хворобами та будучи особою похилого віку, не надавала.

Відповідач з 2011 року не приїжджала до матері, не телефонувала, взагалі не цікавилась її життям та здоров`ям та навіть не була присутня на похоронах.

12 травня 2011 року ОСОБА_3 склала заповіт, згідно з яким заповіла все належне їй на час смерті майно ОСОБА_1 , оскільки вона здійснювала догляд за заповідачем до часу її смерті.

15 вересня 2016 року відповідач звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у зв`язку з тим, що згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України вона є повнолітньою непрацездатною дитиною спадкодавця (пенсіонер за віком) та має право на успадкування незалежно від змісту заповіту половини частки, яка б їй належала у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

На підставі викладеного та посилаючись на положення частиною третьої статті 1224 ЦК України, ОСОБА_1 просила усунути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від права на спадкування після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , як таку, що ухилялась від надання допомоги спадкодавцю, який був у безпорадному стані та потребував допомоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 07 лютого 2019 року позов залишено без задоволення.

Судове рішення мотивоване тим, що позивачем не надано належних, допустимих та безспірних доказів, що є її процесуальним обов`язком, щодо ухилення відповідача від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме відповідача.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє від імені ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 07 лютого 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Орловцева М. О. подала касаційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 07 лютого 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 16 травня 2019 року, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права в частині безпорадного стану спадкодавця. Висновки судів суперечать вимогам статті 1224 ЦК України, а саме те, що безпорадний стан обумовлюється не лише тяжкою хворобою або каліцтвом, які і повинні підтверджуватися саме медичними документами, а і похилим віком особи, що в свою чергу є окремою обставиною.

Наявність безпорадного стану полягає у тому, що ОСОБА_3 з 2013 року взагалі не лишала своєї квартири, не виходила на вулицю за станом свого здоров`я та не мала можливості вільно рухатися, пересуватися, що в свою чергу позбавляло можливості самостійно себе обслуговувати, а саме придбавати продукти харчування, ліки, речі першої необхідності, сплачувати за комунальні послуги, вести звичний спосіб життя, спілкуватись із близькими та родичами. З кінця 2015 року до часу смерті спадкодавець взагалі перестала ходити і самостійно їсти та потребувала постійного стороннього догляду, що підтверджується показаннями свідків та документами, які містяться у матеріалах справи.

Відзив на касаційну скаргу іншим учасники справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Херсонського міського суду Херсонської області.

10 грудня 2019 року справа № 766/16750/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області 15 квітня 2016 року, актовий запис № 489.

12 травня 2011 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіним М. М. та зареєстрований в реєстрі за № 624, згідно з яким все належне їй на день смерті майно заповіла ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцеві на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 31 серпня 1993 року № 2874, виданим Фондом комунального майна міста Херсона.

20 липня 20106 року щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 заведено спадкову справу № 17/2016, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі та копією матеріалів спадкової справи № 17/2016.

Дочкою ОСОБА_5 є ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим повторно 13 вересня 2016 року Херсонським міським відділом актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області та копією паспорта громадянина України ОСОБА_2 , виданого 13 квітня 2005 року Суворовським РО УМВС України в Херсонській області.

15 вересня 2016 року ОСОБА_2 подала заяву № 57 до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Василькової О. В. про прийняття спадщини після матері ОСОБА_3 .

Судами встановлено, у 2009 та 2011 роках ОСОБА_3 перебувала на лікуванні, що підтверджується доказами, які містяться у матеріалах справи.

Так, згідно із карткою стаціонарного хворого № 01892 ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні з 03 березня 2009 року до 14 березня 2009 року у зв`язку з проведенням операції по видаленню грижі.

Епікризом від 28 січня 2011 року підтверджується перебування ОСОБА_3 на лікуванні у кардіологічному відділенні з 18 до 28 січня 2011 року з діагнозом атеросклероз аорти, аортальна недостатність, неускладнений гіпертонічний криз по церебральному типу. Проведені медичні дослідження: 31 січня 2011 року - ендоскопія; 27 листопада 2011 року - ультразвукове дослідження серця; 18 січня 2011 року - спіральна комп`ютерна томографія головного мозку.

Згідно із довідкою від 15 квітня 2016 року № 495 причиною смерті ОСОБА_3 є церебральний атеросклероз.

Згідно з актом комісії ОСББ «Любисток», складеним 12 грудня 2016 року ОСОБА_2 з початку 2011 року допомоги матері не надавала, її життям не цікавилася. Протягом п`яти років до смерті ОСОБА_3 доглядала ОСОБА_1 . З кінця 2015 року ОСОБА_3 перестала ходити, але могла сидіти, а з лютого 2016 року після чергового гіпертонічного кризу - не могла сидіти та самостійно їсти.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно із статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (частина третя статті 1235 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Судами встановлено, що ОСОБА_2 в силу статті 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 .

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Для задоволення вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Правила частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц (провадження № 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19).

Крім того, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Непред`явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявні у матеріалах справи докази на підтвердження безпорадного стану ОСОБА_3 свідчать лише про наявність у неї певних захворювань у зазначений період (2009-2011 роки), але не підтверджують і не вказують у достатній мірі на факт перебування спадкодавця саме у безпорадному стані.

Також суди правильно зазначили про те, що усунення від спадкування можливе лише за умови встановлення винної поведінки особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій; ухилення характеризується умисною формою вини. Разом з тим, з пояснень сторін та свідків не встановлено фактів звернення ОСОБА_3 до відповідача за допомогою та свідоме ухилення останньої від надання такої допомоги.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Орловцевої Марини Олександрівни залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 07 лютого 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 16 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська