Постанова

Іменем України

24 липня 2023 року

м. Київ

справа № 766/8459/18

провадження № 61-19288св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Виконавчий комітет Херсонської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство «Херсонське бюро технічної інвентаризації»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Майданіка В. В., Кутурланової О. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Херсонської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство «Херсонське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Херсонське бюро технічної інвентаризації»), про визнання пункту рішення органу місцевого самоврядування незаконним та його скасування, визнання незаконним свідоцтва про право власності та визнання його недійсним.

Позов обґрунтований тим, що рішенням Виконавчого комітету Херсонської міської ради народних депутатів від 20 серпня 1991 року № 189 «Про рішення загальних зборів (зборів уповноважених) ЖБК» на підставі пунктів 8, 31, 32, 43, 55, 56 Примірного статуту ЖБК затверджено рішення загальних зборів (зборів уповноважених) ЖБК про прийняття в члени кооперативу: 1.7 ЖБК «Чайка» - ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , замість батька ОСОБА_2 у зв`язку з передачею паю і вибуття.

Це рішення прийняте, зокрема, у зв`язку з вибуттям зі складу членів ЖБК «Чайка» ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_4 , їх виїздом на постійне місце проживання до квартири АДРЕСА_2 .

Крім того, його батьки за їхньою згодою передали йому сплачене (внесене) ними, як подружжям, паєнакопичення (пай) за спірну квартиру. Після прийняття оспореного рішення його батьки отримали ордер на вселення до квартири АДРЕСА_2 (державного житлового фонду), вселилися до цієї квартири та зареєструвалися за вказаною адресою. Зі спірної квартири вони виселилися зі зняттям з реєстрації 13 листопада 1991 року.

17 квітня 2007 року Виконавчий комітет Херсонської міської ради прийняв рішення № 212 «Про видачу свідоцтва про право власності», згідно з пунктом 1.65 якого зобов`язано управління комунальної власності видати ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .

27 жовтня 2015 року Комсомольський районний суд м. Херсона ухвалив заочне рішення у справі №667/7068/15-ц за позовом ОСОБА_2 до нього та ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. До матеріалів цієї справи долучено надану ОСОБА_2 копію спірного свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 квітня 2007 року, серія НОМЕР_1 , відповідно до якого власником квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_2 .

Рішенням Виконавчого комітету Херсонської міської ради народних депутатів від 20 серпня 1991 року № 189 «Про рішення загальних зборів (зборів уповноважених) ЖБК» ОСОБА_2 виключено зі складу членів ЖБК «Чайка» на підставі підпункту 6 пункту 50 Примірного статуту ЖБК, пункту 5 частини першої статті 147 ЖК України (тут і далі назва Кодексу в редакції

Закону України від 21 квітня 2022 року № 2215-IX «Про дерадянізацію законодавства України»), відповідно до яких члена житлово-будівельного кооперативу може бути виключено із кооперативу у випадку виїзду на інше постійне місце проживання, що і відбулося.

Правовідносини щодо набуття, зміни і припинення прав на паєнагромадження та на кооперативну квартиру у житлово-будівельному кооперативі, які виникли після 15 квітня 1991 року (набрання чинності Законом України від 07 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність») і до введення в дію ЦК України, регулюються нормами статті 15 вказаного Закону ЦК Української РСР, статтями 141, 145 і 147 ЖК України, Типовим статутом ЖБК і Примірним статутом ЖБК від 30 квітня 1985 року.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 17 Закону України «Про власність» право власності на кооперативну квартиру набувала не будь-яка особа, яка здійснювала платежі в рахунок пайових внесків, а лише член ЖБК.

Оскільки будь-яких рішень щодо позивача про виключення зі складу членів ЖБК «Чайка» або позбавлення права на паєнакопичення прийнято не було, позивач є одноосібним власником двокімнатної квартири АДРЕСА_5 .

Просив суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 1.65 рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради від 17 квітня 2007 року № 212 «Про видачу свідоцтва про право власності»;

- визнати незаконним і недійсним, видане 25 квітня 2007 року на підставі пункту 1.65 рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради «Про видачу свідоцтва про право власності», свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , від 17 квітня 2007 року № 212.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 16 липня 2021 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 1.65 рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради від 17 квітня 2007 року № 212 «Про видачу свідоцтв про право власності», яким, зокрема, постановлено: "1. Управлінню комунальної власності ( ОСОБА_6 ) видати свідоцтва про право власності: 1.65. ОСОБА_2 - на двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , житловою площею 25,7 кв. м, загальною - 40,8 кв. м». Визнано незаконним і недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , житловою площею 25,7 кв. м, загальною - 40,8 кв. м., видане 25 квітня 2007 року на підставі пункту 1.65 рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради «Про видачу свідоцтва про право власності» від 17 квітня 2007 року № 212.

Суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Виконавчого комітету Херсонської міської ради народних депутатів від 20 серпня 1991 року № 189 затверджено рішення загальних зборів (зборів уповноважених) ЖБК про прийняття до членів кооперативу ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру № 96 (пункт 1.7 ЖБК «Чайка»), а тому позивач став членом кооперативу та отримав усі права, які мав його батько, що передав йому свій пай. Тобто позивач набув право у подальшому отримати свідоцтво про право власності на квартиру, а не його батько ОСОБА_2 , який розпорядився своїм паєм на користь позивача, та на момент видачі свідоцтва про право власності не був членом кооперативу.

У зв`язку з скасуванням пункту 1.65 рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради від 17 квітня 2007 року № 212 «Про видачу свідоцтв про право власності» має бути визнано частково недійсним рішення органу приватизації, на підставі якого було видано вказане свідоцтво (розпорядження).

Також суд першої інстанції виходив з того, що позивач не пропустив позовну давність для звернення до суду з указаним позовом, оскільки про те, що ОСОБА_2 , який передав пай на кооперативну квартиру та вибув з членів кооперативу, отримав свідоцтво про права власності на цю ж квартиру на підставі рішення виконкому Херсонської міської ради, позивачеві стало відомо у серпні 2017 року, коли він дізнався про існування заочного рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 27 жовтня 2015 року у справі № 667/7068/15-ц.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року апеляційні скарги Виконавчого комітету Херсонської міської ради та ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 16 липня 2021 року скасовано. Ухвалено у справі нове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач обрав спосіб захисту порушеного права, який не є ефективним у спірних правовідносинах, адже задоволення позову не відновить порушене право, оскільки право власності на спірну квартиру, що розташована на АДРЕСА_6 на підставі договору дарування від 13 вересня 2017 року зареєстровано за ОСОБА_3 . Про це останній повідомив суд першої інстанції та заявив клопотання про залучення його до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Усупереч нормам статей 13, 51, пункту 1 частини першої статті 189 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд першої інстанції не роз`яснив позивачеві його права на подання заяви про залучення третьої особи, ОСОБА_2 до участі у справі як співвідповідача, оскільки вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 17 квітня 2007 року про належність йому ( ОСОБА_2 ) на праві власності спірної квартири безпосередньо впливає на його права. Суди першої та апеляційної інстанцій позбавлені права самостійно залучати до участі у розгляді справи співвідповідачів.

Крім того, обравши ефективний спосіб захисту порушеного права, позивач мав пред`явити відповідний позов і до ОСОБА_3 , залучивши його до участі у справі як співвідповідача, оскільки за наявності неоспореного нотаріально посвідченого договору дарування від 13 вересня 2017 року, з урахуванням обставин, встановлених заочним рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 27 жовтня 2015 року у справі № 667/7068/15-ц, а також зважаючи на склад учасників справи, відновити права, які позивач вважає порушеними, неможливо.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 направив поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Херсонського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована таким.

З огляду на частину першу статті 393 ЦК України, відповідно до якої правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника визнається судом незаконним і скасовується, обраний позивачем спосіб захисту в частині оскарження рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради від 17 квітня 2007 року № 212 «Про видачу свідоцтва про право власності» є ефективним та таким, що передбачений законом.

Зазначаючи про необхідність залучення до участі у справі ОСОБА_2 як співвідповідача, суд апеляційної інстанції не обґрунтував такі мотиви посиланням на норми матеріального чи процесуального права, а також правовим висновком Верховного Суду.

Позивачу не було відомо про відчуження спірної квартири ОСОБА_3 .

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає таке: відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 2 частини другої та частини третьої статті 49 ЦПК України, а також щодо залучення судами першої та апеляційної інстанцій до участі у справі як співвідповідача осіб, яким належить майно на праві власності, щодо права позивача не лише збільшити, або зменшити розмір позовних вимог та/або змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви, але й заявити додаткову позовну вимогу.

Аргументи інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 до суду не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 квітня 2007 року ОСОБА_2 є власником двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 . Підстава для видачі свідоцтва: рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради від 17 квітня 2007 року № 212 (а. с. 10).

Заочним рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 27 жовтня 2015 року у справі № 667/7068/15-ц за позовом ОСОБА_2 визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_5 . Рішення набрало законної сили 07 листопада 2015 року (а. с. 9).

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 05 грудня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 відхилено, заочне рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 27 жовтня 2015 року у справі № 667/7068/15-ц залишено без змін.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 25 квітня 2007 року, виданого Херсонською міською радою на підставі рішення Виконавчого комітету від 17 квітня 2007 року № 212, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_5 . ОСОБА_1 та його представник не заперечили факт постійного проживання за адресою: АДРЕСА_7 , а також не надали будь-яких доказів про те, що постійно проживають у спірній квартирі, виконують зобов`язання з її утримання. Суди встановили, що відповідачі без поважних причин відсутні у спірній квартирі понад один рік і право власності на спірну квартиру вони не оскаржили у визначеному законом порядку.

Згідно з архівним витягом з рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради від 17 квітня 2007 року № 212 «Про видачу свідоцтв про право власності» відповідно до пункту 1.65 управлінню комунальної власності вирішено видати ОСОБА_2 свідоцтво про право власності, на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 11).

Відповідно до виписки з рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради народних депутатів від 20 серпня 1991 року № 189 «Про рішення загальних (зборів уповноважених) ЖБК» вирішено затвердити рішення загальних зборів (зборів уповноважених) ЖБК про прийняття до членів кооперативу: пункт 1.7 ЖБК «Чайка»: ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , замість батька ОСОБА_2 , у зв`язку з передачею пая та вибуттям. Склад сім`ї: 3 особи (а. с. 13).

Згідно з довідкою від 10 жовтня 2017 року № 1942, виданою ТОВ «Україна», за адресою: АДРЕСА_6 , зареєстрований ОСОБА_1 ; за адресою: АДРЕСА_7 з 13 листопада 1991 року до 28 грудня 2007 року були зареєстровані та виписані: ОСОБА_2 ОСОБА_4 (а. с. 14).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності від 11 січня 2007 року, виданого Фондом комунального майна м. Херсона, квартира АДРЕСА_2 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та члену його сім`ї - ОСОБА_4 . Свідоцтво видане згідно з розпорядженням від 11 січня 2007 року № 21136-ж (а. с. 15).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14 січня 2019 року № 152519462 право власності на квартиру на АДРЕСА_6 , на підставі договору дарування від 13 вересня 2017 року зареєстровано за ОСОБА_3 (а. с. 57).

Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування від 13 вересня 2017 року дарувальник ОСОБА_7 передає у власність квартиру АДРЕСА_5 , а обдаровуваний ОСОБА_3 прийняв це майно. Квартира належить дарувальнику на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 12 вересня 2017 року (а. с. 82).

Згідно з довідкою від 29 січня 2019 року № 12, виданою Колективним об`єднанням ЖБК «Україна» (далі - КО ЖБК «Україна»), членом житлово-будівельного кооперативу «Чайка» за адресою: АДРЕСА_6 , у період з 20 серпня 1991 року до 17 квітня 2007 року був ОСОБА_2 , інші відомості в КО ЖБК «Україна» відсутні (а. с. 65).

Відповідно до архівної інвентарної справи № 87747 власником квартири АДРЕСА_5 , яка раніше належала ЖБК «Чайка», є ОСОБА_2 (аркуш інвентарної справи 15).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Статтею 74 Закону передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 25 Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону).

Згідно з пунктом 5 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року у справі № 7-рп/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

З огляду на це, рішення органу місцевого самоврядування, у випадку встановлення його незаконності, може бути скасоване у судовому порядку, тому оскарження такого рішення особою, права якої порушені, передбачене законом та відповідає речово-правовому способу захисту права, але виключно тоді, коли сприятиме відновленню порушеного права позивача.

У справі, яка переглядається, обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради від 17 квітня 2007 року № 212, яким постановлено видати ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , прийняте з порушенням вимог законодавства, оскільки ОСОБА_2 не є пайовиком для отримання указаної квартири у власність.

Таким чином, предметом позову в цій справі є визнання незаконним та скасування пункту 1.65 рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради від 17 квітня 2007 року № 212 «Про видачу свідоцтва про право власності» та видане на його підставі свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 .

Щодо складу учасників справи

Відповідно до статті 13 ЦПК України cуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини третьої статті 175 ЦПК України.

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Системний аналіз статей 51 175 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що саме на позивача покладено обов`язок визначити належний склад відповідачів у справі.

Вирішуючи спір, суд має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому залучається до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами

Неналежний відповідач - це особа, визначена позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин, суд відмовляє у задоволенні позову.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, (стаття 51 ЦПК України).

Суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Предметом спору у справі, що переглядається, є скасування рішення міської ради та свідоцтва про право власності.

ОСОБА_1 звернувся з указаним позовом до Виконавчого комітету Херсонської міської ради, третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, визначив ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , КП «Херсонське бюро технічної інвентаризації».

Позивач оскаржує пункт 1.65 рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради про видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право власності, проте відповідачем у справі визначив орган місцевого самоврядування, який таке рішення прийняв, і не визначив відповідачем особу, якої це рішення безпосередньо стосується. Вимоги про визнання недійсним і скасування такого рішення та свідоцтва про право власності стоються прав та інтересів особи, якої це рішення стосується, - ОСОБА_2 .

Подібні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 278/1258/16-ц (провадження № 61-13938св19).

У постанові від 29 серпня 2019 року у справі № 450/1455/17 (провадження

№ 61-4094св19) Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у позові, який встановив, що позивачем оспорюється рішення виконкому сільської ради про оформлення права власності на житловий будинок, проте відповідачем до участі у справі залучено лише орган місцевого самоврядування, яким таке рішення прийнято, і не залучені як співвідповідачі особи (правонаступники осіб), яких це рішення безпосередньо стосується. Вимоги про визнання недійсним і скасування такого рішення прямо впливають на їх права та інтереси як осіб (правонаступників осіб), щодо яких видано це рішення.

Процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за своїм змістом, процесуальними правами та обов`язками є різним.

З огляду на підставу позову і вимоги позову, залучення позивачем ОСОБА_2 до участі у цій справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а не відповідачем, унеможливлює вирішення спору по суті, який у позивача виник саме у зв`язку з набуттям ОСОБА_2 спірної квартири у власність.

Вказана обставина, зокрема, позбавила суд апеляційної інстанції можливості вирішити питання по суті позову.

Щодо способу захисту порушеного права позивача

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Обрання конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц).

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18).

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неефективність обраного способу захисту не усупереч викладеному вище, а у зв`язку з тим, що оскільки право власності на спірну квартиру на підставі договору дарування від 13 вересня 2017 року зареєстровано за ОСОБА_3 , задоволення позову не відновить порушене право позивача.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив про необхідність обрання позивачем ефективного способу захисту порушеного права та пред`явлення відповідного позову і до ОСОБА_3 як співвідповідача.

Враховуючи предмет, підстави та зміст позову, Верховний Суд вважає, що ОСОБА_3 не може бути відповідачем у цій справі, оскільки матеріально-правових вимог до нього не пред`явлено.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у позові у зв`язку з неналежним складом учасників справи та обранням позивачем неефективного способу захисту. Тобто суд вирішив питання про ефективність способу захисту в контексті незалученого до участі у справі належного відповідача.

Однак такі підстави для відмови у позові є взаємовиключними.

Ефективність обраного способу захисту порушеного права визначається з огляду на зміст правовідносин учасників справи. Тобто вирішення указаного питання зумовлює дослідження цих правовідносин на предмет існування обставин порушення відповідачем прав позивача та необхідність їх захисту у конкретний спосіб (вирішення спору по суті/розгляд справи по суті вимог).

Водночас встановлення неналежного відповідача, який має відповідати за позовом, не передбачає встановлення обґрунтованості підстав для звернення до суду з позовом.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про необхідність відмови у позові є правильним, оскільки мотиви містять посилання на обов`язкову підставу для такої відмови - неналежний суб`єктний склад, а помилкове зазначення судом про відмову у позові через обрання позивачем неефективного способу захисту без належного обґрунтування таких мотивів, не вплинуло на суть ухваленого у справі рішення.

Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 2 частини другої та частини третьої статті 49 ЦПК України, а також щодо залучення судами першої та апеляційної інстанцій до участі у справі як співвідповідача осіб, яким належить майно на праві власності, щодо права позивача не лише збільшити, або зменшити розмір позовних вимог та/або змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви але і заявити додаткову позовну вимогу, жодним чином не вказує про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення.

Заявник не обґрунтував, яким чином указані обставини, зазначені як підстави касаційного оскарження постанови Херсонського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року, перешкоджали йому реалізувати свої процесуальні права як позивача щодо визначення належного складу відповідачів.

Доводи касаційної скарги фактично вказують на обов`язок суду з власної ініціативи залучити до участі у справі належних відповідачів (співвідповідачів), проте зазначене є помилковим тлумаченням позивачем норм процесуального законодавства, оскільки на підставі статей 51 175 ЦПК України таким правом наділений лише позивач, тоді як таке клопотання він не заявив.

Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості на стадії перегляду справи в апеляційному порядку вирішувати питання щодо зміни процесуального статусу осіб, які беруть участь у справі.

Заперечуючи проти необхідності залучення ОСОБА_2 як співвідповідача до участі у справі про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва про право власності, які стосуються ОСОБА_2 , позивач вказує на відсутність відповідного правового висновку Верховного Суду. Однак зазначені доводи спростовуються усталеною судовою практикою, сформованою у побідних справах, у тому числі, наведеною у цій постанові.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко