ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2023 року

м. Київ

справа № 802/1287/17-а

касаційне провадження № К/9901/3476/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.09.2017 (суддя Вільчинський О.В.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.11.2017 (головуючий суддя - Курко О.П., судді - Драчук Т.О., Совгира Д.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Немирівської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Вінницькій області (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Інспекції, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 №2470-17.

На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що: автомобіль, який належить позивачу, не є об`єктом оподаткування транспортним податком, оскільки рішення № 926 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Липовець на 2016 рік» було прийняте Липовецькою міською радою Липовецького району Вінницької області 13.07.2015, з огляду на що та враховуючи за5кріплений в Податковому кодексу України принцип стабільності податкового законодавства, об`єктом оподаткування у 2016 році на території міста Липовець є виключно легкові автомобілі, які використовувались до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 12.09.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.11.2017, у задоволенні позову відмовив повністю.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходив з того, що: оподаткування належного позивачу автомобіля у 2016 році повинно було здійснюватися на підставі положень підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VІІІ, з урахуванням того, що у 2016 році не встановлювався новий податок та не змінювалася його ставку, а лише змінювалися вимоги до об`єкта оподаткування таким податком, а також зважають на те, що вартість належного позивачу автомобіля станом на 01.01.2016 була більшою визначеного законодавцем мінімального розміру середньоринкової вартості легкових автомобілі, які є об`єктами оподаткування, з огляду на що оспорюване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

ОСОБА_1 оскаржив рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 07.12.2017 залишив касаційну скаргу без руху.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.01.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди проігнорували ту обставину, що до статті 267 Податкового кодексу України були внесені зміни пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, у якому було прийняте оспорюване рішення, чим порушили положення підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.

У запереченні на касаційну скаргу Інспекція просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, посилаючись на те, що автомобіль, який належить позивачу, відноситься до об`єктів оподаткування у 2016 році.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.05.2023 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження з 23.05.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 є власником легкового автомобіля Audi, модель Q7, з об`ємом двигуна 2967 см3 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , який поставлений на облік 11.12.2015, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .

30.06.2016 Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення №2470-17, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України визначила ОСОБА_1 податкове зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 25000,00 грн.

Підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення слугували відомості з офіційного веб-сайту Мінекономрозвитку та торгівлі України, з урахуванням того, що відповідно до Методики визначенян середньоринкової вартості легкових автомобілів та внесення змін у додатки 1 і 2 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів та мопедів, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 18.02.2016 № 66, для транспортних засобів із строком експлуатації до 1 року, а також транспортних засобів, різниця між фактичним та нормативним середньорічним пробігом яких становить до 2 тис.км, коефіцієнт не визначається.

01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014, яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом № 909-VIII від 24.12.2015) визначали, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Згідно з підпунктом 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Законом України № 909-VIII від 24.12.2015 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який набрав чинності 01.01.2016, було внесено зміни до Податкового кодексу України, у зв`язку з чим підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, а саме: «об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року». Ставка податку у розмірі 25000 гривень залишилась така ж.

Статтею 57 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України № 909-VIII від 24.12.2015 визначено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Положеннями статті 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема, 57 цієї Конституції.

Принцип стабільності податкового законодавства, визначений підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), регламентує, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Положеннями пункту 3.1 статті 3 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Таким чином, принцип стабільності податкового законодавства поширюється й на відповідні рішення органів місцевого самоврядування.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду, до початку наступного бюджетного періоду.

Згідно підпунктом 7.1.2 пункту 7.1 статті 7 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під час встановлення податку обов`язково визначається такий елемент як об`єкт оподаткування.

Положеннями статті 22 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Отже, Законом № 909-VIII від 24.12.2015 фактично було внесено зміни до об`єкту оподаткування транспортним податком з 01.01.2016 року.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону № 71-VIII від 28.12.2014), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, транспортний податок згідно Податкового кодексу України є місцевим податком.

У свою чергу, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України. Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Згідно зі статтею 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Таким чином, встановлення податку на майно, зокрема, в частині транспортного податку, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Згідно з частиною 3 статті 27 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Зазначені норми розрізняють період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен із яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Також Податковим кодексом України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевою радою свого обов`язку щодо встановлення тих місцевих податків, запровадження яких є обов`язковим.

Так, згідно з підпунктом 12.3.5 пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зазначений порядок застосування рішень місцевих рад щодо встановлення місцевих податків є імперативним та універсальним, а отже поширюється на всі місцеві податки, в тому числі на транспортний податок.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням Липовецькою міської ради Липовецького району Вінницької області від 13.07.201 5№ 926 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Липовець на 2016 рік» були встановлений в місті Липовець нові податки та збори, у тому числі новий податок на майно - транспортний податок, та затверджене Положення про транспортний податок (додаток № 4 до зазначеного рішення).

Пунктом 2 Положення про транспортний податок визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см. Об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувались до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (пункт 3 Положення). Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до пункту 3 цього Положення (пункт 4 Положення).

В свою чергу, виходячи з положень підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Згідно з підпунктами 12.3.1, 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Відповідно до положень пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Суди першої та апеляційної інстанції правомірно виходили з того, що зважаючи на факт оприлюднення рішення місцевої ради щодо транспортного податку, прийнятого у 2015 році до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, є всі підстави вважати 2016 рік плановим в цілях сплати транспортного податку, оскільки саме з цього періоду транспортний податок вважається встановленим, з огляду на що справляння транспортного податку у 2016 році є правомірним, але при обчисленні суми транспортного податку необхідно виходити з об`єкта оподаткування, визначеного Законом України №71-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см) та встановленого рішенням місцевої ради, прийнятим у 2015 році на 2016 рік.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що автомобіль, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, відноситься до об`єктів оподаткування у 2016 році, оскільки використовується до 5 років (рік випуску 2015) та середньоринкова вартість якого станом на 01.01.2016 перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 01 січня податкового (звітного) року, а саме 1033500,00 грн. (за даними Інспекції - 1486415,80 грн., за даними позивача - 1198528,88 грн.), з урахуванням того, що транспортних засіб позивача має строк експлуатації до 1 року, у зв`язку з цим коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу не визначається, з огляду на що спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 , викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Вінницького окружного адміністративного суду від 12.09.2017 та ухвалі Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.11.2017, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.09.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.11.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк