ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа №802/2017/17-а

адміністративне провадження №К/9901/66309/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.09.2018 року (головуючий суддя Сушко О.О., судді: Смілянець Е.С., Залімський І.Г.) у справі №802/2017/17-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач, платник податків) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 (надалі - третя особа), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.06.2017 року №8044-13.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нерухоме майно (житловий будинок) знаходилось у 2016 році у спільній сумісній власності позивача та ОСОБА_2 , оскільки було придбано у період перебування вказаних осіб у зареєстрованому шлюбі. З часу реєстрації за позивачем права власності в КП «ВООБТІ», 10.10.2005 року до дня реєстрації за позивачем права спільної часткової власності на вищезазначений житловий будинок, 27.07.2017 року він перебував у спільній сумісній власності позивача та третьої особи і належав їм в рівних частинах по 355,15кв.м., а відтак кожен з подружжя повинен був сплачувати податок на нерухомість за належну йому частину і без врахування збільшення податку на 25000 грн.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.04.2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.06.2017 року №8044-13.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що податковим органом було порушено порядок визначення об`єкту оподаткування. Зазначає, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.09.2018 року апеляційну скаргу податкового органу задоволено повністю. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.04.2018 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом на підставі свідоцтва на право власності, відповідно до якого житловий будинок належить позивачу на праві власності. У зазначеному свідоцтві не міститься інформація про те, що даний об`єкт належить позивачу на праві спільної сумісної власності.

Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.09.2018 року та залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.04.2018 року.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які полягають у тому, що житловий будинок перебував у спільній власності з третьою особою. Вважає, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не застосував положення підпункту «б» підпункту 266.1.2 статті 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин. Посилається на відсутність згоди між співвласниками житлового будинку про те, що платником податку на нерухоме майно за 2016 рік є позивач. Зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховані приписи підпункту «г» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, за якими, за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів «а»-«г» цього підпункту, збільшується на 25000 грн. на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку). Зауважує, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Відповідач 22.12.2018 року подав заперечення на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення апеляційної інстанції, просив залишити без задоволення касаційну скаргу позивача та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.06.2017 року податковим органом відповідно до даних ІС «Податковий блок», було сформовано податкове повідомлення-рішення №8044-13, яким позивачу нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в сумі 26957,59 грн., з яких 25000 грн. нараховані позивачу у зв`язку з тим, що у його власності перебуває житлова нерухомість - будинок загальною площею більше 500 кв.м.

Позивач із відповідним рішенням суб`єкта владних повноважень не погодився, в зв`язку з чим 07.08.2017 року звернувся до податкового органу з заявою про проведення звірки даних та анулювання зазначеного податкового повідомлення-рішення.

Того ж дня, позивач звернувся до ДФС України з скаргою на податкове повідомлення-рішення від 06.06.2017 року №8044-13, за результатами розгляду якої, ДФС України прийнято рішення від 02.10.2017 року за №12950/К/99-99-11-02-01-14, яким залишено без змін спірне податкове повідомлення-рішення.

Судами встановлено, що відповідно до даних ІС «Податковий блок» у власності позивача з 01.04.2005 року перебуває житловий будинок загальною площею 710,3 м. кв., житловою площею 119,1 м. кв.

На підставі вищезазначеної інформації позивачу сформовано податкове повідомлення - рішення від 06.06.2017 року №8044-13. Ставка податку застосовувалась згідно рішення Вінницько-Хутірської сільської ради від 02.07.2015 року в розмірі 0,2%.

Сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки обчислена з врахуванням абзацу 2 підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 та підпункту «г» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, без пільги в розмірі 120 м. кв. та зі збільшенням суми податку за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 500 квадратних метрів (для будинку).

Сума податку, розрахована відповідно до підпунктів «а» - «г» цього підпункту, збільшено на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку) та складає 26957,58 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 липня 2015 року Вінницько-Хутірською сільською радою Вінницького району Вінницької області 43 сесії 6 скликання прийнято рішення «Про встановлення на території Вінницько-Хутірської сільської ради Податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та затвердження Порядку його справляння за 2016 рік», яким визначено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно вказаного рішення сільської ради, у 2016 році ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб становить 0,15 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування.

Згідно з пунктом 4 Рішення 43 сесії 6 скликання Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 02.07.2015 року, останнє набрало законної сили 01.01.2016 року

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право власності від 22.08.2005 року № НОМЕР_1 за позивачем було зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа якого за технічним паспортом від 01.04.2005 року зі змінами станом на 10.10.2005 року складає 710,3 кв.м.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що право власності на житловий будинок позивач оформив у 2005 до запровадження Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, в свою чергу перший запис в реєстрі датований 27.07.2017 року за №21601213.

Судами встановлено, що спірне рішення контролюючого органу було прийнято на підставі свідоцтва на право власності, яким визначено, що житловий будинок належить позивачу на праві власності. У зазначеному свідоцтві не міститься інформація про те, що даний об`єкт належить позивачу на праві спільної сумісної власності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.07.2017 року №93076149 на підставі Договору від 27.07.2017 року про поділ спільного майна подружжя житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить позивачу з часткою власності 1/2.

За змістом підпункту 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається в тому числі із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 та підпунктом 226.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

За приписами підпункту 266.3.1. пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За змістом підпункту «ґ» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів «а»-«г» цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку).

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Дана норма визначає два джерела отримання відомостей про об`єкт оподаткування - данні з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей або оригінали відповідних документів платника податків.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що право власності на житловий будинок позивач оформив ще у 2005, тобто до запровадження Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення були відсутні відомості в реєстрі і відповідно до свідоцтва на право власності житловий будинок належить позивачу на праві власності, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що податок за визначений період повинен сплачувати позивач, як власник будинку. Доводи скаржника про незаконність використання податковим органом свідоцтва про право власності, а не даних Державного реєстру не спростовує факту наявності у позивача нерухомого майна як об`єкта оподаткування.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення контролюючого органу та необґрунтованість позовних вимог.

Доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Частинами першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Всупереч наведеної норми, позивачем не доведено у встановленому чинним законодавством порядку протиправність рішення податкового органу.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.09.2018 року у справі №802/2017/17-а - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник