ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа №804/16537/15

касаційне провадження № К/9901/37914/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 (головуючий суддя - Уханенко С.А., судді - Богданенко І.Ю., Дадим Ю.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Олімпія" до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Олімпія" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.12.2015 №0009741501 (форми "В1"), №0009751501 (форми "В4"), №0009761501 (форми "Р").

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ТД Олімпія» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по податковій декларації з ПДВ за серпень 2015 року, за наслідками якої встановлено заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_1 , який є нерезидентом та якому позивачем відвантажувався товар на підставі вантажно - митних декларацій. З такими доводами податкового органу позивач категорично не погоджується та наполягає на тому, що вказані взаємовідносини були реальними та місце реєстрації вказаної особи на території вільної економічної зони «Крим» підтверджені паспортом із відповідною відміткою про реєстрацію місця проживання останнього. Крім того, суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "ТД Омега" і ТОВ "Круг А", придбаного позивачем у ТОВ "Комплекс Агромарс" філія "Гаврилівський птахівничий комплекс", ПАТ "Агропромислова компанія", ТОВ "Агро Овен", ТОВ "Агро Рось", ТОВ "Курганівський бройлер", Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , які належним чином відображені у податковому та бухгалтерському обліках Товариства на підставі відповідних первинних документів, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 05.05.2016 у задоволенні позову відмовив з підстав того, що позивач не використовував товар, придбаний у ТОВ «Комплекс Агромарс» філія «Гаврилівський птахівничий комплекс», ПАТ «Агропромислова компанія», ТОВ «Агро Овен», ТОВ «Агро Рось», ТОВ «Курганівський бройлер» у власній господарський діяльності. Придбані у вказаних підприємств тушки попередньо проходили обробку у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , відносно якої встановлено неможливість фактичного надання вказаною особою зазначених послуг, що свідчить про відсутність у позивача права на податковий кредит та бюджетне відшкодування за наслідками таких операцій.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 29.11.2016 скасував рішення суду першої інстанції, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 14.12.2015 №0009741501 (форми "В1"), №0009751501 (форми "В4"), №0009761501 (форми "Р").

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Товариством правомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.

Інспекція, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195, статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» від 12.08.2014 №1636-VІІ (далі - Закон №1636-VІІ). Зазначає, що позивачем безпідставно застосовано нульову ставку оподаткування податком на додану вартість за операціями з продажу позивачем придбаної ним продукції на територію вільної економічної зони «Крим», оскільки такі операції не є вивезенням товарів за межі митної території України до території вільної економічної зони «Крим», а є постачанням товару покупцю-резиденту на митній території України. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентом з підстав відсутності деяких документів в підтвердження здійснення таких господарських операцій, наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, неможливості здійснення такого об`єму робіт.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, які викладені в акті перевірки та якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судового рішення апеляційної інстанції, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13.03.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02.10.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 04.10.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2015 року, за результатами якої складено акт від 30.11.2015 №1223/04-66-15-01-10/38299385 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:

пункту 194.1 статті 194, пункту 187.1 статті 187 ПК України, в наслідок чого позивачем занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1137564,00 грн;

пункту 198.3 статті 198 ПК України, в наслідок чого платником занижено податковий кредит у розмірі 501400,00 грн, що призвело до: завищення заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість всього у сумі 1400000,00 грн по податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2015 року; завищення залишку від`ємного значення податку на додану вартість (р. 24 декларації) в декларації з податку на додану вартість за серпень 2015 року в сумі 24568,00 грн; заниження податку на додану вартість до сплати по податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2015 року в сумі 214396,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення - рішення від 14.12.2015:

№0009741501 (форми "В1"), яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1400000,00 грн, застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 350000,00 грн;

№0009751501 (форми "В4"), яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 24568,00 грн;

№0009761501 (форми "Р"), яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 267995,00 грн, з яких за основним платежем в сумі 214396,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 53599,00 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне застосування позивачем нульової ставки оподаткування податком на додану вартість за операціями з продажу позивачем придбаної ним продукції на територію вільної економічної зони «Крим», оскільки такі операції не є вивезенням товарів за межі митної території України до території вільної економічної зони «Крим», а є постачанням товару покупцю-резиденту на митній території України та безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаним вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі відсутності деяких первинних документів в підтвердження здійснення таких операцій, наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, неможливості здійснення такого об`єму робіт.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 №1207-VІІ (далі - Закон №1207-VІІ)

За правилами статті 13 цього Закону особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території визначаються законом.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" від 12.08.2014 №1636-VІІ (далі - Закон №1636-VІІ), цей Закон є спеціальним законом, що визначає особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України згідно із статтею 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", створює вільну економічну зону "Крим" (далі - ВЕЗ "Крим"), та врегульовує інші аспекти правових відносин між фізичними і юридичними особами, які знаходяться на тимчасово окупованій території або за її межами.

Згідно з підпунктом 2 пункту 12.4 статті 12 Закону №1636-VІІ митне оформлення товарів, що були ввезені з території ВЕЗ "Крим" на іншу територію України та вивозяться за межі митної території України як товари українського походження, здійснюється відповідно до Митного кодексу України на іншій (крім окупованої) території України з обов`язковим наданням митниці документів, що підтверджують походження товарів з України, передбачених розділом II Митного кодексу України та/або відповідною міжнародною угодою. Перевірка даних, зазначених у поданій документації, може бути здійснена митними органами України в порядку та у випадках, передбачених Митним кодексом України та/або відповідною міжнародною угодою.

Підпунктом 5 пункту 12.4 статті 12 Закону №1636-VІІ визначено, що поставка товарів з території ВЕЗ "Крим" на іншу територію України з метою їх вільного обігу здійснюється у митному режимі імпорту із застосуванням норм законодавства України про державний санітарно-епідеміологічний, ветеринарно-санітарний, фіто-санітарний, екологічний, радіологічний контроль, інших заходів тарифного і нетарифного регулювання, з урахуванням положень статті 6 цього Закону. Поставка товарів, що мають митний статус українських товарів, з іншої території України на територію ВЕЗ "Крим" прирівнюється до митного режиму експорту, в тому числі для цілей тарифного та нетарифного регулювання.

Відповідно до статті 82 Митного кодексу України експорт (остаточне вивезення) - це митний режим, відповідно до якого українські товари випускаються для вільного обігу за межами митної території України без зобов`язань щодо їх зворотного ввезення.

Частиною 1 статті 255 Митного кодексу України передбачено, що митне оформлення завершується протягом чотирьох робочих годин з моменту пред`явлення органу доходів і зборів товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що підлягають митному оформленню (якщо згідно з цим Кодексом товари, транспортні засоби комерційного призначення підлягають пред`явленню), подання митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та всіх необхідних документів і відомостей, передбачених статтями 257 і 335 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами поставки, комісії, доручення та агентськими договорами.

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

За правилами підпункту "г" пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: вивезення товарів за межі митної території України.

Місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені (пункт 186.1 статті 186 ПК України).

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між позивачем (Україна) (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладений контракт купівлі - продажу від 01.04.2015 №34, предметом якого є постачання покупцю м`яса птиці. Умови постачання товару вказуються в інвойсах (рахунках), які є невід`ємною частиною контракту (пункт 4.1 контракту).

Вантажовідправник товару та країна призначення по даному контракту визначається за Інструкцією на відвантаження "Покупця". Інструкції передаються продавцем шляхом факсимільного зв`язку або іншими видами зв`язку (пункт 4.2. контракту).

У розділі 11 означеного контракту зазначені реквізити покупця: ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Євпаторійським ГОГУ МВД України в Криму 25.05.2005, і.н. НОМЕР_2 .

Відвантаження товару відбувалось на умовах постачання EXW м. Дніпропетровськ, зі складу позивача до АР Крим. Згідно з наданими вантажно-митними деклараціями позивачем відвантажено ОСОБА_3 продукцію всього на суму 4283674,88 грн. Факт постачання товару на територію Криму підтверджується вантажно-митними деклараціями, товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, рахунками-фактури, специфікації, товарно-транспортні накладні, пакувальні листи, митні декларації.

Позивачем оподаткування експортних операцій з ОСОБА_3 здійснено за нульовою ставкою, на підставі положень підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 ПК України, за результатами чого позивачем заявлено суму бюджетного відшкодування у складі рядку 23 декларації з податку на додану вартість за серпень 2015 року.

Згідно з пунктом 194.1 статті 194 ПК України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.

Податок становить 20 відсотків, 7 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг (підпункт 194.1.1 пункту 194.1 статті 194 ПК України).

Згідно з підпунктом "г" підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України: у митному режимі вільної митної зони.

Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України (підпункт 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 ПК України).

Як зазначено у пункті 3.2 статті 3 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України", у межах ВЕЗ "Крим" створюється вільна митна зона, що за своїм функціональним типом є одночасно вільною митною зоною комерційного, сервісного та промислового типу згідно із статтею 430 Митного кодексу України.

Відповідно до статті 430 Митного кодексу України вільна митна зона - це відповідним чином облаштована територія або склад, що призначені для зберігання товарів під митним контролем, їх переробки та/або виробництва нових товарів. Вільні митні зони можуть бути комерційного, сервісного та промислового типів.

Колегія суддів враховує, що судом апеляційної інстанції установлено, що всі поставки у перевіряємий період, що здійснені на користь ОСОБА_3 - це поставки до ВЕЗ "КРИМ" з оформленням усіх необхідних документів. На підставі первинних документів позивачем здійснювався податковий облік з відображенням відповідних показників у податкових деклараціях з податку на додану вартість та вважає вірними висновки апеляційного суду щодо правомірності віднесення позивачем таких операцій у податковому обліку як операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою.

Щодо висновків контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту, Верховний Суд зазначає наступне.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.3, 200.4 статті 200 ПК України).

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Виходячи зі змісту викладених норм, платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується ним у попередніх податкових періодах постачальникам, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-ХІV.

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було установлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, підставою для висновку податкового органу про завищення податкового кредиту по господарським операціям позивача з реалізації товару ТОВ "ТД Омега" і ТОВ "Круг А", придбаного позивачем у ТОВ "Комплекс Агромарс" філія "Гаврилівський птахівничий комплекс", ПрАТ "Агропромислова компанія", ТОВ "Агро Овен", ТОВ "Агро Рось", ТОВ "Курганівський бройлер" стало невизнання податковим органом господарських операцій позивача з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, придбані позивачем у зазначених вище контрагентів тушки курчат перед реалізацією товару ТОВ "ТД Омега" і ТОВ "Круг А", попередньо передавалися Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 для обвалювання.

Для здійснення таких операції між позивачем (замовник) та виконавцем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладений договір від 01.08.2012 №08/12, предметом якого є надання послуг по обвалювання м`яса птиці. Пунктом 4 вказаного договору передбачено, що здача-приймання наданих послуг здійснюється по закінченню кожного звітного місяця та оформлюється актом виконаних робіт, складеним на підставі виконаних протягом місяця заявок. Всього кількість обробленої вказаною особою продукції у періоді, що перевірявся, склала 110401,94 кг, середня кількість обваленого м`яса за один робочий день становить від 650 кг до 965 кг.

Судовими інстанціями також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарів, робіт, послуг, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Верховний Суд не приймає доводи скаржника про наявність негативної податкової інформації відносно контрагента позивача, відсутності у такого контрагента достатньої кількості трудових ресурсів, основних засобів, тощо, оскільки наведені доводи податкового органу досліджено судами попередніх інстанцій та надано їм відповідну оцінку.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентами позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Висновки акта перевірки, висновки податкового органу зводяться до порушення термінів встановлених для зберігання тушок курей охолоджених, тобто порушення технологічного процесу, що не впливає на показники податкового обліку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк