Постанова

Іменем України

09 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 766/6242/16-ц

провадження № 61-18646св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 листопада 2017 року у складі судді Гаврилова Д. В. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 08 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Полікарпової О. М., Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 01 жовтня 2012 року між ним, як фізичною особою-підприємцем, та ФОП ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу № 01/10/2012/Н, відповідно до умов якого він зобов`язався передати у власність відповідачу товар, а відповідач, в свою чергу, прийняти і оплати цей товар. Позивач передбачені договором зобов`язання виконав, проте відповідач на момент звернення до суду з позовом не розрахувалася за отриманий товар, сума боргу становить 205 932, 00 грн. У зв`язку з тим, що відповідач не виконала свій обов`язок з оплати товару вчасно, вважав, що в нього виникло право на стягнення трьох 3 % річних та втрат від інфляції.

Зважаючи на наведене, просив суд стягнути з ФОП ОСОБА_2 на свою користь суму боргу в розмірі 205 932, 00 грн, суму 3 % річних у розмірі 13 591, 51 грн, втрати від інфляції в сумі 170 248, 10 грн, а також судові витрати в розмірі 3 897, 72 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач проти позову заперечувала, пояснила, що заборгованість відповідачем частково сплачено, на підтвердження чого надала погоджений сторонами акт взаємних розрахунків.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 23 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Херсонської області від 08 лютого 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором купівлі-продажу від 01 жовтня 2012 року № 01/10/2012/Н в розмірі 3 583, 00 грн, 3 % річних за порушення грошового зобов`язання в розмірі 236, 48 грн та інфляційні витрати в розмірі 2 962, 14 грн, разом 6 781, 62 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що на час звернення до суду відповідач свої зобов`язання за договором виконала частково, що підтверджено погодженим та підписаним сторонами актом взаємних розрахунків за період з 27 березня 2014 року до 30 травня 2014 року.

Апеляційний суд додатково зазначив, що під час розгляду справи судом першої інстанції досліджено акт взаємних розрахунків. При цьому, представник позивача не заявляв про невідповідність у ньому підпису позивача і не заявляв про необхідність дослідження накладних та квитанцій, на які міститься посилання в акті. На перевірку тверджень заявника, які викладені ним в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції дослідив оригінал акта, дві квитанції до прибуткового касового ордеру, які містять підпис бухгалтера та три товарно-транспортні накладні, видані автоперевізником «АвтоЛюкс», на які є посилання в акті взаємних розрахунків, підписаному сторонами договору. ОСОБА_1 , оглянувши оригінал акта, свій підпис на ньому не заперечував.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у березні 2018 року, ОСОБА_1 , просить скасувати постанову Апеляційного суду Херсонської області від 08 лютого 2018 року, змінити рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 листопада 2017 року, задовольнивши позов у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судомами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі доказів, які не долучалися відповідачем до матеріалів справи, а їх оригінали не оглядалися в судовому засіданні, що свідчить про безпідставне посилання судом на такий доказ в оскаржуваному судовому рішенні. Також зазначає, що у суді апеляційної інстанції заявлялося усне клопотання про призначення судової експертизи з метою спростування підпису заявника на акті звірки, проте апеляційний суд безпідставно відмовив у його задоволенні. Вважає, що у суді першої інстанції не міг заявляти таке клопотання, оскільки акт звірки не був долучений до матеріалів справи. Стверджує, що апеляційний суд безпідставно долучив до матеріалів справи нові докази, зокрема, квитанції, накладні, які, на переконання заявника, не відповідають вимогам форми первинних документів. Вважає, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження часткового виконання умов договору відповідачем.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ФОП ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Вважає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01 жовтня 2012 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу № 01/10/2012/Н.

За пунктами 1.1, 1.3 договору продавець (позивач) зобов`язався передати у власність (продати) покупцеві (відповідачу) взуття, асортимент якого, вартість за одиницю товару і загальну вартість партії продажу зазначаються у товарних накладних, які з моменту їх підписання є невід`ємною частиною договору, а покупець (відповідач), в свою чергу, зобов`язалася прийняти і повністю сплатити вартість (купити) взуття.

Продаж товару здійснюється партіями, обсяг і графік узгоджується сторонами у товарній накладній. Загальна кількість партії товару і загальна вартість партії зазначаються в товарній накладній, що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору купівлі-продажу сплата покупцем передоплати є обов`язковою умовою поставки товару. Розмір передплати зазначається сторонами у замовленні на поставку партії товару.

У пункті 5.1. договору сторони погодили, що покупець (відповідач) зобов`язується здійснити оплату за договором відповідно до сум, зазначених в товарній накладній в доларах США з перерахуванням до гривневого еквіваленту готівкою або у безготівковій формі (платіжним дорученням через банк) в національній валюті України за курсом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на день оплати, негайно за фактом, з моменту отримання товару, і підписання товарної накладної на товар.

За пунктом 5.4 договору передбачено, що у разі письмової відмови покупця від оплати за товар згідно з замовленням сума передоплати, сплачена покупцем згідно з замовленням на поставку товару, покупцю не повертається, а зараховується як сума штрафних санкцій.

Згідно з видатковою накладною від 04 квітня 2014 року № РН-000040У, підписаної сторонами, позивач передав відповідачу взуття на загальну суму 205 932, 00 грн.

Відповідно до пункту 4.1 договору купівлі-продажу, покупець самостійно проводить перевірку якості товару протягом 10 календарних днів, відбирає товар, не відповідний встановленим вимогам за якістю, і складає акт про повернення, після чого повідомляє продавця про його право самостійно розпоряджатися забракованим товаром.

На час звернення до суду відповідач свої зобов`язання за договором виконала частково, що підтверджено погодженим та підписаним сторонами актом взаємних розрахунків за період з 27 березня 2014 року до 30 травня 2014 року. Сума боргу становить 3 583, 00 грн.

Апеляційний суд також встановив, що відповідач у встановлений договором строк відповідно до пункту договору повернула позивачу товар на суму 29 806, 00 грн у зв`язку з браком, а на підставі претензій щодо якості товару, отриманих від покупців, на суму 2 472, 00 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частинами першою та другою статті 692 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Доводи касаційної скарги зводяться до тверджень про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що виявилося у неправильній оцінці доказів на предмет їх належності та допустимості.

Відповідно до застереження, викладеного у частині першій статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Втім, це правило не позбавляє Верховний Суд повноважень, здійснюючи перевірку дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вирішувати, чи є докази, досліджені цими судами, допустимими та належними, а також чи є вони носіями доказової інформації, що має істотне значення для правильного вирішення спору між сторонами.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають до застосування правила статей 10 60 ЦПК України 2004 року, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилом статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з приписами статті 59 ЦПК України 2004 року суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи правомірність постановлених у справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд у своїх висновках керується тим, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди були зобов`язані власні процесуальні дії належним чином обґрунтувати (мотивувати), враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання названого принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Верховний Суд виходив з того, що суди першої та апеляційної інстанцій, дійшовши переконання про часткову доведеність позовних вимог, діяли у межах загальних засад цивільного судочинства, а тому зробили правильні та обґрунтовані висновки про часткове задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвали рішення на підставі доказів, які не були долучені до справи спростовуються матеріалами справи. Як встановлено судом апеляційної інстанції та не спростовано у касаційній скарзі, під час розгляду справи судом першої інстанції досліджено акт взаємних розрахунків.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги щодо необґрунтованої відмови апеляційного суду у призначенні судової експертизи у справі. Відповідно до журналу судового засідання Апеляційного суду Херсонської області, призначеного у справі, яка переглядається, на 08 лютого 2018 року, ОСОБА_1. заявив, що вважає, що експертизу у справі призначати не потрібно. При цьому, як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_1., оглянувши оригінал акта, свій підпис на ньому не заперечував.

Одночасно Верховний Суд врахував, що клопотання про призначення у справі судової експертизи має бути обґрунтованим, викладеним у письмовій формі із зазначенням переліку питань, які ставляться експерту, також найменування експертної установи, якій просить доручити проведення експертизи. Натомість, у матеріалах справи відсутнє таке клопотання.

Щодо недотримання відповідачем вимог оформлення первинних бухгалтерських документів, то Верховний Суд врахував таке.

Правові основи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності в Україні встановлені Законом України

«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Верховний Суд наголошує, що предметом судового розгляду є не правильність ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності відповідачем, а доведення допустимими письмовими доказами дійсного розміру заборгованості за договором купівлі-продажу. Переслідуючи таку легітимну мету, суди першої та апеляційної інстанцій надали системну оцінку усім зібраним у справі доказам, а не лише первинним документах, висновки судів про наявність правових підстав для часткового задоволення позову є обґрунтованими.

Відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Подібні положення передбачені у статті 89 ЦПК України, відповідно до яких суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони.

Враховуючи наведене, Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 08 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко