ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 804/15299/15

адміністративні провадження № К/9901/42088/18, №К/9901/42091/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран-Техсервіс» на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року та Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран-Техсервіс» до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дніпропетровська міська рада про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гран-Техсервіс» (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція, відповідач-1), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дніпропетровської міської ради, в якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність Інспекції, яка полягає у невиконанні обов`язку щодо формування, погодження та надання відповідному органу Державної казначейської служби України висновку про повернення Товариству помилково сплачених по коду класифікації доходів бюджету 18010600 «Орендна плата з юридичних осіб» сум грошових зобов`язань з орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 42 903,08 грн.;

- стягнути з місцевого бюджету м.Дніпропетровська на користь Товариства помилково сплачені по коду класифікації доходів бюджету 18010600 «Орендна плата з юридичних осіб» суми грошових зобов`язань з орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 42 903,08 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку із відчуженням будівель, розташованих на орендованій земельній ділянці, іншому товариству у позивача припинився обов`язок зі сплати орендної плати за землю, внаслідок чого воно зверталось до податкового органу із заявами про повернення помилково сплачених сум грошових зобов`язань з орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 42 903,08 грн., проте такі заяви залишені відповідачем-1 без реагування.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Інспекції щодо ненадання органу Державної казначейської служби України висновку про повернення Товариству помилково сплачених по коду класифікації доходів бюджету 18010600 «Орендна плата з юридичних осіб» сум грошових зобов`язань з орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 10 725,77 грн.; стягнуто з місцевого бюджету м.Дніпропетровська на користь Товариства помилково сплачені по коду класифікації доходів бюджету 18010600 «Орендна плата з юридичних осіб» суми грошових зобов`язань з орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 10 725,77 грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що договір оренди земельної ділянки від 28 листопада 2006 року, укладений між Товариством та Дніпропетровською міською радою, є розірваним з дня набрання законної сили рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року, тобто з 03 липня 2015 року, а відтак і обов`язок позивача зі сплати за користування відповідною земельною ділянкою припинився з 03 липня 2015 року, тому сума надміру сплачених коштів складає 10 725,77 грн., які були сплачені 29 липня 2015 року за платіжним дорученням №72 (після розірвання договору оренди); водночас, відповідачем-1 не вчинено жодних дій, спрямованих на повернення позивачу коштів, незважаючи на подання ним заяв від 17 серпня 2015 року, 27 серпня 2015 року, 28 серпня 2015 року та 07 жовтня 2015 року, чим допущено протиправну бездіяльність.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 січня 2017 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року скасував і прийняв нову постанову, якою позов задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність Інспекції щодо вирішення питання про формування, погодження та надання відповідному органу Державної казначейської служби України висновку про повернення Товариству суми помилково сплачених по коду класифікації доходів бюджету 18010600 «Орендна плата з юридичних осіб» сум грошових зобов`язань з орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 42 903,08 грн. на підставі заяви Товариства від 27 серпня 2015 року №27082015/01; в задоволенні решті позову відмовив.

При цьому, апеляційний суд, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що обов`язок зі сплати орендної плати у Товариства припинився після набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору оренди (з 03 липня 2015 року), разом з тим встановив, що хоча кошти в сумі 10 725,77 грн. і були сплачені позивачем 29 липня 2015 року (платіжне доручення №72), проте мали призначенням платежу орендну плату за червень 2015 року (тобто за період до розірвання договору), а тому не є помилково/надміру сплаченими; в той же час, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що оскільки Інспекцією за заявами позивача про повернення коштів не було у встановлений законом строк прийнято жодних рішень, то допущена останньою бездіяльність є протиправною.

Не погоджуючись з такими рішеннями, Товариство та Інспекція звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просили, відповідно: скасувати рішення апеляційного суду та прийняти нове - про часткове задоволення позовних вимог та визнання протиправною бездіяльності Інспекції щодо складення і подання відповідному органу Державної казначейської служби України висновку про повернення Товариству помилково сплачених по коду класифікації доходів бюджету 18010600 «Орендна плата з юридичних осіб» сум грошових зобов`язань з орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 42 903,08 грн. й зобов`язання її підготувати та подати відповідний висновок, а також скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийнявши нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначав про залишення судами попередніх інстанцій поза увагою положень статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 7 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року №161-XIV (далі - Закон №161), які передбачають, що до особи, якій перейшло право власності на споруду, що розташована на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю ділянку (на тих же умовах, що й в попереднього орендаря), і договором, який передбачає набуття права власності на споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки щодо попереднього орендаря.

Інспекція ж в своїй касаційній скарзі посилалась на те, що з дня набрання законної сили рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року договір оренди земельної ділянки від 28 листопада 2006 року вважається розірваним, а тому у позивача не було підстав для подання уточнюючого розрахунку до декларації з плати за землю за 2015 рік й в нього не виникло переплати з орендних платежів; в той же час податковий орган погодився з мотивами апеляційного суду про те, що кошти у розмірі 10 752,77 грн., сплачені згідно платіжного доручення №72 від 29 липня 2015 року, є саме орендною платою за землю за червень 2015 року (тобто до набрання 03 липня 2015 року законної сили судовим рішенням про розірвання договору оренди), а тому також не мають статусу помилково/надміру сплаченими і не підлягають поверненню.

Також позивач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу відповідача проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, про що навів відповідні пояснення.

В подальшому, касаційні скарги передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги підлягають розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Судами встановлено, що Товариство за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 18 жовтня 2005 року придбало об`єкти нерухомості (будівлю стоянки, мийку, металеву майстерню тощо), що розташовані за адресою: вул.Берегова, 210А (Амур-Нижньодніпровський район), зареєструвавши відповідне право власності у визначеному законодавством порядку.

28 листопада 2006 року між Дніпропетровською міською радою (як орендодавцем) та Товариством (як орендарем) укладено договір оренди землі, посвідчений нотаріально, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вул.Берегова, 210А (Амур-Нижньодніпровський район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:01:286:0029; цільове використання земельної ділянки за цим договором (УКЦВЗ) 1.14.2 (автомобільний транспорт).

Згідно з пунктами 2.1, 2.2, 3.1, 5.1 вказаного договору в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 0,6230 га; на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна, інші об`єкти інфраструктури, які зазначені в акті приймання-передачі земельної ділянки; договір укладено на п`ятнадцять років ; земельна ділянка передається в оренду: по фактичному розміщенню будівлі стоянки.

При цьому, у пункті 12.5 цього договору визначено, що його дія припиняється шляхом розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Передача на виконання умов договору оренди від 28 листопада 2006 року земельної ділянки за кадастровим номером 1210100000:01:286:0029 підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 25 грудня 2006 року.

В подальшому, Товариство за договором купівлі-продажу від 04 березня 2015 року, посвідченим нотаріально, продало Приватному підприємству «Гран» вищевказані об`єкти нерухомого майна (будівлі), розташовані на орендованій ним земельній ділянці, зі здійсненням відповідної реєстрації права власності за новим власником у визначеному законодавством порядку.

Разом з тим, протягом квітня-липня 2015 року позивач сплатив орендні платежі за користування земельною ділянкою в загальному розмірі 42 903,08 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 15 квітня 2015 року №41 (плата за березень 2015 року у сумі 10 725,77 грн.), від 26 травня 2015 року №8 (плата за квітень 2015 року у сумі 10 725,77 грн.), від 26 червня 2015 року №15 (плата за травень 2015 року у сумі 10 725,77 грн.) та від 29 липня 2015 року №72 (плата за червень 2015 року у сумі 10 725,77 грн.).

Також, 31 серпня 2015 року Товариство подало до Інспекції уточнюючу податкову декларацію з орендної плати за 2015 рік у зв`язку з відчуженням майна.

Крім того, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року, яке набрало законної сили 03 липня 2015 року, договір оренди земельної ділянки від 28 листопада 2006 року, укладений між Товариством та Дніпропетровською міською радою, розірвано.

17 серпня 2015 року, 27 серпня 2015 року, 28 серпня 2015 року та 07 жовтня 2015 року Товариство зверталось до Інспекції із заявами, відповідно, про здійснення перерахунку суми податкового зобов`язання за 2015 рік та припинення нарахування орендної плати за земельну ділянку; повернення платнику надміру сплачених грошових зобов`язань з орендної плати за користування земельною ділянкою в сумі 42 903,08 грн., а також про прискорення вирішення питання про повернення коштів.

Проте, листом від 11 вересня 2015 року Інспекція повідомила Товариство про те, що оскільки воно перебуває в цьому податковому органі на обліку як платник податків за неосновним місцем обліку, то ним направлено запит до Державної податкової інспекції в Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області з метою з`ясування питання наявності/відсутності податкового боргу.

Більше Інспекцією жодних дій, спрямованих на повернення позивачу коштів, вчинено не було.

Не погодившись бездіяльністю Інспекції щодо повернення коштів в сумі 42 903,08 грн., Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Пунктом 270.1 статті 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин) (пункт 287.7 статті 287 ПК України).

Частинами 1 та 2 статті 120 ЗК України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Згідно зі статтею 7 Закону №161 до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Частиною 1 статті 31 Закону №161 передбачено, що договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Отже, якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або її частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, платником плати за землю є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 08 червня 2016 року у справі №21-804а16 та постанові від 12 вересня 2017 року у справі №21-3078а16, а також Верховним Судом у постановах від 19 червня 2018 року у справі №819/1365/17, від 18 квітня 2019 року у справі №807/292/18, від 02 липня 2019 року у справі №819/1365/17, від 23 червня 2020 року у справі №817/492/17, від 28 грудня 2021 року у справі №803/846/17 тощо.

Відтак, до нового власника об`єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов`язок плати за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно.

Враховуючи викладене, у зв`язку з відчуженням позивачем нерухомого майна до покупця перейшов встановлений податковим законом обов`язок плати за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно.

Суди ж попередніх інстанцій помилково ототожнили припинення у Товариства обов`язку зі сплати орендної плати із розірванням договору оренди від 28 листопада 2006 року в судовому порядку згідно з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року, яке набрало законної сили 03 липня 2015 року.

Також, ПК України передбачено можливість повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платнику податків.

Відповідно до підпунктів 14.1.39, 14.1.156, 14.1.115 та 14.1.182 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності; податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк); надміру сплачені грошові зобов`язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату; помилково сплачені грошові зобов`язання - суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб`єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов`язань.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань визначені статтею 43 ПК України, положеннями якої передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

З положеннями статті 43 ПК України узгоджуються норми Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року №226 й зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2002 року за №1000/7288.

Зміст вказаних норм дає підстави для висновку, що обов`язковою передумовою повернення платнику податків надміру/помилково сплачених коштів є одночасна наявність наступних обставин: 1) відсутність у такого платника податкового боргу; 2) подання платником податків заяви про повернення коштів протягом 1095 днів від дня виникнення переплати; 3) відповідність поданої заяви вимогам пункту 43.4 ПК України. За наслідками подання відповідної заяви орган ДФС у визначені законом строки повинен або підготувати висновок про повернення такої суми, або надати письмову відмову у поверненні коштів з бюджету.

При цьому, чинне на час спірних правовідносин законодавство не містило будь-яких застережень щодо неможливості повернення платникові податків коштів, які були ним надміру сплачені за результатами самостійно визначених зобов`язань.

Взаємовідносини територіальних органів Міністерства доходів і зборів України (далі - органи Міндоходів) з місцевими фінансовими органами та територіальними органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань з метою належного виконання положень статей 43, 102 ПК України, частини 2 статті 45 та частини 2 статті 78 Бюджетного кодексу України. на час спірних відносин було регламентовано Порядком взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, затвердженим Наказом Міністерства доходів і зборів України, Міністерства фінансів України від 30 грудня 2013 року №882/1188 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 січня 2014 року за №146/24923.

Згідно з пунктом 7 вказаного Порядку орган Міндоходів на підставі даних особових рахунків платників готує висновок за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку, два примірники Реєстру висновків за платежами, належними державному бюджету, за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку, та три примірники Реєстру висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку.

За платежами, належними державному бюджету, орган Міндоходів у строк не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви передає висновки згідно з Реєстром висновків за платежами, належними державному бюджету, для виконання відповідному органу Казначейства.

За платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, орган Міндоходів у строк не пізніше ніж за сім робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви передає висновки згідно з Реєстром висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, для погодження відповідному місцевому фінансовому органу.

Тобто висновок про повернення відповідних сум коштів з бюджету готується контролюючим органом на підставі даних особових рахунків платника.

Втім, як вже вказувалось в цій постанові, приймаючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що обов`язок зі сплати орендної плати у Товариства припинився після набрання 03 липня 2015 року законної сили рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року про розірвання договору оренди від 28 листопада 2006 року, у зв`язку із чим не дослідили та не встановили обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у даній справі, зокрема, щодо відповідності поданих Товариством заяв вимогам статті 43 ПК України, та, як наслідок, прийшли до передчасних висновків по суті заявлених позовних вимог.

Разом з тим, частинами 4, 5 статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) передбачалось, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У відповідності до змісту наведених положень суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Загальне правило оцінки доказів сформульоване у частині 1 статті 86 КАС України, згідно з яким суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 статті 138 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Тобто предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З`ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню публічно-правового спору.

Відповідно ж до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Отже, враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення й неповне з`ясування обставин справи не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статей 349 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран-Техсервіс» та Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова І.А. Васильєва