ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року

м.Київ

справа № 802/1153/16-а

адміністративне провадження № К/9901/39754/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року (головуючий суддя Совгира Д.І., судді: Курко О.П., Залімський І.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Могилів-Подільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Могилів-Подільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - Інспекція, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення №0006801702 від 29 квітня 2015 року.

Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувала на безпідставність нарахування податковим органом зобов`язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за перевищення загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, передбаченої податковим законодавством для обов`язкової реєстрації особи платником податку, оскільки без урахування ПДВ у розмірі 20% її товарооборот є меншим ніж 300 000 грн., що виключає обов`язок зареєструватися платником, нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) податок до бюджету.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції №0006801702 від 29 квітня 2015 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з 01 січня 2015 року набрала чинності редакція пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України (далі - ПК України), згідно з якою особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням у разі, якщо загальна сума доходу протягом останніх 12 календарних місяців сукупно перевищує 1 000 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), то сума отриманого позивачем доходу протягом перевіряємого податкового періоду за січень-червень 2014 року (223 537,72 грн.) не повинна включатись при визначенні обсягу операцій за останні 12 календарних місяців за пунктом 181.1 статті 181 ПК України в редакції, що діяла до 01 січня 2015 року (а повинна включатись до визначення обсягу операцій за цією нормою в редакції, що набрала чинності з 01 січня 2015 року), відтак позивачем не було перевищено граничного розміру операцій для їх здійснення без реєстрації платником ПДВ.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи таке рішення, апеляційний суд, посилаючись на положення статті 58 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, прийшов до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень пункту 181.1 статті 181 ПК України в редакції, що діяла до 01 січня 2015 року, та, як наслідок, правомірність донарахування позивачеві ПДВ і застосування штрафних санкції згідно спірного податкового повідомлення-рішення, з огляду на встановлене в акті перевірки перевищення ОСОБА_1 в період з липня 2013 року по червень 2014 року граничного розміру операцій, здійснення яких можливе без реєстрації платником ПДВ, та невиконання нею в липні 2014 року свого обов`язку щодо реєстрації таким платником.

Не погоджуючись з прийнятим апеляційним судом рішенням, позивач звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилалась на доводи і мотиви, що вже наводились нею в позовній заяві, та зазначала про законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, яке було скасовано помилково, а тому просила постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.

Судами встановлено, що посадовою особою Інспекції в період з 01 квітня 2015 року по 07 квітня 2015 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 10 грудня 2012 року по 12 січня 2015 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 10 грудня 2012 року по 12 січня 2015 року, за результатами якої складено акт від 15 квітня 2015 року №202/1701/1794714080.

Згідно акту перевірки під час її проведення встановлено порушення позивачем, зокрема, пункту 181.1 статті 181, пунктів 183.2, 183.10 статті 183 ПК України у зв`язку із нездійсненням нею реєстрації платником ПДВ та невключенням до складу податкового зобов`язання суми 31 167,00 грн.

До таких висновків податковий орган прийшов, виявивши, що протягом 12 календарних місяців з липня 2013 року по червень 2014 року ОСОБА_1 отримала сукупний дохід в сумі 305 575,62 грн., який перевищує 300 000 грн. (в т.ч. за липень 2013 року - в сумі 14 716,40 грн., за серпень 2013 року - в сумі 13 068,00 грн., за вересень 2013 року - в сумі 14 851,90 грн., за жовтень 2013 року - в сумі 11 623,30 грн., за листопад 2013 року - в сумі 13 599,15 грн., за грудень 2013 року - в сумі 14 179,15 грн., за січень 2014 року - в сумі 20 069,50 грн., за лютий 2014 року - в сумі 30 745,25 грн., за березень 2014 року - в сумі 36 479,12 грн., за квітень 2014 року - в сумі 42 635,50 грн., за травень 2014 року - в сумі 46 484,75 грн., за червень 2014 року - в сумі 47 123,60 грн.), а тому зобов`язана була у липні 2014 року зареєструватись платником ПДВ та в подальшому сплачувати його.

29 квітня 2015 року на підставі акту перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0006801702, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ за основним платежем на 31 167,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 7 791,75 грн.

Не погодившись із прийнятим Інспекцією податковим повідомленням-рішенням, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 181.1 статті 181 ПК України (в редакції, чинній до 01 січня 2015 року) у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 грн. (без урахування ПДВ), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

За правилом, яке міститься у пунктах 183.1, 183.2 статті 183 ПК України, будь-яка особа, що підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, подає до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву. У такому разі заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Зміст наведених законодавчих положень свідчить про те, що у разі нарахування (сплати) особі протягом останніх 12 календарних місяців загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, яка сукупно перевищує 300 000 грн. (без урахування ПДВ), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання).

При цьому застереження «без урахування ПДВ» слід розуміти як необхідність вирахування суми цього податку із загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг; в іншому випадку вказане правове положення не матиме застосування, оскільки відповідні норми стосуються осіб, що не є платниками ПДВ та не пов`язані з жодним іншим таким податком, окрім того, що сплачується ними при придбанні товарів (послуг).

Однак, розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій не дослідили та не перевірили ту вирішальну для правильного розв'язання спору у даній справі обставину, чи встановлений актом перевірки дохід, отриманий позивачем протягом останніх 12 календарних місяців з липня 2013 року по червень 2014 року в сумі 305 575,62 грн., визначений податковим органом без або з врахуванням ПДВ, як і не надали оцінки посиланням ОСОБА_1 в позовній заяві на те, що без урахування ПДВ у розмірі 20% її товарооборот у спірний період є меншим ніж 300 000 грн., що виключає обов`язок реєстрації платником цього податку.

Частинами 4, 5 статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) передбачалось, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У відповідності до змісту наведених положень суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Загальне правило оцінки доказів сформульоване у частині 1 статті 86 КАС України, згідно з яким суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 статті 138 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Тобто предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З`ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню публічно-правового спору.

Як передбачалось статтею 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення й неповне з`ясування обставин справи не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статей 349 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко