ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року

м. Київ

справа № 803/1320/17

адміністративне провадження № К/9901/45927/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23.10.2017 (суддя: Ковальчук В.Д.)

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 (судді: Гулид В.М., Кузьмич Є.М., Улицький В.З.)

у справі № 803/1320/17

за позовом Приватного підприємства «Транспортно-Експедиторський Центр»

до Головного управління ДФС у Волинській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року Приватне підприємство «Транспортно-Експедиторський Центр» (далі - позивач, ПП «Транспортно-Експедиторський Центр», ПП «ТЕЦ») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Волинській області, податковий/контролюючий орган), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.09.2017 № 0009441401.

В обґрунтування позовних вимог позивач наголосив на протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки податковий орган дійшов помилкових висновків, що ПП «ТЕЦ» здійснювало господарські операції з використанням підприємств з ознаками фіктивності. Позивач зазначає, що на підтвердження здійснення господарських операцій на постачання запасних частин до автомобілів в асортименті таким підприємствам як ТОВ «Сейв Тайм», ТОВ «Атіс-Торг», ПП «МПК Торг-Міт», ТОВ «Валакас», ТОВ «КП Шихан» надав контролюючому органу необхідні документи, що підтверджують факт реалізації згаданих товарів, зокрема, було надано: договори, вантажно-митні декларації, CMR (міжнародні товарно-транспортні накладні), видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, а також платіжні доручення про оплату контрагентами за поставлені товари. При цьому, позивач звернув увагу на те, що відсутність в документі конкретної адреси передачі товару та інформації зі сторони покупців про те, хто отримав товар не може ставити під сумнів саму господарську операцію за наявності інших документів. що підтверджують рух активів в процесі здійснення господарської операції.

Крім зазначеного, позивач також звернув увагу на те, що в акті перевірки вказано на те, що підприємства-покупці фігурували в кримінальних провадженнях, як суб`єкти з ознаками фіктивності, щодо них відсутня інформація про наявність власних основних фондів. Зазначені факти стали для контролерів контролюючого органу аргументами щодо неможливості підтвердження фактичного здійснення операцій з реалізації товарів покупцям. В противагу цьому позивач зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податку від інших осіб, а також від господарських та виробничих можливостей платників податків. Також чинне законодавство не передбачає обов`язку для суб`єктів господарювання перевіряти умови здійснення господарської діяльності їх контрагентами та не передбачає відповідальності платника податків за дії третіх осіб за відсутності вини платника.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 23.10.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.09.2017 № 0009441401.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, що досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарської операції, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та спрямованість його дій на отримання реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами.

Суди зазначили, що відсутність документів про те, ким та яким чином здійснювалися розвантажувальні роботи та конкретизацію адреси місця передачі товару, не спростовують реальності здійснення вищенаведених господарських операцій, оскільки вони не є першочерговими документами, що впливають на підтвердження цих господарських операцій. Ненадання таких документів не може свідчити про нереальність здійснених господарських операцій, а також не може заперечувати факт отримання позивачем грошових коштів від вищезгаданих контрагентів за поставку товарів, а тому такі кошти, у відповідності до п/п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, не є безповоротною фінансовою допомогою позивачу.

Крім того, суди зауважили, що твердження відповідача про те, що ТОВ «Сейв Тайм», ТОВ «Атіс-Торг», ПП «МПК Торг-Міт» фігурують в кримінальних провадженнях, як суб`єкти фінансово-господарської діяльності, що мають ознаки фіктивності не спростовує фактів здійснення господарських операцій між ПП «ТЕЦ» та вищевказаними контрагентами, оскільки жодного рішення суду, яким встановлено, що укладені договори між цими суб`єктами господарювання визнано недійсними, чи нікчемними відповідач не надав. Також відповідач не надав суду жодного вироку суду щодо притягнення посадових осіб контрагентів позивача та посадових осіб ПП «ТЕЦ» до кримінальної відповідальності за підроблення первинних документів, печаток, штампів, бланків та їх використання у фіктивній господарській діяльності. Також аналіз норм Податкового кодексу України вказує на той факт, що у його змісті не міститься норм, які б покладали відповідальність на платника податку - продавця товару (послуг), щодо обов`язку здійснювати контроль за дотриманням покупцями вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності, декларуванні ними податкової звітності. Водночас на час укладення та виконання договорів контрагенти позивача були зареєстрованими в ЄДРПОУ, тобто були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю. Недобросовісність платника податків має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не надано, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

В доводах касаційної скарги скаржник, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки, при цьому зазначив, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права та порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

В касаційній скарзі скаржник також акцентує увагу на тому, що до перевірки було надано CMR, згідно яких транспортування ТМЦ здійснювалося ПП «ТЕЦ» з м. Хелм (Польща) до м. Київ (Україна), однак місце пункту розвантаження (передачі товару) не конкретизовано, що унеможливлює встановити фактичне місце передачі товару, що не було взято судами до уваги.

Крім того, податковий орган додає, що аналізом баз даних встановлено, що юридична адреса покупця - ТОВ «Сейв Тайм» - Одеська область, місто Одеса, вул. Фонтанська дорога, 58, тоді як аналізом ЄДРПН не встановлено придбання послуг оренди приміщення в м. Києві, інформація про наявність власних основних фондів відсутня та звіт про фінансові результати за 2014 рік не подано.

Відповідач звертає увагу на постанову Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № К/9901/436/18, в якій зазначено, що формування позивачем витрат та податкового кредиту за господарськими операціями не можна вважати правомірними, оскільки договір між позивачем і контрагентами взагалі відсутній, в первинних документах, а саме: податкових накладних, актах здачі-приймання робіт (наданих послуг), видаткових накладних не зазначено посаду осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій, місце їх складання, що доводить невідповідність обставин, що мають значення для справи.

За твердженням скаржника, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що по ТОВ «Сейв Тайм» внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, остання звітність з ПДВ за січень 2015 року (декларує відсутні показники), а також інформація про чисельність працюючих на підприємстві, зокрема, в період здійснення операцій між позивачем - відсутня, звіти форми № 1-ДФ ні за IV кв.2014 року, ні за попередні чи наступні звітні періоди не подавалась, інформація про наявність основних засобів та запасів на підприємстві, зокрема, в період здійснення операцій - відсутня.

На думку податкового органу поза увагою залишено й те, що ТОВ «Сейв Тайм» фігурує, як СГД, що має ознаки фіктивності за кримінальними провадженнями № 4201622109000016 від 21.01.2016, № 32015170000000012 від 11.03.2015, № 32015140000000093 від 05.05.2015, у зв`язку з чим неможливо підтвердити реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Сейв Тайм».

Також податковий орган зазначив, що позивач, як продавець мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Атіс-Торг», як покупцем, однак судами не взято до уваги те, що накладні, зі сторони постачальника підписані директором, тоді як зі сторони покупця інформація про ПІБ, посаду, реквізити довіреності відсутня, що унеможливлює встановити особу, яка фактично отримала товар. Більш того, транспортування ТМЦ здійснювалося ПП «ТЕЦ з м. Хелм та Велика Окопка (Польща) до м. Київ (Україна), однак місце пункту розвантаження (передачі товару) не конкретизовано, що унеможливлює встановити фактичне місце передачі товару, що не було взято судами до уваги.

Додає, що до перевірки не надано жодних документів, в яких би зазначалася інформація про місце передачі товару (місце призначення) та пояснень, яким чином змінюється визначення такого місця, а також не надано пояснення відносно того, ким та яким чином здійснювалися розвантажувальні роботи.

За твердженням заявника, суди попередніх інстанцій також залишили поза увагою те, що аналізом баз даних встановлено, що ТОВ «Атіс-Торг» перебуває на обліку в Центральній ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області, платник ПДВ з 22.07.2013 та 13.05.2015 свідоцтво анульовано, остання звітність з ПДВ подана за квітень 2015 року та в декларація з ПДВ за січень-квітень 2015 року декларує відсутні показники. Інформація про наявність основних засобів відсутня. Також ТОВ «Атіс-Торг» фігурує як СГД, що має ознаки фіктивності в наступних кримінальних провадженнях: № 32016220000000110 від 12.04.2016, № 32015110000000015 від 30.07.2015, № 42014000000000375 від 07.05.2014 та № 12013220010000185 від 25.10.2014, у зв`язку з чим неможливо підтвердити реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Атіс-Торг».

Крім того, заявник зазначив, що позивач також мав господарські взаємовідносини з ТОВ «ПМК Тор-Міт» з яким передача товару здійснювалася на умовах DDP за реквізитами, вказаними покупцем: м. Львів, вул. Апостола, 14, а згідно CMR, транспортування ТМЦ здійснювалося ПП «ТЕЦ» з м. Хелм (Польща) в м. Київ (Україна), місце пункту розвантаження (передачі товару) не конкретизовано, що унеможливлює встановити фактичне місце передачі товару.

Додає, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою ті обставини, що основний вид діяльності ТОВ «ПМК Тор-Міт» оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами. З 26.03.2013 платник ПДВ, яке 22.11.2016 анульовано. Остання звітність з ПДВ за вересень 2015 року, декларує відсутні показники, інформація про наявність основних засобів та запасів на підприємстві, зокрема, в період здійснення господарських операцій з позивачем - відсутня, звіт про фінансові результати платником не подавався, згідно інформації з ЄДРПН відображає реалізацію товару, відмінного від придбаного у ТОВ «ТЕЦ».

При цьому, як наголошує відповідач, ТОВ «ПМК Тор-Міт» фігурує як СГД, що має ознаки фіктивності в наступних кримінальних провадженнях: № 12015140080003287 від 04.11.2015 та № 12016000000000025 від 27.01.2016, у зв`язку з чим неможливо підтвердити реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ПМК Тор-Міт».

Скаржник також акцентує увагу на тому, що судами не взято до уваги, що ні в ході перевірки, ні у відповіді на запит, позивачем не надано актів приймання-передачі ТМЦ, доручень, документів, які б містили інформацію про те, яким чином та ким саме здійснювалися розвантажувальні роботи, документів, що підтверджують якість та походження продукції (сертифікати відповідності та якісні посвідчення, технічні паспорти, гарантійні талони, тощо).

На думку податкового органо, судами попередніх інстанцій не взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.01.2018 у справі № К/9901/1478/18 згідно якої статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формально підтвердженими документами бухгалтерського обліку.

Також відповідач зазначив, що у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № К/9901/554/18 висловлена правова позиція, згідно з якою сам факт наявності у позивача податкової накладної та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про невідповідність інформації в цих документах. Для податкового обліку значення має сам факт поставки цим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

На думку скаржника, при вирішенні питання про підтвердження фіктивності суб`єкта господарювання, Верховний Суд виходить з того, що вирок суду у кримінальній справі не є єдиним доказом, яким такий статус може бути підтверджено.

Податковий орган також додає, що у постанові Верховного Суду України від 18.07.2017 у справі № 21-3123а16 судом зроблено висновок про те, що для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарський операцій. При цьому, судом зроблено зауваження, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

У додаткових поясненнях від 14.05.2018 податковий орган зазначив, що вироком Залізничного районного суду м. Львова від 18.09.2015 у справі № 462/5049/15-к, який набрав законної сили визнано винуватим ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Як стверджує податковий орган, вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_1 без наміру здійснення господарської діяльності придбав ТОВ «Сейв Тайм», для чого надав копію свого паспорту та ідентифікаційного коду та отримав за це 300 доларів США винагороди.

Підсумовуючи викладене податковий орган просить задовольнити касаційну скаргу.

Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, зважаючи на їх правомірність. При цьому, позивач додав, що господарські операції між позивач та його контрагентами мали реальний характер, що підтверджується належними первинними документами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у Волинській області в період з 27.07.2017 по 06.09.2017 проведено документальну планову виїзну перевірку ПП «ТЕЦ» податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2017, валютного - за період з 01.01.2014 по 31.03.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2014 по 31.03.2017, про що було складено акт 13.09.2017 № 9524/14-01/38272913 від (т. 1 а.с.18-49).

В акті перевірки контролюючим органом зроблено висновок, зокрема, про порушення позивачем податкового законодавства, а саме: ст. 22, ст. 23, п/п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п/п. 134.1.1 п. 134 ст. 134 Податкового кодексу України, вимог Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №15 «Дохід», № 16 «Витрати», затверджених наказом Міністерства фінансів України № 290 від 29.11.1999, в результаті чого ПП «ТЕЦ» завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування на загальну суму 1357752 грн., в тому числі за 2014 рік на 172044 грн., за 2015 рік на суму 17195, за 2016 рік на суму 1168513 грн. та занижено податок на прибуток на загальну суму 210464 грн., в тому числі за 2014 рік на 210464 грн.

На підставі складеного акта перевірки від 13.09.2017 № 9524/14-01/38272913 ГУ ДФС у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.09.2017 № 0009441401 (т. 1 а.с. 16-17), яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов`язаннями в сумі 210464 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 52616 грн.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Приписами п/п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п/п 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 ст. 135 ПК України передбачено ,що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п/п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, акти, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

В контексті наведеного судами встановлено, що ПП «ТЕЦ» мало господарські правовідносини з ТОВ «Сейв Тайм», ТОВ «Атіс-Торг», ПП «МПК Торг-Міт», з якими було укладено відповідні договори купівлі-продажу від 19.12.2014 № 1214-03 (т. 1 а.с. 50), від 17.11.2014 № 1014-04 (т. 1 а.с. 85), від 27.11.2014 № 1114-05 (т. 1 а.с. 127), на підставі яких позивач зобов`язувався передати у власність покупців запчастини для автомобілів в асортименті, а покупці зобов`язувався прийняти товар від продавця та оплатити його загальну вартість на умовах цих договорів. Запчастини було ввезено ПП «ТЕЦ» на митну територію України.

Відповідно до умов поставки товару за договором купівлі-продажу від 19.12.2014 № 1214-03, передача товару ТОВ «Сейв Тайм» здійснюється товарними партіями на умовах DDP - за реквізитами, вказаними покупцем (правила «Інкотермс» - 2010).

На підтвердження поставки товарів за цим договором позивачем було надано наступні документи: вантажно-митні декларації (ВМД) від 21.12.2014 № 205020005/2014/011296, від 24.12.2014 № 205020005/2014/011391; від 24.12.2014 №205020005/2014/011392, CMR (міжнародні товарно-транспортні накладні) від 21.12.2014 №658119, від 24.12.2014 № 658149, від 24.12.2014 №658154, видаткові накладні від 22.12.2014 № РН-0000012, від 24.12.2014 № 0000013, від 24.12.2014 №0000014, податкові накладні від 22.12.2014 № 11, від 24.12.2014 №12, від 24.12.2014 №13 (т. 1 а.с. 51-82).

Тоді як оплата коштів покупцем за товар була проведена згідно платіжних доручень № 6 від 30.12.2014 та № 8 від 06.01.2015 (т. а.с. 83-84).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 17.11.2014 №1014-04 передбачено реалізацію ТОВ «Атіс-Торг» товару (запасні частини до автомобілів в асортименті), які ПП «ТЕЦ» було ввезено на митну територію України. Про це свідчать наступні документи: від 17.11.2014 ВМД № 205020005/2014/009886, ВМД від 27.11.2014 № 205020005/2014/010222, CMR від 17.11.2014 № 658170, від 23.11.2014 № 658026 (т. 1 а.с. 86-120). Пунктом 4.1 цього договору передбачено, що передача товару здійснюється по частково, товарними партіями на умовах DDP - за реквізитами, вказаними покупцем (правила «Інкотермс» - 2010). Позивачем було виписано видаткові накладні від 17.11.2014 № РН-0000004, від 24.11.2014 №РН-0000005, податкові накладні від 17.11.2014 № 9, від 24.11.2014 №18 (т. 1 а.с. 121-124). Оплата покупцем коштів за товар була здійснена згідно платіжних доручень від 27.11.2014 № 1109 та від 27.11.2014 № 1108 (т. 1 а.с.125-126).

Згідно умов поставки товару за договором купівлі-продажу від 27.11.2014 №1114-05 передача товару ПП «МПК Торг-Міт» здійснюється товарними партіями на умовах DDP - за реквізитами, вказаними покупцем, м. Львів, вул. Д. Апостола, 14 (правила «Інкотермс»- 2010).

На підтвердження поставки товарів за цим договором позивачем надано наступні документи: вантажно-митні декларації (ВМД) від 27.11.2014 №205020005/2014/010376, CMR від 27.11.2014 № 660356 видаткову накладну від 27.11.2014 № РН-0000006, податкову накладну від 27.12.2014 № 19, довіреність від 27.11.2014 № 17 (т. 1 а.с. 128-141). Оплата коштів за товар була здійснено згідно платіжних доручень № 23 від 08.12.2014, № 25 від 12.12.2014, № 87 від 17.12.2014 (т. 1 а.с. 142-144).

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спрямованість господарських операцій позивача на реальне настання правових наслідків підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, з огляду на що умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

При цьому, суди попередніх інстанцій вірно зауважили, що відсутність певних відомостей при оформлені документів не можуть слугувати безумовною підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших документальних доказів видно, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Також, про наявність та про фактичний рух активів свідчать наступні первинні документи: вантажно-митні декларації про експорт товару; CMR (міжнародні товарно-транспортні накладні), а також платіжні доручення про оплату контрагентами за поставлені товари.

У постановах від 06.06.2018 у справі № 804/20017/14, від 11.03.2019 у справі № 826/5854/14, від 24.04.2019 у справі № 826/22352/15 Верховний Суд зазначив, що відсутність певних реквізитів у документах, на підставі яких платник податків здійснив зміни у власному податковому обліку, або складання таких документів з певними порушеннями, які не призводять до неможливості ідентифікації осіб, які приймали участь у господарській операції, та/або ідентифікації змісту та обсягу господарської операції, не призводять до втрати такими документами значення доказу правомірності здійснення змін у податковому обліку, якщо інші докази свідчать про фактичне виконання такої господарської операції.

Відтак, колегія суддів погоджується, що вищезазначені первинні документи розкривають зміст господарської операції, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та спрямованість його дій на отримання реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами.

Щодо посилання податкового органу на те, що ТОВ «Сейв Тайм», ТОВ «Атіс-Торг», ПП «МПК Торг-Міт» фігурують в кримінальних провадженнях, як суб`єкти фінансово-господарської діяльності, що мають ознаки фіктивності не спростовує фактів здійснення господарських операцій між ПП «ТЕЦ» та вищевказаними контрагентами, оскільки податковим органом до судів попередніх інстанцій не було надано жодного рішення суду, яким встановлено, що укладені договори між цими суб`єктами господарювання визнано недійсними, чи нікчемними. Також судами попередніх інстанцій не було надано жодного вироку суду щодо притягнення посадових осіб позивача або директорів контрагентів позивача до кримінальної відповідальності, в якому було б надавалась оцінка зазначеним вище господарським операціям.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 (провадження №11-200апп21) підтвердила вже сформовану Верховним Судом правову позицію, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Зокрема, в наведеній постанові Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Вказані обставини також спростовують посилання податкового органу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.01.2018 у справі № К/9901/1478/18 згідно якої статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формально підтвердженими документами бухгалтерського обліку.

Суд звертає увагу на те, що посилаючись на вказані кримінальні провадження, скаржник не доводить, що останні стосуються господарських операцій саме позивача з його контрагентами, які є спірними в даній справі, а матеріали справи не містять жодних відомостей про рух наведених ним кримінальних справ, з яких можливо було встановити які саме правовідносини, з якими контрагентами та за який період є предметом розслідування в кримінальних провадженнях.

Щодо надання податковим органом до суду касаційної інстанції вирок Залізничного районного суду м. Львова від 18.09.2015 у справі № 462/5049/15-к (т. 2 ас. 27-28), яким визнано винуватим ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, оскільки ОСОБА_1 без наміру здійснення господарської діяльності придбав ТОВ «Сейв Тайм», для чого надав копію свого паспорту та ідентифікаційного коду та отримав за це 300 доларів США винагороди, то Суд зауважує, що, по-перше, такий вирок податковим органом не було надано під час розгляду справи ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, тоді як на момент розгляду судами попередніх інстанцій такий вирок вже існував, оскільки його було прийнято 18.09.2015, а оскаржувані постанови суду першої інстанції було прийнято у жовтні 2017 року та суду апеляційної інстанції було прийнято у лютому 2018 року, а відтак такий вирок не досліджувався судами попередніх інстанцій, по-друге, податковим органом не зазначено поважних причин ненадання такого вироку судам попередніх інстанцій, по-третє, у відповідності до ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, що виключає можливості касаційного суду надання такому вироку оцінки.

Щодо посилання податкового органу на те, що ТОВ «Сейв Тайм» внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, остання звітність з ПДВ за січень 2015 року (декларує відсутні показники), то Суд вважає вказані доводи безпідставними, оскільки господарські операції між позивачем та ТОВ «Сейв Тайм» мали місце у 2014 році.

Відносно посилання податкового органу на те, що інформація про чисельність працюючих на підприємстві, зокрема, в період здійснення операцій між позивачем - відсутня, звіти форми № 1-ДФ ні за IV кв.2014 року, ні за попередні чи наступні звітні періоди не подавалась, а також відсутня інформація про наявність основних засобів та запасів на підприємстві, зокрема, в період здійснення операцій, то вказані доводи також є необґрунтованими, оскільки слід звернути увагу на індивідуальну відповідальність платника, який не повинен зазнавати негативних наслідків через порушення з боку контрагентів.

Слід додати, що статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.

Більш того, колегія суддів зазначає, що контролюючий орган не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо протиправної поведінки його контрагентів.

Щодо посилання податкового органу на те, що судами не взято до уваги те, що накладні, зі сторони постачальника підписані директором, тоді як зі сторони покупця інформація про ПІБ, посаду, реквізити довіреності відсутня, що унеможливлює встановити особу, яка фактично отримала товар, то суди попередніх інстанцій вірно зауважили, що відсутність певних відомостей при оформлені документів не можуть слугувати безумовною підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших документальних доказів видно, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Також, про наявність та про фактичний рух активів свідчать: вантажно-митні декларації про експорт товару; CMR (міжнародні товарно-транспортні накладні), платіжні доручення про оплату контрагентами за поставлені товари, а також довіреність ПП «МПК Торг-Міт» від 27.11.2014 № 17 на отримання ТМЦ від ПП «ТЕЦ».

Відносно посилання податкового органу на те, що ким та яким чином здійснювалися розвантажувальні роботи та не конкретизовано адреси місця передачі товару, то колегія суддів зауважує, що такі обставини не спростовують реальності здійснення вищенаведених господарських операцій, зважаючи на наявність підтверджуючих первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Щодо посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій також залишили поза увагою те, що аналізом баз даних встановлено, що ТОВ «Атіс-Торг» перебуває на обліку в Центральній ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області, платник ПДВ з 22.07.2013 та 13.05.2015 свідоцтво анульовано, остання звітність з ПДВ подана за квітень 2015 року та в декларація з ПДВ за січень-квітень 2015 року декларує відсутні показники. Інформація про наявність основних засобів відсутня, а також ТОВ «ПМК Тор-Міт» з 26.03.2013 платник ПДВ, яке 22.11.2016 анульовано. Остання звітність з ПДВ за вересень 2015 року, декларує відсутні показники, інформація про наявність основних засобів та запасів на підприємстві, зокрема, в період здійснення господарських операцій з позивачем - відсутня, звіт про фінансові результати платником не подавався, згідно інформації з ЄДРПН відображає реалізацію товару, відмінного від придбаного у ТОВ «ТЕЦ», то колегія суддів зауважує, що вказані вказані обставини є безпідставними, оскільки господарські операції між позивачем та вказаними контрагентами мали місце у 2014 році.

Щодо посилання податкового органу на те, що у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № К/9901/554/18 висловлена правова позиція, згідно з якою сам факт наявності у позивача податкової накладної та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про невідповідність інформації в цих документах. Для податкового обліку значення має сам факт поставки цим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту, то Суд звертає увагу на те, що факт поставки товару постачальником, яким в даному випадку є позивач підтверджується належними первинними документами, про що було зазначено вище.

Щодо посилання скаржника на відсутність актів приймання-передачі ТМЦ, то Суд звертає увагу на те, що у випадку постачання товарів факт передачі товару від покупця продавцю підтверджується видатковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2023 у справі № 806/5200/15.

Отже, доводи касаційної скарги, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди попередніх інстанції допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23.10.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 у справі № 803/1320/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді Л.І. Бившева

В.П. Юрченко