ПОСТАНОВА

Іменем України

26 березня 2020 року

Київ

справа №803/979/16

адміністративне провадження №К/9901/36152/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження скаргу Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01.09.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2017 у справі № 803/979/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Луцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.05.2016 № 0023491304, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 78882грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 19720,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що акт перевірки від 21.04.2016 року був наданий для ознайомлення без додатків. Посилання податкового органу на порушення позивачем п.198.4 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) є безпідставним, оскільки даний пункт був виключений на підставі Закону України від 28.12.2014 року№71-VIII. Податковим органом зазначено про відсутність інформації з банків щодо погашення заборгованості по зовнішньоекономічних контрактах з фірмами «Simon» та «Weglosort», тобто фактично висновки щодо вчинених позивачем порушень зроблено на основі припущень та без отримання жодної інформації з банківських установ. Податкове повідомлення-рішення містило в собі посилання на неіснуючий акт перевірки «від 20.04.2016 року №15828/13-04», а відтак незрозуміло, що стало підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування та нарахування штрафних санкцій.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01.09.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2017 позов було задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 13.05.2016 року №0023491304.

Рішення суду першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції мотивовано тим, що факт сплати позивачем сум ПДВ при імпорті транспортних засобів, а також яблук свіжих, підтверджується ВМД та не заперечується ОДПІ, водночас неможливість бюджетного відшкодування аргументовано неоплатою операцій за зовнішньоекономічними контрактами з нерезидентами, яка встановлена в зв`язку з відсутністю у банку даних про таку оплату (неприйняттям актів взаємозаліку зустрічних вимог, які, однак, надавались податковому органу позивачем під час проведення перевірки). В той же час, своєчасність надходження валютної виручки може бути наслідком проведення окремої перевірки з даних питань і виявлення даного факту є підставою для застосування відповідальності, встановленої Законом України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», що, однак, не є предметом розгляду даної справи.

Не погоджуючись з судовими рішеннями суду попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, в задоволені позову відмовити. Вказується на те, що правових підстав для повернення позивачу задекларованих сум бюджетного відшкодування не було, так як покладені в його основу суми ПДВ були оплачені позивачем за придбані транспорті засоби, які були зареєстровані на нього як фізичну особу, а зовнішньоекономічні операції не були зняті з економічного контролю з підстав відсутності оплати.

Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 11.04.2016 року по 14.04.2016 року ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ФОП ОСОБА_1 сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за січень 2016 року, що виникло за рахунок від`ємного значення ПДВ, що декларувалось в січні 2016 року, травні 2015 року та грудні 2015 року, про що складено акт від 21.04.2016 року №1528/13-04/ НОМЕР_1 .

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 198.4, підпункту «а» пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1, підпункту «б» пункту 200.4, підпункту «б» пункту 200.14 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суми бюджетного відшкодування за січень 2016 року на 78 882грн.

По суті виявлених відповідачем в акті порушень, висновок ОДПІ про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за січень 2016 року ґрунтувався на твердженнях про:

1) неправомірність включення до податкового кредиту травня 2015 року ПДВ по придбанню сідельного тягача б/в Scania 124 L400 (1998 р.в.) на суму 16912,46 грн. згідно ВМД №205070002/2015/004051 від 08.05.2015 року та до податкового кредиту грудня 2015 року - ПДВ по придбанню сідельного тягача б/в Scania R124 (1998 р.в.) на суму 18911,65 грн. згідно ВМД №205070000/2015/026439 від 03.12.2015, в зв`язку з не веденням балансової вартості основних фондів та реєстрацію зазначених транспортних засобів на фізичну особу - ОСОБА_1 , а не на суб`єкта господарювання.

2) неправомірність включення до податкового кредиту травня та грудня 2015 року ПДВ по придбанню транспортних засобів, зазначених вище, у фірми «Simon» Szymon Modzelewski (Польща) та до податкового кредиту травня 2015 року також - ПДВ на суму 43 058грн.28коп. по придбанню у фірми «Weglosort» Sp.z.o.o. (Польща) яблук свіжих згідно з ВМД №205020007/2015/004159 від 22.05.2015, в зв`язку з ненадходженням, згідно з повідомленнями АТ «Укрсиббанк» від 05.06.2015, 08.09.2015 року та 08.04.2016, документів від суб`єкта господарювання про припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, не зняттям даних операцій з валютного контролю банку, а відтак наявністю підстав вважати такі імпортні операції неоплаченими, в той час як бюджетному відшкодуванню підлягають лише суми податку, фактично сплачені отримувачем товарів (робіт, послуг) у попередніх та звітному податковому періодах (пп. «б» п.200.4 ст.200 ПК України).

На підставі акту перевірки Луцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 13.05.2016 № 0023491304, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2016 року в сумі 78 882грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 19720.50 грн.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

У відповідності до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Отже, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України).

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2. статті 200 Податкового кодексу України).

Пунктом 200.3 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Сума податку, що заявлена позивачем до бюджетного відшкодування, фактично сплачена позивачем, який є отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах, постачальникам таких товарів/послуг.

Право на отримання бюджетного відшкодування виникає не раніш виникнення від`ємного значення податку за результатами обрахування різниці між значеннями податкових зобов`язань та податкового кредиту звітного податкового періоду.

При цьому, згідно із пунктами 200.7-200.9 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

До податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.

Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Так, надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд вважає, носієм доказової бази під час вирішенні подібних правовідносин, серед інших є податкові декларації, уточнюючі розрахунки до них, митні декларації та заява про повернення суми бюджетного відшкодування.

У відповідності до приписів статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (стаття 71 вказаного Кодексу).

При цьому наведені приписи процесуального Закону судами попередніх інстанцій виконані не були.

Зокрема, суди попередніх інстанцій розглядали дану справу, враховуючи дані, які зазначені в акті перевірки, висновки якого ставить під сумнів позивач. Натомість суди не надавали оцінку показникам податкової декларації, уточнюючому розрахунку по податковій декларації з ПДВ, що була предметом податкової перевірки позивача (вступна частина акту перевірки, а.с. 6); не витребували та не дослідили їх, про що свідчить відсутність таких в матеріалах справи. В акті податкової перевірки зазначено про підтвердження зазначених позивачем у декларації за 2016 рік бюджетне відшкодування ПДВ в сумі 16735 грн., а щодо решти суми ПДВ (78882 грн.), задекларованого позивачем за січень 2016, відповідач відмовив у відшкодуванні.

В матеріалах справи наявні такі документи: акт перевірки з додатками, податкове повідомлення-рішення, письмове заперечення проти позову, митні декларації поставки позивачем товару нерезидентам «Simon» та «Weglosort», акти взаємозаліку зустрічних вимог по цим поставкам. Відтак, висновки судів ґрунтувались на доказах, які відсутні.

Крім того, для правильного вирішення питання про правомірність формування податкового кредиту за наслідками придбання основних засобів (сідельного тягача), судами важливо було встановити, яка система оподаткування обрана позивачем, та застосувати відповідні норма матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Вказана обставина має важливе значення для правильного вирішення справи, оскільки дає змогу дослідити порядок ведення обліку доходів та витрат, обліку основних фондів, нарахування амортизації, наявності правильного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат тощо, оскільки право на формування податкового кредиту не є абсолютним.

Податковий орган доводив суду, що «фізична особа-підприємець» та «фізична особа» мають різний податковий та правовий статус, та ФОП ОСОБА_1 облік основних фондів не веде, амортизаційні нарахування не здійснює, відтак немає права на формування податкового кредиту у разі придбання основних засобів як «фізична особа». Вказані доводи залишились також поза увагою судів.

Важливим фактором визначення правильності формування податкового кредиту для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платника ПДВ є подальше використання таких товарів (основних засобів) в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Судами взагалі залишено поза увагою дослідження тих обставин, з якими податковий орган пов`язує недотримання податкового законодавства в даних правовідносинах, оскільки приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення та в акті перевірки, відповідач зазначив про порушення позивачем п.189.1 ст. 189, п.199.1 ст. 199 ПК України, яким встановлено, - у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання враховуючи базу оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях.

Підпунктом 189.1. ст. 189 цього Кодексу визначено - у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Підпункт 198.5. ст. 198 ПК України встановлює, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання з урахуванням бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Тобто, придбаваючи основні засоби, платник податку повинен обліковувати такі фонди, в тому числі їх використання в оподатковуваних або неоподатковуваних операціях. Натомість, у разі придбання їх фізичною особою такий облік не ведеться, що виключає застосування приписів ст. 198, 200 ПК України.

Окрім того, слід зазначити, що оскільки відповідно до пункту 6 Порядку державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07 вересня 1998 року, передбачено реєстрацію транспортних засобів лише за юридичними або фізичними особами, тому у свідоцтвах про реєстрацію транспортних засобів не може зазначатися як їх власник фізична особа-підприємець. Отже, як вбачається зі змісту даної норми, транспортні засоби реєструються за їх власниками (фізичними чи юридичними особами), а реєстрація за фізичними особами-підприємцями, не передбачена.

Таким чином, суди прийшли до передчасного висновку, що неможливість державної реєстрації транспортних засобів за фізичними особами-підприємцями не позбавляє права таких осіб на податковий кредит по операціях з придбання транспортних засобів, якщо були дотримані умови його формування, визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 51 ЦК України, - до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Це положення однаково відноситься до прав і до обов`язків фізичної особи-підприємця, а саме, юридична особа зобов`язана вести бухгалтерський облік та подавати відповідну фінансову звітність, натомість у фізичної особи відсутні такі обов`язки, як і відсутнє право на формування податкового кредиту при придбані транспортних засобів.

Вказана позиція узгоджується із висновком Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, який викладений в постанові від 17.12.2018 справа №810/1726/16 адміністративне провадження №К/9901/31620/18.

Також Верховний Суд не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій викладених щодо другого епізоду, з огляду на наступне.

Так, Суд розглядаючи дану справу, вважає за необхідне зазначити, що дотримання податкової дисципліни позивачем можливо встановити, в рамках виявлених правопорушень відповідачем в акті перевірки, за умови належної оцінки реальності (завершеності) вказаних правовідносин позивача з названими контрагентами, що може бути підтверджено належно сформованими, дійсними документами первинного та бухгалтерського обліку, обов`язковість ведення яких прямо покладено на суб`єктів господарювання.

Суди визнали митні декларації належним та допустимим доказом факту сплати позивачем сум ПДВ при імпорті транспортних засобів та акти взаємозаліку зустрічних вимог.

Натомість первинні документи щодо імпортних операцій відсутні в матеріалах справи, а акти надано в копіях, без зазначення осіб нерезидента, які підписували цей акт. Грошова одиниця, зазначена в іноземні валюті (USD, PLN), та в акті перевірки зазначено, що податковий кредит позивачем сформовано по ВМД № 205020007/2015/004159 від 22.05.2015, відправник - F.H.And-Fruits Owoce, але відсутні акти заліку зустрічних вимог з таким нерезидентом.

Суди не перевірили доводи податкового органу, що суб`єктом господарювання банку не надавались документи про припинення зобов`язання шляхом складання актів.

Крім того, Суди, зазначали, що відсутність факту надходження валютної виручки від здійснення продажу товару позивачем нерезиденту є підставою для застосування до нього відповідальності, встановленої Законом від 23.09.1994 №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Такий висновок судів є передчасним, оскільки вказаний факт має значення для висновку про наявність або відсутність факту оплати товарів, та відповідно право на формування податкового кредиту та відшкодування сум ПДВ з бюджету.

Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, касаційний суд вважає їх висновки про обґрунтованість позовних вимог передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області задовольнити частково, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01.09.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2017 у справі № 803/979/16 скасувати, а справу направити на новий розгляд до першої інстанції.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду