ПОСТАНОВА

Іменем України

21 січня 2020 року

Київ

справа №802/3246/14-а

касаційне провадження №К/9901/8991/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Крижопільської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області (далі - Інспекція) на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22.10.2014 (суддя - Вергелес А.В.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 (головуючий суддя - справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вапнярський елеватор» (далі - Товариство) до Крижопільської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.08.2014 № 000337219, № 000335219 та № 000336219.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: Товариство правомірно сформувало податковий кредит на підставі податкових накладних № 52 від 12.04.2014 та № 63 від 15.04.2014, оскільки пункт 186.1 статті 186 Податкового кодексу України не встановлює вимоги оформлення первинних бухгалтерських документів, зокрема, видаткових накладних та актів приймання передачі товару суме у місце передачі товару; Товариство правомірно сформувало податковий кредит на підставі податкової накладної № 81 від 27.03.2014, яка була надана Товариству у паперовому вигляді, у графі «номенклатура товарів /послуг продавця» було вказано назву товару «соя урожаю 2013», оскільки у витязі про податкову накладну не зазначається номенклатура товару, яка вказується у самій податковій накладній, з огляду на що Товариству не могло бути відомо про розбіжності в номенклатурі товару у цій накладній з даними Єдиного реєстру податкових накладних та, як наслідок, Товариство не могло скористатись правом, визначеним пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, та подати заяву зі скаргою на відповідного постачальника, з урахуванням того, що всі інші реквізити податкової накладної збігаються з відомостями, зазначеними у витязі з Єдиного реєстру податкових накладних; реальність господарських операцій з ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешнл (Україна)» підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 22.10.2014, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014, позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 15.08.2014 № 000337219 в частині визначення суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 87554,00 грн. та штрафної санкції в розмірі 43777,00 грн. і податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 15.08.2014 № 000335219 в частині визначення суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 12446,00 грн. та штрафної санкції в розмірі 6223,00 грн. В решті позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що: Товариством вчинялись дії щодо перевірки правильності оформлення ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешнл (Україна)» даних Єдиного реєстру податкових накладних на відповідність із даними податкової накладної, отриманої від цього контрагента у паперовому вигляді, проте враховуючи, що у витязі з Єдиного реєстру податкових накладних не було визначено такого реквізиту, як номенклатура товару, то у Товариства взагалі була відсутня можливість встановлення невірного їх зазначення продавцем товару, з урахуванням того, що обов`язок реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, в тому числі і правильності їх оформлення, покладається на продавця товарів, яким у даному випадку є ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешнл (Україна)». Також суди виходили з того, що будь-яких інших доказів на підтвердження факту протиправного завищення Товариством податкового кредиту в цій частині Інспекцією під час розгляду справи надано не було. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суди виходили з того, що за наслідками дослідження умов придбання та подальшого продажу товарів не було встановлено жодних причин економічного характеру, які б обумовили здійснення Товариством вказаної операції, з урахуванням того, що Товариством не було надано будь-яких доказів на підтвердження існування обставин, що вплинули б на ціноутворення на підприємстві та обумовили б необхідність продажу товару за ціною, нижчою ціни придбання.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 19.01.2015 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Інспекції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині задоволених позовних вимог, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що лише виконання платником податку правила, передбаченого абзацом 11 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України щодо додання до податкової декларації заяви зі скаргою на постачальника, дозволяє йому реалізувати своє право на отримання податкового кредиту, тоді як Товариство не подавало додатка 8 до декларації з податку на додану вартість .

У запереченні на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20.02.2018 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 17.01.2020 - визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 21.01.2020.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість та від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту по податку на додану вартість, що задекларовано за період з 01.03.2014 по 31.05.2014, результати якої оформлені актом від 05.08.2014 № 1218/1520/32386477, за висновками якого Товариством були порушені вимоги пунктів 186.1 статті 186, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2014 року на 11737,00 грн. та за травень 2014 року на 102759,00 грн., занижено податкове зобов`язання на загальну суму 189081,00 грн. (у тому числі: за березень 2014 року - 87554,00 грн., за квітень 2014 року - 95632,00 грн.) та завищено від`ємне значення на суму 7176,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що Товариство неправомірно сформувало податковий кредит по податковій накладній№ 81 від 27.03.2014, виписаній ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешнл (Україна)» на продаж товарів (робіт, послуг) на загальну суму 600000,00 грн., яка не може розглядатися в якості належного підтвердження податкового кредиту на підставі виявлених розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних, оскільки складена з порушенням вимог підпункту «е» пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, оскільки у паперовому вигляді податкової накладної у графі «номенклатура товарів/послуг продавця» вказано назву товару «соя урожаю 2013», тоді як в Єдиному реєстрі податкових накладних ця податкова накладна у графі «номенклатура товарів/послуг продавця» вказано назву товару «соя урожаю 2014», що, крім іншого не відповідає пункту 1.1 договору № 510/2-011097 від 26.03.2014, де предметом договору є соя урожаю 2013 року.

На підставі висновків вказаного акта перевірки 15.08.2014 Інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення: № 000337219 (форми «Р»), яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на 283622,00 грн., у тому числі: 189081,00 грн. - за основним платежем, 94541,00 грн. - з штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 000335219 (форми «В1»), яким зменшила Товариству суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 114496,00 грн. (у тому числі: за березень 2014 року - 87554,00 грн., за квітень 2014 року - 95632,00 грн.) та застосувала штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 57249,00 грн.; № 000336219 (форма «В4»), яким зменшила Товариству розмір суми від`ємного значення податку на додану вартість за травень 2014 року на 7176,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених процесуальних приписів та вимог касаційної скарги Інспекції касаційному перегляду підлягає питання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права під час встановлення правомірності прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень від 15.08.2014 № 000337219 в частині визначення суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 87554,00 грн. та штрафної санкції в розмірі 43777,00 грн. та № 000335219 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 12446,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 6223,00 грн.

Положеннями підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з підпунктом «е» пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, зокрема, опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до Державної податкової адміністрації України є дата та час, зафіксовані у квитанції. Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин. Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних. Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг. У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Товариство звіряло дані отриманої податкової накладної № 81 від 27.03.2014 на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних, що підтверджується витягом № 9 від 28.03.2014, проте оскільки витяг не містить інформації щодо номенклатуру товарів, а інші дані інших граф відповідають інформації, вказаній у податковій накладній, яка зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних, Товариство не мало підстав вважати, що спірна податкова накладна № 81 від 27.03.2014 складена з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України та, відповідно, реалізувати право, передбачене абзацом 10 пункту 201.10 цієї статті.

Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень судів попередніх інстанцій відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 22.10.2014 та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Крижопільської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22.10.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду