№ 766/18774/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

31 липня 2023 року

м. Київ

справа № 766/18774/17

провадження № 61-2780 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Васильєва Маргарита Володимирівна,

відповідач - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорофеєва 28»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєвої Маргарити Володимирівни,

на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 05 жовтня 2021 року у складі судді Булах Є. М. та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 січня 2022 року у складі колегії суддів:

Майданіка В. В., Кутурланової О. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорофеєва 28» (далі - ОСББ «Дорофеєва 28») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просила суд: поновити строк звернення до суду; визнати незаконним і скасувати наказ ОСББ «Дорофеєва 28» від 31 травня 2017 року № 4 про припинення трудових відносин із нею з 31 травня 2017 року

у зв`язку з закінченням терміну дії трудової угоди від 18 липня 2016 року; поновити її на посаді бухгалтера ОСББ «Дорофеєва 28»; рішення в частині поновлення її на роботі допустити до негайного виконання; стягнути

з ОСББ «Дорофеєва 28» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 червня 2017 року по 31 жовтня 2017 року у розмірі

16 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 18 липня 2016 року між нею та ОСББ «Дорофеєва 28» було укладено трудову угоду, строк дії якої пролонговано до 31 грудня 2017 року. На підставі зазначеної угоди цього самого дня було видано наказ № 5, яким прийнято її на роботу бухгалтером ОСББ з 19 липня 2016 року з посадовим окладом у розмірі однієї мінімальної заробітної плати згідно з Законом України «Про державний бюджет України».

15 жовтня 2017 року їй стало відомо, що до Херсонської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області надійшов наказ ОСББ «Дорофеєва 28» від 31 травня 2017 року № 4, яким припинено дію трудових відносин із нею з 31 травня 2017 року

у зв`язку з закінченням терміну дії трудового договору цивільно-правового характеру від 18 липня 2016 року (далі - наказ від 31 травня 2017 року № 4).

Позивач уважала вказаний наказ незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки станом на день його видання, строк трудової угоди

від 18 липня 2016 року не закінчився, вона продовжувала виконувати обов`язки бухгалтера, станом на 31 травня 2017 року розрахунок із нею

не проведено.

ОСОБА_1 неодноразово уточнювала позовні вимоги.

В останній заяві про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просила суд:

- поновити їй місячний строк звернення до суду з вимогами про поновлення на роботі та тримісячний строк - з вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- визнати незаконним і скасувати наказ від 31 травня 2017 року № 4;

- визнати незаконним і скасувати пункт 3 наказу ОСББ «Дорофеєва 28»

від 19 березня 2020 року № 7 про її звільнення з займаної посади у зв`язку

з закінченням строку дії трудової угоди від 18 липня 2016 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 31 грудня 2017 року;

- поновити її на посаді бухгалтера ОСББ «Дорофеєва 28»;

- допустити рішення в частині поновлення її на роботі до негайного виконання;

- стягнути з ОСББ «Дорофеєва 28» на її користь компенсацію

за невикористану щорічну відпустку в сумі 5 670,81 грн;

- стягнути з ОСББ «Дорофеєва 28» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 січня 2018 року по день ухвалення судом рішення;

- стягнути з ОСББ «Дорофеєва 28» на її користь 32 000,00 грн

на відшкодування моральної шкоди;

- стягнути з ОСББ «Дорофеєва 28» на її користь понесені нею судові витрати;

- залишити без розгляду її позовні вимоги про: зобов`язання

ОСББ «Дорофеєва 28» видати наказ про встановлення посадового окладу бухгалтера 3 200,00 грн із 01 січня 2017 року, як мінімальну заробітну плату згідно з наказу від 18 липня 2016 року № 5 та Закону України

«Про Державний бюджет 2017 року»; стягнення з ОСББ «Дорофеєва 28»

на її користь виплати по лікарняному щодо лікування виробничої травми

з 04 січня 2017 року по 09 березня 2019 року; стягнення з відповідача

на її користь заробітної плати з урахуванням підвищення до мінімального розміру 3 200,00 грн: за січень 2017 року у розмірі 80,00 грн, березень

2017 року у розмірі 1 163,64 грн, разом - 1 243,64 грн; стягнення з ОСББ

на її користь заборгованості із заробітної плати за червень - серпень

2017 року в сумі 9 600,00 грн.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 23 квітня

2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання

«Про Державний бюджет 2017 року»; стягнення з ОСББ «Дорофеєва 28»

на її користь виплати по лікарняному щодо лікування виробничої травми

з 04 січня 2017 року по 09 березня 2019 року; стягнення з відповідача

на її користь заробітної плати з урахуванням підвищення до мінімального розміру 3 200,00 грн: за січень 2017 року у розмірі 80,00 грн та березень

2017 року у розмірі 1 163,64 грн, разом - 1 243,64 грн; стягнення

з ОСББ «Дорофеєва 28» на її користь заборгованості із заробітної плати

за червень - серпень 2017 року в сумі 9 600,00 грн залишено без розгляду. Роз`яснено позивачці її право на повторне звернення до суду з такими вимогами.

Іншою ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області

від 23 квітня 2021 року відмовлено у прийнятті заяви представника позивача про уточнення позовних вимог, доповнення предмета позову

та збільшення розміру позовних вимог у частині доповнення предмета позову позовними вимогами про визнання незаконним і скасування

пункту 3 наказу ОСББ «Дорофеєва 28» від 19 березня 2020 року № 7

про її звільнення з займаної посади у зв`язку з закінченням строку

дії трудової угоди від 18 липня 2016 року на підставі пункту 2

частини першої статті 36 КЗпП України з 31 грудня 2017 року; стягнення

з ОСББ «Дорофеєва 28» на її користь компенсації за невикористану щорічну відпустку в сумі 5 670,81 грн. В іншій частині заяву прийнято.

Уточнені позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 02 листопада 2018 року (справа

№ 766/6897/17), залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, задоволено її позов

до ОСББ «Дорофеєва 28», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Херсонській області, про визнання цивільно-правової угоди трудовим договором. Визнано трудовим договором цивільно-правову угоду, укладену 18 липня 2016 року між нею та ОСББ «Дорофеєва 28» в особі виконавчого директора ОСББ Палагнія В. І. на виконання робіт

з бухгалтерського обліку та економічного аналізу діяльності об`єднання, термін дії якої продовжено до 31 грудня 2017 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Встановлені судовими рішеннями у справі № 766/6897/17 обставини

не підлягають доказуванню при розгляді вказаної справи (частина четверта статті 82 ЦПК України).

19 березня 2020 року ОСББ «Дорофеєва 28» видало наказ № 7, яким скасовано наказ від 31 травня 2017 року № 4 (пункт 1), поновлено

її на посаді бухгалтера з 01 червня 2017 року (пункт 2), звільнено її з посади бухгалтера з 31 грудня 2017 року у зв`язку з закінченням строку дії трудової угоди від 18 липня 2016 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (пункт 3). Тобто фактичне поновлення її на роботі

не відбулося.

Разом із цим, трудова угода від 18 липня 2016 року вважається такою,

що укладена на невизначений строк, тому у ОСББ «Дорофеєва 28» не було правових підстав для винесення відповідних наказів про її звільнення

у зв`язку з закінченням строку його дії.

Зазначала, що відповідач здійснив виплату заробітної плати за період

з 01 червня 2017 року по 31 грудня 2017 року, формально поновивши

її на роботі та звільнивши в цей самий день з 31 грудня 2017 року, а отже

на підставі частини другої статті 235 КЗпП України на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 січня

2018 року по день ухвалення судом рішення.

Унаслідок тривалого порушення трудових прав (понад три роки) їй завдано моральної шкоди, зокрема, відбулися негативні зміни у її житті, у зв`язку

з чим порушився звичний порядок життя, що вимагало від неї додаткових зусиль для його організації, вона перебувала у стані стресу, як наслідок погіршився стан здоров`я, а також її соціальні та родинні зв`язки. Розмір шкоди нею оцінено у 32 000,00 грн.

Вважала, що строк звернення до суду з указаними вимогами пропущено

з поважних причин, у зв`язку з чим просила його поновити.

З урахуванням наведеного, а також уточнених позовних вимог,

ОСОБА_1 остаточно просила суд:

- визнати незаконним і скасувати наказ від 31 травня 2017 року № 4;

- поновити її на посаді бухгалтера ОСББ «Дорофеєва 28»;

- допустити рішення в частині поновлення її на роботі до негайного виконання;

- стягнути з ОСББ «Дорофеєва 28» на її користь 32 000,00 грн

на відшкодування моральної шкоди;

- стягнути з ОСББ «Дорофеєва 28» на її користь понесені нею судові витрати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 05 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що строк звернення до суду з позовними вимогами про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не пропущено, оскільки позивачку

не було ознайомлено з наказом від 31 травня 2017 року № 4 щодо

її звільнення, про його існування дізналася з листа Херсонської об`єднаної податкової інспекції ГУ ДФС у Херсонській області ДФС України

від 11 жовтня 2017 року № 74/ЗПІ/21-03-08-03-14, з указаним позовом

до суду звернулася 31 жовтня 2017 року, тобто в межах установленого трудовим законодавством строку.

Районним судом ураховано преюдиційні обставини (частина четверта

статті 82 ЦПК України), встановлені судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 766/6897/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСББ «Дорофеєва 28», третя особа - управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Херсонській області, про визнання цивільно-правової угоди трудовим договором, якими визнано трудовим договором цивільно-правову угоду, укладену 18 липня 2016 року

між ОСББ «Дорофеєва 28» та ОСОБА_1 , термін дії якої продовжено до 31 грудня 2017 року. У цій справі встановлено, що між сторонами 18 липня 2016 року фактично укладено трудовий договір, оскільки позивач виконувала конкретні функції за посадою бухгалтера, передбачені, зокрема посадовою інструкцією, затвердженою відповідачем, а не індивідуально визначену роботу, результати якої могли оформлятися актами приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг),

які сторонами не складались.

На виконання судових рішень у справі № 766/6897/17 ОСББ «Дорофеєва 28» 19 березня 2020 року видало наказ № 7, яким скасував наказ від 31 травня 2017 року № 4, поновив її на посаді бухгалтера з 01 червня 2017 року

та звільнив позивача з займаної посади у зв`язку з закінченням строку

дії трудової угоди від 18 липня 2016 року на підставі пункту 2

частини першої статті 36 КЗпП України з 31 грудня 2017 року, вніс відповідний запис до трудової книжки позивача, нарахував і виплатив заробіток за період з 01 червня 2017 року по 31 грудня 2017 року

й компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період із 19 липня 2016 року по 31 травня 2017 року.

Урахувавши, що наказ від 31 травня 2017 року № 4 скасований наказом

від 19 березня 2020 року № 7, питання про законність/незаконність якого

не було предметом розгляду даної справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову позивача в частині визнання незаконним і скасування наказу від 31 травня 2017 року № 4 та про поновлення на роботі. Із цих самих підстав суд уважав, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період

з 01 січня 2018 року, оскільки суд розглядає справи виключно в межах заявлених вимог (статті 13 ЦПК України).

Інші позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є похідними

від основних, які є не доведеними.

Суд першої інстанціїзастосував відповідні норми Конституції України,

КЗпП України ЦПК України, врахував відповідний правовий висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, а також послався

на роз`яснення, надані судам у постановах Пленуму Верховного Суду України: від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику

в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 18 січня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката

Васильєвої М. В., залишено без задоволення. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 05 жовтня 2021 року залишено

без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду

про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки на час вирішення даного спору судами не встановлено порушення трудових прав позивача. Питання про законність чи незаконність наказу

від 19 березня 2020 року № 7, яким скасовано оскаржуваний позивачем наказ від 31 травня 2017 року № 4, не було предметом розгляду цієї справи. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано послався на встановлені судами обставини у справі № 766/6897/17, які є преюдиційними

для розгляду даної справи (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Із цих підстав апеляційний суд відхилив відповідні доводи апеляційної скарги.

Посилання заявника апеляційної скарги про безстроковість трудової угоди, укладеної між сторонами 18 липня 2016 року, суд уважав безпідставними, оскільки судами попередніх інстанцій у справі № 766/6897/17 за наслідками розгляду відповідного позову ОСОБА_1 указану угоду визнано трудовим договором, термін дії якої продовжено до 31 грудня 2017 року.

В частині встановлення строку його дії судові рішення не оскаржувалися.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєва М. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник посилається на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду,

а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, відсутній висновок Верховного Суду

щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України на всій території України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану

в Україні» з доповненнями, введено воєнний стан в Україні з 05 години

30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє і зараз.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року

№ 1/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» (зі змінами) відповідно до частини сьомої статті 147

Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ураховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, серед іншого, змінено територіальну підсудність судових справ Херсонського міського суду Херсонської області на Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, а згодом на Малиновський районний суд

м. Одеси.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано цивільну справу

№ 766/18774/17 із Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

Верховний Суд направляв копію ухвали про відкриття касаційного провадження від 07 квітня 2022 року на електронні адреси Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, Малиновського районного суду м. Одеси та Херсонського міського суду Херсонської області.

Керівник апарату суду Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області листами від 23 травня 2022 року

№ ЄП-285/22 вих., від 26 травня 2022 року № ЄП-289/22 вих. та від 19 червня 2023 року № ЕП-237/23-вих. на запити суду касаційної інстанції повідомив, що матеріали цивільної справи № 766/18774/17 до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області не надходили

(не передавалися).

Рішенням Вищої ради правосуддя від 30 травня 2023 року № 566/0/15-23 «Про відновлення роботи Херсонського міського суду Херсонської області, зміну територіальної підсудності судових справ окремих судів Херсонської області, відтермінування початку відновлення роботи Білозерського районного суду Херсонської області», серед іншого, ухвалено відновити

з 01 червня 2023 року роботу Херсонського міського суду Херсонської області, територіальну підсудність судових справ якого змінено розпорядженнями Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року

№ 1/0/9-22 (зі змінами, внесеними розпорядженням Голови Верховного Суду від 26 вересня 2022 року № 52) та від 10 січня 2023 року № 2.

У липні 2023 року з Херсонського міського суду Херсонської області справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката

Васильєвої М. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанції

не врахували відповідні правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, не надали належної правової оцінки наданим позивачем доказам і її доводам, унаслідок чого дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову позивача.

Вказує на порушення судами норм процесуального права, оскільки суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно відмовив у прийнятті заяви позивача від 22 квітня 2021 року про уточнення позовних вимог у частині доповнення предмета позову новою вимогою - про визнання незаконним і скасування наказу від 19 березня 2020 року № 7 про звільнення позивача з займаної посади з 31 грудня 2017 року.

Суди залишили поза увагою те, що трудова угода від 18 червня 2016 року внаслідок її переукладення та характеру виконуваної роботи й інтересів працівника набула характеру безстрокового трудового договору, а тому

у відповідача не було підстав для звільнення позивача із займаної посади

у зв`язку із закінченням строку дії трудового угоди.

Крім того, зазначає, що суди безпідставно відмовили позивачці

у відшкодуванні моральної шкоди, завданої їй незаконними діями відповідача.

Вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката

Васильєвої М. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір

є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається

на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений

за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк

з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання,

або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено,

що підставами припинення трудового договору є закінчення строку

(пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі

№ 753/16193/16-ц (провадження № 61-24657св18), від 31 жовтня 2018 року

у справі № 761/27037/17-ц (провадження № 61-44171св18) зроблено висновок, що підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу

про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо

ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23

КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу

за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю

на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі,

що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 02 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, та постановою Верховного Суду від 04 березня

2020 року, у справі № 766/6897/17 задоволено позов ОСОБА_1

до ОСББ «Дорофеєва 28», третя особа - управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Херсонській області, про визнання цивільно-правової угоди трудовим договором. Визнано трудовим договором цивільно-правову угоду, укладену 18 липня 2016 року

між ОСББ «Дорофеєва 28» та ОСОБА_1 , термін дії якої продовжено до 31 грудня 2017 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У справі № 766/6897/17 судами було встановлено, що між сторонами

18 липня 2016 року фактично укладено трудовий договір, оскільки позивач виконувала конкретні функції за посадою бухгалтера, передбачені, зокрема посадовою інструкцією, затвердженою відповідачем, а не індивідуально визначену роботу, результати якої могли оформлятися актами приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), які сторонами не складались.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду,

що набрали законної сили.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи,

які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто

ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності

або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися

і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували обставини, встановлені у справі № 766/6897/17,

які є преюдиційними.

Наказом від 19 березня 2020 року № 7 на підставі судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у справі

№ 766/6897/17, скасовано наказ від 31 травня 2017 року № 4

про припинення дії трудових відносин із ОСОБА_2 з 31 травня 2017 року у зв`язку з закінченням терміну дії трудового договору цивільно-правового характеру б/н від 18 липня 2016 року (пункт 1). Поновлено ОСОБА_1 на посаді бухгалтера з 01 червня 2017 року (пункт 2). Звільнено бухгалтера ОСОБА_1 з займаної посади у зв`язку

з закінченням строку дії трудової угоди від 18 липня 2016 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 31 грудня 2017 року

(пункт 3). Внесено запис до трудової книжки ОСОБА_1 (пункт 4). Нараховано та виплачено ОСОБА_1 заробіток за період

з 01 червня 2017 року по 31 грудня 2017 року (після утримання з такого заробітку всіх податків і внесків, передбачених чинним законодавством), згідно із чинним законодавством (пункт 5). Виплачено ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку, після надання нею довідки про нарахування заробітку за період з 19 липня 2016 по 31 травня 2017 року (пункт 6). Наказано ознайомити ОСОБА_1 з наказом (пункт 7) (а. с. 189, т.2).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що оскаржуваний позивачем наказ

від 31 травня 2017 року № 4 скасований наказом від 19 березня 2020 року № 7, який не був предметом розгляду даної справи, тоді як суд розглядає справи виключно в межах заявлених вимог (статті 13 ЦПК України).

Таким чином, суди попередніх інстанцій на підставі правильно встановлених фактичних обставин справи та належної оцінки поданих сторонами доказів та їх доводів, зробили вірний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову позивача в частині визнання незаконним і скасування наказу від 31 травня 2017 року № 4

та про поновлення її на роботі.

Також правильними є висновки судів про те, що інші позовні вимоги

не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основних,

які є не доведеними.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів і зауважує,

що доводи касаційної скарги в цілому зводяться до незгоди з наказом

від 19 березня 2020 року № 7, яким її спочатку було поновлено на посаді,

а потім звільнено у зв`язку з закінченням строку дії трудової угоди

від 18 липня 2016 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36

КЗпП України з 31 грудня 2017 року. Водночас, указаний наказ не був предметом розгляду даної справи. Тому відповідні доводи відхиляються Верховним Судом.

Крім цього, не заслуговують на увагу й посилання заявника

про безстроковість укладеного між сторонами договору, оскільки судами, як у справі, яка переглядається, так і у справі № 766/6897/17, встановлено, що між сторонами 18 липня 2016 року укладено строковий трудовий договір, строк дії якого був продовжений до 31 грудня 2017 року, й який

у судовому порядку недійсним не визнавався.

За наведених обставин, оскаржувані судові рішення є законними

та обґрунтованими, ухваленими з урахуванням правових висновків Верховного Суду, які є релевантними для цієї справи, а тому відповідні доводи касаційної скарги є безпідставними. При цьому судова практика

у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування, оскільки у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Висновки судів попередніх інстанцій, у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону,

які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Із цих підстав суд касаційної інстанції відхиляє посилання заявника

на відсутність висновку Верховного Суду.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,

а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи касаційної скарги є безпідставними, суди надали їм правильну оцінку, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить

до повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд

не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєвої Маргарити Володимирівни, залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 05 жовтня

2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 січня

2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць