ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 803/990/18

касаційне провадження № К/9901/69043/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет Технологія» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06.07.2018 (суддя Ксензюк А.Я.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 (головуючий суддя - Кузьмич С.М., судді - Довга О.І., Шавель Р.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет Технологія» до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернет Технологія» (далі - Товариство, позивач, платник) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області України (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення від 16.03.2018 № 4234/10/03-20-12-07-07 про відмову в переході на спрощену систему оподаткування з 01.04.2018, зобов`язати прийняти рішення про реєстрацію Товариства як платника єдиного податку та анулювати реєстрацію платника податку на додану вартість форми №3 - ПДВ з 01.04.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність рішення контролюючого органу про відмову йому в переході на спрощену систему оподаткування, оскільки він є провайдером програмних послуг і здійснює діяльність у сфері телевізійного мовлення, а не надає послуги пошти та зв`язку, а здійснення вказаного виду діяльності не є підставою для відмови у переході на спрощену систему оподаткування.

Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 06.07.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018, у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивач не може бути платником єдиного податку, оскільки здійснює діяльність, яка за своєю суттю є діяльністю з надання послуг зв`язку, що підлягає ліцензуванню.

Позивач оскаржив рішення судів попередніх інстанцій до Верховного Суду, який ухвалою від 28.12.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Скаржник у касаційній скарзі доводить, що видані йому ліцензії провайдера програмної послуги не є наданням послуг зв`язку та ліцензуванню у сфері телекомунікацій, і не перешкоджають йому бути платником єдиного податку, оскільки видом його діяльності є надання абонентам можливості перегляду пакетів програм, використовуючи для передавання цих програм ресурси багатоканальних телемереж.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13.02.2024 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні та призначив попередній розгляд справи у судовому засіданні на 14.02.2024.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, їх обґрунтування та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, підтверджується матеріалами справи, що 16.03.2018 Товариство звернулося до Управління із заявою про застосування спрощеної системи оподаткування та про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість форми №3-ПДВ. Згідно поданої заяви обраний позивачем вид господарської діяльності - 60.20 «Діяльність у сфері телевізійного мовлення».

Листом від 16.03.2018 №4234/10/03-20-12-07-07 контролюючий орган відмовив платнику у переході на спрощену систему оподаткування з 01.04.2018, у зв`язку з тим, що позивач є суб`єктом господарювання, який здійснює ліцензовану діяльність з надання послуг зв`язку і згідно із абзацом восьмим підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) не може застосовувати спрощену систему оподаткування.

Аналогічна заява про застосування спрощеної системи оподаткування була подана позивачем також 14.03.2018, за результатами розгляду якої відповідач листом від 15.03.2018 №4116/10/03-20-12-01-09 відмовив позивачу у переході на спрощену систему оподаткування з 01.04.2018 з посиланням на абзац восьмий підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 291.2 статті 291 ПК України визначено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою (пункт 291.3 статті 291 ПК України).

Право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному календарному році мають платники єдиного податку за умови неперевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого для відповідної групи платників єдиного податку (пункт 292.16 статті 292 ПК України).

Для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб`єкт господарювання подає до органу державної податкової служби заяву (підпункт 298.1.1 пункт 298.1 статті 298 ПК України).

Підпунктом 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 ПК України передбачено, що суб`єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів відповідно до норм цього Кодексу, може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування шляхом подання заяви до контролюючого органу не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу. Такий суб`єкт господарювання може здійснити перехід на спрощену систему оподаткування один раз протягом календарного року.

Перехід на спрощену систему оподаткування суб`єкта господарювання, зазначеного в абзаці першому цього підпункту, може бути здійснений за умови, якщо протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування, суб`єктом господарювання дотримано вимоги, встановлені в пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 1 пункту 299.6 статті 299 ПК України підставами для прийняття органом державної податкової служби рішення про відмову у видачі суб`єкту господарювання свідоцтва платника єдиного податку є виключно: 1) невідповідність такого суб`єкта вимогам, встановленим статтею 291 цього Кодексу; 2) наявність у суб`єкта господарювання, який утворюється у результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов`язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації; 3) недотримання таким суб`єктом вимог, встановлених підпунктом 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 цього Кодексу.

Відмовляючи позивачу у переході на спрощену систему оподаткування, податковий орган послався на абзац 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України.

Так, відповідно до абзацу 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку першої-третьої груп суб`єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють діяльність з надання послуг пошти (крім кур`єрської діяльності) та зв`язку (крім діяльності, що не підлягає ліцензуванню).

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що суб`єкти господарювання, які здійснюють, зокрема, діяльність з надання послуг зв`язку, які потребують ліцензування, не можуть бути платниками єдиного податку.

Як установлено судами попередніх інстанцій і підтверджується матеріалами справи, між позивачем (далі - Провайдер) та ПрАТ «Корпорація «Аверс» (далі - Оператор) укладено договір про надання телекомунікаційних послуг від 01.01.2017 (ділі - договір), за умовами якого Оператор надає право Провайдеру користуватись ресурсами телекомунікаційної мережі Оператора з метою здійснення Провайдером діяльності з надання послуг абонентам, для чого Оператор виконує роботи з підключення для забезпечення можливості цілодобового доступу Провайдера до Мережі Оператора, а також надає регулярні послуги з технічного супроводження цього доступу (пункт 1.1 договору).

Положенням розділу І Національного класифікатора України Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 №457, передбачено, що класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД) є статистичним інструментом для впорядкування економічної інформації. Водночас Класифікація є механізмом спільної мови, що має використання в багатьох інших, нестатистичних сферах (соціальному та податковому регулюванні, ліцензуванні, системі тарифів тощо), проте, не завжди адаптована до цього повною мірою.

Згідно із І Національним класифікатором України КВЕД ДК 009:2010 клас 60.10 «Діяльність у сфері радіомовлення», клас 60.20 «Діяльність у сфері телевізійного мовлення» розділу 60 «Діяльність у сфері радіомовлення та телевізійного мовлення», клас 61.10 «Діяльність у сфері проводового електрозв`язку» та 61.20 «Діяльність у сфері безпроводового електрозв`язку» розділу 61 «Телекомунікації (електрозв`язок)» - належить до секції J «Інформація та телекомунікації».

Згадані у КВЕД ДК 009:2010 класи відповідають групі 64.2 «Діяльність зв`язку» розділу 64 «Діяльність пошти та зв`язку», групі 72.4 «Діяльність пов`язана з банками даних» розділу 72 «Діяльність у сфері інформатизації» та групі 92.2 «Діяльність у сфері радіомовлення та телебачення» розділу 92 «Діяльність у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про телекомунікації» сфера телекомунікацій є складовою частиною галузі зв`язку України. Телекомунікації є невід`ємною частиною виробничої та соціальної інфраструктури України і призначені для задоволення потреб фізичних та юридичних осіб, органів державної влади в телекомунікаційних послугах.

Як встановлено судовими інстанціями та підтверджується матеріалами справи, позивач за КВЕД здійснює вид діяльності 60.20 «Діяльність у сфері телевізійного мовлення» та має ліцензії провайдера програмної послуги серії НР №1225-п та серії НР №00418-п, видані Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення.

Визначена в свідоцтві платника єдиного податку діяльність у сфері телевізійного мовлення (60.20), на яку попередньо була отримана ліцензія Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, містить у собі складові поняття зв`язок та послуги зв`язку.

Оскільки, як встановлено судами, позивач надавав послуги, які відносяться до послуг зв`язку, які підлягають ліцензуванню, і позивач отримував відповідні ліцензії, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій, про те, що він не мав права бути платником єдиного податку.

Підсумовуючи наведене вище в сукупності, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що, приймаючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 327 341 349 350 355 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет Технологія» залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06.07.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк В.П. Юрченко