ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 766/19465/17

провадження № 61-13789св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 25 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Данилевського М. А., та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Ігнатенко П. Я., Полікарпової О. М., Воронцової Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.

В обґрунтування позову вказувала, що 20 квітня 2008 року між нею та

ОСОБА_2 укладено договір № 1 про спільну діяльність (простого товариства), відповідно до умов якого учасники за цим договором

( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) зобов`язалися спільно діяти з метою придбання житлового будинку та господарських будівель разом із земельною ділянкою площею 0,2421 га, які розташовані на АДРЕСА_1 , а також спільно проводити ремонтні роботи, сплачувати комунальні послуги, інші обов`язкові платежі для утримання і обслуговування придбаного спільного майна та спільно користуватись придбаним майном, отримати і погашати кредит, згідно з вимогами кредитного договору.

Позивач вважала, що в договорі не зазначено: види та обсяг внесків кожної із сторін, що є істотною умовою для даного виду договорів; в якому виразі оцінюється такий внесок, а саме грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння або ділова репутація та ділові зв`язки.

Вказувала, що учасники договору не вважали його дійсним, тому і не спрямовували свої дії на виконання його умов. Доказом зазначеного є те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не обмінювались наявною в їх розпорядженні інформацією з питань, що становлять взаємний інтерес учасників; щомісячно не проводили спільні консультації з управління майном; не виконували спільні замовлення і замовлення один одного щодо предмета спільної діяльності; не здійснювали додаткові вклади в спільну діяльність; не несли витрати і збитки, пов`язані зі спільною діяльністю, пропорційно вартості вкладу в спільне майно, а також не виконували інші зобов`язання, передбачені договором, що суперечить розділу 2 договору № 1 про спільну діяльність.

Також позивач зазначала, що договором передбачено здійснення спільної діяльності відповідно до програми робіт, що додається до цього договору (Додаток № 1), в якому зазначено порядок, терміни, етапи, вартість та інші умови спільної діяльності (пункт 2.2 Договору); вклад учасників і форма вкладу здійснюється згідно з Додатком № 2 до Договору (пункти 5.1, 5.2 Договору), однак вказаних додатків не існує, так як учасники не прагнули настання юридичних наслідків в результаті укладення договору про спільну діяльність і не вважали його дійсним.

Крім того, вказала, що ОСОБА_3 7 червня 2016 року зверталась з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про переведення прав та обов`язків на частку у спільному майні за договором № 1 від 20 серпня 2012 року

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про спільну діяльність, визнання права власності на частку нерухомого майна, яке перебуває у власності ОСОБА_1 , а саме на житловий будинок на АДРЕСА_1 . Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 10 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі та встановлено, що сторони не узгодили між собою розмір (вартість) вкладів у спільну діяльність, їх різновиди, спосіб та строки їх внесення, що є істотними умовами договору про спільну діяльність та передбачено пунктом 5 договору, тому договір про спільну діяльність

від 20 квітня 2008 року сторонами не є укладеним і він не несе для сторін жодних юридичних наслідків (не створює для його сторін жодних прав та не покладає обов`язків). Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 5 вересня

2017 року вказане рішення суду від 10 липня 2017 року змінено шляхом виключення з його мотивувальної частини висновків про те, що договір є неукладеним.

За таких обставин позивач просить визнати недійсним договір № 1 про спільну діяльність від 20 квітня 2008 року, укладений ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 .

Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 23 січня 2019 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 25 березня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторони спірного договору не узгодили між собою розмір (вартість) вкладів у спільну діяльність, їх різновид, спосіб та строки їх внесення, що є істотними умовами договору про спільну діяльність та передбачені його

пунктом 5, тому договір про спільну діяльність від 20 квітня 2008 року не є укладеним, не несе для сторін такого договору жодних юридичних наслідків (не створює для них прав та не покладає обов`язків), а неукладений договір не може бути визнаний недійсним.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 20 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 25 березня 2019 року змінено шляхом виключення з мотивувальної частини рішення другого абзацу на сторінці 4 наступного змісту: «За викладених обставин відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 366 ЦК України».

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що зазначене в мотивувальній частині рішення посилання на статтю 366 ЦК України не має жодного відношення до предмета спору, стаття 366 ЦК України не заявлялась як підстава або обґрунтування позову, тому аналіз зазначеної норми щодо можливості застосування до спірних правовідносин є зайвим і безпідставним.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що основна мета договору про спільну діяльність - це об`єднання вкладів і спільні дії, однак розмір вкладів та спільні дії не встановлені судом та не визначені сторонами; договір № 1 про спільну діяльність від 20 квітня 2008 року не містить істотних умов щодо вкладів його учасників, без визначення яких не можна вважати договір про спільну діяльність укладеним. Враховуючи встановлені судами у справі

№ 766/12152/16-ц обставини щодо недосягнення сторонами розміру (вартості) вкладів у спільну діяльність, їх різновиди, способи та строки їх внесення, що є істотними умовами договору про спільну діяльність та передбачені

пунктом 5 договору, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що договір є неукладеним, тому не може бути визнаний судом недійсним.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, яка їх подали

У липні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 25 березня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 червня 2019 року і направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваний договір про спільну діяльність є неукладеним, оскільки він не відповідає обставинам справи. Дійшовши такого висновку, суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові

від 6 листопада 2018 року у справі № 926/3397/17, про те, що факт виконання сторонами спірного договору виключає кваліфікацію такого договору як неукладеного.

Заявник вказує на безпідставність посилання апеляційного суду на непідписання ОСОБА_1 договору про спільну діяльність, оскільки у позовній заяві на таку обставину і вона не була предметом розгляду в суді першої інстанції, тому вказаного висновку апеляційний суд дійшов із порушенням частини першої статті 367 ЦПК України.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що кредит надавався ОСОБА_1 для придбання житлового будинку на АДРЕСА_1 , що вказує на виконання позивачем пункту 3.1 оспорюваного договору про спільну діяльність.

Також заявник вважає помилковими висновки апеляційного суду про недоведення факту здійснення ОСОБА_2 поручительства на виконання умов договору про спільну діяльність та про те, що кредитні правовідносини знаходяться поза межами даного спору, оскільки ці висновки не відповідають обставинам справи. Такого висновку апеляційний суд дійшов, не врахувавши того, що умовами договору про спільну діяльність передбачено укладення ОСОБА_1 кредитного договору для купівлі об`єкта нерухомого майна, а ОСОБА_2 не ухилялась від поручительства, надання якого залежало від появи в цьому потреби. Також, на думку заявника, суди не врахували, що протягом квітня 2008 року-листопада 2017 року ОСОБА_1 не пред`являла претензій до ОСОБА_2 щодо необхідності надання поруки.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У грудні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір № 1 від 20 квітня

2008 року про спільну діяльність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підписаний ОСОБА_1 . Згідно з пунктами 1.1,1.2 цього договору учасники приймають на себе зобов`язання об`єднати свої вклади і спільно діяти для досягнення спільної мети - придбання житлового будинку та господарських будівель разом із земельною ділянкою площею 0,2421 га, які розташовані на

АДРЕСА_1 , а також спільно проводити ремонтні роботи, сплачувати комунальні послуги, інші обов`язкові платежі для утримання і обслуговування придбаного спільно майна та спільно користуватись придбаним майном, отримати і погашати кредит згідно з умовами кредитного договору.

З пункту 2.1, 2.2 вказаного договору суди встановили, що для досягнення мети за цим договором учасники зобов`язуються: обмінюватися наявною в їх розпорядженні інформацією з питань, що становлять взаємний інтерес учасників; щомісячно проводити спільні консультації з управління майном; виконувати спільні замовлення і замовлення один одного щодо предмета спільної діяльності; за наявності відповідної угоди учасників, здійснювати додаткові вклади в спільну діяльність; нести витрати і збитки, пов`язані зі спільною діяльністю, пропорційно вартості вкладу в спільне майно, а також виконувати інші зобов`язання, передбачені цим договором і законодавством України. Спільна діяльність здійснюється відповідно до програми робіт, що додається до цього договору (Додаток № 1), в якій визначено порядок, терміни, етапи, вартість та інші умови спільної діяльності.

Судами встановлено, що в розділі 5 «Вклади і частки учасників» у пунктах 5.1, 5.2 не зазначено розміри вкладів учасників, форма вкладів, міститься посилання на Додаток № 2 та визначено, що частка кожного учасника у спільній діяльності становить 50%. У пункті 5.3 зазначено, що при зміні вартості обсягів виконуваних робіт учасники за взаємною угодою можуть вносити відповідні зміни і доповнення до цього договору та Додатку № 1 та Додатку № 2, у тому числі спрямовані на перегляд розмірів часток учасників залежно від вартості вкладів, що вносяться додатково.

Судовими рішеннями Голопристанського районного суду Херсонської області

від 10 липня 2017 року та апеляційного суду Херсонської області

від 5 вересня 2017 року у справі № 766/12152/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про переведення прав та обов`язків на частку у спільному майні за договором, визнання права власності на частку нерухомого майна, які набрали законної сили, встановлено, що договір № 1 про спільну діяльність від 20 квітня 2008 року не містить умов щодо вкладів його учасників і безпосередньо вкладу ОСОБА_2 та внесення нею майна, яким вона володіла на праві власності.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 25 березня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 1130 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до статті 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Частинами першою та другою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 3 ЦК України презюмує свободу договорів разом із рівністю учасників цивільних відносин, а також справедливість, добросовісність та розумність як загальні засади цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Встановивши, що розмір вкладів за оспорюваним договором не визначений сторонами, договір не містить істотних умов щодо вкладів його учасників без визначення яких не можна вважати його укладеним, а також врахувавши встановлені судовим рішенням у справі № 766/12152/16-ц обставини про те, що сторони не узгодили між собою розмір (вартість) вкладів у спільну діяльність, їх різновиди, спосіб та строки їх внесення, що є істотними умовами договору про спільну діяльність та передбачені його 5 пунктом, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з підстав неукладення оспорюваного договору, що виключає визнання його недійсним.

Доводи касаційної скарги про помилковість висновку судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваний договір є неукладеним, та про невідповідність висновків судів правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 6 листопада 2018 року у справі № 926/3397/17, відхиляються касаційним судом, оскільки постанову у вказаній справі прийнято Верховним Судом за інших фактичних обставин. Зокрема, у справі № 926/3397/17 судами попередніх інстанцій встановлено факт виконання умов договору обома його сторонами, а в цій справі суди такі обставини вважали недоведеними.

Посилання заявника на порушення апеляційним судом частини першої

статті 367 ЦПК України є безпідставними, оскільки копія договору № 1 про спільну діяльність від 20 квітня 2008 року подана позивачем до суду першої інстанції і досліджена цим судом, тому відсутні підстави вважати, що, дослідивши вказаний договір та встановивши факт його непідписання

ОСОБА_1 , апеляційний суд вийшов за межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій факту укладення ОСОБА_1 кредитного договору та виникнення у

ОСОБА_2 поруки на забезпечення виконання кредитного договору, що, як вважає заявник, вказує на виконання сторонами умов договору про спільну діяльність підтверджує укладення договору, є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким апеляційний суд надав належну оцінку. Судовим рішенням апеляційного суду обґрунтовано відхилено ці доводи заявника та наведено мотиви на їх спростування, з якими погоджується і касаційний суд.

За змістом статті 400 ЦПК України Верховний Суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі

Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявником на такі не вказано.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині незміненій апеляційним судом, та постанови суду апеляційної інстанції, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині, незмінній апеляційним судом,і постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 25 березня 2019 року в частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов