Постанова

Іменем України

24 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 766/17847/16-ц

провадження № 61-36566св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В., Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2017 року в складі судді Хайдарової І. О. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 10 квітня 2018 року в складі колегії суддів: Склярської І. В., Пузанової Л. В., Чорної Т. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості нерухомого майна.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що в період шлюбу вони спільно з відповідачем займались підприємницькою діяльністю з роздрібної торгівлі та обидва були зареєстровані як фізичні особи-підприємці. Інших джерел доходів, окрім як від вказаної підприємницької діяльності, вони не мали. Всі прибутки, отримані від підприємницької діяльності, були прибутком родини, використовувалися для закупівлі товару для ведення бізнесу, купівлі нерухомості, подорожей та на розвиток бізнесу. В період шлюбу з метою розширення бізнесу за рахунок коштів, отриманих від спільної підприємницької діяльності, сторони придбали приміщення складу-магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстроване за відповідачем як приватним підприємцем.

Позивач зазначає, що вказані приміщення є спільним майном подружжя, але відповідач відмовляється добровільно поділити вказані приміщення складу-магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" чи відшкодувати їй половину його вартості.

Враховуючи наведене, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у сумі 20 000 000,00 грн як грошову компенсацію 1/2 вартості приміщень складу-магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: частини нежитлового приміщення складу-магазину 1 поверх підліт. "Б" загальною площею 627,7 кв. м; приміщення № 1 підвалу літ. "Б" площею 258,6 кв. м; частини 1-го поверху приміщення № 30 площею 267,7 кв. м; частини приміщень 1-го поверху дослідно-експериментальної бази літ. "Б": приміщення №№25,27,28,29,33,36,38,39,40,41,42,44 загальною площею 380,4 кв. м та приміщення поверху 1-а №№ 1,2,3,4,5,6,7 загальною площею 141,2 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що судовими рішеннями, ухваленими в інших цивільних справах з приводу спірного майна, та які набрали законної сили, встановлено, що нежитлові приміщення складу-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , а тому відсутні правові підстави для стягнення з останнього на користь позивача грошової компенсації вартості Ѕ частини цього майна.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 10 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що відсутність основної складової для стягнення компенсації за майно, яке належить приватному підприємцю, а саме придбання його за спільні сумісні кошти подружжя, унеможливлює задоволення вимоги виплати грошових коштів в якості грошової компенсації за нерухоме майно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким заявлені нею позовні вимоги задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що судами під час ухвалення оскаржуваних рішень не взяті до уваги надані нею докази на підтвердження заявлених позовних вимог, а саме, що приміщення складу-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 придбані за спільні кошти подружжя. Крім того, неправильно трактуючи положення статті 61 ЦПК України та зміст судових рішень у справі № 2120/12651/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання приміщень магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» спільною сумісною власністю подружжя та поділ їх в натурі, вважаючи доведеним, що вказані приміщення придбані за особисті кошти ОСОБА_2 , суди не взяли до уваги, що зазначеними судовими рішення встановлено, що ОСОБА_2 не надано доказів на підтвердження того, що ці приміщення придбані за його особисті кошти, таких доказів також не надано останнім під час розгляду вказаної справи. Суди в порушення вимог ЦПК України не застосували до спірних правовідносин статтю 51 ЦК України та положення статті 60 СК України, що підлягали застосуванню.

Отже, враховуючи, що приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» придбані за рахунок спільних коштів подружжя, однак при цьому зареєстровані за відповідачем як фізичною особою-підприємцем, такі приміщення є приватною власністю відповідача, а у неї право власності на майно трансформується в право вимоги, сутність якого полягає в праві вимоги на виплату половини вартості майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно), або право вимоги половини отриманого доходу від підприємницької діяльності ОСОБА_2 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 13 квітня 2020 року призначений повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.

У квітні 2020 року справу розподілено судді-доповідачу.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони з 10 жовтня 1992 року по 25 листопада 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Із 14 жовтня 1997 року ОСОБА_2 , а з 21 жовтня 2002 року ОСОБА_1 зареєстровані як фізичні особи-підприємці.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 грудня 2002 року, укладений між ВАТ «МІКОН» та приватним підприємцем ОСОБА_2 , останній придбав нежитлове приміщення складу-магазину 1 поверх під літ. "Б" загальною площею 627,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

За договором купівлі-продажу від 18 грудня 2003 року, укладеним між ВАТ «МІКОН» та приватним підприємцем ОСОБА_2 останній придбав приміщення № 1 підвалу літ. "Б" площею 258,6 кв. м; частину 1-го поверху приміщення № 30 площею 267,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2008 року, який укладений між ВАТ «МІКОН» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , останній придбав частину приміщень 1-го поверху дослідно-експериментальної бази літ. "Б": приміщення № № 25, 27, 28, 29, 33, 36, 38, 39, 40, 41, 42, 44 загальною площею 380,4 кв. м та приміщення поверху 1-а № № 1,2,3,4,5,6,7 загальною площею 141,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 16 лютого 2007 року за ОСОБА_2 визнано право власності на приміщення площею 21,2 кв. м., надбудовою (антресоль) площею 199,7 кв. м та додатково включено їх у його право власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , тобто частини нежитлових приміщень площею 627,7 кв. м, частини підвалу площею 258,6 кв. м та частини першого поверху площею 267,7 кв. м.

Відповідно до правовстановлюючих документів право власності на приміщення складу-магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що знаходиться по АДРЕСА_1 , належить приватному підприємцю ОСОБА_2 .

Поділ майна подружжя ОСОБА_1 , визнання майна спільною власністю подружжя були предметом розгляду в цивільних справах.

У січні 2012 року ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання нежитлових приміщень складу-магазину по АДРЕСА_1 спільною власністю подружжя, поділ спільного сумісного майна подружжя, усунення перешкод у користуванні майном.

У лютому 2012 року ОСОБА_2 звертався з зустрічним позовом про визнання за ним права особистої приватної власності на зазначені нежитлові приміщення.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 23 березня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено, визнано за ним право власності на нежитлові приміщення, розташовані по АДРЕСА_1 , а саме: нежитлове приміщення № 1 поверху складу-магазину під літ. «Б», загальною площею 627,7 кв. м, з виробничого комплексу, частину підвалу літ. «Б», прим. № 1 площею 258,6 кв., частини першого поверху прим. № 30 площею 267, 7 кв. м, з 1-го поверху дослідно-експериментальної бази літ. Б, приміщення № 25,27,28,29,33,36,38,39,40,41,42,44 загальною площею 380,4 кв. м., приміщення № 1,2,3,4,5,6,7 поверху 1-а загальною площею 141,2 кв. м, приміщення площею 21,2 кв. м та надбудову (антресоль) площею 199,7 кв. м.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 17 травня 2012 року рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 23 березня 2012 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності відмовлено. У решті рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2012 року в складі колегії суддів: Ткачука О. С., Колодійчука В. М., Савченко В. О., Умнової О. В., Фаловської І. М., касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 23 березня 2012 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 17 травня 2012 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 02 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 14 жовтня 2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя нежитлові приміщення складу-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 , що складаються із: складу-магазину літ. «Б» (перший поверх), частини підвалу, частини приміщення № 30, надбудови (антресоль), приміщення № 35, приміщення першого поверху площею 380, 4 кв. м та поверху 1 а площею 141,2 кв. м дослідно-експериментальної бази літ. «Б»; поділено вказане майно по Ѕ частині за кожним із подружжя та виділено його в натурі зі спільної часткової власності.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року в складі колегії суддів: Ситнік О. М., Мазур Л. М., Нагорняка В. А., Маляренка А. В., Юровської Г. В. рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 02 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 14 жовтня 2014 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 16 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 08 жовтня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року в складі колегії суддів: Штелик С. П., Журавель В. І., Черненко В. А. рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 16 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 08 жовтня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 04 жовтня 2016 року у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного сумісного майна подружжя, усунення перешкод у користуванні майном за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 16 липня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Херсонської області від 08 жовтня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року відмовлено.

Вказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що нежитлові приміщення складу-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , оскільки позивачем не доведено, що джерелом надходження коштів на придбання спірного майна є спільні сумісні кошти подружжя.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

За частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення- без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач, посилаючись на положення статті 22 КпШС УРСР, статей 63 65 СК України, статей 3 55 51 42 43 66 67 ГК України, статті 51 ЦК України, зазначає, що майно, яке придбано за рахунок спільних коштів подружжя, однак при цьому зареєстроване за фізичною особою підприємцем та використовується для підприємницької діяльності є приватною власністю останнього, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності фізичної особи - підприємця.

Отже, для задоволення вимоги виплати половини вартості внесеного майна, доведенню підлягає факт придбання майна за рахунок спільних коштів подружжя.

Разом із тим, як встановлено рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 16 липня 2015 року, ухваленим в цивільній справі № 2120/12651/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, яке набрало законної сили, нежитлові приміщення складу-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , при цьому позивачем не доведено, що джерелом надходження коштів на придбання спірного майна є спільні сумісні кошти подружжя.

Таким чином, обставини щодо належності спірного нерухомого майна - складу-магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» до спільного майна подружжя та надходження коштів на його придбання досліджувалися під час розгляду іншої цивільної справи та були встановлені ухваленим у ній судовим рішенням, а тому не підлягають доказування при розгляді цієї справи.

Враховуючи наведене, з огляду на встановлені в іншій цивільній справі обставини, які відповідно до положень статті 61 ЦПК України не підлягали доказуванню під час розгляду цієї справи, суди дійшли обґрунтованих висновків про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.

Доводи касаційної скарги заявника про те, що вона, враховуючи придбання приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок спільних коштів подружжя, в разі поділу майна має право вимоги щодо виплати їй половини вартості внесеного майна не заслуговують на увагу.

Відсутність основної складової для стягнення компенсації за майно, яке належить приватному підприємцю, а саме придбання його за спільні сумісні кошти подружжя, унеможливлює задоволення вимоги щодо виплати грошових коштів в якості грошової компенсації. Крім того, рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 16 липня 2015 року, яке набрало законної сили, встановлено, що спірне нерухоме майно є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 10 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська