№ 803/806/15-а - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа №803/806/15-а

адміністративне провадження № К/9901/34989/21, №К/9901/37687/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року (судді: Димарчук Т.М., Ксензюк А.Я., Андрусенко О.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року (судді: Коваль Р.Й., Гуляк В.В., Ільчишин Н.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Волинській області, Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У квітні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до з позовом до Міністерства доходів і зборів України (далі - відповідач-1, Міндоходів), Головного управління Міністерства доходів і зборів у Волинській області (далі - відповідач-2, ГУ Міндоходів у Волинській області), з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року №188-о про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Волинській області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника ГУ Міндоходів у Волинській області з 17 березня 2015 року;

- стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 436,72 грн за кожен робочий день по день постановлення рішення у справі;

- рішення в частині поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 1993 року по 16 березня 2015 року перебував на публічній службі в структурних підрозділах податкових органів Волинської області. Наказом Міндоходів України від 04 березня 2013 року №1139-о призначений в порядку переведення на посаду першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Волинській області.

31 березня 2015 року позивач ознайомився з наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року №188-о «Про звільнення ОСОБА_1 », з якого дізнався, що його звільнено з посади на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, частини третьої статті 4 Закону України «Про очищення влади», доповідної записки від 13 березня 2015 року №597/99-99-01-01-02-18.

Позивач уважає рішення відповідача про його звільнення протиправним, оскільки воно прийняте з порушенням Конституції України. Зокрема указує, що право на працю, на доступ до державної служби з можливістю заробляти собі на життя є конституційними правами і свободами особи, які визнаються Україною на підставі чинних міжнародних договорів та Конституції України. Гарантією непорушності цих прав та свобод є встановлена Конституцією заборона на їх обмеження та скасування.

Позивач, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 та від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, вказує, що заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади в органах державної влади є безумовно обмеженням конституційних прав на працю та на доступ до державної служби, оскільки цією забороною зменшується коло суб`єктів, які можуть займати посади в органах державної влади, тобто має місце звуження обсягу прав і свобод. У свою чергу, виходячи з положень статей 22 64 Конституції України таке звуження обсягу існуючих прав при прийнятті нових законів не допускається, а права, визначенні статтями 38 43 Конституції України можуть бути обмежені лише в умовах воєнного або надзвичайного стану. Однак, ні на час прийняття Закону України «Про очищення влади», ні на час набрання ним чинності, ні на час прийняття оскаржуваного наказу, ні на цей час в Україні не введено воєнного або надзвичайного стану, а тому встановлені цим законом заборони займати певним особам посади в органах державної влади не відповідає Конституції України.

Закон України «Про очищення влади» покликаний на захист та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні та здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав та свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Позивач вказує, що незважаючи на чітко визначену мету, принципи і підстави застосування цього закону, його свавільно звільнено з посади не за порушення тих чи інших норм Закон України «Про очищення влади», а за перебування на посаді, чим порушені гарантовані Основним Законом права, а також принципи та цілі проведення люстрації.

В аспекті індивідуалізації відповідальності вказаний Закон беззастережно порушує вимоги щодо індивідуального підходу до прийняття рішення відносно кожної особи.

При проведенні люстрації має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути встановлена в кожному конкретному випадку, що звичайно не відбулося у випадку звільнення позивача . Підставами такого звільнення могли бути лише доведені відповідно до демократичних принципів обставини та факти, які б свідчили про неприхильність в діях чи бездіяльності позивача демократичним принципам та недотримання їх. Проте, позивача звільнено лише за те, що у визначений період, а саме з 04 червня 2013 року по 13 березня 2015 року він обіймав посаду першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Волинській області. Тобто застосовано колективну міру відповідальності, яка покладена в основу Закону України «Про очищення влади», що суперечить вимогам Конституції України.

Позивач також вказує, що займана ним посада, не передбачала можливості приймати участь в управлінні держаними справами внаслідок прийняття чи не прийняття рішень, дій чи бездіяльності здійснювати заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , а також будь-яким чином підривати основи національної безпеки і оборони України або протиправно порушувати права і свободи людини.

Вказані факти не встановлено під час перебування позивача та здійснення професійної діяльності відповідно займаної посади, з огляду на це у відповідача не було жодних законних підстав звільняти позивача із займаної посади, до того ж без зазначення відповідної законодавчо визначеної підстави.

Крім того, оскаржуваний наказ прийнятий в період перебування (з 06 березня 2015 року) у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку, а тому вказаний наказ виданий з порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України.

З наведених підстав просив позов задовольнити повністю.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року №188-о`Про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів у Волинській області.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів у Волинській області з 17 березня 2015 року.

Стягнуто з Головного управління Державної податкової служби у Волинській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 508 735,64 грн (п`ятсот вісім тисяч сімсот тридцять п`ять гривень 64 копійки).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року в адміністративній справі № 803/806/15-a змінено в абзаці четвертому резолютивної частини рішення цифри « 508 735,64 грн» цифрами « 214 506,20 грн». У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що відповідачі не надали суду доказів вчинення позивачем конкретних дій, прийняття рішення чи допущення бездіяльності, які були б спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, з огляду на це, суди указали на те, що оскаржуваний наказ відповідача не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, прийнятий непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямований, і становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зменшення розміру часу вимушеного прогулу позивача, з урахуванням пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), згідно з яким якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Посадовий оклад позивача за займаною посадою на час звільнення встановлений у розмірі 2971,00 грн, відтак середньоденна заробітна плата складає ((2971,00 грн*2):40 роб. днів *1444 (дні вимушеного прогулу) = 214 506,20 грн.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційних скаргах скаржники указують на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються відповідно до вимог пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В обґрунтування касаційних скарг скаржники посилаються на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №826/9815/18 щодо питання правонаступництва ДФС України та ДПС України. У справі №826/9815/18 Верховним Судом зроблено висновок, що ДПС України не є правонаступником ДФС України, проте ці висновки проігноровано судом апеляційної інстанції без належного дослідження обставин справи.

На переконання скаржників, зобов`язання відповідача у справі не стосується реалізації публічно-владних функцій, що були передані ДПС України і до Реєстру не внесено запис про припинення ДФС України, тому підстави для задоволення позовних вимог позивача до ДПС України є передчасними.

Позиція інших учасників справи

До Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області, у якому позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення середнього заробітку та направити цю справу на новий розгляд в цій частині до суду першої інстанції.

Щодо поданого відзиву Верховний Суд зазначає, що за змістом пункту 3 частини другої статті 338 КАС України відзив на касаційну скаргу має містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги. Натомість, з вимог поданого позивачем відзиву вбачається, що в ньому наведено вимоги про скасування ухвалених у справі судових актів у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, при цьому такі вимоги відмінні від прохальної частини поданих касаційних скарг Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у Волинській області.

Вимоги, заявлені у відзиві на касаційну скаргу по своїй суті фактично є вимогами нової касаційної скарги, яка позивачем не подавалася, а тому Верховний Суд не бере до уваги вимоги вказаного відзиву.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової служби України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 жовтня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 наказом Міндоходів України від 04 березня 2013 року № 1139-о призначений в порядку переведення на посаду першого заступника начальника ГУ Міндоходів у Волинській області, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 .

16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади" №1682-VII (далі - Закон №1682-VII).

Відповідно до статті 25 Закону України «Про відпустки», на підставі наказу від 05 березня 2015 року №6-о ОСОБА_1 - першому заступнику начальника ГУ Міндоходів у Волинській області, за його заявою, було надано відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку з 06 березня 2015 року по 05 жовтня 2015 року.

З доповідної записки Департаменту персоналу від 13 березня 2015 року убачається, що відповідно до наказу ДФС від 24 лютого 2015 року №117 «Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» стосовно посадових і службових осіб Міндоходів» та згідно з Планом проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади» розпочато перевірку стосовно керівників, їх перших заступників та заступників керівників головних управлінь Міндоходів.

Відповідно до статті 4 Закону вказані у цьому наказі особи повинні не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі подати керівнику, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява).

ОСОБА_1 належав до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених пунктом 4 частини другої статті 3 Закону, а саме: у період з 05 червня 2013 року по 13 березня 2015 року обіймав посаду першого заступника начальника ГУ Міндоходів у Волинській області, проте станом на 13 березня 2015 року відповідну заяву не подав.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 4 Закону та пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України підлягав звільненню з посади першого заступника начальника ГУ Міндоходів у Волинській області з підстав, передбачених Законом №1682-VII.

На підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, частини третьої статті 4 Закону №1682-VII, доповідної записки № 597/99-99-01-01-02-18 від 13 березня 2015 року, наказом Міндоходів України від 16 березня 2015 року №188-о ОСОБА_1 з 16 березня 2015 року звільнено з посади першого заступника начальника ГУ Міндоходів у Волинській області з підстав, передбачених Законом №1682-VII.

Не погоджуючись із указаним наказом, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).

Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).

Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.

Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

За правилами частини другої статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон № 1682-VII.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону № 1682-VII).

Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону № 1682-VII).

Статтею 2 Закону № 1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.

Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону №1682-VII.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Правовий статус податкової міліції визначено у розділі XVIII-2 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України).

Податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції (пункт 348.1 статті 348 ПК України).

Згідно з пунктом 349.1 статті 349 ПК України до складу податкової міліції належать, зокрема, управління (відділи, відділення, сектори) податкової міліції відповідних державних податкових служб в областях.

Особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (пункт 353.1 статті 353 ПК України).

Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).

У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:

1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;

2) прецедентного права національних конституційних судів;

3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:

- "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" №1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006));

- "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить "Керівні принципи щодо відповідності закону про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права" (далі - Керівні принципи ПАРЄ).

За змістом частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону № 1682-VII іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційних скарг.

Касаційні провадження у справі відкриті з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Оскаржуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій з цієї підстави, відповідачі у скаргах зазначили, що судами не враховано висновки, зроблені Верховним Судом у постанові від 11 лютого 2021 року у справі №826/9815/18 щодо правонаступництва ДФС.

Колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про підтвердження підстави відкриття касаційних проваджень з огляду на таке.

Положення КАС України, на відміну від чинного цивільного чи господарського процесуального законодавства, не пов`язують процесуальне правонаступництво з обов`язковою наявністю факту припинення юридичної особи. Ключовим за правилам КАС України є доведення обставин вибуттям сторони - суб`єкта владних повноважень з відносин, щодо яких виник спір. Вказані правила КАС України встановлені, враховуючи специфіку публічно-правових відносин, а саме: повноваження відповідних державних органів не є статичними і можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства, такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.

Отже, якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі розпорядчим актом Кабінету Міністрів України його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб`єктам владних повноважень. Якщо спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень.

У межах вирішення питання, яке є предметом розгляду в цій справі, для встановлення факту публічного правонаступництва визначальним є встановлення або припинення первісного суб`єкта - ДФС України та її територіальних органів, або переходу їх функцій (адміністративної компетенції), з яких виник спір, до ДПС України та її територіальних органів.

Визначаючи суб`єкт, який буде здійснювати виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо заміни первісного відповідача Міністерство доходів і зборів України на його правонаступника Державну фіскальну службу України та Головне управління Міністерства доходів і зборів у Волинській області на правонаступника Головне управління ДФС у Волинській області.

Верховний Суд із вказаним висновком не погоджується з огляду на наступне.

ОСОБА_1 до оскаржуваного звільнення перебував на посаді у ГУ Міндоходів у Волинській області.

Постановою №311 територіальні органи Міністерства доходів і зборів реорганізовані, шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів ДФС, зокрема, створено ГУ ДФС у Волинській області та реорганізовано, шляхом приєднання до нього, ГУ Міндоходів у Волинській області

Згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) ГУ Міндоходів у Волинській області - припинено, про що внесений запис до реєстру 05 жовтня 2015 року.

Постановою №1200 реорганізовано ДФС України, шляхом поділу на ДПС України та Державну митну службу України, однак ДФС України продовжувала виконувати функції у відповідній сфері, і запис про припинення вказаної юридичної особи у Реєстрі на момент виникнення спірних правовідносин був відсутній.

17 травня 2019 року до Реєстру внесений записи про державну реєстрацію ДПС України як юридичної особи, та про внесення рішення засновників (учасників) ДФС України щодо припинення такої як юридичної особи в результаті реорганізації.

Постановою №537 реорганізовані територіальні органи ДФС шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів ДПС, зокрема, ГУ ДФС у Волинській області реорганізовано шляхом приєднання до ГУ ДПС у Волинській області. Проте, територіальні органи ДФС, які реорганізуються, продовжували здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам ДПС та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновку, що на момент виникнення спірних правовідносин до ДПС України та її структурних підрозділів перейшли частково повноваження ДФС України та її територіальних органів, а саме щодо сфери реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску.

Спір у цій справі виник у відносинах публічної служби і стосується поновлення позивача на посаді першого заступника начальника ГУ Міндоходів у Волинській області із одночасним стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У такому випадку заміна ДФС України та його територіальних підрозділів як відповідачів може мати місце виключно у випадку фактичного їх вибуття унаслідок припинення.

Аналогічна за своєю суттю правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №826/9815/18, від 14 квітня 2021 року у справі №826/14904/18, від 13 травня 2021 року у справі №826/2850/17, від 03 червня 2021 року у справі №640/19105/19.

Ураховуючи, що суть спору у цій справі не стосується публічно-владних функцій, що були передані ДПС України, і на момент вирішення судом питання про заміну відповідача до Реєстру не був унесений запис про припинення ДФС України та ГУ ДФС у Волинській області, висновок судів попередніх інстанцій про стягнення середнього заробітку із ГУ ДПС у Волинській області є безпідставним.

Доводи скаржників про те, що судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання щодо правомірності наказу Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року №188-о, а також щодо періоду часу вимушеного прогулу позивача, колегія суддів відхиляє, оскільки це не було підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до вимог статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права щодо процесуального правонаступництва, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку, з ухваленням у цій частині нового судового рішення.

Керуючись статтями 341 345 351 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги ДПС України, Головного управління ДПС у Волинській області - задовольнити частково.

Скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі №803/806/15-а в частині стягнення з Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Головного управління ДФС у Волинській області (місцезнаходження: Волинська обл., місто Луцьк, МАЙДАН КИЇВСЬКИЙ, будинок 4, 43010, ЄДРПОУ - 39400859) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 508 735,64 грн (п`ятсот вісім тисяч сімсот тридцять п`ять гривень 64 копійки) з відрахуванням податків та зборів.

В іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі №803/806/15-а - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді: Л.О. Єресько

В.М. Соколов