Постанова

Іменем України

5 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 766/5815/16-ц

провадження № 61-76св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 25 вересня 2019 року, ухвалене у складі судді Строілова С. О., та постанову Херсонського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Воронцової Л. П., Приходько Л. А., Радченка С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю та зміну черговості одержання права на спадкування,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю та змінучерговості права на спадкування.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько його дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на 3/8 частки чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 , дачну земельну ділянку, земельнуділянку в Сумській області, акції підприємств, установ та інше.

Спадкоємцями першої черги після ОСОБА_4 є відповідачі у справі: його дружина - ОСОБА_2 та рідна сестра дружини - ОСОБА_3 .

З вересня 2001 року ОСОБА_4 проживав разом з його сім`єю, за їх з дружиною місцемреєстрації, а саме за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки, перенісши ішемічнийінсульт з правосторонньою геміплегією та афазією, він був у безпорадному стані і потребував постійноїсторонньої допомоги.

Оскільки позивач не мав постійної роботи, то він здійснював догляд за ОСОБА_4 , у зв`язку з тим, що його дружина - ОСОБА_2 працювала.

У лютому 2008 року ОСОБА_4 був поставленийкардіостимулятор і в березні цього ж року встановлено першу групу інвалідностідовічно. Позивач звернувся до Управління праці та соціального захистунаселення Суворовськоїрайонної у м. Херсоні ради для отримання статусу особи, яка доглядає за особою з інвалідністю першої групи.

З грудня 2014 року ОСОБА_5 був зареєстрований за місцем проживання позивача та його дружини ОСОБА_2 .

Позивач вважав, що оскільки він протягом тривалого часу (більше 13 років) проживав зі спадкодавцем однією сім`єю, то має право на спадкування як спадкоємець четвертої черги і його дії по відношенню до спадкодавця підпадають під критерії, визначені частиною другою статті 1259 ЦК України, а саме надання ним допомоги з підтримки життєдіяльності ОСОБА_4 , який перебував у безпорадному стані, то він має право на зміну черговості спадкування і спадкування зі спадкоємцями першої черги.

Позивач просив суд: встановити факт його проживання з померлим ОСОБА_4 однією сім'єю з 2001 року до ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати за ним право на спадкування за законом у четверту чергу після ОСОБА_4 ; змінити черговість одержання права на спадщину та визнати за ним право на спадкування разом зі спадкоємцями першоїчерги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

РішеннямБілозерського районного суду Херсонської області від 25 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанціївиходив з того, що відсутні підстави, передбачені статтею 1259 ЦК України, для надання позивачу права на спадкування після ОСОБА_4 разом зі спадкоємцями першоїчерги, оскільки позивачем не доведено сукупність умов, передбаченихцією статтею, для надання такого права, зокрема позивач не надав доказів на підтвердження матеріального забезпеченняним померлого ОСОБА_4 . Також суд врахував те, що позивачпротягом тривалого часу не працював, отримував компенсацію як працездатна непрацююча особа, яка доглядаєза особою з інвалідністю першої групи, а померлий мав достатній дохід для свогозабезпечення у вигляді пенсії та дивідендів від наявних у нього депозитів.

Крім того, суд також врахував те, що позивач фактично не реалізувавсвоє право на прийняття спадщини в передбачений законом строк шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори та, незважаючи на проживання з ОСОБА_4 на час його смерті, взагалі не претендував на спадщину протягом тривалого часу й до нотаріальної контори з відповідними намірами не звертався.

Також суд дійшов висновку, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про встановлення факту проживання однієюсім`єю з померлим ОСОБА_4 , оскільки в межах заявленого позову даний факт не маєюридичного значенняі від нього не залежитьвиникнення права позивача на спадкування після ОСОБА_4 з урахуванням наявності у померлого двох спадкоємців першоїчерги.

ПостановоюХерсонського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

РішенняБілозерського районного суду Херсонської області від 25 вересня 2019 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що, вирішуючи спір, суд першоїінстанції дійшовобґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 належні і допустимі докази надання ним матеріальної допомоги ОСОБА_4 за рахунок власних коштів не наданіта у матеріалах справивідсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

26 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Білозерського районного суду Херсонськоїобласті від 25 вересня 2019 року і постанову Херсонського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовзадовольнити.

Касаційнаскарга мотивованатим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичнихобставин справи, якімають значення для її правильного вирішення, не надали належноїоцінки зібраним у справідоказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

Такожзазначає, що ОСОБА_4 з 2001 року по день своєї смертіперебував у безпорадному стані, зумовленому інвалідністю 1 групи, не міг самостійнозабезпечити умовисвого життя, потребувавстороннього догляду та піклування, які отримував виключно з бокупозивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та показами свідків.

Також зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що спадкодавець мав достатній дохід для свого забезпечення і утримувався за рахунок особистих коштів, є помилковими, оскільки суди не взяли до уваги, що пенсію, яку отримував спадкодавець, не вистачало для його повноцінного життя та підтримання здоров`я. Посилання судів на наявність у спадкодавця власних заощаджень, які знаходились на рахунках банку, також є помилковим, оскільки у позивача був відсутній доступ до вказаних коштів, крім того спадкодавець за життя подарував ці кошти своїй дочці.

Помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту проживання однією сім`єю, оскільки наявні в матеріалах докази свідчать про достовірність того факту, що позивач з 2001 року фактично спільно проживав з ОСОБА_4 та був пов`язаний з ними спільним побутом, внаслідок чого вони мали взаємні права та обов`язки. Характер взаємовідносин між позивачем та спадкодавцем, спосіб організації життєдіяльності та наявність родинного зв`язку свідчать, що позивач і ОСОБА_4 проживали однією сім`єю протягом не менше п`яти років до дня смерті останього.

Позиція інших учасників справи

У квітні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому підтримує доводи касаційної скарги та просить її задовольнити.

Також у квітні 2020 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому послалась на безпідставність її доводів. Вказувала, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, якімають значення для її правильного вирішення, надали належну оцінку зібраним у справідоказам і ухвалилизаконні й обґрунтованісудові рішення. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2020 рокувідкрито касаційнепровадження у справі та витребувано з Білозерського районного суду Херсонської області матеріалицивільної справи № 766/5815/16-ц.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанційвстановлено, що позивач є чоловіком відповідача ОСОБА_2 , а відповідачі є доньками ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 7, 8, 301, 301 зв.).

З медичної документації ОСОБА_4 встановлено, що він внаслідок перенесеного в 2001 році ішемічного інсульта з правосторонньою геміплегією і моторною афазією спостерігався вдома дільничним терапевтом та невропатологом, проходив курси амбулаторного лікування. 12 травня 2005 року йому видана довідка лікарсько-консультаційною комісією № 89 про те, що вінпотребує стороннього догляду (т. 1 а. с. 12-18).

Згідноз довідкою Медико-соціальної експертноїкомісії від 3 березня 2008 року № 072526 ОСОБА_4 встановлена 1 група інвалідностібезтерміново з постійним стороннім доглядом (т. 1 а. с. 19).

РішеннямСуворовської районної у м. Херсоні ради від 13 грудня 2013 року № 216 призначено ОСОБА_2 піклувальником над її батьком ОСОБА_4 , 1932 року народження, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 32).

Відповідно до актів обстеження матеріально-побутових умов, складених спеціалістом управління праці та соціального захисту населення Суворовської у м. Херсоні ради від 6 грудня 2013 року і від 27 січня 2015 року, на момент проведення обстеження ОСОБА_4 проживав за адресою: АДРЕСА_2 ; дочка - піклувальник ОСОБА_2 - пенсіонерка, яка отримує пенсію у розмірі 1460,15 грн і 1652,15 грн відповідно і добре виконує свої обов`язки; зять - ОСОБА_1 доглядає за тестем ОСОБА_4 і отримує допомогу у розмірі 13,80 грн (т. 1 а. с. 25, 26).

Згідно з актом про факт проживання, складенимголовою квартального комітету № 6 Суворовського району у м. Херсоні ОСОБА_6 від 1 березня

2019 року, зі слів свідків, ОСОБА_4 постійно проживав за адресою: АДРЕСА_2 з вересня 2001 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 285).

Відповідно до довідки управлінняпраці та соціального захистунаселення Суворовськоїрайонної у м. Херсоні ради від 9 березня 2016 року № 1406, протоколу від 21 квітня 2008 року № 205 та рішення про призначення допомоги від7 травня 2015 року, ОСОБА_1 перебував на обліку управління праці та соціальногозахисту населенняСуворовської районної у м. Херсоні ради та у період з 2008 року до 2015 року отримував компенсацію як працездатна непрацююча особа, яка здійснює догляд за особою з інвалідністю 1 групи (т. 1

а. с. 99, 101).

Післясмерті ОСОБА_4 з заявами про прийняття спадщини до Другоїхерсонської державноїнотаріальної конторизвернулися ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , на підставі чого заведена спадкова справа (т. 1 а. с. 292 зв., 293).

ОСОБА_4 отримував пенсію у розмірі 4 900,00-5 100,00 грн, користувався пільгами зі сплати комунальних послуг (50 %) як учасник Великої Вітчизняної війни (т. 1 а. с. 25, 26, 271).

За життя ОСОБА_4 мав депозитні рахунки у ПАТ «Промінвестбанк» та ХФ АКБ «Гарант», розпорядження якими за дорученням від 18 березня 2002 року він надав дочці - ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 31, 314 - 321).

Позивач як станом на вересень 2001 року, так і до дня смерті ОСОБА_4 не працював, отримував допомогу по догляду за ОСОБА_4 у розмірі 15 % відпрожиткового мінімуму для працездатних осіб.

ОСОБА_2 отримувала пенсію за віком - у розмірі 1 460,15 грн-1652,15 грн (т. 1 а. с. 25, 26).

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиноютретьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальнихдій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 25 вересня 2019 року та постанову Херсонськогоапеляційного суду від 28 листопада 2019 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзивів на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК Українивизначено, що спадкуванняздійснюється за заповітом або за законом.

Згіднозі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входятьусі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутностізаповіту, визнання йогонедійсним, неприйняття спадщиниабо відмови відїї прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітомусієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у деньвідкриття спадщини.

Частинамипершою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна чергаспадкоємців за законом одержує право на спадкування у разівідсутності спадкоємцівпопередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщиниабо відмови відїї прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК Українивизначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені післяйого смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У четвертучергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однієюсім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Згідноз частиною другою статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом ізспадкоємцями тієїчерги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягомтривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогуспадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтвобув у безпорадномустані.

Системнетлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяєстверджувати про необхідність розмежовувати такіправові конструкції як «одержання права на спадкування наступноючергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «змінусуб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкуваннянаступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої-п'ятої черг і пов'язується із такими негативнимиюридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньоїчерги; усунення спадкоємцівпопередньої чергивід права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньоїчерги спадщини; відмовавід прийняття спадщини.

Судовий порядок зміни черговостізастосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступнихчерг до спадкоємців тієїчерги, якібезпосередньозакликаються до спадкування. Право на пред'явлення позову про зміну черговостіспадкуваннямаютьлишеспадкоємці за законом.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних обставин, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (прихильне спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, у якому особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин (постанови Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18) та від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18)).

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Цідані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, якімістять інформаціющодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, щопідтверджують заявленівимогичи запереченняабо мають іншезначення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторонимають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніхвимог абозаперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК Українипередбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певнимизасобами доказування, не можутьпідтверджуватися іншимизасобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності даютьзмогу дійтивисновку про наявність абовідсутність обставинсправи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішньогопереконання.

Суд оцінюєдокази за своїм внутрішнімпереконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленоїсили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипнихдоказів), який міститься у справі, мотивує відхилення абоврахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третястатті 89 ЦПК України).

Встановленняобставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбаченостаттями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційноїінстанції не наділений повноваженнямивтручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Встановивши, що позивач не довів факту надання саме ним матеріальної допомогиспадкодавцюпротягомтривалого часу, а також врахувавши те, що протягом тривалого часу позивач не працював, отримував допомогу по догляду за ОСОБА_4 у розмірі 15 % від прожитковогомінімуму для працездатних осіб, а останій, в свою чергу, мав достатній дохід для свого забезпечення і допомогу спадкодавцю надавала вся його родина, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо зміни черговості одержання права на спадкування та надання позивачу права на спадкування після ОСОБА_4 разом із спадкоємцями першої черги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги позивача про те, що він тривалий час опікувався спадкодавцем та надавав допомогу, не може бути достатньою обставиною для зміни черговості спадкування в розумінні частини другої статті 1259 ЦК України без установлення сукупності всіх юридичних фактів, обумовлених даною нормою.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами того, що пенсії, яку отримував спадкодавець, не вистачало для його повноцінного життя та підтримання його здоров`я, і він не мав достатнього доходу для свого забезпечення, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки позивач, в порушення вимог статтей 12 81 ЦПК України, не надав доказів середньомісячного розміру витрат на матеріальне забезпечення і утримання ОСОБА_4 , не навів розрахунок таких витрат, не спростував доводи відповідача ОСОБА_3 про наявність у спадкодавця заощаджень на рахунках в банку для його забезпечення і утримання, а також докази того, що позивач саме за власні кошти матеріально забезпечував спадкодавця.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не взяли до уваги дарування за життя заощаджень, які знаходились на рахунках банку, своїй дочці, а також відсутність у позивача доступу до вказаних коштів, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме тим, що спадкодавець видав довіреність ОСОБА_2 на розпорядження зазначеними коштами і не містять доказів дарування цих коштів.

Виходячи із зазначеного, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо зміни черговості одержання права на спадкування, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами наявність, передбачених статею 1259 ЦК України, юридичних фактів у їх сукупності, за наявності яких у нього могло виникнути право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом.

Таким чином, вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки належні і допустимі докази надання матеріальної допомоги ОСОБА_4 позивачем за рахунок його власних коштів не надані та у матеріалах справи відсутні.

Посилання в касаційній скарзі ОСОБА_1 про необґрунтований висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про відмову у задоволенні позову в частині встановлення факту його проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, оскільки такий факт знайшов своє підтвердження в ході розгляду справи, підлягають відхиленню як такі, що висновки суду не спростовують, з огляду на наступне.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистихчи майнових прав самого заявника.

Справи про встановлення юридичних фактівможуть бути предметом розгляду суду за таких умов: факти, якіпідлягають встановленню, повиннімати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичнінаслідки: виникнення, зміну абоприпинення особистихчи майнових прав громадян абоорганізацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якоїнеобхідне йоговстановлення. Один і той самий факт для певнихосіб і для певної мети може матиюридичне значення, а для іншихосіб та для іншої мети - ні.

Юридичніфакти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистихчи майнових прав самого заявника.

Враховуючивикладене, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено права на зміну черговості для спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом, тому встановлення факту проживання однієюсім'єю не породжує юридичнихнаслідків для позивача.

Подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року в справі № 346/1178/17(провадження № 61-48393св18).

На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин суди, правильно застосували до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішеннь судів попередніх інстанцій, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права й зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційноїінстанції.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав наведеного, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIІI, статтями 401 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційнускаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 25 вересня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційноїінстанції набираєзаконної сили з моменту їїприйняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук