ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 804/2858/17
касаційне провадження № К/9901/32748/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор Рітейл Груп» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2017 (суддя Сліпець Н.Є.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 (головуючий суддя - Чепурнов Д.В.; судді: Мельник В.В., Сафронова С.В.) у справі № 804/2858/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор Рітейл Груп» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Амстор Рітейл Груп» звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.12.2016 № 0000701400.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 12.06.2017 у задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03.10.2017 залишив постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2017 без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Амстор Рітейл Груп» оскаржило їх у касаційному порядку.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2017, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Амстор Рітейл Груп» посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), частини першої статті 206 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).
Зокрема, наголошує на реальності оспорюваної господарської операції та її підтвердженні належним чином оформленою первинною документацією.
Крім того, звертає увагу на неправильне зазначення судом апеляційної інстанції вимог апеляційної скарги позивача, а також на наявність помилок у тексті судового акта.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор Рітейл Груп» щодо дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Юджин» за січень 2016 року, результати якої оформлено актом від 28.11.2016 № 2260/04-65-14-00/39583591.
За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої в ціні придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Юджин» послуг з комерційного управління об`єкта нерухомості, внаслідок непідтвердження фактичного характеру здійсненої операції та господарського характеру понесених за нею витрат належним чином оформленою первинною документацією.
На підставі зазначеного акта перевірки Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.12.2016 № 0000701400, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 87500,00 грн. за основним платежем та 21875,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
За правилами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарська операція для визначення податкового кредиту має бути фактично здійсненою та підтвердженою належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність такої операції, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарської операції, її справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарської операції, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) такої операції. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати суми грошового зобов`язання на підставі такої операції.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У спірній ситуації суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що долучений позивачем до матеріалів справи акт надання послуг від 31.01.2016 № 39 не є достатнім доказом реального характеру здійсненої господарської операції.
Так, судами з`ясовано, що в цьому первинному документі відсутня деталізація послуг, наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Юджин», не визначено обсяг цих послуг, не зазначено їх вартість, кількість людей, що брали участь у виконанні відповідних робіт, рівень їх кваліфікації тощо.
При цьому позивачем не зазначено та жодним чином не підтверджено, в якій саме формі викладено результати наданих послуг (не представлено звіту, висновку тощо) та яким чином ці послуги використано ним у власній господарській діяльності. Зокрема, належних доказів, які б свідчили про результати одержаних послуг, підвищення продуктивності, поліпшення раціоналізації, створення спільної діяльності та отримання користі за наслідками придбання спірних послуг товариством також не подано.
Більш того, як встановлено судовими інстанціями, за визначеними видами діяльності в Товариства з обмеженою відповідальністю «Юджин» відсутній такий вид, як надання послуг з комерційного управління об`єктами нерухомості.
Що стосується наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Амстор Рітейл Груп» матеріалів щодо торгівельних центрів, які перебувають в його оренді, з фотоматеріалами фасадів цих приміщень, описом комплексу, схемою приміщень, розташованих у них; копії концепції проекту «Система стимулювання менеджменту підприємства»; документів на впровадження змін рекламних щитів, встановлення гіпсокартонних перегородок тощо, то суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між складенням цих документів та фактом придбання послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «Юджин».
За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за оспорюваною господарською операцією ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Щодо доводів касаційної скарги про допущення судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні описок/помилок, то вони усуваються шляхом виправлення у спосіб, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, - з власної ініціативи суду або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої заінтересованої особи, проте не є самостійною підставою для скасування постановленого у справі судового рішення.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор Рітейл Груп» без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор Рітейл Груп» залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 у справі № 804/2858/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк