ПОСТАНОВА
Іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа №803/931/16
адміністративне провадження №К/9901/14226/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Стародуба О.П., Яковенка М.М.,
розглянув в порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року (суддя Дмитрук В.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року (колегія у складі суддів Улицького В.З., Гулида Р.М., Кузьмича С.М.)
у справі № 803/931/16
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2
до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,
треті особи - Комунальне підприємство "Луцькводоканал", Луцька міська рада, Луцька об`єднана державна податкова інспекція Державної фісакальної служби, Державна фінансова інспекція у Волинській області
про визнання протиправним та скасування рішення.
УСТАНОВИВ:
1. 16.06.2016 позивачі звернулися до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання незаконною постанови № 2769 від 12.11.2015 «Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення КП «Луцькводоканал».
2. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 31.08.2016, залишеною без змін ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016, адміністративний позов залишено без розгляду.
3. Така позиція судів попередніх інстанцій була зумовлена тим, що позивачами порушено приписи ч.1, 2 ст.99 КАС України, а саме: пропущено шестимісячний строк звернення до суду.
4. За таких обставин, беручи до уваги дату постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення КП «Луцькводоканал» за № 2769 від 12.11.2015 та дату звернення позивачів до адміністративного суду (16.06.2016), суди дійшли висновків, що позивачами пропущено шестимісячний строк звернення до суду встановлений ч.2 ст.99 КАС України та не наведено поважності причин пропуску строку.
5. Апеляційний суд не взяв до уваги твердження ОСОБА_2 про те, що останній стало відомо про порушення своїх прав 26.02.2016 після оплати за комунальні послуги по водопостачанню, оскільки оскаржувана постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг окрім офіційної публікації в газеті «Луцький замок» від 10.12.2015, висвітлюється на офіційному сайті Комісії та сайті КП «Луцькводоканал», а тому про зазначене рішення позивач могла дізнатись набагато раніше.
6. 08.11.2016 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Позивача ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року. Скаржник просив скасувати оскаржувані рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.11.2016 у зазначеній справі було відкрито провадження. У зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України 01.02.2018 справу було передано до Верховного Суду.
8. 08.12.2016 надійшов відзив від Відповідача. Скаржник та Відповідач заявляли клопотання про розгляд справи за їхньої участі, однак ухвалою від 23.12.2019 Верховний Суд відмовив у задоволенні такого клопотання.
9. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій. Вважає, що суди попередніх інстанцій не приділили уваги наданим Позивачем доводам.
10. ОСОБА_1 зазначає, що у судовому засіданні в суді першої інстанції він зазначав про те, що з 8 по 31 грудня 2015 року перебував на стаціонарному лікуванні і не міг ознайомитися з цією публікацією в газеті «Луцький замок», та покликався на можливість надати документи на підтвердження цього. Однак суд першої інстанції проігнорував заяву Позивача.
11. Також Позивач зазначає, що і в апеляційній скарзі (т.1 а.с. 173-174) наголошував на вищенаведеному аргументі про перебування на лікуванні, але й суд апеляційної інстанції не взяв до уваги дане твердження.
12. Зазначені аргументи Позивача не знайшли свого відображення в ухвалах судів.
13. Оцінюючи наведені доводи, Суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити.
14. Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
15. Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
16. Відповідно до статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
17. Пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки, за наявності поважних причин його пропуску, такий строк може бути поновлено.
18. Суд звертає увагу, що позивач звернувся до суду 16.06.2016. Стверджуючи, що строк звернення до суду пропущено, суд першої та апеляційної інстанції не з`ясували, коли саме Позивачу стало відомо про оскаржувану постанову та не проаналізували твердження Позивача та надані ним докази (т.1 а.с. 175-176) про перебування його на стаціонарному лікуванні, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості ознайомитися із опублікованою 10.12.2015 постановою в газеті «Луцький замок».
19. Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
20. В рішенні Європейського Суду з прав людини «Петриченко проти України» (набуло статусу остаточного 12.07.2016) зазначено: «…цілком проігнорувавши доводи заявника, навіть коли вони були конкретними, доречними та важливими, національні суди не дотримались свого зобов`язання за пунктом 1 статті 6 Конвенції» (п. 13).
21. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, залишаючи позов без розгляду, належним чином не врахував доводи Позивача, не з`ясував, не дослідив та не дав правову оцінки вказаним обставинам, тим самим порушив право Позивача на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
22. З огляду на це, суди повинні звертати увагу на усі доводи позивача, на тривалість строку, який пропущено, на поведінку позивача протягом цього строку, на дії, які він вчиняв, зокрема чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду, та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк з поважних причин.
23. Окрім того, у постанові від 13.03.2019 у справі №712/8985/17 Верховний Суд звернув увагу, що дія нормативно-правового акту є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб`єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акту.
Тому, факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акту, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту.
Отже, обчислюючи строк звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, необхідно брати до уваги таке:
- багаторазове застосування та триваюча дія (тривала чинність) нормативно-правового акту;
- дійсність факту перебування суб`єкта у відносинах, які регулюються нормативно-правовим актом;
- дата факту порушення прав, свобод, інтересів, тобто - коли саме особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
- чи є чинним нормативно-правовий акт, яким порушено права, свободи, інтереси особи (позивача);
- чи перебуває особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду;
- коли вступила особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і, коли з них вибула?
З урахуванням вищезазначеного, можна зробити висновок, що за умови перебування особи (позивача) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду, строк звернення до адміністративного суду із позовом не може обмежуватися шістьма місяцями, передбаченими частиною другою статті 99 КАС України. У разі оскарження нормативно-правового акту строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акту.
24. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.
25. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
26. У зв`язку з викладеним Суд вважає передчасними та необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанції про відсутність поважних причин пропуску строку пред`явлення позову.
27. Враховуючи наведене, Суд встановив порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
28. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. У ч. 4 цієї ж статті КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
29. Враховуючи виявлені недоліки при оцінці доказів, Суд доходить висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 328 341 342 345 349 353 355 356 КАС України, Суд -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у справі №803/931/16 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.М. Кравчук
Суддя М.М. Яковенко
Суддя О.П. Стародуб